№ 310/8706/15-ц

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 310/8706/15-ц

провадження № 61-38487св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 червня 2016 року у складі судді Полянчука Б. І. та постанову Апеляційного суду Запорізької області 16 травня 2018року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Фідобанк»(далі - ПАТ «Фідобанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 вересня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 014/2180/2/23123 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого, банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 500 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 17 вересня 2017 року згідно з графіком погашення кредиту, якщо тільки не буде застосовано інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору, та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних. Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору, погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії договору. Виконання позичальником взятих на себе за договором зобов`язань забезпечується заставою нерухомості, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором іпотеки від 18 вересня 2008 року № 014/2180/2/23123, а також порукою ОСОБА_1 відповідно до договору поруки від 18 вересня 2008 року № 014/2180/2/23123 ПФО.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя позичальник взятих на себе за кредитним договором зобов`язань не виконав, отримані кредитні кошти не повернув. Спадкоємцями ОСОБА_3 є відповідачі: дружина та син спадкодавця. 09 грудня 2014 року банк направив на адресу нотаріуса вимогу кредитора (претензію) про обов`язок спадкодавця і 05 січня 2015 року із Бердянської державної нотаріальної контори надійшли відомості про те, що претензія банку зареєстрована у книзі обліку і реєстрації спадкових справ за номером 1777 та додана до вже заведеної спадкової справи № 441/2014. Крім того, листом від 12 серпня 2015 року Бердянська державна нотаріальна контора повідомила, що станом на 12 серпня поточного року спадкоємці померлого не отримували свідоцтво про право на спадщину.

Оскільки відповідачі є спадкоємцями померлого позичальника і, одночасно, ОСОБА_1 є його поручителем за зобов`язаннями, що витікають із кредитного договору, позивач вважає, що спадкоємцям на момент відкриття спадщини відомо про борг спадкодавця перед ПАТ «Фідобанк», а банк у встановлений строк пред`явив свої вимоги до спадкоємців шляхом направлення на адресу нотаріуса відповідної вимоги (претензії). Набувши право на спадкове майно, обтяжне іпотекою, відповідачі мають звернути стягнення на предмет іпотеки.

Посилаючись на викладене, ПАТ «Фідобанк» просило солідарно стягнути на користь ПАТ «Фідобанк» із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суми боргу за кредитним договором із фізичною особою від 18 вересня 2008 року № 014/2180/2/23123 у розмірі 229 343,72 дол. США або еквівалент у національній валюті за курсом Національного банку України (1 USD = 21,185441 UAH) 4 858 747,85 грн та 62 917,93 грн. Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 вересня 2008 року № 014/2180/2/23123 на житловий будинок, що знаходиться на земельній ділянці, площею 1000,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , для задоволення вимог ПАТ «Фідобанк» у розмірі 229 343,72 дол. США, або еквівалент у національній валюті за курсом Національного банку України (1 USD = 21,185441 UAH) 4 858 747,85 грн та 62 917,93 грн, шляхом продажу предмета іпотеки за ціною, встановленою незалежним експертом, відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 червня 2016 року позов ПАТ «Фідобанк» задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Фідобанк» за кредитним договором від 18 вересня 2008 року № 014/2180/2/23123, яка станом 21 серпня 2014 року становить 229 343,72 дол. США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом Національного банку України (1 USD = 21,185441 UAH) складає 4 858 747,85 грн та 62 917,93 грн та складається із: строкової заборгованість за кредитом - 183 307 дол. США, що складає 3 883 439,63 грн; простроченої заборгованість за кредитом - 28 482,33 дол. США, що складає 603 410,72 грн; простроченої заборгованості за відсотками - 17 554,39 дол. США, що складає 371 897,49 грн; пені за несвоєчасне погашення кредиту - 50 775,42 грн; пені за несвоєчасне погашення відсотків - 12 142,51 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно за договором іпотеки від 18 вересня 2008 року № 014/2180/2/23123, а саме на житловий будинок, житловою площею 18,3 кв. м, загальною - 18,3 кв. м, позначений на плані літ. «А», та господарчими будівлями і спорудами, що зазначені на плані: «а» - прибудова, загальною площею 17,2 кв. м; до «а» - козирок; літ. «Б» - житловий двоповерховий будинок, житловою площею 152,8 кв. м, загальною - 373,1 кв. м; літ. «Ж» - гараж-господарча будівля, загальною площею 183,5 кв. м; літ. «З» - навіс, загальною площею 198,4 кв. м; літ. «К» - вбиральня; № 4 - паркан; № 7 - паркан; № 5 - ворота; № - 6 хвіртка; № І - замощення; № ІІ - замощення; літ. «И» - басейн, що знаходиться на земельній ділянці, площею 1000,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_3 на праві власності. Визначено спосіб реалізації зазначеного нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а саме житлового будинку, що знаходиться на земельній ділянці, площею 1000,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «Фідобанк» іншій особі із застосуванням процедури продажу предмета іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», встановивши початкову ціну продажу предмета іпотеки у розмірі 1 102 994,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спадщину прийняв ОСОБА_2 у порядку статті 1269 ЦК України, але не виконав обов`язку, щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, що передбачений статтею 1297 ЦК України, але це не є перешкодою для звернення позивача до ОСОБА_2 з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, оскільки за частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкодавцеві з часу відкриття спадщини. Новий власник предмета іпотеки - ОСОБА_2 набув усіх прав і обов`язків іпотекодавця, передбачених договором іпотеки від 18 вересня 2008 року № 014/2180/2/23123. Позивач не мав об`єктивної можливості виконати вимоги пункту 5.1 договору іпотеки від 18 вересня 2008 року та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» до звернення з позовом до суду, оскільки після смерті боржника він приймав заходи для встановлення осіб до яких за статтею 23 Закону України «Про іпотеку» перейшло право власності на предмет іпотеки і 13 липня 2015 року звернувся до Бердянської державної нотаріальної контори із запитом щодо визначення кола спадкоємців, але листом від 12 серпня 2015 року позивачу відмовили у наданні запитуваної ним інформації. Крім того, суд направив спадкоємцю ОСОБА_2 копію позовної заяви у якій позивач зазначив вимоги до спадкоємця і останній у судовому засіданні мав можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя. Крім того, позивачем належним чином виконано вимоги частини другої статті 1281 ЦК України, оскільки ним 09 грудня 2014 року направлено до Бердянської державної нотаріальної контори претензію до спадкоємців ОСОБА_3 та прохання про надання відомостей про наявність або відсутні осіб, які прийняли або відмовились від спадщини померлого ОСОБА_3 Бердянська державна нотаріальна контора повідомила ПАТ «Фідобанк» листом від 23 грудня 2014 року про отримання претензії до спадкоємців ОСОБА_3 та долучення її до спадкової справи № 441/2014 року, але у наданні відомостей про спадкоємців ОСОБА_3 відмовлено.

Встановити вартість предмета іпотеки на час розгляду справи у суді не виявилося можливим, оскільки судом призначалась експертиза для проведення якої необхідно було надати експерту технічний паспорт станом на 2016 рік, який ОСОБА_1 не надано і експерт повідомив про неможливість надання висновку. Зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи. Так, згідно з наданим суду розрахунку загальна сума заборгованості за кредитним договором від 18 вересня 2018 року № 014/2180/2/23123 складає 4 921 665,78 грн, а вартість предмета іпотеки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за пунктом 1.2 договору іпотеки від 18 вересня 2008 року № 014/2180/2/23123 є меншою ніж заборгованість і становить 1 102 994,00 грн. За таких обставин, звернення стягнення на майно призведе до задоволення вимог кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Крім того, за статтею 38 Закону України «Про іпотеку» у рішенні суд встановлює початкову ціну продажу предмета іпотеки, а не кінцеву і вона може бути визначена на стадії виконання рішення суду. У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, а спадкоємець ОСОБА_2 не здійснив одноразового платежу на відшкодування заборгованості за кредитним договором у сумі 4 921 665,78 грн, тому позивач набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», а не стягнення заборгованості за кредитним договором.

Сторонами у справі не надані суду докази, які підтверджують всі обставини, які за Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є необхідними для його застосування.

Правонаступником позичальника ОСОБА_3 , зобов`язання якого за кредитним договором забезпечено договором поруки, є ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, але поручитель ОСОБА_1 не висловила жодним чином свою згоду відповідати за нового боржника ОСОБА_2 . Відсутня така згода і в договорі поруки. За таких обставин на поручителя ОСОБА_1 не може бути покладений обов`язок щодо належного виконання зобов`язання за кредитним договором. Таким чином, позовні вимоги про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за кредитом не підлягають задовленню, оскільки такі вимоги щодо ОСОБА_2 суперечать частині другій статті 1282 ЦК України, а щодо ОСОБА_1 - статті 523 ЦК України. Крім того, одночасне звернення з позовом до суду про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суми боргу за кредитним договором та одночасне звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки та належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу, призводить до стягнення на користь кредитора однієї і тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області 16 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час звернення банку до нотаріальної контори з вимогами до спадкоємців про погашення боргу, ще не сплив шестимісячний строк, встановлений законом для прийняття спадщини. Твердження про те, що суд не досліджував питання, чи отримував позичальник грошові кошти, який розмір заборгованості, та чи порушувалися строки погашення кредиту, є безпідставними. Так, відповідачем не оспорений ані кредитний договір, ані договір іпотеки. З матеріалів справи убачається, та не спростовано відповідачем, що позичальник ОСОБА_3 за життя здійснював погашення кредиту, позивачем наданий розрахунок заборгованості із зазначенням руху коштів, періодів та розміру погашення кредитної заборгованості. Крім того, з кредитного договору вбачається, що грошові кошти позичальником отримані у банку на придбання жилого будинку, який і був переданий у іпотеку. Право власності ОСОБА_3 на іпотечний будинок на час його придбання не оспорювалося іншими особами. Звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд виходив із положень, які регулюють правові наслідки отримання спадкоємцем права власності на майно, обтяжене іпотекою, а не на будь-яке інше майно, що перейшло у спадщину. Не ґрунтується на фактичних обставинах твердження відповідача про відсутність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями. Так, в матеріалах справи містяться копії генеральних ліцензій, які надавалися як позивачеві так і його правопопереднику на право здійснення валютних операцій. Зазначення у резолютивній частині судового рішення початкової ціни продажу предмета іпотеки не порушує права відповідача та не перешкоджає йому у разі незгоди з цією ціною, вирішувати питання її дійсної вартості в межах виконавчого провадження.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 червня 2016 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області 16 травня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язку нотаріуса повідомляти спадкоємця про претензії кредиторів, то цей тягар статті 1281 ЦК України покладається на самого кредитора, тобто на позивача. Суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки грошовим зобов`язанням, які, до речі, є основним зобов`язанням, а лише досліджували зобов`язання ОСОБА_2 в якості спадкоємця іпотекодавця. До нього перейшли насамперед обов`язки за основним зобов`язанням, тобто за грошовим, а порядок пред`явлення таких вимог до спадкоємців боржника чітко описаний у статтях 1281-1282 ЦК України. Позивач мав пред`явити вимогу за основним (грошовим) зобов`язанням, але цього не зробив, пропустивши шестимісячний строк на пред`явлення вимог до спадкоємців боржника за кредитним договором, фактично втратив можливість на звернення стягнення на предмет іпотеки як похідної вимоги. У спірних правовідносинах основне зобов`язання припинилося в силу пропуску шестимісячного строку на пред`явлення вимог до спадкоємців боржника, отже іпотека також припинилась. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості майна щодо об`єкта нерухомого майна, 1/2 частини житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 січня 2014 року у справі № 310/14016/13-ц. 3 огляду на неналежне виконання судом апеляційної інстанції своїх обов`язків щодо повідомлення сторін про клопотання експерта, що призвело до надання експертом повідомлення про неможливість проведення експертизи, 20 березня 2018 року він подав скаргу на дії головуючої судді Крилової О. В. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про відвід не тільки не продемонстрував правосуддя, але, навпаки, ще більше підірвав довіру до суду, оскільки фактично не з`ясував підстави відводу та надав оцінку обставинам справи та діям учасників процесу. Задовольняючи вимоги позивача, суд звертає стягнення вже не на один житловий будинок, вказаний у позовній заяві, а на обидва. Крім того, суд першої інстанції звертає стягнення на господарчі будівлі та споруди.

Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та виходячи за їх межі, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Обставини встановлені судами

18 вересня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 014/2180/2/23123, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 500 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 17 вересня 2017 року зі сплатою 12,50 відсотків річних.

Виконання ОСОБА_3 зобов`язань за зазначеним кредитним договором забезпечено договором іпотеки від 18 вересня 2008 року № 014/2180/2/23123, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з наданим розрахунком, загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 31 серпня 2015 року становить 229 343,72 дол. США, що в еквіваленті складає 4 858 747,85 грн, із яких: строкова заборгованість за кредитом - 183 307,00 дол. США, що в еквіваленті складає 3 883 439,63 грн, прострочена заборгованість за кредитом - 28 482,33 дол. США, що в еквіваленті складає 603 410,72 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 17 554,39 дол. США, що в еквіваленті складає 371 897,49 грн. Крім того, пеня за несвоєчасне погашення кредиту складає 50 775,42 грн та пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 12 142,51 грн, а всього 62 917,93 грн. Таким чином, загальна заборгованість 229 343,72 дол. США, що складає 4 858 747,85 грн заборгованості за кредитом та відсотками і 62 917,93 грн пені.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і зобов`язання за кредитним договором за життя не виконав.

За повідомленням Бердянської нотаріальної контори від 24 листопада 2015 року до якого долучено копію заповіту та інформаційні довідки зі спадкових реєстрів, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у Бердянську державну нотаріальну контору Запорізької області звернулися:

- 07 жовтня 2014 року АТ «ОТП Банк» м. Запоріжжя з вимогою кредитора, щодо погашення заборгованості;

- 13 грудня 2014 року ПАТ «Фідобанк» м. Київ із претензією кредитора, щодо погашення заборгованості;

- ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_2 , 1995 року народження, син спадкодавця, із заявою про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Порохнею О. В., 22 березня 2005 року за реєстровим № 426, який на день подачі заяви мешкав на АДРЕСА_2 ;

- 12 лютого 2015 року ОСОБА_1 , із заявою про відмову від прийняття спадщини за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Порохнею О. В.,

- 22 березня 2005 року за реєстровим № 426, на користь ОСОБА_2 , яка на момент подачі заяви мешкала на АДРЕСА_1 ;

- ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , 1980 року народження, син спадкодавця, із заявою про відмову від прийняття спадщини за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Порохнею О. В., 22 березня 2005 року за реєстровим № 426, на користь ОСОБА_2 , який на момент подачі заяви мешкав на АДРЕСА_3

- 20 лютого 2015 року ОСОБА_1 , із заявою про вимогу до спадкоємців померлого, щодо погашення заборгованості.

Задовольняючи позов ПАТ «Фідобанк», суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 у порядку статті 1269 ЦК України прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , який був боржником та іпотекодавцем, а отже, як новий власник предмета іпотеки - ОСОБА_2 набув усіх прав і обов`язків іпотекодавця, передбачених договором іпотеки від 18 вересня 2008 року № 014/2180/2/23123, що свідчить про те, що вимоги кредитора підлягають задоволенню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості.

Разом з тим Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя(частина третя статті 33 Закону).

З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 14-20, 57-60 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц.

Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали таку вимогу обґрунтованою.

Із матеріалів справи убачається, що сторони погодили способи звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме визначили у договорі іпотеки (пункт 5.4) способи задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 цього Закону).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Вимога, встановлена частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку») не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Це означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателяу спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (див. пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателясторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (див. пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц). Судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку»передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону.

Частина перша статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на наведені вище висновки щодо застосування приписів статей 35, 36, 37, 38 і 39 Закону України «Про іпотеку», враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), які, визначаючи його умови, реалізували принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України), Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими. Задовольняючи позов у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суди неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки сторони у договорі іпотеки визначили відповідний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як позасудовий. Наявність істотних перешкод для іпотекодержателя у реалізації позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження позивач у судах першої й апеляційної інстанцій не обґрунтовував.

За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суди застосували частину третю статті 33, статтю 36 і частину першу статті 37 Закону України «Про іпотеку» та вважали, що через невиконання зобов`язань за кредитним договором у позивача виникло право задовольнити вимоги за рахунок предмета іпотеки, звернувши на нього стягнення шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «Фідобанк» іншій особі із застосуванням процедури продажу предмета іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

З цього приводу Верховний Суд зауважує таке:

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 зазначеного Закону, є двома різними способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками.

Процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону України «Про іпотеку», може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

На відміну від судового порядку, який за певних умов (див. пункти 61-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц) може бути застосований для реалізації права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу згідно зі статтею 38 Закону України «Про іпотеку», передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання є винятково позасудовим способом задоволення вимог іпотекодержателя, регламентованим статтею 37 цього Закону, яка не передбачає можливості визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі № 369/238-15-ц, пункти 6.1-6.2 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15, пункт 51 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц).

З огляду на викладене суди помилково ототожнили передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, регламентований статтею 37 Закону України «Про іпотеку», з правом іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, а також дійшли помилкового висновку про те, що передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки можливе за рішенням суду.

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця (див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 травня 2019 року (провадження № 14-112цс19) та від 12 червня 2019 року (провадження № 14-48цс19).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права Верховний Суд вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою, а тому рішення суду першої та апеляційної інстанції необхідно скасувати й ухвалити нове про відмову у позові.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не перевірили розмір заборгованості, щодо порушення позивачем строку для пред`явлення кредиторських вимог до спадкоємця боржника, не мають значення для розгляду справи, з огляду на те, що позивачем не обґрунтовано порушення, невизнання або оспорення права, за захистом якого він звернувся до суду.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ПАТ «Фідобанк» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 4019,40 грн та касаційної скарги у розмірі 7 308,00 грн.

Керуючись статтями 141 406 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 червня 2016 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області 16 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4019,40 грн та касаційної скарги у розмірі 7 308,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко