Постанова
Іменем України
14 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 320/3044/16-ц
провадження № 61-14207св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,треті особи: Костянтинівська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області, ОСОБА_5
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року в складі судді Купавської Н.М. і ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Воробйової І.А., Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , просила зобов`язати відповідачів демонтувати металевий паркан з бетонними стовпами та встановити розподільну огорожу відповідно до винесених межових знаків кадастрового плану її земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що позивач є власником жилого будинку АДРЕСА_1 , їй також належить земельна ділянка розміром 0,1196 га, кадастровий номер 2323081200:03:001:0079, з цільовим призначенням - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
Відповідач ОСОБА_2 є власником сусіднього будинку АДРЕСА_2 , їй також належить земельна ділянка розміром 0,1882 га.
Між сторонами з 2014 року стали виникати постійні конфлікти щодо користування суміжними земельними ділянками.
Відповідачі самостійно без узгодження з позивачем перенесли огорожу, яка існувала на встановленій межі, на відстань 0,11 см у бік домоволодіння позивача, чим змінили конфігурацію земельної ділянки та зменшили її загальну площу.
Після звернення позивача до комісії з урегулювання земельних відносин Костянтинівської сільради проведено обстеження земельних ділянок і встановлено, що межа між земельними ділянками визначена, межові стовпчики встановлено правильно та запропоновано відповідачам перенести огорожу в строк до 25 жовтня 2014 року.
02 лютого 2016 року позивачем викликано спеціаліста Державного підприємства «Центр Держземкадастру» для перенесення меж земельної ділянки в натурі на місцевості та визначення поворотних точок земельної ділянки. Після виконаних робіт депутатом Костянтинівської сільради ОСОБА_6 складено акт із визначенням схеми домоволодінь з поворотними точками.
Відповідачі відмовились підписувати цей акт і не бажають переносити встановлену огорожу.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не підтвердила доказами твердження, що відповідачі порушили встановлену межу між суміжними земельними ділянками та чинять позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в позові згідно із статтями 107 152 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Земельні ділянки сторін є суміжними і між ними виник спір щодо встановлення межових знаків, про що в матеріалах справи є копії відповідей Костянтинівської сільської ради, рішення апеляційного суду та акти робочих груп.
У матеріалах справи відсутні належні докази накладення суміжних земельних ділянок АДРЕСА_3 .
Виконані сторонами кадастрові зйомки належних їм земельних ділянок проводилися за фактичним станом користування, проте відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення межі є дані земельно-кадастрової документації. На земельну ділянку позивача відсутня земельно-кадастрова документація.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2018 року ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року та ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року, надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 26 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, щотвердження судів про недоведеність позивачем наявності у неї права власності спростовується тим, що у матеріалах справи наявні відомості з Державного реєстру про приналежність позивачу земельної ділянки площею 0,1196 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, а також витягу з Державного земельного кадастру від 26 січня 2016 року серія номер НВ-2301914732016, кадастровий номер земельної ділянки 2323081200:03:001:0079. Також суду була надана технічна документація із землеустрою на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Право відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку не зареєстроване належним чином у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також її земельній ділянці не надано кадастровий номер. Право ОСОБА_2 на суміжну ділянку підтверджується актом на право власності від 07 червня 2001 року серія номер ЗПК-10-05343. Землевпорядна документація не надана суду лише відповідачем.
Без первинної землевпорядної документації провести експертизу неможливо.
Проте перетин спірних земельних ділянок підтверджується: технічною документацією із землеустрою на домоволодіння АДРЕСА_3 , листом Костянтинівської сільської ради щодо перенесення відповідачем забору від 10 жовтня 2014 року, а також від 09 березня 2017 року № 259, актами від 02 люто7го 2016 року, від 01 серпня 2016 року, від 06 березня 2017 року, технічним звітом кадастрової зйомки земельної ділянки АДРЕСА_3 , який зроблено на підставі фактичного положення межових знаків і даних Державного земельного кадастру. Кадастрова зйомка була проведена таким чином, щоб був відсутній перетин між земельними ділянками сторін.
Відповідачі оспорювали межі земельних ділянок, не подавали зустрічної позовної заяви.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 є власницею жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування Ѕ частки у праві власності від 21 вересня 1978 року, реєстраційний номер №447, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом на Ѕ частку в праві власності від 17 лютого 2006 року, що зареєстрована в реєстрі прав власності на нерухоме майно 25 лютого 2016 року.
Згідно з відомостями з Державного реєстру позивачу належить земельна ділянка площею 0,1196 га на АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 26 січня 2016 року серія та номер витягу: НВ-2301914732016 кадастровий номер даної земельної ділянки вказаний 2323081200:03:001:0079. Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки позивача ОСОБА_1 внесені 26 січня 2016 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, виконаної інженером-землевпорядником ОСОБА_7 .
Додатком до витягу є кадастровий план земельної ділянки масштабом 1:500, згідно з яким загальна відстань земельної ділянки НОМЕР_1 від точки А до точки В складає (11,63+8,6) 20,23 м; відстань від точки Г до точки Д складає (7,95+11,57) 20,52 м.
Позивачем надано технічну документацію із землеустрою з технічним звітом (кадастрова зйомка) даної земельної ділянки.
Власником жилого будинку АДРЕСА_3 є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 22 лютого 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського районного нотаріального округу Чупрун Т.А. і зареєстрованого Комунальним підприємстврм «ММБТІ» 06 березня 2001 року, реєстраційний №8650 в книзі 49.
Відповідачу належить суміжна земельна ділянка АДРЕСА_3 , яка згідно з архівних матеріалів, що містяться в Управлінні Держгеокадастру у Мелітопольському районі, обліковується за останньою на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 07 червня 2001 року ЗПК-10-05343, реєстраційний № 3157, виданого на підставі договору дарування земельної ділянки реєстр від 22 лютого 2001 року. За даним державним актом відповідачу передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1882 га на АДРЕСА_3 як присадибна земельна ділянка з планом зовнішніх меж земельної ділянки.
Земельні ділянки сторін є суміжними, між сторонами виник спір щодо встановлення межових знаків, про що в матеріалах справи є копії відповідей Костянтинівської сільської ради, рішення апеляційного суду та акти робочих груп.
Для вирішення цього питання позивач зверталася до відповідної сільради. За результатами розгляду її заяви 02 лютого 2016 року депутатом Костянтинівської сільради ОСОБА_6 складено акт про перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із залученням провідного спеціаліста Мелітопольського МВВ ДП «Центр державного земельного кадастру» Полосина О.І., який здійснив перенесення меж земельної ділянки АДРЕСА_1 та встановлено, що поворотні точки земельної ділянки між домоволодіннями НОМЕР_1 та АДРЕСА_3 не співпадають з існуючою межею (огорожею між володіннями).
Даний акт підписаний спеціалістом ОСОБА_7 , позивачем ОСОБА_1 , депутатом ОСОБА_6 . Підпис власника домоволодіння АДРЕСА_3 ОСОБА_2 відсутній і наявна позначка «від підпису відмовилася».
Актами робочої групи відповідачу надано строк для відновлення меж, що залишено останньою без виконання.
У матеріалах справи наявна технічна документація із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , яка виконана ДП «Центр державного земельного кадастру», відповідальна особа ОСОБА_7 .
Також у матеріалах справи наявна копія технічного звіту кадастрової зйомки земельної ділянки АДРЕСА_3 , виконаного Приватним підприємством «Сервіор», відповідальний ОСОБА_8 .
У пояснювальній записці ОСОБА_8 вказує, що місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки встановлено в натурі за їх фактичним положенням на місцевості. При цьому акт прийому-передачі межових знаків на зберігання від 09 березня 2016 року та акт погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками не підписаний. Також, до технічного звіту долучено свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки та сертифікат відповідності особи.
Сторони зверталися до Мелітопольського МВВ ДП «Центр державного земельного кадастру», де їм запропоновано надати оригінал або завірені належним чином копії землевпорядної документації, яка була підставою для формування відповідної земельної ділянки Держреєстрації правовстановлюючого документу на неї..
Однак, за відомостями Костянтинівської сільради, Управління Держгеокадастру у Мелітопольському районі, Держслужби України з питань геодезії, картографії та кадастру, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області документація із землеустрою на земельну ділянку АДРЕСА_3 відсутня.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржуваних судових рішень є безпідставними.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права відповідно до частина перша стаття 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов) (стаття 391 ЦК України).
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Згідно із статтею 108 ЗК України у випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утриманняспоруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.
Частинами 2, 3 статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав як власника земельної ділянки, оскільки ним не надано документи на підтвердження факту порушення з боку відповідачів права власності на земельну ділянку, а також, що внаслідок розташування відповідачами на земельній ділянці паркану з бетонними стовпами позивачу як власнику суміжної земельної ділянки створюються перешкоди у користуванні нею.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, чинного на час постановлення оскаржуваних судових рішень, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами не в повному обсязі та неналежно встановлені обставини, які мають значення для справи, є помилковими, адже, розглядаючи справу та вирішуючи позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60 212 303 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Верховний Суд враховує, що переважно доводи заявника стосуються зміни оцінки тих доказів, оцінку яких здійснено судами першої та апеляційної інстанцій. Проте доводи касаційної скарги, що полягають у переоцінці доказів, не підлягають врахуванню, оскільки згідно з положеннями статті 400 ЦПК України такі процесуальні дії не належать до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судами першої і апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов