20.03.2025

№ 320/13326/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року

м. Київ

справа № 320/13326/23

адміністративне провадження № К/990/7119/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року (суддя Щавінський В.Р.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року (колегія у складі суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., Кобаля М.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. Голови Державної податкової служби України Тетяни Кірієнко №326-о від 27 березня 2023 року «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції Державної податкової служби України з 01 квітня 2023 року;

- стягнути з Державної податкової служби України (далі - ДПС України) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме з 01 квітня 2023 року до дати прийняття судом рішення у цій справі;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України з 01 квітня 2023 року відповідно до статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України);

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ДПС України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць відповідно до статті 371 КАС України.

- стягнути з ДПС України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати (витрати на сплату судового збору, витрати на професійну правничу допомогу тощо).

Доводи позивача зводяться до того, що відповідач звільнив його у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ДПС України без скорочення чисельності та штату державних службовців, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), однак, всупереч вимогам частини третьої статті 87 цього ж Закону не дотримався 30-денного строку від моменту попередження про наступне звільнення, звільнивши його раніше, та не запропонував позивачеві рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 26 липня 2023 року, яке залишив без змін Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 січня 2024 року, позов задовольнив:

- визнав протиправним та скасував наказ в.о. Голови ДПС України від 27 березня 2023 року №326-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;

- поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України з 01 квітня 2023 року;

- стягнув з ДПС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 квітня до 26 липня 2023 року у сумі 79540,56 грн;

- допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України з 01 квітня 2023 року, а також у частині стягнення з ДПС України середнього заробітку у межах суми стягнення за 1 місяць, а саме у сумі 19166,40 грн.

Суд першої інстанції, висновок якого повною мірою підтримав апеляційний суд, керувався тим, що відповідач грубо порушив вимоги частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, оскільки звільнив позивача раніше, ніж минуло 30 днів від моменту попередження про наступне звільнення, а саме, за 9 календарних днів після такого попередження, а також не запропонував позивачеві рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, при цьому, суд установив, що як на момент попередження позивача про наступне звільнення, так і на час його звільнення в ДПС України були наявні вакантні посади. За висновком суду, зазначені порушення є істотними порушеннями процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (відповідача).

Суди обох інстанцій критично оцінили посилання відповідача на протокол від 23 лютого 2023 року про доведення інформації позивачу, згідно з яким 23 лютого 2023 року о 13 год. 08 хв. на телефон позивача направлено відповідне СМС повідомлення, оскільки зміст згаданого повідомлення не містить інформації про наступне звільнення.

Суди також відхилили доводи відповідача про відсутність у нього обов`язку пропонувати позивачеві рівнозначну або нижчу посаду, мотивовані положеннями частини п`ятої статті 10 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII), з тих міркувань, що указана правова норма не звільняє суб`єкта призначення (відповідача) від обов`язку виконувати вимоги частини третьої статті 87 Закону №889-VIII під час процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі, поданій з підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, ДПС України просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скаржник вказує, що висновки судів попередніх інстанцій загалом грунтуються на двох ключових підставах: (1) недотриманні відповідачем 30-денного строку попередження про наступне звільнення та (2) непропонуванні позивачеві рівнозначних посад перед звільненням.

Щодо першого (1) із зазначених аспектів, відповідач вважає, що висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме, суди мали засотувати до спірних парвовідносин частини першу та четверту статті 9-1 Закону №889-VIII, пункт 3 Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1042 (далі - Порядок №1042), однак залишили ці норми поза увагою, а також неправильно тлумачили частину третю статті 87 Закону №889-VIII. Крім цього, на думку відповідача, суди обох попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Мотиви скаржника у цій частині зводяться до того, що він завчасно повідомив позивача про наступне звільнення СМС повідомленням і ОСОБА_1 вважається поінформованим про це 28 лютого 2023 року, тоді як звільнення відбулося 31 березня 2023 року. Разом із цим суди не дослідили протокол про доведення інформації до відома ОСОБА_1 , складений відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №889-VIII і вимог Порядку №1042. Скаржник зауважив, що ні Закон №889-VIII, ні інший нормативно-правовий акт не містять вимог до змісту письмового попередження про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, тож вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про неможливість урахування згаданого СМС повідомлення.

Скаржник також вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, та, послуговуючись висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 березня та 14 липня 2021 року у справах №638/13346/18 та 756/7311/20, стверджує, що недотримання 30-денного строку попередження про звільнення може бути виключно підставою для зміни дати звільнення позивача, а не його поновлення на посаді.

Зазначене слугує підставами відкриття касаційного провадження, які визначено пунктами 3 та 4 частини четвертої у поєднанні з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Стосовно (2) другого аспекту, відповідач вважає, що суди здійснили неправильне тлумачення частини третьої статті 87 Закону №889-VIII та частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII, а також помилково застосували частину першу статті 41 Закону №889-VIII, яка застосуванню не підлягала.

За позицією відповідача, у розглядуваному випадку суди помилково вказали на те, що норми Закону №889-VIII мають перевагу як спеціальні відносно норм Закону №389-VIII. Скаржник зауважив, що позивач був призначений на посаду та проходив державну службу на спеціальних умовах, обумовлених воєнним станом відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII (без призначення конкурсу). Ця стаття містить імперативну заборону на переведення державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, призначених в період воєнного стану без конкурсів. Отже, переведення таких осіб на будь-які інші посади державної служби або служби в органах місцевого самоврядування не допускається. Ба більше, на думку відповідача, заборона переведення державного службовця призначеного відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII потрібно розуміти як відсутність можливості у суб`єкта призначення запропонувати такій особі вакантну посаду для переведення, а отже така особа підлягає звільненню відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 87 Закону №889-VIII.

З огляду на відсутність висновків Верховного Суду, щодо правильного застосування сукупності норм частини третьої статті 87 Закону №889-VIII та частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII в подібних правовідносинах, викладене слугує підставами відкриття касаційного провадження, що визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позиція інших учасників справи

У відзиві позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідаючи на доводи скаржника, позивач вказує, що СМС повідомлення, про яке згадує відповідач, не містить ані ОСОБА_1 попередження про наступне звільнення, ані притаманних такому документу обов`язкових реквізитів, тому як за формою, так і за змістом не може вважатися попередженням про звільнення у значенні частини третьої статті 87 Закону №889-VIII.

Вважає також помилковим посилання позивача на висновки Верховного Суду у справах №638/13346/18 і №756/7311/20, де йшлося про зміну дати звільнення як належний спосіб поновлення порушеного права, оскільки це стосувалося випадків, коли працівник не підлягає поновленню на роботі з інших підстав. Натомість, у цій справі суди попередніх інстанцій, установивши наявність вказаних порушень, дійшли обґрунтованого висновку, про потребу поновити позивача на посаді.

У частині аргументів відповідача про застосування частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII, наведені у відзиві мотиви є співзвучними тим, якими керувалися суди попередніх інстанцій задовольняючи позов, зокрема, що її положення не регулюють питання припинення державної служби та не звільняють суб`єкта призначення (в даному випадку відповідача) від обов`язку дотримуватись вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VIII під час процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, яка є спеціальною у межах спірних правовідносин.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року в цій справі. Справу №320/13326/23 витребувано з Київського окружного адміністративного суду.

Іншою ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року задоволено клопотання відповідача та зупинено виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року в частині стягнення з ДПС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, крім суми стягнення за один місяць у розмірі, що підлягає до негайного виконання, до закінчення перегляду в касаційному порядку.

З огляду на тривале ненадходження справи №320/13326/23 до суду касаційної інстанції, ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року її повторно витребувано з Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

На підставі наказу в.о. Голови ДПС України від 30 листопада 2022 року №1789-о ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України за строковим призначенням на умовах, визначених статтею 10 Закону №389-VIII, з 01 грудня 2022 року.

22 березня 2023 року позивач отримав попередження про наступне звільнення, де вказано, що відповідно до наказів ДПС України від 14 січня 2022 року №22 «Про введення в дію Структури апаратів Державної податкової служби України та затвердження Організаційної структури та Переліку індексів структурних підрозділів апарату ДПС» (зі змінами), від 19 січня 2023 року №1-ф «Про введення в дію Штатного розпису на 2023 рік Державної податкової служби України» та від 20 лютого 2023 року №7-ф «Про введення в дію Переліку змін №1 до Штатного розпису на 2023 рік Державної податкової служби України» скорочується посада державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ДПС України (ліквідація відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції) без скорочення чисельності та штату державних службовців.

Далі зазначено, що відповідно до пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону №889-VIII позивача попереджають про наступне звільнення з посади начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України.

Вказано, що він підлягатимете звільненню відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII через 30 календарних днів з моменту ознайомлення із цим попередженням.

Зазначено також, що до дня звільнення включно (припинення державної служби) позивач зобов`язаний виконувати свої посадові обов`язки в повному обсязі, дотримуватися умов службовою розпорядку. Наостанок вказано, що згідно із Законом №389-VIII державні службовці, призначені відповідно до статті 10 цього Закону не можуть бути переведені на інші посади державної служби.

На підставі наказу в.о. Голови ДПС України від 27 березня 2023 року №326-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України, 31 березня 2023 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ДПС України без скорочення чисельності та штату державних службовців, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно із частиною першою статті 87 Закону №889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади"; далі також - Закон №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

Згідно із частиною першою статті 41 названого Закону державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

За правилами частин першої, другої, четвертої статті 9-1 Закону №889-VIII доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

Згідно з пунктами 2 і 3 Порядку №1042 інформація або документи надсилаються державному службовцю з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку виключно на його адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, про які він повідомив службі управління персоналом під час вступу чи проходження державної служби та які зазначені в його особовій справі.

Факт доведення інформації або документів до відома державного службовця фіксується протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця (далі - протокол).

Вимоги до форми і змісту протоколу визначені пунктом 4 Порядку №1042.

Відповідно до частини шостої статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинніій на час виникнення спірних правовідносин) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу [згідно з якою "звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу] та положення частини другої цієї статті [згідно з якою "при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством"];

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Межі касаційного перегляду визначені статтею 341 КАС України. За правилами частин першої і другої цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційне провадження у справі відкрито з огляду на потребу перевірити доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження рішень судів попередніх інстанцій, передбачених пунктами 3 та 4 частини четвертої у поєднанні з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Як уже зазначалося, основу мотивів скаржника становлять дві ключові підстави.

Перша (1) з них зводиться до незгоди з висновками судів про недотримання відповідачем 30-денного строку попередження про наступне звільнення позивача, що, за словами скаржника, стало наслідком неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, частини першої та четвертої статті 9-1, частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 3 Порядку №1042, а також порушення норм процесуального права, що виявилося в недослідженні судами зібраних у справі доказів, а саме протоколу про доведення інформації до відома ОСОБА_1 , складеного відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №889-VIII і вимог Порядку №1042. Тож загалом позиція відповідача полягає в тому, що він не порушив вимог Закону №889-VIII у цій частині.

Друга (2) стосується неправильного застосування судами частини першої статті 41, частини третьої статті 87 Закону №889-VIII та частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII й відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм матеріального права у спірних правовідносинах. Відповідач вважає, що оскільки позивач був призначений на посаду та проходив державну службу відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII, тобто без призначення конкурсу, то положення саме цього Закону мають пріоритет у застосуванні. У межах спірних правовідносин це означає, що відповідач не порушив передбаченого частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII правила стосовно обов`язку запропонувати вакантні посади, оскільки Закон №389-VIII встановлює заборону на переведення, зокрема, державних службовців, призначених в період воєнного стану без конкурсів, на інші посади державної служби і така заборона, за позицією відповідача, має розумітися саме у значенні відсутності можливості у суб`єкта призначення запропонувати працівникові вакантну посаду для переведення.

Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів керується таким.

Щодо першого з наведених питань, частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 9-1 Закону №889-VIII доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За пунктом 3 Порядку №1042 факт доведення інформації або документів до відома державного службовця фіксується протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця.

У справі встановлено, що 27 березня 2023 року видано оскаржуваний наказ в.о. Голови ДПС України №326-о, яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України, 31 березня 2023 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ДПС України без скорочення чисельності та штату державних службовців, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

В цьому наказі, серед іншого зазначено, що підставою для звільнення є: протокол про доведення інформації ОСОБА_1 23 лютого 2023 року, попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 , частина четверта статті 87 Закону №889-VIII.

Досліджуючи питання щодо згаданого в наказі доведення позивачеві інформації, суди попередніх інстанцій установили, що йдеться про направлення 23 лютого 2023 року о 13 год. 08 хв. на його мобільний телефон СМС повідомлення, у якому з посиланням на відповідні накази зазначено про ліквідацію відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС.

Суди обох попередніх інстанцій вказали, що зміст цього повідомлення не містить жодної інформації про наступне звільнення позивача, дату такого звільнення тощо.

Із цих міркувань суди дійшли висновку, що зазначене повідомлення від 23 лютого 2023 року не є попередженням про наступне звільнення у значенні, вжитому в частині третій статті 87 Закону №889-VIII, тому критично оцінили посилання відповідача на зазначені докази.

Натомість, за висновком судів, таким є попередження, отримане позивачем 22 березня 2023 року, зміст якого дослівно відтворено в оскаржуваних судових рішеннях, де наведено інформацію стосовно майбутнього звільнення позивача з посади, вказано підстави і умови для цього, наслідки відповідного попередження тощо.

Таким чином, судами встановлено, що звільнення позивача зі служби з 31 березня 2023 року на підставі оскаржуваного наказу від 27 березня 2023 року відбулося до закінчення 30-денного строку від моменту попередження позивача про наступне звільнення, що мало місце 22 березня 2023 року.

Верховний Суд нагадує, що не має повноважень вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина друга статті 341 КАС України), водночас не вбачає підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, зокрема, встановлених КАС України правил оцінки доказів.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно недослідження судами протоколу про доведення інформації до відома ОСОБА_1 від 23 лютого 2023 року, складеного відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №889-VIII і вимог Порядку №1042, оскільки суд надав оцінку згаданому протоколу в контексті посилань відповідача на СМС повідомлення, яке він (суд) оцінив критично. Незгода з наданою судом оцінкою тому чи іншому доказу не утворює підстав для касаційного оскарження.

З іншого боку, дефектність змісту повідомлення від 23 лютого 2023 року, що, як установили суди, виключає можливість розцінювати викладену в ньому інформацію як попередження про наступне звільнення, означає, що таку інформацію до відома адресата із цим повідомленням доведено не було, незалежно від способу її доведення.

Таким чином, Верховний Суд не має передумов вирішувати питання щодо правильного застосування у межах цієї конкретної справи положень частини першої та четвертої статті 9-1 Закону №889-VIII та пункту 3 Порядку №1042, які стосуються саме способу доведення інформації до відома державного службовця.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачем положень частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які вимагають від суб`єкта призначення або керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Надаючи оцінку доводам скаржника в частині неправильного застосування судами частини першої статті 41, частини третьої статті 87 Закону №889-VIII та частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII й відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм матеріального права у спірних правовідносинах, колегія суддів керується таким.

За змістом частини третьої статті 87 Закону №889-VIII одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Відповідно до частини першої статті 41 названого Закону державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення.

За змістом частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Судами встановлено, що Наказом ДПС України від 13 лютого 2023 року № 108 «Про внесення змін до наказу ДПС від 14.01.2022 № 22» відділ організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції (4 шт. од) ліквідовано та за рахунок вивільненої чисельності збільшено чисельність відділів розробки та організації заходів з питань запобігання та виявлення корупції (7 шт. од), контролю за дотриманням антикорупційного законодавства (7 шт. од), методичного та консультативного забезпечення та координації роботи уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції територіальних органів ДПС (5 шт. од) на 1 од. кожний відповідно.

Відповідно до наказу від 20 лютого 2023 року № 7-ф «Про введення в дію Переліку № 1 змін до Штатного розпису на 2023 рік Державної податкової служби України» виведено зі штатного розпису відділ організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції.

Разом із цим, судами встановлено, що у зв`язку зі змінами до штатного розпису, загальна кількість шатних одиниць не змінилася та продовжує становити 1629 штатних одиниць і як на момент попередження позивача про наступне звільнення, так і на час його звільнення в ДПС України були наявні вакантні посади. Зокрема, станом на 22 березня 2023 року в апараті ДПС України було 143 вакантних посади, серед яких вакантні посади директорів та заступників директорів різних Департаментів, а також начальників та заступників начальників різних відділів. Втім відповідач не пропонував позивачеві вакантних посад.

Відповідаючи на аргументи скаржника, Верховний Суд зазначає, що у цій справі спір пов`язаний з дотриманням процедури звільнення і зумовлених цим гарантій у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ДПС України без скорочення чисельності та штату державних службовців, тобто, іншими словами, передбачених Законом №889-VIII гарантій у випадку звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону. В умовах дії воєнного стану ця процедура не змінилася, принаймні в тому, що звільнення з названої підстави передбачає пропонування посад (якщо є посади, які можна пропонувати під час дії попередження про наступне звільнення). Тут варто нагадати також про положення частини першої статті 41 Закону №889-VIII, за змістом якої державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті) без обов`язкового проведення конкурсу за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення.

Подібний висновок Верховний Суд уже викладав в постанові від 29 листопада 2023 року в справі №160/1643/23, де попри нетотожний суб`єктний склад, незмінними (однаковими) є гарантії, передбачені частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII, позаяк підставою звільнення в обох випадках є пункт 1 частини першої цієї статті.

Із цих же міркувань не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що передбачену другим абзацом частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII заборону переведення потрібно розуміти у значенні, вжитому в абзаці 3 часини третьої статті 87 Закону №889-VIII, як відсутність можливості запропонувати відповідну посаду, оскільки, як уже зазначалося, з уведенням воєнного стану зазначена процедура в частині пропонування посад не змінилася. Іншими словами, правила про те, що в описаній ситуації відповідний орган (суб`єкт) має право не пропонувати посади, а це безумовно погіршувало б становище працівника, Закон не містить, водночас «відсутність можливості», про яку вказує відповідач, це обставина, яка підлягає доказуванню в кожному конкретному випадку і її наявність не може презюмуватися повсюдно (в усіх без винятку випадках) в зв`язку із самим лише фактом уведення воєнного стану і, тим більше, як наслідок застосування іншої правової норми з нормативно-правового акта, що не врегульовує відповідних процедур.

Крім цього, особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначає Закон України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (частина перша статті 1 цього Закону; далі - Закон №2136-IX).

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що Закон №2136-IX не містять положень, які б передбачали, що встановлені частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII гарантії підлягають обмеженню і не застосовуються у період дії воєнного стану.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів поділяє висновки судів попередніх інстанцій про недотримання відповідачем зазначених вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VIII.

Верховний Суд не оцінює доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 03 березня та 14 липня 2021 року у справах №638/13346/18 та №756/7311/20, оскільки, по-перше, у жодній із цих справ спірні правовідносини не пов`язані з проходженням публічної служби і касаційний суд не вирішував питання щодо застосування норм Закону №889-VIII, а по-друге, наведені відповідачем у касаційній скарзі мотиви, що стали підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі, не включають підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Решта наведених скаржником доводів фактично зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанції та вказують на незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами обставинам цієї справи.

Колегія суддів повторює, що до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

За таких обставин, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування під час касаційного перегляду не встановлено.

Суд не надає оцінки наданим відповідачем «додатковим поясненням у справі» (від 05 та 29 квітня 2024 року), які за своєю суттю є доповненнями до касаційної скарги, поданими з порушеннями правил статті 337 КАС України, зокрема, поза межами строку на касаційне оскарження. Із цих же міркувань Суд не надає оцінки наданим позивачем «запереченням на письмові пояснення Державної податкової служби України» (23 квітня 2024 року), які подано з порушенням частини першої статті 338 КАС України, зокрема, поза межами строку, встановленого судом для надання відзиву.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частин першої і третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи результат касаційного перегляду, а також те, що ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року було зупинено виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року в частині стягнення з Державної податкової служби України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, крім суми стягнення за один місяць у розмірі, що підлягає до негайного виконання, до закінчення перегляду в касаційному порядку, то виконання названих судових рішень в цій частині підлягає поновленню.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі №320/13326/23 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі №320/13326/23 в частині стягнення з Державної податкової служби України середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

А.Г. Загороднюк

М.В. Білак

Л.О. Єресько

Судді Верховного Суду