ПОСТАНОВА
Іменем України
01 лютого 2022 року
Київ
справа №320/3865/19
адміністративне провадження № К/9901/25556/21
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І, .Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання нечинними та скасування рішень, податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 (суддя - Дудін С.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді: Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі №320/3865/19.
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 07.05.2019 №0004841303, №0004861303, №0004871303, №0004891303, рішення про застосування штрафних санкцій від 07.05.2019 №0004911303 та №0004851303, вимогу від 07.05.2019 №0004901303 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021, адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної податкової служби у Київській області оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2020, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі ГУ ДПС у Київській області зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, вказує про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.05.2020 у справі №810/1963/18 за подібних правовідносин щодо застосування п.16-1 підрозділу 10 р.ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України. Також зазначає, про необхідність відступлення від висновку щодо застосування положень статті 177 Податкового кодексу України, оскільки систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємницькою, а суб`єкт підприємництва - підприємцем.
Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 04.04.2019 №260/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовано порушення позивачем:
п.49.18.5 п.49.18 ст.49, п.177.5 ст.177 Податкового кодексу України в частині неподання позивачем декларацій про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки;
п.44.1 ст.44, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України в частині ненадання позивачем книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність;
п.177.1-177.2 ст.177 Податкового кодексу України в частині заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за 2012-2018 роки, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 6131940,87 грн.;
п.2, п.9 та п.11 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 в частині неподання позивачем звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012-2018 роки;
абз.1 п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8, ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині не нарахування, не обчислення та не сплати позивачем єдиного внеску всього на загальну суму 550521,87 грн.;
п.16-1 підрозділу 10 р.ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 у сумі 16914,95 грн.;
ст.58, ч.6 ст.128 Господарського кодексу України в частині здійснення позивачем господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та незабезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог чинного законодавства;
ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
п.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині здійснення розрахункових операцій в готівковій формі без застосування реєстратора розрахункових операцій.
На підставі названого акту перевірки 07.05.2019 контролюючим органом прийнято:
податкове повідомлення-рішення №0004841303, яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 7664926,09 грн, з яких 6131940,87 грн - податкове зобов`язання та 1532985,22 грн - штрафні (фінансові) санкції;
податкове повідомлення-рішення №0004861303, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1190,00 грн.;
податкове повідомлення-рішення №0004871303, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн.;
податкове повідомлення-рішення №0004891303, яким позивачу нараховане грошове зобов`язання з військового збору у розмірі 21143,69 грн, з яких 16914,95 грн - податкове зобов`язання та 4228,74 грн - штрафні (фінансові) санкції;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0004901303, яким позивачу визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 550521,87 грн;
рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0004911303, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 191389,68 грн;
рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №0004851303, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 1190,00 грн.
За наслідками адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
Висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відображених в акті перевірки від 04.04.2019 №260/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , ґрунтуються на тому, що він здійснював діяльність з систематичного продажу об`єктів нерухомого майна, замовником будівництва якого він являвся. Вказана діяльність спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та яка здійснюється з метою отримання прибутку, що за своєю суттю є підприємництвом. Однак, позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, він не подавав декларації про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки, звітність з єдиного соціального внеску та не здійснював сплату податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору у розмірах, передбачених до сплати фізичною особою-підприємцем, чим порушив вимоги податкового законодавства.
В акті перевірки позивача зазначено, що контролюючим органом було отримано лист Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області листом від 31.07.2018 №9861/9, в якому повідомлено, що фізична особа ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків з нежитловими та громадськими приміщеннями на підставі декларації про готовність об`єктів до експлуатації, які належать до ІІІ категорії складності, виданих Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області: Києво-Святошинський р-н., АДРЕСА_1 (декларація №КС143132840502); буд.1 (декларація №КС14312224312); буд.2 (декларація №КС14312243582). За вищевказаними адресами в с. Петропавлівська Борщагівка розміщені багатоквартирні житлові будинки, що належать до ЖК "Львівський". Згідно з інформацією, наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, будівництво ЖК "Львівський" відбувалось на земельних ділянках в АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , які належать ОСОБА_1 на праві власності.
Позивач набував у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого він безпосередньо виступає, після введення об`єктів нерухомості (багатоповерхових будинків) в експлуатацію на підставі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами. Генеральними підрядниками будівництва є ТОВ "ПРОФРЕМБУД" та ТОВ "Мід-Сервіс". У подальшому ОСОБА_1 були реалізовані об`єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувалися нотаріально.
Таким чином, за доводами контролюючого органу, систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємницькою, а суб`єкт підприємництва - підприємцем. Проте, фізична особа - платник податків ОСОБА_1 не подавав декларації про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки; не сплатив податок на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною ст. 177 Податкового кодексу України, яка визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності.
Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період, що охоплювався проведеною документальною перевіркою (2012 - 2018 роки) регламентувався статтею 172 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 172.1 ст.172 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
Положеннями п.172.2 ст.172 Податкового кодексу України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.
Відповідно до п.172.3 ст.172 Податкового кодексу України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.
Нормами п.18.1 ст.18 Податкового кодексу України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.
Відповідно до п.172.4 ст.172 Податкового кодексу України під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3 цієї статті (вказане положення застосовується з 2018р.)) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.
Положеннями ст.171 Податкового кодексу України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.
Відповідно до пп."а" п.172.5 ст.172 Податкового кодексу України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.
Як з`ясовано судами, ОСОБА_1 за операціями з укладання договорів купівлі-продажу під час нотаріального посвідчення сплачено податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об`єктів нерухомого майна згідно з п. 167.2 ст. 167 Податкового кодексу України, про що свідчать долучені до матеріалів справи відповідні розрахункові документи (квитанції).
У свою чергу відповідач вважає застосування позивачем такого порядку визначення податкових зобов`язань неправомірним, посилаючись на те, що діяльність ОСОБА_1 з продажу нерухомості містить ознаки підприємницької діяльності, а тому має застосовуватися ставка податку, що визначена статтею 177 Податкового кодексу України, яка визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності.
Так, відповідно до п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно з п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Разом з тим, відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з ч.2 ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).
Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.
Аналізуючи ознаки, притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.
У той же час, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, є таким після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.
Згідно з ч.1 ст.128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.55 Господарського кодексу України громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.
При цьому, така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.
Відповідно до ч.1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.
Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.
Крім того, відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Цей правовий принцип в межах спірних правовідносин слід розуміти так, що право платника податків зареєструватися ФОП не може бути обов`язком; платник податку - фізична особа не повинен сплачувати податки в розмірі, встановленому для ФОП.
Враховуючи викладене, висновок податкового органу про порушення позивачем п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб, є помилковим, оскільки за відсутності факту реєстрації позивача в якості фізичної особи-підприємця, норми цієї статті до нього застосованими бути не можуть.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 27.02.2018 у справі №826/1513/17 та від 25.05.2020 у справі №810/1963/18.
Враховуючи, що відповідачем не доведено обставин, які б слугували підставою для оподаткування доходу, отриманого позивачем за результатами спірних операцій із продажу нерухомості, за правилами статті 177 Податкового кодексу України, то він не має обов`язку подавати декларацію про доходи, одержані як суб`єктом підприємницької діяльності в порядку п.п.49.18.5 п. 49.18 ст.49 Податкового кодексу України.
Крім того, судами вірно враховано, що обов`язок вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару згідно п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України належить фізичним особам-підприємцям, яким позивач не являється.
Судами також з`ясовано, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.06.2019 у справі про адміністративне правопорушення №369/6372/19, яка набрала законної сили 01.07.2019, закрито адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання) у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
У вказаному рішенні суд встановив, що ГУ ДПС в Київської області доказів, які підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання), суду не надано. Акт податкової перевірки від 04.04.2019 не містить доказів провадження ОСОБА_1 господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання.
При цьому, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27.09.2019 р. у справі №760/16054/19 за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника ГУ ДФС у Київській області Орленка І.М. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України (неведення книги обліку доходів і витрат), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019 позов задоволено та скасовано постанову №30 від 24.05.2019 про накладення на позивача адміністративного стягнення, оскільки ОСОБА_1 ніколи не був ФОП, не здійснював систематичних операцій, спрямованих на отримання прибутку, а тому не можна кваліфікувати правочини із продажу належних йому об`єктів нерухомого майна, як такі, що мали ознаки підприємницької діяльності.
Аналогічні висновки викладені у рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 27.09.2019 у справі №640/18141/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019, про оскарження ОСОБА_1 постанови заступника начальника ГУ ДФС у Київській області Орленка І.М. №31 від 24.05.2019 про накладення на позивача адміністративного стягнення за порушення вимог абз.1 п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8, ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», п.2, п.9 та п.11 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині не подання позивачем звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за період 2013-2015 роки, яким позовні вимоги задоволено повністю.
Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині здійснення розрахункових операцій в готівковій формі без застосування реєстратора розрахункових операцій, враховано, що вказана норма застосовується також виключно до фізичних осіб-підприємців, яким позивач не являється, що виключає можливість застосування до нього правових наслідків порушень вказаних норм права.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, щодо заниження позивачем суми нарахувань по єдиному соціальному внеску, що мало наслідком прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішень про застосування штрафних санкцій, ґрунтуються на тому, що позивачем було занижено оподатковуваний дохід, отриманий від підприємницької діяльності за 2012-2018 роки, як фізичною особою-підприємцем.
Разом з тим, враховуючи, що у позивача відсутній статус фізичної особи-підприємця і, як наслідок, статусу платника єдиного внеску, а тому, з огляду на необґрунтоване збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за вказаний період, суди дійшли вірного висновку про неправомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску на таку суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) та відповідних рішень про застосування штрафних санкцій.
Водночас, Верховний Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004891303.
Так, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 р.ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, а саме: фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Як визначено абзацом 2 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Отже, враховуючи наведені законодавчі норми, позивач є платником військового збору, а тому підстави для скасування податкового повідомлення-рішення 07.05.2019 №0004891303 відсутні.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 у справі №320/3865/19 скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №0004891303.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 у справі №320/3865/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова,
Судді Верховного Суду