Постанова
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 317/4135/18
провадження № 61-13625св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Прокуратура Запорізької області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області Вознюка Юрія Миколайовича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Мінгазова Р. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Прокуратури Запорізької області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - ГУ МВС України в Запорізькій області), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУ НП в Запорізькій області) про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 серпня 2011 року його було затримано в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України
у редакції 1963 року (далі - КПК України 1963 року) начебто за скоєння злочинів, передбачених частиною другою статті 194, частиною другою
статті 15, пунктами 1, 2, 5, 8 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
08 серпня 2011 року постановою Запорізького районного суду Запорізької області, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області, відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у слідчому ізоляторі № 10 міста Запоріжжя строком на два місяці.
29 вересня 2011 року постановою Запорізького районного суду Запорізької області, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області, запобіжний захід вигляді тримання під вартою продовжено до трьох місяців, до 05 листопада 2011 року.
04 квітня 2012 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя запобіжний захід відносно нього змінено з тримання під вартою на особисту поруку.
Таким чином він перебував під вартою вісім місяців.
22 липня 2013 року вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі № 1-805/11 його було виправдано за недоведеністю участі у скоєні злочину. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 жовтня 2013 року вказаний вирок скасовано та направлено справу на додаткове розслідування.
У зв`язку з набуттям чинності нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) 15 листопада 2013 року кримінальне провадження було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013080230002201 за кваліфікацією: частина друга статті 194, частина друга статті 15, пункти 1, 2, 5, 8 частини другої статті 115 КК України.
23 грудня 2014 року у вказаному кримінальному провадженні йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена за частиною першою статті 296
КК України.
29 грудня 2014 року обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні направлено до Запорізького районного суду Запорізької області (справа № 317/5306/14-к).
31 березня 2015 року ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області обвинувальний акт повернуто прокурору для усунення недоліків.
21 травня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області ухвала Запорізького районного суду Запорізької області залишена без змін, а апеляційна скарга прокурора - без задоволення.
22 червня 2015 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 122,
частиною четвертою статті 296 КК України.
18 травня 2016 року прокурором змінено обвинувачення у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 на частину першу статті 122,
частину другу статті 125 КК України.
30 червня 2016 року ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області у справі № 317/1927/15-к кримінальне провадження № 212013080230002201 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 122 КК України та частиною другою статті 125 КК України закрито у зв`язку з відмовою потерпілих від обвинувачення, оскільки
ОСОБА_2 неодноразово, як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду справи, як усно, так і письмово наполягала на тому, що саме до ОСОБА_1 не має жодних претензій, та вважає його невинуватим.
19 серпня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області скасовано ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 30 червня 2016 року у справі № 317/1927/15-к, справу направлено на розгляд до суду першої інстанції.
05 січня 2018 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області у справі № 317/1927/15-к його виправдано за недоведеністю участі у скоєні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 05 січня 2018 року в цій справі змінено, а саме з мотивувальної частини вироку суду виключено посилання на показання потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а в іншій частині вирок залишено без змін.
Позивач вказував, що за час перебування під слідством і судом, ним понесені моральні страждання та втрати у зв`язку з характером пред`явленого обвинувачення, тривалістю його перебування під дією запобіжних заходів: накладенням арешту на майно тощо, порушенням його законних прав на вільне пересування, зміни режиму життя. Внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування у нього значно погіршився загальний стан здоров`я, він безповоротно втратив зір, змінилось його соціальне становище в суспільстві були порушені його нормальні життєві зв`язки, а тому він змушений до теперішнього часу вживати додаткові зусилля для організації свого життя.
Крім того, під час затримання в 2011 році у нього співробітниками міліції було вилучено паспорт громадянина України та пенсійне посвідчення, а згодом, через місяць і військовий квиток, тобто всі документи, які посвідчували на той час його особу.
Вже після того, як Ленінським районним судом м. Запоріжжя йому було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку, він не маючи документів які б могли посвідчити його особу майже весь час перебував у себе вдома, оскільки боявся, що без документів його знову затримають та відправлять до слідчого ізолятора. До того ж не маючи документів він протягом п`яти років, не мав можливості належним чином реалізовувати ряд своїх конституційних прав та користуватися ними, в тому числі: право на охорону здоров`я та медичну допомогу, оскільки в закладах охорони здоров`я йому відмовляли в госпіталізації та відповідному обстежені; право на соціальний захист, оскільки без надання документів, які могли б підтвердити його особу він не мав можливості отримати відповідні висновки медико-соціальної експертної комісії щодо стану здоров`я, втрати ним працездатності та встановлення групи інвалідності з метою оформлення та отримання пенсії у відповідному розмірі, без пенсійного посвідчення не міг належним чином користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством (безкоштовний проїзд, оформлення субсидій від держави тощо); своїм виборчим правом, оскільки без надання документів, які могли б підтвердити особу, не мав можливість приймати участь у виборах Президента України, народних депутатів та депутатів органів місцевого самоврядування.
Вважав, що діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду йому була завдана моральна шкода яку він оцінює у 2 000 000 грн, які просив стягнути на свою користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив із розміру мінімальної заробітної плати 3 723 грн встановленої станом на 01 січня
2018 року.
Крім того, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував під слідством та судом 7 років, з яких 8 місяців під вартою, на момент затримання був особою похилого віку із вадами зору, повинен був прикладати більших зусиль для нормалізації свого подальшого життя. Відсутність документів, які посвідчують особу, після зміни запобіжного заходу створили для позивача додаткові складнощі.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року відхилено апеляційні скарги ГУ НП в Запорізькій області та ОСОБА_1 , а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивач, перебуваючи під слідством та судом протягом значного часу, будучи вісім місяців ув`язненим внаслідок застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також під дією інших запобіжних заходів протягом часу досудового розслідування і судового розгляду, зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, що надає йому право на отримання компенсації на підставі положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи тривалий строк перебування під вартою, стан здоров`я позивача, позбавлення важливих документів, суд не обмежився мінімальним розміром відшкодування, що є правом суду, при цьому належним чином мотивував своє рішення.
Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважав обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам розумності та справедливості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, заступник прокурора Запорізької області Вознюк Ю. М., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року і ухвалити нове рішення про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1
314 172,87 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали із Запорізького районного суду Запорізької області та зупинено виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня 2019 року до закінчення касаційного перегляду справи.
У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судами попередніх інстанцій обставин справи.
Прокурор вказував, що в порушення статей 23 1176 ЦК України та
статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суди попередніх інстанцій без наведення достатнього обґрунтування та доказів стягнули на користь позивача моральну шкоду в розмірі, більшому ніж визначений законодавством мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди.
Суди не врахували, що матеріали справи не містять доказів того, що погіршення стану здоров`я позивача сталося внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності.
Також прокурор зазначив, що стягнувши моральну шкоду з ДКСУ, суд першої інстанції змінив встановлений законом порядок її виплати, що не відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 757/27840/17-ц.
Доводи осіб, які подали відзив касаційну скаргу
В поданому у вересні 2019 року відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Горський А. О. вважав, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства.
У поданих у вересні 2019 року відзивах на касаційну скаргу ГУНП в Запорізькій області та ГУ МВС України в Запорізькій області вказували на помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, стягнутої на користь ОСОБА_1 та просили касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_4 було затримано 05 серпня 2011 року в порядку статті 115 КПК України 1963 року за підозрою у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 194, частиною другою статті 15, пунктами 1, 2, 5, 8 частини другої статті 115 КК України.
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував під слідством та судом до постановлення ухвали Апеляційного суд Запорізької області від 16 серпня 2018 року якою виправдувальний вирок Запорізького районного суду Запорізької області 05 січня 2018 року у справі № 317/1927/15-к, відносно нього змінено, а саме: з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції виключено посилання на показання потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а в іншій частині вирок суду залишено без змін.
Суди встановили, що ОСОБА_4 перебував під слідством та судом із
05 серпня 2011 року (день затримання) по 16 серпня 2018 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), що загалом складає 7 років
11 днів (84 місяці 11 днів), з них під вартою 8 місяців.
Крім того, судами встановлено, що після зміни ОСОБА_1 запобіжного заходу органами досудового розслідування не були повернуті вилучені в нього паспорт, військовий квиток та пенсійне посвідчення, і лише у серпні 2016 року після листування з органами поліції та суду було встановлене місцезнаходження вилучених документів.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 2 цього Закону право на відшкодування шкоди виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає, зокрема, моральна шкода.
Стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачає, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Запорізького районного суду Запорізької області від 05 січня 2018 року, який набрав законної сили 16 серпня 2018 року.
При визначенні розміру морального відшкодування, суди попередніх інстанцій, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу (7 років), під слідством та судом, з яких 8 місяців під вартою, вік та стан здоров`я позивача, тривале не повернення позивачу важливих особистих документів, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків та погіршення стану здоров`я, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн, яка визначена з урахуванням всіх обставин справи.
Доводи касаційної скарги про те, що стягнута сума відшкодування у розмірі 500 000 грн є завищеною та її розмір не обґрунтований відхилені касаційним судом, виходячи з наступного.
У частині третій статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлений мінімальний розмір відшкодування заподіяної особі у зв`язку з перебуванням під слідство і судом моральної шкоди.
Частина друга цієї статті передбачає, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, при визначенні розміру відшкодування виходив із засад розумності і справедливості та враховував тривалість досудового розслідування щодо позивача, зумовлені цим зміни у його житті та їх наслідки.
На виконання вимог 265 382 ЦПК України в оскаржуваних судових рішеннях змістовно і послідовно викладено мотиви і висновки, виходячи з яких суди першої і апеляційної інстанцій у відшкодування заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди стягнули на його користь 500 000 грн, тому доводи касаційної скарги про завищення і необґрунтованість визначеного судами відшкодування є помилковими.
При цьому, суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення 25 березня
2019 року помилково послався на розмір мінімальної заробітної плати, встановлений станом на 01 січня 2018 року в сумі 3 723 грн, в той час як правильним є застосування розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на час розгляду справи, тобто 4 173 грн (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»).
Аналогічною є правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 02 грудня 2015 року по справі № 6-2203цс15.
Однак вказана помилка суду першої інстанції не вплинула на правильність вирішення справи по суті.
Доводам прокурора щодо визначеного судом способу стягнення моральної шкоди апеляційний суд надав належну оцінку.
При цьому, касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами проігноровані висновки Верховного Суду, викладені у постанові
від 20 березня 2019 року у справі № 757/27840/17-ц, оскільки у справі
№ 757/2840/17-ц, яка переглядалась Верховним Судом, суди попередніх інстанції стягнули моральну шкоду безпосередньо із Державної казначейської служби України без визначення способу та порядку такого стягнення.
Натомість у даній справі суд першої інстанції зазначив, що стягнення має відбуватися за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку.
У разі якщо ДКСУ або інші учасники справи потребуватимуть роз`яснень рішення суду, вони не позбавлені права звернутись до суду першої інстанції з відповідними заявами в порядку, передбаченому статтею 271 ЦПК України.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення спору.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, які б давали підстави для їх скасування, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень без змін.
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року було зупинено виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня 2019 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку, виконання вказаного судового рішення на підставі частини третьої
статті 436 ЦПК України необхідно поновити.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області Вознюка Юрія Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня
2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня
2019 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта