Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 311/706/18
провадження № 61-19653св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області, територіальна громада Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Василівський відділ Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області, приватний нотаріус Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Південно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Кириченко Вікторія Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 06 серпня 2020 року у складі судді Пушкарьової С. П. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області, територіальної громади Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Василівський відділ Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області, приватний нотаріус Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Південно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Кириченко В. В., про визнання права довічного спадкового володіння земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 49,3 га, яка розташована на території Кам?янської сільської ради Василівського району Запорізької області та яка належала спадкодавцю на праві довічного успадковуваного володіння для ведення фермерського господарства з правом передання у спадщину на підставі рішення Василівської районної Ради народних депутатів від 07 травня 1992 року № 7 та рішення виконавчого комітету Василівської районної Ради народних депутатів від 12 березня 1992 року № 61.
Вказувала, що 23 квітня 1992 року ОСОБА_3 було зареєстровано фермерське господарство «Пролісок», що підтверджується рішенням Василівської районної Ради народних депутатів № 77, яке у подальшому відповідно до рішення від 25 вересня 2005 року № 1 було перейменоване у фермерське господарство «Пролісок-5».
Рішенням фермерського господарства «Пролісок-5» від 25 лютого 2017 року змінено засновника господарства з ОСОБА_3 на неї ( ОСОБА_1 ). Фермерське господарство «Пролісок-5» вищевказану земельну ділянку використовує у своїй господарській діяльності.
12 вересня 2016 року вона звернулася до приватного нотаріусу Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Кириченко В. В. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі вказаної заяви була заведена спадкова справа № 47 за 2016 рік, однак постановою приватного нотаріуса від 19 січня 2018 року № 19/02-31 їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо спадкування права на вищезазначену земельну ділянку.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 49,3 га на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею № 000192, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 217 від 29 травня 1992 року, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішення
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 06 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 49,3 га на території Кам?янської сільської ради Василівського району Запорізької області згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею № 000192, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 217 від 29 травня 1992 року у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що остання є спадкоємицею після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , тому відповідно до положень статей 1258 1261 ЦК України вона має право на довічне спадкове володіння і користування земельною ділянкою площею 49,3 га, право володіння якою належало її чоловіку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 06 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що за життя померлого ОСОБА_3 йому було неправомірно видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, оскільки згідно з чинним на час його видачі законодавством такого права вже не існувало.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 набув у довічне успадковуване володіння земельну ділянку розміром 49,3 га у межах згідно з планом землеволодіння для ведення фермерського господарства на підставі рішення Василівської районної Ради народних депутатів від 07 травня 1992 року № 7 та рішення виконавчого комітету Василівської районної Ради народних депутатів від 12 березня 1992 року № 61, згідно з якими йому було видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею № 000192, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 217 від 29 травня 1992 року.
23 квітня 1992 року ОСОБА_3 створено фермерське господарство «Пролісок», що підтверджується рішенням Василівської районної Ради народних депутатів № 77, та у подальшому відповідно до рішення від 25 вересня 2005 року № 1 перейменоване у фермерське господарство «Пролісок-5», яке під його головуванням функціонувало до моменту його смерті, а у подальшому було очолено ОСОБА_1 , яка керує ним до цього часу, що підтверджується копією довідки виконавчого комітету Кам?янської сільської ради Василівського району Запорізької області від 25 січня 2018 року № 244.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті якого ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом прийняла спадщину, а син ОСОБА_4 і мати ОСОБА_5 подали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 , що підтверджується копією спадкової справи № 47/2016.
08 грудня 2017 року приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Кириченко В. В. ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зокрема, на земельну ділянку площею 49,5 га, що належала ОСОБА_3 на праві приватної власності, а також на все інше спадкове майно, крім земельної ділянки площею 49,3 га, яка належала померлому на праві довічного успадковуваного володіння.
Постановою приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Кириченко В. В. від 19 січня 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку через відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на цю земельну ділянку.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
У статті 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Згідно з пунктом «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Стаття 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
У справі, що переглядається, судом установлено, що ОСОБА_3 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року і на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року «Про селянське (фермерське) господарство», яким і було визначено порядок його успадкування.
Закон України від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство» також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.
Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України, та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
За змістом статей 6 50 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-XII у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України № 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.
При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.
Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
- пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.
На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.
Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.
Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, яка конкретизована постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.
На підставі вказаного суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано визнав за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 49,3 га на території Кам?янської сільської ради Василівського району Запорізької області згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею № 000192, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 217 від 29 травня 1992 року у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, твердження заявника про неврахування судами висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним висновкам Верховного Суду з урахуванням уточнень, зроблених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи заявника, що підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 неправомірно набув право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, так як державний акт, який посвідчує право останнього на довічне успадковуване володіння землею, є чинним, в установленому законом порядку не оскаржений.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 402 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 06 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович