№ 310/228/15-ц

Постанова

Іменем України

09 березня 2021 року

місто Київ

справа № 310/228/15-ц

провадження № 61-6293св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави,

відповідачі: Бердянська міська рада, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року у складі судді Черткової Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2015 року Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Бердянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту 5.23 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року № 38, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що під час розслідування кримінального провадження Бердянською міжрайонною прокуратурою Запорізької області призначено перевірку додержання вимог земельного та водного законодавства під час надання у власність громадянам земельних ділянок уздовж прибережної смуги Азовського моря, за результатами якої встановлено, що пунктом 5.23 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року № 38 «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 0879 га, розташовану на АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва. На підставі цього рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 829166, на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:08:004:0150.

Встановлено, що проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_1 погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства, оскільки відведена ОСОБА_1 земельна ділянка згідно з положеннями статті 51 ЗК України відноситься до земель рекреаційного призначення. Проектна документація з землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки затверджена оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради без проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації. Позитивні висновки про погодження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки 01 червня 2010 року та 22 березня 2011 року відкликані Управлінням Держкомзему у м. Бердянськ та Управлінням архітектури та містобудування Бердянської міської ради відповідно.

Відповідно до схеми місцезнаходження виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки така знаходиться в межах м. Бердянська на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, на відстані 215 м від урізу води Азовського моря, тому не могла бути передана у власність.

Крім цього, пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2004 року за № 1470/10069, встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлення в натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує її збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Неврахування у проектах землеустрою відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України розмірів і меж прибережної захисної смуги Азовського моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

Також зазначив, що Генеральним планом м. Бердянська, затвердженим рішенням Бердянської міської ради від 25 червня 2009 року № 8, за адресою виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки передбачено розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку.

Відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста будівництво нових дачних районів в межах міста Бердянська не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах передбачена й пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 5.23 рішення сімдесят восьмої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 28 січня 2010 року № 38 «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 829166, площею 0, 0879 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку вартістю 65 538, 24 грн, площею 0, 0879 га, кадастровий номер 2310400000:08:004:0150, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , межі якої визначені в державному акті на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 829166, виданий ОСОБА_1 , територіальній громаді м. Бердянська Запорізької області.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_1 позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.

Бердянська міська рада також просила застосувати позовну давність до спірних правовідносин.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2016 року, позов керівника Бердянської місцевої прокуратури задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 5.23 рішення сімдесят восьмої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 28 січня 2010 року № 38 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 829166, площею 0, 0879 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва на АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку вартістю 65 538, 24 грн, площею 0, 0879 га, кадастровий номер 2310400000:08:004:0150, яка розташована на АДРЕСА_1 , межі якої визначені у державному акті на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 829166, виданому ОСОБА_1 , територіальній громаді м. Бердянська.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не з`ясував, з якого часу стало відомо про порушення оскаржуваним розпорядженням (рішенням) земельного законодавства саме державі в особі територіальної громади м. Бердянська Запорізької області, а не прокурору, та у випадку пропущення початку перебігу позовної давності - поважність причин такого пропуску.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів, як суб`єктів владних повноважень, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Також зазначено, що, вирішуючи спір у порядку цивільного судочинства, суд не перевірив і не звернув уваги на те, що позивачем є прокурор в інтересах держави, який звернувся з позовом до суб`єкта владних повноважень (Бердянської міської ради Запорізької області), оскарження рішення міської ради передбачає перевірку правомірності дій відповідача під час здійснення ним владних управлінських функцій.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 5.23 рішення сімдесят восьмої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 28 січня 2010 року № 38 «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 829166, площею 0, 0879 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва на АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді міста Бердянська земельну ділянку, вартістю 65 538, 24 грн, площею 0, 0879 га, кадастровий номер 2310400000:08:004:0150, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , межі якої визначені в державному акті на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 829166, виданому ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що спірна земельна ділянка перебуває в межах двокілометрової прибережної захисної смуги уздовж Азовського моря, згідно з Генеральним планом м. Бердянська знаходиться на території оздоровчих установ та установ відпочинку, а тому не може бути передана у власність громадянам відповідно до статей 48 52 ЗК України. Власником спірної земельної ділянки є територіальна громада міста Бердянська, а Бердянська міська рада своїм рішенням незаконно передала у власність земельну ділянку ОСОБА_1 . Оскільки пункт 5.23 рішення підлягає скасуванню, відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачем, а тому до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником майна і його володільцем, підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України.

Встановивши, що Бердянська міжрайонна прокуратура звернулася до суду із позовом у жовтні 2014 року, про порушення вимог законодавства щодо передачі земельної ділянки Державна інспекція сільського господарства в Запорізькій області дізналася у травні 2013 року, суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Враховуючи, що суди дійшли висновку про незаконність пункту 5.23 рішення, державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 829166, який був виданий ОСОБА_1 , визнано недійсним.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у березні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_1 зазначає, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вказівки, які були викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року;

- судами неправильно визначено початок перебігу позовної давності; зокрема, не встановлено, з якого моменту територіальній громаді м. Бердянська стало відомо про порушення її прав; не враховано, що Головному управлінню Держкомзему у Запорізькій області, яке здійснювало контроль за використанням і охороною земель станом на 15 квітня 2010 року, було достеменно відомо про прийняте рішення, пункт 5.23 якого оскаржується у справі, яка переглядається; прокурор звернувся до Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області про проведення перевірки вимог земельного законодавства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Заступник прокурора Запорізької області просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , здійснювати розгляд за участю прокурора, про час та місце розгляду справи повідомити Генеральну прокуратуру України, прокуратуру Запорізької області та учасників справи. Зазначає, що заявник не заперечує сам факт незаконності оскаржуваного пункту рішення Бердянської міської ради, перебування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги та відсутність правових підстав для її набуття у власність. Також вважає, що судами виконано вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

У поясненнях на касаційну скаргу заступник прокурора Запорізької області зазначив, що Бердянська міська рада не просила застосувати позовну давність у спірних правовідносинах, а позовна вимога про визнання незаконним та скасування пункту рішення пред`явлені саме до міської ради, а право на подання позову до ОСОБА_1 виникає лише у разі задоволення позовної вимоги до Бердянської міської ради.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі відкрито касаційне провадження.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

(далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у березні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядаються в межах доводів касаційної скарги.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Бердянської міської ради Запорізької області від 28 січня 2010 року № 38 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0, 0879 га, розташованої на АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва.

Згідно з копією проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 земельна ділянка відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі була віднесена до земель житлової та громадської забудови. Проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва передбачена зміна цільового використання земельної ділянки на рекреаційне призначення.

Відповідно до Генерального плану м. Бердянська спірна земельна ділянка розташована на території оздоровчих установ та установ відпочинку в житловій та рекреаційній зоні з переважним розміщенням садибної забудови.

Зі схеми місцезнаходження земельної ділянки, кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах м. Бердянська, на території Бердянської коси, на відстані 215 м від урізу води Азовського моря.

Пунктом 5.23 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року № 38 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 0879 га, в межах норм безоплатної приватизації, з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва.

ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 829166, який зареєстрований управлінням Держкомзему у м. Бердянську в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 08 травня 2013 року Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області спірна земельна ділянка знаходиться в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря та відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста зазначена земельна ділянка не запланована для індивідуального дачного будівництва, проект відведення затверджений без розробки містобудівного обґрунтування об`єкта, не встановлені містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки. Крім того, будівництво нових дачних районів у міських населених пунктах згідно з пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень» не допускається.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 13 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом статей 19 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Згідно з пунктом «д» частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури)), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема, зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, згідно зі статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2004 року за № 1470/10069

(який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі

(на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України

«Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Результат системного аналізу наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 30 травня 2018 року у справі

№ 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі

№ 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження

№ 14-452цс18); від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження

№ 14-740цс19)).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

Звертаючись з позовом прокурор, серед іншого, пред`явив вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді міста Бердянська, посилаючись на порушення Бердянською міською радою Запорізької області земельного та водного законодавства під час надання у власність спірної земельної ділянки. Тобто вимоги прокурора у цій справі спрямовані на усунення порушення права власності територіальної громади міста Бердянська на спірну земельну ділянку, і на такі вимоги, враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, позовна давність не поширюється.

Верховний Суд визнає помилковим застосування судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин положень статей 256, 257, 261, 264, 388 та 1212 ЦК України, а також застосування положень статті 391 ЦК України, проте, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, які визначені заявником наведеними у касаційній скарзі доводами, Верховний Суд не встановив підстав для скасування чи зміни судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, а неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права на правовий результат вирішення спору - зобов`язання повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Бердянська - не впливає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Щодо клопотання заступника прокурора Запорізької області про розгляд справи за участю прокурора з викликом учасників справи

Заступник прокурора Запорізької областіпросив про день та час розгляду справи повідомити Генеральну прокуратуру України та прокуратуру Запорізької області, а також сторони у справі.

Підстави для задоволення такого клопотання відсутні.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У абзаці другому частини першої статті 402 ЦПК України визначено, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частин першої, другої третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Водночас, як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а також враховуючи, що судді Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не зробили висновок про призначення справи до судового розгляду, зазначене клопотання заступника прокурора Запорізької областіне підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання заступника прокурора Запорізької області про розгляд справи за участю прокурора з викликом учасників справи відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак