ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2020 року
Київ
справа №320/2796/19
адміністративне провадження №К/9901/26311/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року (судді: Вівдиченко Т.Р., Бєлова Л.В., Ісаєнко Ю.А.) у справі за адміністративним позовом Іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед" до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про скасування припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
Іноземне підприємство "Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед" (далі - позивач) звернулось з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області ( далі - ГУ ДСУНС у Київській області ) про скасування припису № 370 від 06 грудня 2018 року про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року адміністративний позов повернуто позивачу.
Суд першої інстанцій повертаючи позовну заяву, виходив з того, що позовна заява підписана особою Шворак О.М., який діє на підставі довіреності, яка підписана особою без належних повноважень, тому Шворак О.М. не наділений правом на участь у розгляді адміністративної справи шляхом підписання позовної заяви та звернення до адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що надана довіреність на представника позивача не оспорювалася Генеральним директором чи іншим органом управління підприємства. Фірмовий бланк з унікальним штрих-кодом, на якому викладена довіреність, свідчить про попереднє погодження документа всіма відповідальними посадовими особами позивача та належне підписання, відповідно до внутрішніх правил та процедур. Також відсутність інформації про підписанта в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не позбавляє його права діяти від імені позивача на підставі статуту, як це передбачено частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що позивач зобов`язаний вказати в Єдиному державному реєстрі відомості лише щодо керівника підприємства (Генерального директора), а щодо інших членів дирекції, в тому числі Фінансового директора, це є правом позивача, яке він реалізує на власний розсуд.
Провадження в суді касаційної інстанції
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга аргументована тим, що у даному випадку для визначення повноважнь представника - адвоката Шворак О.М. суду необхідно було надати довіреність, яка підписана уповноваженою на це законом та/або статутом особою і цією особою є генеральний директор. Оскільки відповідно до норм законодавства, якими врегульована діяльність акціонерних товариств у разі неможливості генеральним директором виконувати свої повноваження, такі повноваження може виконувати інший член виконавчого органу, право на видачу довіреностей якого визначено статутом.
Верховний Суд ухвалою від 16 вересня 2019 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Нормативне врегулювання
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до частини третьої статті 55 КАС України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
За правилами пункту 1 частини першої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи.
Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 59 КАС України відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
Частиною восьмою статті 59 КАС України передбачено, що у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідності заяви, скарги, клопотання.
Вимоги до позовної заяви та доданих до неї документів визначені у статтях 160 і 161 цього Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, частиною другою статті 160 КАС України встановлено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно з приписом пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Оцінка Верховного Суду
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року позовну заяву іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед" повернуто позивачу на підставі частин першої, третьої статті 59 КАСУ.
Підставою для повернення позовної заяви стали висновки суду про те, що позивачем не підтверджено повноваження посадової особи на підписання довіреності, виходячи із змісту положень статуту, зокрема, п.6.4.2, відповідно до якого право членів дирекції видавати довіреності здійснюються лише в межах напрямку їх діяльності та лімітів, встановлених шкалою відповідальності, затвердженою генеральним директором, тому право на підписання та видачу довіреності на ведення справ в суді компетенцією фінансового директора не охоплюється та не підтверджено генеральним директором компанії, як це вимагає установчий документ підприємства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження своїх повноважень представник позивача до позовної заяви додав довіреність, яку підписав Фінансовий директор позивача ОСОБА_2 , який діє на підставі Статуту.
Установчим документом Іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед" є Статут.
Відповідно до пункту 6.4.1 Статуту, Фінансовий директор входить до складу дирекції підприємства позивача.
Згідно пунктом 6.4.2 Статуту підприємства, члени Дирекції мають право укладати та підписувати договори в межах напрямку їх діяльності та лімітів, встановлених шкалою відповідальності, затвердженою Генеральним директором підписувати будь-які листи, повідомлення, відповіді та ін. від імені Компанії, видавати довіреності.
З наведеного пункту вбачається, що члени Дирекції мають право видавати довіреності.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що фінансовий директор може видавати довіреності лише в межах напрямку своєї діяльності, оскільки, пункт 6.4.2 Статуту позивача встановлює обмеження за напрямками діяльності та лімітами виключно щодо укладання та підписання договорів.
ОСОБА_2 призначено на посаду фінансового директора позивача наказом №359 від 29 березня 2019 року. Наказ №359 підписано ОСОБА_4 , який на час видачі наказу займав посаду Генерального Директора.
Таким чином, ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з позивачем.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що надана довіреність на представника позивача не оспорювалася Генеральним директором чи іншим органом управління підприємства. Фірмовий бланк з унікальним штрих-кодом, на якому викладена довіреність, свідчить про попереднє погодження документа всіма відповідальними посадовими особами позивача та належне підписання, відповідно до внутрішніх правил та процедур.
З матеріалів справи вбачається, що вказаною довіреністю, копію якої додано до апеляційної скарги, Іноземне підприємство "Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед" уповноважує представників, серед іншого, представляти інтереси довірителя в усіх судах, незалежно від виду провадження, форми судочинства, спеціалізації та інстанційності, тощо. Довіреність дійсна до 31 грудня 2019 року.
Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно із частиною другою статті 65 Господарського кодексу України, власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб - відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи.
Отже, з наведеної норми Закону слідує, що позивач зобов`язаний вказати в Єдиному державному реєстрі відомості лише щодо керівника підприємства (Генерального директора), а щодо інших членів дирекції, в тому числі Фінансового директора, це є правом позивача, яке він реалізує на власний розсуд.
Скаржник серед іншого, у касаційній скарзі зазначає, що в матеріалах справи міститься довіреність від 17 січня 2019 року, в якій вказано, що Фінансовим директором є ОСОБА_5 .
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вказана довіреність подана Кравчук А.Л. 10 липня 2019 року на підтвердження її повноважень представляти інтереси позивача у судах всіх інстанцій, коли вона отримувала копію ухвали про повернення позовної заяви разом з адміністративним позовом та додатками до нього.
Суд касаційної інстанції не надає оцінку цій довіреності, оскільки предметом судового дослідження у цій справі є правомірність ОСОБА_2 видавати довіреність Швораку О.М.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що повноваження представника позивача підтверджені належною довіреністю.
Доводи та аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою судів обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
Також Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги .
За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов