№ 320/5056/17-ц

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 320/5056/17-ц

провадження № 61-7333св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

позивач - ОСОБА_4 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 липня 2019 року у складі судді Редько О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у спадкодавця ОСОБА_6 є троє синів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (відповідач) та ОСОБА_3 (третя особа).

29 березня 2011 року ОСОБА_6 склав заповіт у якому все своє майно заповів ОСОБА_1 . Останній час перед смертю спадкодавець проживав у м. Єкатеринбург Російської Федерації, де й помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкодавцю за життя належало наступне майно: на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 червня 2011 року квартира АДРЕСА_1 ; на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08 жовтня 2002 року квартира АДРЕСА_2 ; гараж № НОМЕР_1 у обслуговуючому гаражному кооперативі № 1 на АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08 жовтня 2002 року № 2-3554.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне йому майно.

На території України спадкодавець був зареєстрований у АДРЕСА_4 .

У встановлений законом шестимісячний строк, а саме, 14 жовтня 2011 року, ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори за місцем смерті та останньої реєстрації спадкодавця у Російській Федерації із заявою про прийняття спадщини за заповітом, що підтверджується довідкою нотаріуса Російської Федерації.

Спадкова справа № 127/2011 після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зареєстрованого на день смерті за адресою: АДРЕСА_5 , була заведена ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить довідка, видана нотаріальною конторою м. Єкатеринбург від 04 березня 2015 року.

Спадкова справа № 649/2011 після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена у Бердянській державній нотаріальній конторі в Україні за заявою іншого спадкоємця - відповідача по справі

ОСОБА_7 (третя особа по справі) звернувся до нотаріальної контори у м. Єкатеринбург із заявою про відмову від спадщини на користь позивача.

ОСОБА_1 на підставі довіреності відчужив належні спадкодавцю квартири третім особам по справі, однак угоди купівлі-продажу у подальшому були визнані судом недійсними.

Позивач звернувся до нотаріальної контори в Україні з метою оформити спадщину, однак йому було відмовлено у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати за ним право власності на спадкове майно: квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом після батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У подальшому ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом на гараж № НОМЕР_1 , розташований в обслуговуючому кооперативі № 1 на АДРЕСА_3.

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду (на цей час в провадженні суду першої інстанції знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Бердянської міської ради Запорізької області про визнання договору недійсним, витребування майна від добросовісного набувача та визнання права власності в порядку спадкування за законом, яка в подальшому була виділена в окреме провадження) із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд стягнути на свою користь завдані збитки на суму 669 992 грн та понесені витрати на утримання та поліпшення майна на загальну суму 147 892,05 грн.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що 29 січня 2015 року до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області звернувся ОСОБА_2 з позовом про визнання недійсним договору від 14 липня 2011 року дарування квартири АДРЕСА_2 , який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та витребування у ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 .

Підставою для визнання недійсним вказаного договору дарування від 14 липня 2011 року є факт того, що брат позивача ОСОБА_3 діяв на підставі довіреності від 11 березня 2011 року від померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_6 .

Вказана довіреність втратила свою чинність у зв`язку зі смертю, а тому ОСОБА_3 не мав необхідного обсягу повноважень для реалізації майна, яке належало померлому на момент смерті.

ОСОБА_2 у шестимісячний строк звернувся до Бердянської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з тим, що державна реєстрація права власності квартири проведена на ОСОБА_4

02 грудня 2011 року ОСОБА_1 як власник квартири уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 .

На виконання договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_1 передав квартиру ОСОБА_4 , а вона в свою чергу передала грошові кошти у розмірі 25 000,00 дол. США під розписку та при свідках. Продавець зазначив, що придбана квартира АДРЕСА_2 потребувала ремонту.

У період з 01 жовтня 2012 року по кінець вересня 2014 року були виконані ремонтні роботи, вартість яких складала 32 071 грн, а вартість матеріалів складала 100 436 грн.

Крім того, з грудня 2011 року по січень 2015 року були понесені витрати по сплаті комунальних послуг у сумі 8 243,55 грн, а з січня 2015 року по березень 2018 року витрати на утримання квартири склали 7 141,50 грн.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 лютого 2019 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на гараж у порядку спадкування (справа № 320/10063/18, провадження № 2/320/10063/18, провадження № 2/320/968/19) була об`єднана в одне провадження з об`єднаною цивільною справою за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 липня 2019 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та задоволено зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/6 частин гаража № НОМЕР_1 , розташованого в обслуговуючому гаражному кооперативі № 1 на АДРЕСА_3 , у порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/6 частин квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/6 частин квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 завдані збитки у сумі 669 992 грн.

Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 завдані збитки у сумі 147 892,05 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Єкатеринбург Російської Федерації. Спадкодавцю належали на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 , розташований в обслуговуючому гаражному кооперативі № 1 на АДРЕСА_3, грошові вклади, які зберігалися у філії Акціонерного комерційного ощадного банку Російської Федерації.

ОСОБА_1 14 жовтня 2011 року подав заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори Російської Федерації за місцем останнього місця проживання батька. Спадкова справа була відкрита 11 жовтня 2011 року нотаріусом міста Єкатеринбург Російської Федерації Діденко В. І . Постановами державного нотаріуса Бердянської державної нотаріальної контори Сальнік О. Ю. від 17 серпня 2016 року та від 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом було відмовлено з підстав відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно. Оскільки до спадкоємців першої черги належить також ОСОБА_3 , який звернувся до нотаріальної контори у м. Єкатеринбург із заявою про відмову від спадщини на користь позивача ОСОБА_1 , тому за наявності обов`язкової долі спадкоємця ОСОБА_2 , суд першої інстанції визнав право власності за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом у розмірі 5/6 частин на всі об`єкти спадкового майна, що залишились після померлого спадкодавця ОСОБА_6 .

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 місцевий суд виходив з того, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року у справі № 329/3935/14-ц договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 було визнано недійсним, вказуючи, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, тому з ОСОБА_1 підлягає до стягнення на користь ОСОБА_4 вартість квартири, яку остання сплатила при укладенні договору купівлі-продажу у розмірі 668 992 грн, а з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як спадкоємців - солідарно збитки у сумі 147 892,05 грн, які складаються з витрат на утримання та поліпшення квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 липня 2019 року скасовано у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 та ухвалено у цій частині нове рішення про залишення без задоволення зустрічних позовних вимог.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки місцевого суду про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно (на 5/6 частки) у порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_6 відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Разом з тим, задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 суд першої інстанції не взяв до уваги рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2017 року у справі № 320/3935/14-ц, яким було скасоване рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року у частині витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 спірної квартири у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не є єдиним спадкоємцем після померлого батька. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що суд першої інстанції прийшов передчасного висновку про можливість задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 щодо стягнення на її користь збитків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги останнього залишити без задоволення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд не врахував наявність постанови Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 320/2866/17, якою було скасовано рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року і ухвалено нове судове рішення, яким відмолено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визначення додаткового строку на прийняття спадщини. Таким чином, заявник вважає, що його брат ОСОБА_1 не прийняв спадщину.

Також заявник вказує про його неналежне повідомлення про час і місце розгляду справи у місцевому суді.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у відзивах на касаційну скаргу вказують на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

20 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

01 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 29 березня 2011 року за життя ОСОБА_6 склав заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Шевченко Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 644, згідно з яким він заповів ОСОБА_1 все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом матиме право (т. 3 а. с. 97).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого відділом записів актів цивільного стану Жовтневого району міста Єкатеринбург Свердловської області Російської Федерації, актовий запис № 711 (т. 3 а. с. 90).

Спадкоємцями ОСОБА_6 першої черги за законом є троє його синів: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_6 за життя належало наступне майно: на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 червня 2011 року квартира АДРЕСА_1 ; на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08 жовтня 2002 року квартира АДРЕСА_2 ; гараж № НОМЕР_1 у обслуговуючому гаражному кооперативі № 1 на АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08 жовтня 2002 року № 2-3554.

Крім вищевказаного майна до складу спадщини увійшли грошові кошти на рахунках у банківських установах Російської Федерації.

14 жовтня 2011 року ОСОБА_1 у шестимісячний строк подав заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори Російської Федерації (т. 3 а. с. 91).

14 жовтня 2011 року у шестимісячний строк ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори Російської Федерації (т. 3 а. с. 92).

14 жовтня 2011 року ОСОБА_3 подав до нотаріальної контори Російської Федерації заяву про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 (т. 3 а. с. 93).

Нотаріусом міста Єкатеринбург Діденко В. І. відкрита спадкова справа № 127/2011 після смерті ОСОБА_6 , копія якої була направлена нотаріусом на адресу Бердянської державної нотаріальної контори на підставі Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (т. 3 а. с. 87 - 88).

16 вересня 2011 рокуОСОБА_2 звернувся до Бердянської нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

16 вересня 2011 року Бердянською нотаріальною конторою Запорізької області була відкрита спадкова справа № 649/2011 за заявою ОСОБА_2 (т. 3 а. с. 43 - 88).

30 червня 2016 року на адресу Бердянської нотаріальної контори Запорізької області надійшла заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_6 (т. 3 а. с. 137 - 253).

На заяву представника ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно (квартири) нотаріус Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області Сальнік О. Ю. зазначила, що у спадковій справі № 127/2011 після померлого ОСОБА_6 , яка була заведена нотаріусом міста Єкатеринбург Російської Федерації Діденко В. І. , міститься заява про прийняття спадщини сина спадкодавця ОСОБА_1 , що була подана у шестимісячний строк, проте, у вчинені нотаріальної дії було відмовлено з підстав відсутності оригіналів правовстановлюючих документів, про що винесено постанову від 17 серпня 2016 року (т. 3 а. с. 151).

На заяву представника ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме, на гараж № НОМЕР_1 , розташований в обслуговуючому гаражному кооперативі № 1 на АДРЕСА_3, державний нотаріус Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області Сальнік О. Ю. зазначила, що у спадковій справі № 127/2011 після померлого ОСОБА_6 , яка була заведена нотаріусом міста Єкатеринбург Російської Федерації Діденко В. І. , міститься заява про прийняття спадщини сина спадкодавця ОСОБА_1 , що була подана у шестимісячний строк, проте, було відмовлено у вчинені нотаріальної дії з тих підстав, що у наданій довідці Мелітопольського міжміського бюро технічної інвентаризації № 2835 від 07 вересня 2018 року та технічному паспорті, виданому Мелітопольським міжміським бюро технічної інвентаризації, зазначені різні адреси гаража, про що винено постанову від 30 жовтня 2018 року (т. 3 а. с. 182 - 185).

Із вищезазначених постанов нотаріуса Бердянської державної нотаріальної контори не вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 з підстав пропуску шестимісячного строку подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_6 його син ОСОБА_1 відчужив належне спадкодавцю майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , на підставі довіреності, представництво за якою на час вчинення вказаного вище правочину припинилося відповідно до пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 .

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року у цивільній справі № 320/3935/14-ц визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 та витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 зазначену квартиру.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2017 року у справі № 320/3935/14-ц рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року скасовано у частині витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 , ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Процедуру спадкування в України визначає й регулює ЦК України, але за умови наявності в таких відносинах іноземного елемента застосовується Закон України «Про міжнародне приватне право».

Іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак:

1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

2) спадщина знаходиться на території іноземної держави;

3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо).

За наявності хоча б однієї із перелічених вище ознак, до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право».

За загальним правилом, спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був.

Окрім Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування з іноземним елементом може регулюватися низкою міжнародних документів, присвячених питанням іноземного спадкування.

22 січня 1993 року у Мінську (Республіка Білорусь) у рамках країн СНД, з метою забезпечення належного захисту прав і законних інтересів громадян та осіб, що проживають на їхніх територіях, була підписана Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі - Конвенція).

10 листопада 1994 року Верховною Радою України ратифіковано цю Конвенцію та 14 липня 1995 року вона набула чинності для України.

Застосовується Конвенція у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.

Громадяни кожної із держав-учасниць цієї Конвенції (далі - Договірні Сторони), а також особи, що проживають на їхніх територіях, користуються на території всіх інших Договірних Сторін по відношенню до своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони.

Згідно зі статтею 44 Конвенції громадяни кожної із Договірних сторін можуть спадкувати на територіях інших Договірних сторін майно чи права за законом чи за заповітом на рівних умовах і в тому ж об`ємі, як і громадяни даної Договірної сторони.

Відповідно до статті 45 цієї Конвенції право спадкування майна, крім випадків, передбачених пунктом 2 вказаної статті, визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання.

Пунктом 2 статті 45 Конвенції визначено, що право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

Статтею 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування рухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких спадкодавець мав останнє місце проживання на час своєї смерті. Провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус України перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадкодавець на момент своєї смерті проживав на території зазначених вище країн, зокрема Російської Федерації, нотаріусом державної нотаріальної контори готується відповідний запит до компетентних органів Російської Федерації з приводу надання правової допомоги щодо отримання відомостей про наявність рухомого майна або спадкової справи до майна померлого чи інших відомостей, необхідних для оформлення спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Частиною першою статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

Відповідно до статті 45 Конвенції, учасницями якої поряд з іншими державами є Україна, право спадкування майна визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.

Як уже зазначалося, статтею 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.

Таким чином, для оформлення спадкових прав після померлого необхідно звернутися до державної нотаріальної контори за місцем його проживання (реєстрації), оскільки відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Враховуючи, що ОСОБА_6 померна території Російської Федерації (м. Єкатеринбург) і останнім зареєстрованим місцем проживання його було: АДРЕСА_5 , тому місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 є м. Єкатеринбург Російської Федерації.

ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори за місцем смерті та останнього місця проживання і реєстрації спадкодавця у Російській Федерації із заявою про прийняття спадщини.

Чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та Російською Федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території Російської Федерації.

За таких обставин не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що ОСОБА_1 не є законним спадкоємцем після померлого ОСОБА_6 , що він не має жодних прав на спадщину, та про те що ОСОБА_1 не дотримався строків, визначених статтею 1270 ЦК України.

З тексту постанов державного нотаріуса Бердянської державної нотаріальної контори від 17 серпня 2016 року та від 30 жовтня 2018 року не вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 з підстав пропуску шестимісячного строку подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Нотаріус відмовив у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом у зв`язку з розбіжністю у адресі та відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевий суд не врахував наявність постанови Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 320/2866/17, якою було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що ухвалення Верховним Судом рішення про відмову в позові про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не свідчить про спростування факту належного прийняття спадщини спадкоємцем шляхом подання відповідної заяви на території іншої держави.

Разом з тим, Верховний Суд у справі № 320/2866/17 лише констатував факт відсутності правових підстав для надання додаткового строку для подання заяви до нотаріальної контори на території України про прийняття спадщини.

Враховуючи, що судові рішення оскаржуються лише ОСОБА_2 , тому справа переглядається лише у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.

Доводи заявника про його неналежне повідомлення про час і місце розгляду справи у місцевому суді не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки в матеріалах справи наявна його заява про розгляд справи за його відсутності (т. 2 а. с. 157).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук