№ 320/10468/18

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 320/10468/18

провадження № 61-1467св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області) про повернення плати за податок з доходів фізичних осіб від продажу нерухомого майна та військового збору.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 04 серпня 2017 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого вона передала у власність покупцеві квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог статті 172.4 Податкового кодексу України позивачка сплатила податок, який нотаріус як податковий агент подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори. Підставою для сплати податку було те, що квартира перебувала у власності позивача менше трьох років, оскільки 18 травня 2015 року на квартиру у зв`язку з переплануванням було видано новий правовстановлюючий документ. Сума сплаченого податку становить 17 582,24 грн.

Позивачка вважає, що сплачений нею податок був помилковим у зв`язку із тим, що квартирою вона володіє більше трьох років, а тому сплачені нею податки при оформлені договору купівлі-продажу квартири були сплачені помилково та підлягають поверненню на користь останньої.

З урахуванням викладених обставин позивачка просила суд: встановити, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 на праві власності з 20 січня 2004 року по 04 серпня 2017 року; зобов`язати Мелітопольську ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області повернути ОСОБА_1 помилково сплачену суму податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна та військового збору в розмірі 17 582,24 грн, з яких: 13 524,80 грн - сума сплаченого податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна, 4 057,44 грн - сума сплаченого військового збору; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ГУ ДФС у Запорізькій області повернути ОСОБА_1 помилково сплачений податок згідно квитанції № 33 від 03 серпня 2017 року у розмірі 13 524,80 грн - суму сплаченого податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна, та згідно квитанції № 34 від 03 серпня 2017 року про сплату грошових коштів у розмірі 4 057,44 грн - суму сплаченого військового збору.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що проведення реконструкції квартири не свідчить про зміну власника або втрату ним права власності на нерухоме майно, тобто зазначена квартира належала позивачу ОСОБА_1 з моменту набуття на неї права власності, а саме - з моменту посвідчення договору дарування вказаної квартири з 30 грудня 2003 року. У зв`язку із тим, що вказана квартира на момент укладення договору купівлі-продажу належала позивачу ОСОБА_1 більше ніж три роки, дохід, отриманий від продажу вказаного об`єкта нерухомості, не підлягає оподаткуванню відповідно до вимог пунктів 172.1, 172.2 статті 172 Податкового кодексу України.

Не погодившись з таким рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ГУ ДФС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу ГУ ДФС у Запорізькій області задоволено частково, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання ГУ ДФС у Запорізькій області повернути помилково сплачену суму податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна у розмірі 13 524,80 грн та військового збору у розмірі 4 057,44 грн, а також стягнення судового збору у розмірі 704,80 грн скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Запорізькій області про зобов`язання ГУ ДФС у Запорізькій області повернути ОСОБА_1 помилково сплачений податок на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна у розмірі 13 524,80 грн та сплаченого військового збору у розмірі 4 057,44 грн закрито, оскільки вказаний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з вказаним позовом в порядку адміністративного судочинства.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту належності спірної квартири на праві власності позивачці не було предметом апеляційного перегляду, оскільки у вказаній частині вимог в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у вищевказаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить суд скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом залишено поза увагою те, що ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року, позивачці вже було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом про повернення плати за податок з доходів фізичних осіб від продажу нерухомого майна, оскільки спірні правовідносини не пов`язані з публічними, а випливають з цивільних прав і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином ОСОБА_1 вважає, що судовою системою порушено вимоги частини другої статті 124 Конституції України, а вона тим самим позбавляється доступу до суду.

Доводи інших учасників справи

07 квітня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ГУ ДФС у Запорізькій області засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить суд у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

10 березня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Зазначена норма гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або освоюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Частиною першою статті 19 ЦПК України унормовано, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_1 просила суд, зокрема, зобов`язати Мелітопольську ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області, яка ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 травня 2019 року була замінена на належного відповідача - ГУ ДФС у Запорізькій області, повернути їй помилково сплачену суму податку на доходи фізичної особи від продажу нерухомого майна та військового збору в розмірі 17 582,24 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України. Цим Кодексом визначаються, зокрема, функції та правові основи діяльності контролюючих органів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, а також умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені.

За змістом статті 43 Податкового кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України, казначейство України, зокрема веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Таким чином, відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, а також порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів з бюджету врегульовані Митним, Податковим та Бюджетним кодексами України та є такими, що засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій.

Така правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 12-206 гс18.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Встановлено, що 18 грудня 2019 року Запорізький апеляційний суд ухвалив постанову, якою закрив провадження у цивільній справі № 320/10468/18 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Запорізькій області про повернення плати за податок з доходів фізичних осіб від продажу нерухомого майна та військового збору, оскільки вважав, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу на те, що в червні 2018 року ОСОБА_1 вже зверталася до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мелітопольську ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій областіпро повернення плати за податок з доходів фізичних осіб від продажу нерухомого майна, але ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року, позивачці було відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі за вказаним позовом, оскільки спірні правовідносини не пов`язані з публічними, а випливають з цивільних прав і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Відтак, на думку Верховного Суду, ухвалення Запорізьким апеляційним судом 18 грудня 2019 року оскаржуваної постанови про закриття провадження у справі, обґрунтованої тим, що спір не належить розглядати в порядку цивільного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Верховний Суд вважає, що непослідовність національного суду створила позивачці перешкоди у реалізації її права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію приходить до висновку, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства виключно і лише тому, що позивачці має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд справи по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному адміністративному судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.

Зазначене у повній мірі узгоджується із висновками, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У частині шостій статті 411 ЦПК України зазначено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме - щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. І. Крат