Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 317/1541/17
провадження № 61-11336св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.
(суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Долинська сільська рада Запорізького району Запорізької області на стороні якої у справу вступив керівник Запорізької місцевої прокуратури № 2,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета, - Служба у справах дітей Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Бєлки В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року Долинська сільська рада Запорізького району Запорізької області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до рішення першої сесії сьомого скликання Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 10 від 01 вересня 2016 року «Про припинення діяльності Розумівської сільської ради та її виконавчого органу внаслідок реорганізації шляхом приєднання до Долинської сільської ради об`єднаної територіальної громади» діяльність Розумівської сільської ради та її виконавчого органу припинено, правонаступником всіх майнових прав та обов`язків Розумівської сільської ради є Долинська сільська рада об`єднаної територіальної громади з адміністративним центром в селі Долинське.
В АДРЕСА_1 знаходиться дошкільний навчальний заклад - дитячий садок, до складу якого входить нежитлове приміщення, яке було побудовано одночасно з дитячим садком та використовувалось як приміщення ясельної групи. Дитячий садок разом з будівлею передано у комунальну власність Розумівської сільської ради як об`єкт соціальної інфраструктури, відповідно до рішення № 2 від 28 вересня 2001 року та акту приймання-передачі від 11 грудня 2001 року.
Право власності на зазначений об`єкт нежитлової нерухомості - дитячий садок зареєстровано за позивачем.
Однак на даний час в будівлі літ. Д, що є складовою частиною дитячого садка проживає без будь-яких правових підстав ОСОБА_1 , зі своєю сім`єю: дружиною - ОСОБА_2 , сином - ОСОБА_3 , дочкою - ОСОБА_4 .
У березні 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання права власності на зазначене нерухоме майно за набувальною давністю. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 06 липня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області 20 жовтня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач вважає, що ОСОБА_1 зі своєю сім`єю незаконно користується об`єктом нерухомості, який входить до складу дитячого садку
по АДРЕСА_1 , що є комунальною власністю територіальної громади.
За таких обставин позивач просив суд усунути Долинській сільській раді Запорізького району Запорізької області перешкоди у здійсненні права власності щодо об`єкту нерухомого майна - будівлі дитячого садочку, розташованого по АДРЕСА_1 шляхом виселення громадян ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із вказаного об`єкта нерухомості.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 19 квітня
2018 року позов Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області задоволено.
Усунуто Долинській сільській раді Запорізького району Запорізької області перешкоди у здійсненні права власності щодо об`єкту нерухомого
майна - будівлі дитячого садочку, розташованого по АДРЕСА_1 шляхом виселення громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із вказаного об`єкта нерухомості.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що
ОСОБА_1 зі своєю сім`єю незаконно користується об`єктом нерухомості (будівля дитячого садка літ. Д), який входить до складу дитячого садку в АДРЕСА_1 , що є комунальною власністю та перебуває у власності Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Використання відповідачами приміщення дитячого садка не за цільовим призначення порушує інтереси територіальної громади.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , скасовано рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач, як власник майна, має право вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
При цьому апеляційний суд зазначив, що відповідачі вселилися у спірне приміщення з дозволу колективного сільськогосподарського підприємства, за відсутності будь-яких заперечень Розумівської сільської ради, понад
18 років проживають у спірному приміщенні, вважають його своїм, та розраховують на тривале використання з огляду на те, що питання про їх виселення власником не ставилося, навпаки він не заперечував навіть проти визнання права власності за відповідачами на спірне приміщення.
Апеляційний суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог призведе до надмірного втручання у права відповідачів, оскільки позивачем не доведено наявність нагальної суспільної необхідності для цього, та будь-яких виключних обставин для виселення у справі встановлено не було.
Крім того апеляційний вважав, що позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження того, що неможливо у інший спосіб розширити дитячий садок, якщо у цьому є потреба, або задовольнити фінансові інтереси позивача укладенням з відповідачами відповідного договору найму будівлі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, Долинська сільська рада Запорізького району Запорізької області, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року і залишити в силі рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку апеляційного суду про відсутність правових підстав для виселення відповідачів, оскільки останні проживають у будівлі дитячого садка без буд-яких правових підстав. На думку заявника, апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення житлового законодавства, оскільки будівля дитячого садка, в якій проживають відповідачі не є об`єктом житлової нерухомості.
Вказує, що апеляційний суд безпідставно посилався на практику Європейського суду з прав людини, яка є нерелевантною до розглядуваної справи.
Зазначає, що апеляційний суд не врахував, що неправомірне використання відповідачами приміщення дитячого садка порушує права територіальної громади та зменшує обсяг майна закладу дошкільної освіти при тому в дитячому садку не вистачає місць для дітей, які вимушені перебувати у черзі.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У поданому у вересні 2019 року відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 посилаються на те, що подана заявником касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не спростовують висновків апеляційного суду, а оскаржене судове рішення ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства. На думку відповідачів, апеляційним судом до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права.
Просили врахувати, що із 2000 року вони відкрито та правомірно проживають у спірному будинку, добросовісно сплачують комунальні послуги, а вказаний будинок це їх єдине житло.
У поданому у вересні 2019 року відзиві на касаційну скаргу Служба у справах дітей Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області посилаючись на те, що задоволення позову призведе до порушення житлових прав неповнолітньої ОСОБА_5 просила відхилити касаційну скаргу, а судове рішення апеляційного суду залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що із 2000 року по теперішній час у частині будівлі дитячого садку за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 зі своєю сім`єю: дружиною ОСОБА_2 , сином ОСОБА_3 та дочкою
ОСОБА_4 .
Із акту від 13 жовтня 2016 року, складеного за результатами виїзду комісії у складі заступника голови Долинської сільської ради ОСОБА_6 , спеціаліста-землевпорядника ОСОБА_7 , спеціаліста-юрисконсульта ОСОБА_8 , завгоспом Розумівського комунального дошкільного навчального закладу «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_9 до Розумівського комунального дошкільного навчального закладу «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 суди встановили, що територія дитячого садка не відповідає технічному паспорту (акт № 11736381 від 18 жовтня 2005 року), а саме: ОСОБА_1 самовільно зайнято частину земельної ділянки державного навчального закладу на якій знаходиться пожежне водоймище. Самовільно зайнята земельна ділянка відокремлена капітальною огорожею. Під будівлею, яка на даний час зайнята сім`єю ОСОБА_1 , знаходиться підвальне приміщення, яким користуються працівники дитячого садка зокрема для зберігання інструментів та речей.
Дитячий садок не працював у період приблизно із 1997 по 2006 роки.
В подальшому було проведено ремонт та із лютого 2007 року дитячий садок відновив свою роботу. На час відновлення роботи дитячого садку, ОСОБА_1 із сім`єю вже проживав у будівлі дитячого садку, де раніше розміщувалась ясельна група.
Також судами встановлено, що між Розумівською сільською радою Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_1 не укладався договір оренди приміщення по АДРЕСА_1 .
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 06 липня 2016 року у цивільній справі № 317/1279/16-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, про визнання права власності на нерухоме майно (спірну будівлю) за набувальною давністю - відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов застосовується для захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника.
У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі
№ 6-92цс15 викладено висновок, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Встановивши, що Долинська сільська рада, яка представляє інтереси територіальної громади, є власником нежитлової будівлі дошкільного навчального закладу - дитячого садка, яка всупереч її цільовому призначенню та за відсутності договірних відносин між сторонами тривалий час використовується відповідачами для проживання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач, як власник майна, має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні свого права власності.
При цьому, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що задоволення позовних вимог призведе до надмірного втручання у права відповідачів, оскільки позивачем не доведено наявність нагальної суспільної необхідності для цього, у справі будь-яких виключних обставин для виселення встановлено не було, тобто вжиті судом першої інстанції заходи щодо захисту права власності позивача на будівлю не є пропорційними, оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Із вказаним висновком апеляційного суду погодись не можна, виходячи з наступного.
Конституція України у частині третій статті 47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Звертаючись із позовом позивач пов`язував виселення відповідачів з відсутністю будь-яких правових підстав для вселення їх до приміщення дитячого садка та продовження користування ним.
Відмовляючи в позові з підстав того, що задоволення позову призведе до надмірного втручання у права відповідачів, апеляційний суд не врахував, що відповідачі без будь-яких дозвільних документів зайняли приміщення, яке призначене для розміщення дошкільного навчального закладу (тобто
не є житловим), ігнорують вимоги власника про звільнення приміщення і як наслідок дійшов помилкового висновку про порушення прав відповідачів на житло.
Встановивши, що відповідачі вселились і проживають у приміщенні дитячого садку без правових підстав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів з приміщення, що належить позивачу.
Належні та допустимі докази правомірності вселення родини ОСОБА_1 до спірного нежитлового приміщення в матеріалах справи відсутні.
Відповідачі, з урахуванням технічних характеристик приміщення та його розташування, займаючи частину земельної ділянки та проживаючи у нежитловому приміщення дитячого садка, який є закладом дошкільної освіти та призначений для задоволення потреб членів територіальної громади, не маючи правовстановлюючих чи дозвільних документів, які б посвідчували їх право у передбаченому законом порядку використовувати це приміщення та земельну ділянку на якій воно розташоване, повинні були усвідомлювати можливість настання для себе негативних наслідків у вигляді необхідності звільнення приміщення на вимогу його власника.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що всі відповідачі мають зареєстроване місце проживання у житлових приміщеннях в селі Розумівка. У тому числі і ОСОБА_4 2002 року народження, яка була неповнолітньою на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, зареєстрована у будинку свого діда ОСОБА_11 по АДРЕСА_2 .
Відповідно до частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту» об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Згідно з частини першої статті 11 Закону України «Про дошкільну освіту», заклад дошкільної освіти - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.
Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми (частина третя статті 16 Закону України «Про дошкільну освіту»).
Фактичне проживання відповідачів у приміщенні дитячого садка не змінює цільового призначення приміщення та не позбавляє територіальну громаду прав щодо цього майна.
Колегія суддів вважає помилковим висновки апеляційного суду про те, що вселення відповідачів до нежитлових приміщень дитячого садка без будь-яких дозвільних документів та подальше використанням цих приміщень для проживання протягом тривалого часу створює у сільської ради обов`язок укладати із відповідачами договір оренди цього майна або вишукувати фінансову можливість розширення дошкільного навчального закладу у інший спосіб, аніж виростання наявних приміщень.
Крім того апеляційний суд не звернув уваги, що на самовільно зайнятій відповідачами та відокремленій огорожею частині земельної ділянки комунальної власності розміщено джерело зовнішнього протипожежного водопостачання дошкільного закладу - пожежне водоймище. При цьому згідно Інструкції про порядок утримання, обліку та перевірки технічного стану джерел зовнішнього протипожежного водопостачання, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15 червня 2015 року № 696, створення будь-яких перешкод для обслуговування та доступу до такого водоймища не відповідає вимогам протипожежної безпеки, та, відповідно, у разі надзвичайної ситуації, наявність перешкод у вільному доступі до вказаного джерела протипожежного водопостачання може створити загрозу для життя та здоров`я вихованців і працівників дитячого садку.
Посилання відповідачів на пропуск сільською радою строку позовної давності є помилковим, оскільки негаторний позов може бути пред`явлено протягом усього часу існування триваючого правопорушення, а особа, яка є власником нерухомого майна, не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення.
Отже у розглядуваній справі втручання у права відповідачів, які за відсутності правових підстав займають частину приміщення дитячого садку, здійснюється відповідно до вимог закону, відповідає суспільному інтересу членів територіальної громади, від імені яких дії сільська рада, та є пропорційним переслідуваній легітимній меті забезпечити безперешкодне та безпечне використання територіальною громадою своєї власності - закладу дошкільної освіти за його цільовим призначення.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що помилково скасовано апеляційним судом.
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у цивільній справі № 317/1802/18 оспорювали рішення державного реєстратора від 15 червня 2017 року щодо реєстрації за Долинською сільською радою права власності на будівлю дитячого садка літ. Д, в
АДРЕСА_1 , однак за даними Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Запорізького апеляційного суду
від 10 грудня 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Доводи відповідачів про те, що вони за власні кошти відремонтували зайняту частину будівлі дитячого садку, на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, оскільки у розглядуваній справі вимоги про компенсацію відповідачам за здійснені поліпшення нерухомого майна не заявлялись та судами не вирішувались.
Отже доводи касаційної скарги вказують на існування підстав для скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
Відповідно до положень статей 141 416 ЦПК України у зв`язку із задоволенням касаційної скарги, касаційний суд стягує з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області судові витрати зі сплати судового збору у суді касаційної інстанції по 1 066, 66 грн з кожного.
Керуючись статтями 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області задовольнити.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року скасувати, залишивши в силі рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року.
Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі по
1 066,66 грн з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович