№ 320/6453/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

справа № 320/6453/23

адміністративне провадження № К/990/45963/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу громадянина Держави Лівія ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року (суддя: Лапій С.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року (судді: Мєзєнцев Є.І., Епель О.В., Файдюк В.В.) у справі за адміністративним позовом громадянина Держави Лівія ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Центральне міжрегіональне управління ДМС України у місті Києві та Київській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Громадянин Держави Лівія ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Центральне міжрегіональне управління ДМС України у місті Києві та Київській області (далі - третя особа), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року №232-21 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.

Разом з позовною заявою позивач подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. У ній він зазначив, що у 2019 році звернувся в Україні з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява була прийнята третьою особою, а йому видано довідку про звернення за захистом в Україні. З початком повномасштабного вторгнення позивач був змушений залишити м. Київ і тимчасово перебував у м. Кропивницький, що унеможливило продовження строку дії такої довідки. Разом з тим, у липні 2022 року він втратив свою довідку про звернення за захистом. Після повернення до м. Києва позивач звернувся до третьої особи з проханням відновити таку довідку, однак тоді - 05 січня 2023 року- він дізнався про існування рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року № 232-21 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Саме в цей день він отримав від третьої особи письмове повідомлення від 26 серпня 2021 року № 142 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року № 232-21. До цього дня він не володів жодною інформацією про існування оскаржуваного рішення. Докази того, що він отримав письмове повідомлення від 26 серпня 2021 року № 142 лише 05 січня 2023 року, наявні в матеріалах його особової справи, оскільки він розписався про отримання повідомлення саме того дня.

У позовній заяві позивач заявив клопотання про витребування у Державної міграційної служби України всіх матеріалів особової справи ОСОБА_1 та копії рішення від 09 липня 2021 року № 232-21, оскільки лише ці матеріали містяться докази, які підтверджують дату фактичного отримання ним письмового повідомлення від 26 серпня 2021 року № 142 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не раніше як 05 січня 2023 року, позивач не має можливості представити суду ці дкоази, проте без них неможливий об`єктивний всебічний і повний розгляд справи по суті.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено громадянину Держави Лівія ОСОБА_1 десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали шляхом надання доказів поважності пропуску строку звернення до суду.

Суд першої інстанції вказав, що позивач оскаржує рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року, проте звернувся з цим позовом 06 січня 2023 року, тобто з пропуском установленого п`ятиденного строку звернення до адміністративного суду.

Посилання позивача на те, що про оскаржуване рішення він дізнався лише після отримання письмового повідомлення третьої особи від 26 серпня 2021 року № 142 суд першої інстанції вважав такими, що не підтверджують поважності причин пропуску строку звернення до суду.

На виконання вимог ухвали суду першої інстанції позивач 25 травня 2023 року надав заяву про усунення недоліків позовної заяви, у якій зазначив, що строк на оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обчислюється з моменту, коли особу належним чином повідомлено про таке рішення.

Письмове повідомлення третьої особи про прийняте рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року №232-21 позивач отримав лише 05 січня 2023 року, відповідно він мав право на оскарження такого рішення до 12 січня 2023 року.

Таким чином, неможливість своєчасного оскарження рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року №232-21 була зумовлена об`єктивними та поважними причинами, які не залежали від волі позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024, позовну заяву громадянина Держави Лівія ОСОБА_1 повернуто на підставі частини другої статті 123 КАС України(далі - КАС України), у зв`язку із пропуском позивачкою строку звернення до суду.

Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що строк звернення до суду з цим позовом обмежений п`ятьма робочими днями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суди обох інстанцій зазначили, що позивач оскаржує рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року, однак звернувся до суду лише 06 січня 2023 року, тобто з пропуском передбаченого п`ятиденного строку.

Водночас подана позивачем заява про поновлення цього строку, на думку судів попередніх інстанцій, не містить поважних та об`єктивних причин для його поновлення.

Твердження позивача про те, що обрахунок строку звернення до суду з цим позовом слід починати з дати фактичного отримання письмового повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції, з позицією якого погодився й апеляційний суд, визнав необґрунтованим.

Суд першої інстанції також зазначив, що тривала пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду, оскільки у неї були можливості своєчасно дізнатися про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Уважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо пропуску ним строку звернення до суду ґрунтуються на неправильному застосуванні положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та частини першої статті 122 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов до адміністративного суду може бути подано в межах строку, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Спеціальні строки для оскарження рішень про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Згідно з його положеннями, таке рішення може бути оскаржене до суду протягом п`яти робочих днів з моменту письмового повідомлення особи про таке рішення.

На підставі наведеного скаржник стверджує, що суди обох інстанцій неправильно визначили початок перебігу строку оскарження, безпідставно вважаючи такою датою день ухвалення оскаржуваного рішення - 09 липня 2021 року, тоді як законом прямо передбачено інший момент - день отримання письмового повідомлення.

Оскільки письмове повідомлення від 26 серпня 2021 року № 142 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року № 232-21, позивач отримав лише 05 січня 2023 року, строк на звернення до суду розпочався 06 січня 2023 року, а завершувався 12 січня 2023 року. Позов подано позивачем у межах цього строку.

Скаржник вказує, що він не знав і не мав реальної можливості дізнатися про ухвалене щодо нього раніше, до моменту отримання письмового повідомлення 05 січня 2023 року. Наведені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду об`єктивні обставини, що перешкоджали своєчасному зверненню до суду, суди попередніх інстанцій не врахували, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність поважних причин для поновлення позивачу строку звернення до суду.

Позиція інших учасників справи

У поданому відзиві на касаційну скаргу Державна міграційна служба України просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску строку громадянином Держави Лівія ОСОБА_1 на касаційне оскарження ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 320/6453/23 та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою громадянина Держави Лівія ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі №320/6453/23.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 28 травня 2025 року призначено справу до розгляду.

Джерела права й акти їхнього застосування

Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За змістом частини третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відносини у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту регулюються Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (далі - Закон № 3671-VI).

За приписами частин першої, п`ятої, тринадцятої та п`ятнадцятої статті 10 Закону № 3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім`ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

У разі невикористання особою права на оскарження протягом п`яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 3671-VI рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, згідно з частинами першою та другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За правилами пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Аналіз наведених правових норм вказує на те, що строк звернення до адміністративного суду з вимогами про оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається спеціальною нормою, закріпленою в частині другій статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Зазначена норма передбачає, що рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені до суду в установлені цим Законом строки.

З урахуванням положень частини п`ятнадцятої статті 10 цього Закону, особа має право на оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання нею письмового повідомлення про його прийняття.

Таким чином, у контексті оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, строк звернення до суду становить п`ять робочих днів з моменту отримання особою письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і обчислюється з наступного робочого дня після фактичного вручення такого повідомлення.

Згідно з установленими у цій справі обставинами, що 09 липня 2021 року Державна міграційна служба України ухвалила рішення №232-21 про відмову ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Адміністративний позов про оскарження зазначеного рішення позивач подав до суду 06 січня 2023 року.

Ураховуючи наведені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позов подано з пропуском установленого законом строку звернення до адміністративного суду.

У контексті спірних правовідносин принагідно звернути увагу на те, що строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов`язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов`язків.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

При цьому поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Позивач зобов`язаний довести суду, з посиланням на відповідні докази, поважність причин з яких він пропустив встановлений у законі процесуальний строк.

З матеріалів справи убачається, що одночасно з позовною заявою, також на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2023 року позивач подав заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

У цих заявах позивач вказував, що позивач звернувся в Україні з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у 2019 році. Така заява була прийнята третьою особою, а йому видано довідку про звернення за захистом в Україні. З початком повномасштабного вторгнення позивач був змушений залишити м. Київ і тимчасово перебував у м. Кропивницький, що унеможливило продовження строку дії такої довідки. Разом з тим, у липні 2022 року він втратив свою довідку про звернення за захистом. Після повернення до м. Києва позивач звернувся до третьої особи з проханням відновити таку довідку, однак тоді - 05 січня 2023 року- він дізнався про існування рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року № 232-21 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Саме в цей день він отримав від третьої особи письмове повідомлення від 26 серпня 2021 року № 142 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року № 232-21. До цього дня він не володів жодною інформацією про існування оскаржуваного рішення. Докази того, що він отримав письмове повідомлення від 26 серпня 2021 року № 142 лише 05 січня 2023 року, наявні в матеріалах його особової справи, оскільки він розписався про отримання повідомлення саме того дня.

Суд першої інстанції, посилаючись на те, що строк звернення до суду з позовом про оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, дійшов висновку про відсутність поважних причин для поновлення пропущеного строку.

Верховний Суд уважає таку позицію суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, необґрунтованою та передчасною з огляду на таке.

Передусім слід зауважити, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково пов`язали початок перебігу строку звернення до суду з датою ухвалення оскарженого рішення, фактично прирівнюючи її до дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, оскільки, як вже мовилося, спеціальний закон чітко визначає, що такий строк обчислюється від дати отримання письмового повідомлення про прийняття такого рішення.

Крім того, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача, на яких він неодноразового наголошував протягом вирішення судом питання про прийняття позовної заяви до розгляду, що він не знав та не мав об`єктивної можливості дізнатися про ухвалене щодо нього рішення раніше ніж 05 січня 2023 року. Саме цього дня він отримав письмове повідомлення від 26 серпня 2021 року № 142, яким його було поінформовано про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України від 09 липня 2021 року № 232-21.

Окремої уваги заслуговує й те, що позивач вказував про те, що відповідні докази містяться в матеріалах його особової справи, однак він не має доступу до них та можливості самостійно їх представити суду. У зв`язку з наведеним, одночасно із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду він подав до суду клопотання про витребування відповідних доказів.

Згідно з положеннями статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достовірними - ті, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 73 75 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною третьою статті 73 КАС України суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

У цьому контексті Верховний Суд нагадує, що в адміністративному процесі діє принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України, суд зобов`язаний вживати визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З огляду на наведені норми процесуального права, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції не вжив усіх можливих заходів для з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання про поновлення позивачеві строку звернення до суду.

Відхиляючи доводи позивача про те, що він не знав і не міг знати про оскаржуване ним рішення раніше ніж 05 січня 2023 року, суд першої інстанції не перевірив ці твердження, не встановив фактичних обставин щодо направлення письмового повідомлення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачу, способу та дати його вручення.

Крім того, суд першої інстанції проігнорував клопотання позивача про витребування доказів, зокрема щодо підтвердження факту отримання ним письмового повідомлення від 26 серпня 2021 року № 142 лише 05 січня 2023 року, попри неодноразове зазначення позивачем, що він не має доступу до цих документів і не може їх надати до суду самостійно.

При цьому Суд підкреслює, що суд першої інстанції не був позбавлений процесуальної можливості вирішити питання про поновлення строку звернення до суду вже після відкриття провадження у справі, вживши всіх необхідних заходів для перевірки відповідних доводів сторони та з`ясування усіх фактичних обставин, які мають істотне значення для вирішення цього процесуального питання.

Суд апеляційної інстанції залишив ці обставини поза увагою.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про формальний і поверховий підхід суду першої та апеляційної інстанцій до вирішення питання про поновлення пропущеного громадянином Держави Лівія ОСОБА_1 строку звернення до суду.

Відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції).

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

У розглядуваній правовій ситуації суд першої інстанції, вирішуючи питання про поновлення строку на звернення до суду, не з`ясував обставини, що мають визначальне значення для правильного вирішення спірного питання, що, в свою чергу, призвело до передчасного висновку про застосування наслідків, передбачених пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

Зважаючи на це Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали про повернення позовної заяви, яка перешкоджає подальшому провадженню в справі.

Суд апеляційної інстанції, натомість, не виправив допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

За таких обставин касаційну скаргу громадянина Держави Лівія ОСОБА_1 слід задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу громадянина Держави Лівія ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року скасувати.

Справу №320/6453/23 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов