Постанова
Іменем України
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 320/3402/16-ц
провадження № 61-5351св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня 2019 року у складі судді Бахаєва І. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання недійсною державної реєстрації земельної ділянки.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який в ході розгляду справи неодноразово уточнювала, до ОСОБА_2 , про визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання недійсною державної реєстрації земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень, зазначала, що вона є дочкою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу, відповідно до якого продав ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , якого було замінено у зв`язку зі смертю на ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 600,14 кв. м.
Проте, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, на думку ОСОБА_1 , ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, і правом на його оскарження її батько не скористався, через смерть.
З огляду на наведене, просила суд визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу будинку з 10 листопада 2006 року, як безпідставно отриману за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, визнати недійсною державну реєстрацію земельної ділянки, стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 03 березня 2020 року, відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року визнано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 з дня придбання нею будинку. В матеріалах справи відсутні відомості щодо скасування чи зміни вказаного рішення, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржувала також ОСОБА_3 - дружина ОСОБА_4 , її апеляційна скарга також залишена без задоволення постановою Запорізького апеляційного суду від 03 березня 2020 року.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано її із Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1
03 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що не була залучена до розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 . Зазначає, що є дочкою та спадкоємцем майна ОСОБА_4 . Суди не правильно застосували норми матеріального права, що регулюють перехід права власності на земельну ділянку.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що не була залучена до розгляду цивільних справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , а також за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 . Спірна земельна ділянка увійшла до складу спадщини ОСОБА_4 .
Відзиви на касаційні скарги не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що згідно державного акта серії I-ЗП № 059002 на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення XXI сесії 23 скликання Мелітопольської міської ради народних депутатів від 12 червня 2000 року, земельна ділянка площею 600,14 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 91).
Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 10 листопада 2006 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновою Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 7974 житловий будинок на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 92).
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року, було визнано ОСОБА_1 , спадкоємцем права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на земельну ділянку площею 600,14 кв. м на АДРЕСА_1 , на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 998145, виданого 05 червня 2007 року начальником міського управління земельних ресурсів ОСОБА_6 .
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2011 року було роз`яснено рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року у цій справі. В ухвалі зазначено, що рішення правильно читати так: «Визнати ОСОБА_1 спадкоємцем права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на земельну ділянку площею 600,14 кв. м на АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 998145, виданого 05 червня 2007 року начальником міського управління земельних ресурсів Ковальовим Г. О., та визнати за нею право власності на вказане спадкове майно».
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2013 року (провадження № 22-ц/778/2979/13) рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року та ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2011 року про роз`яснення рішення цього ж суду від 13 жовтня 2011 року у цій справі скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Мелітопольської державної нотаріальної контори про визнання права на спадкування за законом відмовлено.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання дійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку, встановлення постійного земельного сервітуту задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 600 кв. м розташовану на АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв. м з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 , укладений 25 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О., зареєстрований в реєстрі за № 4427. Встановлено постійний земельний сервітут, а саме право ОСОБА_2 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання по земельній ділянці, площею 55,972 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_1 , для можливості експлуатації житлового будинку, який належить ОСОБА_2 і розташований за адресою: АДРЕСА_1 , із внесенням плати в розмірі ставки земельного податку, який повинен бути розрахований виходячи із розміру даної земельної ділянки. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 судові витраті в сумі 549,20 грн. В інший частині в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових сум відмовлено повністю (т. 1 а. с. 217-219).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Відповідно до частин першої, другої статті 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Таким чином, судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановлено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року визнано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 з дня придбання нею будинку.
В матеріалах справи відсутні відомості щодо скасування чи зміни вказаного рішення, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи касаційних скарг зводяться до незгоди з рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, яке не є предметом касаційного розгляду.
Незалучення ОСОБА_3 до участі у справі за позовом ОСОБА_1 не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки цими рішеннями на ОСОБА_3 не покладено будь-яких обов`язків.
Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Подаючи касаційну скаргу ОСОБА_3 клопотала про розгляд справи в режимі відеоконференції, проте враховуючи положення частини першої статті 402 ЦПК України щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, вказане клопотання не може бути задоволене.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська