ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 320/7092/24
адміністративне провадження № К/990/17583/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року, постановлену суддею Ковальчук О. К., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Курка О. П., Боровицького О. А., Шидловського В. Б., у справі № 320/7092/24 за заявою Головного управління ДПС у м. Києві до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
08 лютого 2024 року Головне управління ДПС у м. Києві (далі - заявник, скаржник) звернулося до Київського окружного адміністративного суду із заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року справу передано за підсудністю до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні 22 лютого 2024 року о 10:00 год.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року, заяву залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявник, який є суб`єктом владних повноважень та був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не прибув у судове засідання, не надавши заяву про розгляд справи за його відсутності і не повідомивши про причини неявки.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, заявник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій правил підсудності, що є обов`язковою підставою для скасування рішень з направленням справи на новий розгляд.
Головне управління ДПС у м. Києві стверджує, що у цьому випадку заявник скористався правом вибору територіальної юрисдикції, яке передбачене частиною першою статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому подав заяву до суду за власним місцезнаходженням. Утім, Київський окружний адміністративний суд помилково передав заяву на розгляд до іншого суду, вказавши, що розгляд цієї справи можливий тільки за місцем проживання відповідача. Окрім цього, скаржник стверджує, що відповідач здійснює фактично господарську діяльність у місті Києві, а процесуальне законодавство допускає подання позову за місцем перебування відповідача.
Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2024 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою.
Відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому уважає необґрунтованими та безпідставними доводи касаційної скарги, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального законодавства, які визначають наслідки неявки учасника справи в судове засідання та передумови залишення позовної заяви без розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Специфіка виконання податковими органами своїх повноважень та особливості ведення господарської діяльності окремих платників податків викликають необхідність у оперативності застосування адміністративного арешту майна та перевірки його обґрунтованості.
З метою оперативної перевірки наявності підстав для застосування адміністративного арешту і гарантування як прав та охоронюваних законом інтересів платника податків, так і належного здійснення повноважень податковим органом, законодавець передбачив окрему спеціальну процедуру розгляду заяв податкового органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, що врегульована статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка встановлює особливий, оперативний порядок розгляду таких заяв.
При цьому до таких заяв контролюючих органів застосовуються загальні вимоги та правила стосовно їх подання та подальшого руху у суді, але з урахуванням особливостей, що встановлені як безпосередньо статтею 283 КАС України, так і параграфом 2 глави 11 розділу ІІ КАС України, де регламентовано порядок розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ, до якого включена зазначена вище стаття.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Надаючи оцінку доводам скаржника, які стосуються порушення судами попередніх інстанцій правил територіальної юрисдикції, колегія суддів виходить з такого.
Так, стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Відповідно до частини другої статті 283 КАС України заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі.
Отже, спеціальна норма, що регламентує порядок подання заяви податкового органу, відсилає до загальних правил підсудності та не передбачає жодних особливостей з цього питання.
За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 26 КАС України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
За цим правилом суд є наближеним до місцезнаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцезнаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.
Київський окружний адміністративний суд установив, що відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта у матеріалах справи та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У зв`язку з цим та з урахуванням зазначених вище правил загальної підсудності, справу було передано до Хмельницького окружного адміністративного суду.
У касаційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві зазначає, що з огляду на приписи статті 25 КАС України має право самостійно обирати територіальну юрисдикцію цього спору: або за місцезнаходженням заявника, або за місцем проживання відповідача.
Так, частиною першою статті 25 КАС України передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суть альтернативної підсудності в адміністративному судочинстві зумовлена завданнями адміністративного судочинства та полягає у тому, що позивачу, який є менш захищеним учасником справи у порівнянні із суб`єктом владних повноважень, у спорах з органами державної влади дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого йому буде зручніше пред`являти позовні вимоги.
При цьому умовою для застосування альтернативної підсудності є те, що таким способом обрання територіальної підсудності може скористатися лише позивач, який не є суб`єктом владних повноважень, але у спорі з суб`єктом владних повноважень.
Водночас у цьому випадку посилання заявника на застосування альтернативної підсудності є помилковими, оскільки суб`єкт владних повноважень є позивачем у справі, а не відповідачем.
Отже, територіальна підсудність була правильно обрана судом саме за загальним правилом, визначеним статтею 26 КАС України - за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача.
Щодо посилань контролюючого органу стосовно можливості визначення місця перебування фізичної особи-підприємця за місцем фактичного провадження господарської діяльності колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
01 грудня 2021 року набрав чинності Закон України від 05 листопада 2021 року № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, а також встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
Згідно зі статтею 2 вказаного Закону реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для цілей визначення підсудності відповідно до КАС України місцем проживання чи перебування фізичної особи є адреса, яка зареєстрована (задекларована) та внесена до реєстру територіальної громади.
При цьому місце ведення господарської діяльності фізичною особою-підприємцем для цілей визначення підсудності не має правового значення, оскільки реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа, а також для ведення офіційного листування з такою особою. Зі свого боку використання адреси фактичного ведення господарської діяльності матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати багато об`єктів господарської діяльності у різних регіонах країни, але за ними поштова кореспонденція отримуватися не буде.
Отже, колегія суддів не вбачає порушень процесуального права стосовно правильності визначення суду першої інстанції за територіальною підсудністю, оскільки справу було правомірно передано до Хмельницького окружного адміністративного суду за загальними правилами підсудності - за зареєстрованим місцем проживання відповідача, яке підтверджується доказами у матеріалах справи.
При цьому, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Частиною другою статті 131 КАС України обумовлено, що учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не можуть з поважних причин прибути до суду, зобов`язані завчасно повідомити про це суд.
Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно із частиною п`ятою цієї ж статті у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів.
Зазначені положення кореспондуються з пунктом 4 частини першої статті 240 КАС України, де визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
Таким чином, залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 205 та пунктом 4 частини першої статті 240 КАС України, можливе виключно за наявності усіх перелічених умов у сукупності:
а) належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання;
б) ненадходження заяви позивача про розгляд справи за його відсутності;
в) неявка позивача в судове (підготовче) засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини такої неявки;
г) неможливість розгляду справи по суті за відсутності позивача;
ґ) відсутність вимоги відповідача щодо розгляду справи по суті на підставі наявних у ній доказів.
На цьому акцентувала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21.
Суди встановили, що представник заявника не з`явився у судове засідання, яке відбулося 22 лютого 2024 року. При цьому представник заявника був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а заяв про розгляд справи за його відсутності чи про причини неможливості прибуття у судове засідання не подавав.
Зазначені обставини сторонами не заперечуються, а тому суд касаційної інстанції не перевіряє оскаржувані судові рішення на предмет належного встановлення таких умов для залишення позовної заяви без розгляду: - належне повідомлення позивача про судове засідання; - ненадходження заяви про розгляд справи за відсутності; - неявка без поважних причин та неповідомлення про причини неявки; - відсутність вимоги відповідача щодо розгляду справи по суті.
Водночас суди попередніх інстанцій не встановили належним чином наявність такої умови для залишення позову без розгляду як неможливість розгляду справи по суті за відсутності позивача.
Колегія суддів звертає увагу, що правила статті 205 КАС України є певною формою реалізації гарантій особи на звернення до суду за захистом свого порушеного права чи обмеження свобод. У них презюмується, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права, відповідно до принципів верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності і відкритості судового процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, буде активним учасником судового провадження, зможе безпосередньо чи опосередковано через свого представника отримати судовий захист свого права.
Правила цієї статті встановлюють умови та підстави, спрямовані на те, щоб учасники судового процесу й, зокрема суд, не могли свавільно обмежити право особи на судовий розгляд справи по суті заявлених вимог через ухвалення будь-якого виду судового рішення, що припинить провадження у справі. Водночас правила цієї статті встановлюють наслідки та умови, які можуть настати для особи, яка не дотримується правил (процесу) судового провадження.
Частина п`ята статті 205 КАС України побудована таким чином, що дає суду можливість повернути позовну заяву особи без розгляду, що має вигляд застосування до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідної форми відповідальності за дії, пов`язані з неявкою на засідання суду.
Законодавче формулювання частини п`ятої статті 205 КАС України "… якщо неявка перешкоджає розгляду справи" означає, що суд може розглянути позов по суті, однак не зобов`язаний цього робити. Це законодавче формулювання змістовно викладено у вигляді умови, яка в кожному конкретному випадку (правовій ситуації, казусові) повинна оцінюватися окремо в межах відповідних спірних правовідносин, які диктують її застосування.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 9901/949/18 та від 27 травня 2020 року у справі № 9901/11/19.
Проте суд нагадує, що розгляд справ за спеціальними заявами податкових органів відбувається за загальними правилами, але з урахуванням особливостей, встановлених як безпосередньо статтею 283 КАС України, так і параграфом 2 глави 11 розділу ІІ КАС України, де регламентовано порядок розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ, до якого включена зазначена вище стаття.
Особливості повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ визначено статтею 268 КАС України.
Відповідно до частини першої цієї статті у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Тобто, положення частини третьої статті 268 КАС України імперативно закріплює, що у окремих категоріях термінових справ, в тому числі за зверненнями податкових органів в порядку статті 283 КАС України, неприбуття у судове засідання належно повідомленого учасника (зокрема позивача) не перешкоджає розгляду справи.
Це виключає можливості для судового розсуду у вказаному питанні, оскільки закон вже передбачає, що справа у будь-якому випадку має бути розглянута, навіть за відсутності позивача (заявника).
Колегія суддів уважає, що відсутні підстави констатувати наявність усіх умов для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з неявкою позивача без поважних причин, оскільки необхідною умовою для цього є неможливість розгляду справи за відсутності позивача, тоді як процесуальне законодавство визначає, що неприбуття у судове засідання належно повідомленого учасника справи у цій категорії справ не перешкоджає розгляду справи.
Отже, оскільки суди попередніх інстанцій, постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, неправильно застосували норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, то касаційну скаргу позивача необхідно задовольнити, відповідні судові рішення - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити.
Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі № 320/7092/24 скасувати.
Справу № 320/7092/24 направити для продовження розгляду до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко