11.02.2024

№ 324/899/16

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 324/899/16-ц

провадження № 61-5053св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Більмацька державна нотаріальна контора Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2017 року у складі судді Кацаренко І. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2019 рокуу складі колегії суддів: Онищенка Е. А Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Пологівської міської ради Запорізької області, третя особа - Комунальне підприємство «Імпульс» Пологівської районної ради Запорізької області, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 . За життя матері та за її згодою він перебудував зазначений житловий будинок і на його місці спорудив новий - недобудований будинок 48 % готовності. В шестимісячний строк після смерті матері він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та 04 грудня 2015 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 частки земельної ділянки за вказаною адресою, а на житловий будинок - постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка обґрунтована тим, що житловий будинок, який належав спадкодавцю, фактично відсутній, як відсутні й правовстановлюючі документи на новий будинок. Окрім нього як спадкоємця за заповітом, спадкоємцями за законом є його сестри - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які вважають, що зазначений житловий будинок, який він спорудив на місці старого, входить до складу спадщини після смерті їх матері. Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на нерухоме майно - недобудований будинок з господарськими будівлями та спорудами, який складається з житлового будинку літера «А» 48 % готовності загальною площею 97 кв. м, паркану № 1, воріт № 2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У грудні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , Більмацької державної нотаріальної контори Запорізької області про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, визнання права власності на частину спадкового майна в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що 02 лютого 1957 року їх мати ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_6 . В період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 придбали: житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 11 квітня 1996 року, посвідченим Пологівською державною нотаріальною конторою; житловий будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 12 травня 1999 року, посвідченим Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест». Вартість житлового будинку АДРЕСА_1 складає 162 000 грн, а житлового будинку АДРЕСА_2 40 000 грн. Крім того, в період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 набули:

- земельну ділянку площею 6,9196 га на території Зразківської сільської ради Більмацького (колишня назва - Куйбишевський) району Запорізької області, яка належала ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 жовтня 2007 року, вартістю 74 583 грн;

- майновий пай в сумі 4 614,12 грн в пайовому фонді Колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра» (далі - КСП «Іскра») в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Зразкове» (далі - ТОВ «Зразкове») села Зразкове Більмацького (Куйбишевського) району Запорізької області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) від 08 жовтня 2003 року;

- право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП «Іскра» Зразківської сільської ради Більмацького (Куйбишевського) району, розміром 0,54 умовних кадастрових га, що підтверджується сертифікатом на право власності на земельну частку (пай) від 04 листопада 1996 року № 221, вартістю 1 324 грн;

- земельну ділянку площею 6,6479 га на території Зразківської сільської ради Більмацького (Куйбишевського) району, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 жовтня 2007 року;

- майновий пай в сумі 5 026,66 грн в пайовому фонді КСП «Іскра» в ТОВ «Зразкове» села Зразкове Більмацького (Куйбишевського) району Запорізької області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) від 08 жовтня 2003 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому на праві власності майно: земельну ділянку на території Зразківської сільської ради Більмацького району площею 6,9196 га; майновий пай в сумі 4 614,12 грн в пайовому фонді КСП «Іскра» в ТОВ «Зразкове» села Зразкове Більмацького району Запорізької області; права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП «Іскра» Зразківської сільської ради Куйбишевського (Більмацького) району, розміром 0,54 умовних кадастрових га; житловий будинок АДРЕСА_2 . Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 був його син ОСОБА_3 та дружина ОСОБА_4 . Однак за життя ОСОБА_6 склав заповіт, яким все своє майно заповів сину - ОСОБА_3 , який пропустив строк для прийняття спадщини. Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 вересня 2010 року у справі № 2-1240/2010 було задоволено позов ОСОБА_3 до Зразнівської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, третя особа - Куйбишевська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, та встановлено ОСОБА_3 додатковий строк у два місяця для подання до Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 22 жовтня 2010 року державний нотаріус Куйбишевської державної нотаріальної контори Дашевська А. О. видала ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме на: земельну ділянку на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району площею 6,9196 га; майновий пай в сумі 4 614,12 грн в пайовому фонді КСП «Іскра» в ТОВ «Зразкове» села Зразкове Куйбишевського району Запорізької області; права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП «Іскра» Зразківської сільської ради Куйбишевського району, розміром 0,54 умовних кадастрових га. При поданні нотаріусу заяви про прийняття спадщини ОСОБА_3 приховав той факт, що ОСОБА_4 мала право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_6 і прийняла її відповідно до статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки все життя проживала і була зареєстрована разом із спадкодавцем. Нотаріус Дашевська А. О. не перевірила факт наявності інших спадкоємців і не витребувала довідку з місяця проживання спадкодавця, щоб пересвідчитися у наявності або відсутності інших спадкоємців. Крім того, нотаріус Дашевська А. О. неправомірно видала свідоцтво про право власності на все майно, що належало на день смерті спадкодавцю, не вирішивши питання про виділ 1/2 частки майна, яка належала його дружині - ОСОБА_4 . Наведене свідчить про те, що свідоцтва про право на спадщину за заповітом були видані ОСОБА_3 без врахування частки, яка належала їх матері ОСОБА_4 , а тому мають бути визнані недійсними. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, після її смерті відкрилася спадщина на належне їй на праві власності майно, яке складалося з 3/4 часток земельної ділянки на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району площею 6,9196 га; 3/4 часток майнового паю в сумі 4 614,12 грн в пайовому фонді КСП «Іскра» в ТОВ «Зразкове» села Зразкове Куйбишевського району Запорізької області; 3/4 часток земельної частки (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП «Іскра» Зразківської сільської ради Куйбишевського району, розміром 0,54 умовних кадастрових га; земельної ділянки площею 6,6479 га на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 жовтня 2007 року; права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала в колективній власності КСП «Іскра» Зразківської сільської ради Куйбишевського району, розміром 0,54 умовних кадастрових га; майнового паю в сумі 5 026,66 грн в пайовому фонді КСП «Іскра» в ТОВ «Зразкове» села Зразкове Куйбишевського району Запорізької області; 3/4 часток житлового будинку АДРЕСА_3 . Вони є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 та мають право на обов`язкову частку у спадщині, однак ОСОБА_4 за життя склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_3 . У встановлений законом строк вони всі звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини та виявили, що ОСОБА_4 , яка фактично прийняла спадщину, не отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 04 грудня 2015 року державний нотаріус Куйбишевської державної нотаріальної контори Дашевська А. О. видала ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 2/3 частки земельної ділянки, розташованої на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району площею 6,6479 га, на 2/3 частки майнового паю в сумі 5 026,66 грн в пайовому фонді КСП «Іскра» в ТОВ «Зразкове» села Зразкове Куйбишевського району Запорізької області, а їм 11 грудня 2015 року державний нотаріус Куйбишевської державної нотаріальної контори Дашевська А. О. видала свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частину права на земельну частку (пай) та на майновий пай в сумі 5 026,66 грн в пайовому фонді КСП «Іскра» в ТОВ «Зразкове» села Зразкове Куйбишевського району Запорізької області (по 1/2 частці кожній), а також свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частину земельної ділянки площею 6,6479 га, розташованої на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району (по 1/6 частині кожній). При цьому нотаріусом було відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що будинок є об`єктом незавершеного будівництва. З технічного паспорта на цей будинок вбачається, що його було реконструйовано шляхом знесення старого будинку і спорудження нового, який на час подання позову відповідає 48 % готовності. Цей будинок було споруджено ще за життя їх матері ОСОБА_4 і за її кошти. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, яка розташована на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області та належала спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 6,9196 га, кадастровий номер 2322783000:05:002:0017, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, видане ОСОБА_3 та посвідчене 22 жовтня 2010 року державним нотаріусом Куйбишевської державної нотаріальної контори Дашевською А. О. за реєстровим номером 2958;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майновий пай в сумі 4 614,12 грн у пайовому фонді КСП «Іскра» в ТОВ «Зразкове» села Зразкове, що належав спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай серії ЗП-09 № 005074, виданого 08 жовтня 2003 року головою Зразківської сільської ради, та земельну частку (пай), що перебуває у колективній власності КСП «Іскра», розміром 0,54 га, та належала спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 0108981, виданого 04 листопада 1996 року головою Куйбишевської районної державної адміністрації Запорізької області, що видане ОСОБА_3 та посвідчене 22 жовтня 2010 року державним нотаріусом Куйбишевської державної нотаріальної контори Дашевською А. О. за реєстровим номером 2960;

- визнати за ними право власності після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на: 1/4 частку земельної ділянки, що розташована на території Зразківської сільської ради, площею 6,9196 га, кадастровий номер 2322783000:05:002:0017, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, - по 1/8 частці за кожною; 1/4 частку майнового паю в сумі 4 614,12 грн у пайовому фонді КСП «Іскра» в ТОВ «Зразкове» - по 1/8 частці за кожною; 1/4 частку земельної частки (паю), яка перебуває в колективній власності КСП «Іскра», розміром 0,54 га - по 1/8 частці за кожною; 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_2 - по 1/8 частці за кожною;

- визнати за ними по 1/6 частці за кожною права забудовника житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 14 лютого 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду за його заявою.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звернувшись із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті свого батька, відповідач ОСОБА_3 надав державному нотаріусу копію рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 вересня 2010 року у справі № 2-1240/2010, яке набрало законної сили і ніким не оскаржувалося. Вказаним судовим рішенням було встановлено, що ОСОБА_3 не звернувся вчасно із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, оскільки вважав, що спадщину прийняла його мати. Коли він дізнався, що мати не буде приймати спадщину після смерті ОСОБА_6 , він вже пропустив строк для подання заяви. Крім того, в судовому рішенні містяться дані свідоцтва про народження ОСОБА_3 із зазначенням даних його батьків. Будь-які запити до нотаріальної контори не здійснювалися та інші особи, крім зазначених у позовній заяві, до участі у справі не залучалися. Тобто ОСОБА_3 не приховував, що ОСОБА_4 має право на спадкування після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , однак не зверталася до нотаріуса із заявами про прийняття нею спадщини або про видачу їй свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя. Тому відповідно до статті 71 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за заповітом), відсутні підстави вважати, що частка у спільному майні подружжя, яка б мала належати матері сторін у справі, автоматично перейшла в її власність, і, як наслідок, увійшла до складу спадщини. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що ОСОБА_6 та їх матір ОСОБА_4 після укладення шлюбу проживали разом весь час до смерті ОСОБА_6 , однак не надали доказів на спростування відомостей, які містяться в довідці Зразківської сільської ради від 14 вересня 2010 року № 261, про те, що ОСОБА_6 був зареєстрований на території Зразківської сільської ради в АДРЕСА_4 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, наполягаючи на своєму праві отримати свідоцтва про право на частку в спадковому житловому будинку АДРЕСА_2 , а також - свідоцтво про право забудовника на недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 , позивачі не надали суду відповіді, з яких підстав у заявах від 18 липня 2015 року до нотаріальної контори вони не зазначили про це своє право на спадщину (за законом). Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

06 березня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2017 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що частка у спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого подружжя. Однак свідоцтва про право на спадщину за заповітом були видані ОСОБА_3 без врахування частки, яка належала їх матері ОСОБА_4 у спільному сумісному майні подружжя. Крім того, ОСОБА_4 мала обов`язкову частку у спадщині після смерті її чоловіка, з 2005 року була зареєстрована і проживала з ОСОБА_6 за однією адресою - в будинку АДРЕСА_4 . Відповідач не заперечував цих обставин. Тому ОСОБА_4 вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України. При цьому державний нотаріус Куйбишевської державної нотаріальної контори Дашевська А. О. не повідомила ОСОБА_4 про її право на обов`язкову частку у спадщині, не встановила належним чином коло спадкоємців після смерті ОСОБА_6 та безпідставно видала відповідачу оспорювані свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

У травні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Пологівського районного суду Запорізької області.

26 квітня 2019 року справа № 324/899/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_4 . Батьками відповідача є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

З 02 лютого 1957 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі.

За життя 22 жовтня 2008 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною Є. Г., згідно з яким заповів все належне йому майно своєму сину ОСОБА_3 .

Також 22 жовтня 2008 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною Є. Г., згідно з яким заповіла належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 своєму сину ОСОБА_3 , а все інше належне їй майно заповіла у рівних частках своїм дочкам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Крім того, 15 грудня 2011 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області Дашевською А. О., згідно з яким заповіла все належне їй майно своєму сину ОСОБА_3 .

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з частиною третьою статті 75 Сімейного кодексу України (далі - СК України) непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4, а ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_5 досягли пенсійного віку, а отже, відповідно до частини третьої статті 75 СК України є непрацездатними, що підтверджується копіями паспортів громадян України, матеріалами спадкової справи щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

14 жовтня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_6 . В заяві ОСОБА_3 зазначив, що інших спадкоємців за заповітом і спадкоємців, передбачених статтею 1241 ЦК України, у спадкодавця немає. Просив видати йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 6,9196 га, розташовану на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, право на земельну частку (пай) і майновий пай.

До заяви про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_3 додав копію рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 вересня 2010 року у справі № 2-1240/2010, яким було задоволено позов ОСОБА_3 до Зразнівської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, третя особа - Куйбишевська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, та встановлено ОСОБА_3 додатковий строк у два місяці для подання до Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .Рішення суду набрало законної сили 12 жовтня 2010 року.

В матеріалах спадкової справи № 292/2010 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 міститься довідка Зразківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області від 14 вересня 2010 року № 261 про те, що ОСОБА_6 , 1925 року народження, був зареєстрований по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області за адресою: АДРЕСА_4 .

22 жовтня 2010 року державним нотаріусом Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області Дашевською А. О. було видано на ім`я ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо майна померлого ОСОБА_6 . Спадщина, на яку видані свідоцтва, складається із:

- земельної ділянки, розташованої на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку площею 6,9196 га, кадастровий номер 2322783000:05:002:0017, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- майнового паю в сумі 4 614,12 грн у пайовому фонді КСП «Іскра» в ТОВ «Зразкове» села Зразкове, що належав спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай серії ЗП-09 № 005074, виданого 08 жовтня 2003 року головою Зразківської сільської ради;

- права на земельну частку (пай), що перебуває у колективній власності КСП «Іскра», розміром 0,54 га, та належала спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 0108981, виданого 04 листопада 1996 року головою Куйбишевської районної державної адміністрації Запорізької області.

18 липня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини за законом і за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_4 . Просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 6,6479 га, розташовану на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, а за законом - на частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Іншими спадкоємцями за заповітом зазначила ОСОБА_3 та ОСОБА_1

18 липня 2015 року ОСОБА_1 також звернулася до Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_4 . Просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 6,6479 га, розташовану на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області. Іншими спадкоємцями за заповітом зазначила ОСОБА_3 та ОСОБА_2

04 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_4 . В заяві ОСОБА_3 зазначив, що інших спадкоємців за заповітом у померлої немає. Спадкоємцями, передбаченими статтею1241 ЦК України, є непрацездатні доньки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Просив видати йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 6,6479 га, розташовану на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, право на земельну частку (пай) і майновий пай КСП «Іскра».

На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11 квітня 1996 року Пологівською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 1-654, ОСОБА_4 була власницею житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

За довідкою Комунального підприємства «Імпульс» Пологівської районної ради Запорізької області від 03 червня 2016 року б/н при обстеженні житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 станом на 17 грудня 2015 року виявлено, що на земельній ділянці відсутній житловий будинок 1948 року забудови - літера «А» загальною площею 28,5 кв. м, житловою площею 22,0 кв. м, матеріал стін глиновалькові оштукатурені цементом, літера «а» - сіни, літера «Б» - сарай 1953 року забудови, літера «В» - сарай з погрібом 1960 року забудови, а знаходиться недобудований житловий будинок з погрібом літера «А» 48 % готовності, зі слів замовника ОСОБА_3 , 2015 року будівництва, загальною площею 97,0 кв. м, матеріал стін - черепашник обличкований цеглою, паркан № 1 , ворота № 2.

За довідкою Комунального підприємства «Імпульс» Пологівської районної ради Запорізької області від 10 листопада 2016 року б/н житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстрований за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 1999 року, посвідченого Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест», реєстровий номер ПН-111. Загальна площа житлового будинку -28,5 кв. м, житлова площа - 15,7 кв. м. Будівлі та споруди не обстежувалися, так як не було надано доступу.

Постановою державного нотаріуса Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області Дашевської А. О. від 20 січня 2016 року було відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на недобудований житловий будинок по АДРЕСА_1 , оскільки ним не надано жодних правовстановлюючих документів на зазначений недобудований житловий будинок. Вказана постанова не оскаржувалася.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що після смерті ОСОБА_6 державний нотаріус Куйбишевської державної нотаріальної контори Дашевська А. О. неправомірно видала ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на все майно, що належало на день смерті спадкодавцю, не вирішивши питання про виділ 1/2 частки майна, яка належала його дружині - ОСОБА_4 . Наведене свідчить про те, що свідоцтва про право на спадщину за заповітом були видані ОСОБА_3 без врахування частки, яка належала їх матері ОСОБА_4 , а тому мають бути визнані недійсними.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Таким способом може бути, зокрема визнання права (частина друга статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 483/597/16-ц (провадження № 61-5184св18) викладено висновок про те, що право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 743/641/17 (провадження № 61-27272св18) вказано, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім`я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Статтею 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців (стаття 1297 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 71 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

За рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися, зокрема на те, що спірне майно належало ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, оскільки набуте ними в період перебування в зареєстрованому шлюбі. Їх матір ОСОБА_4 мала право на обов`язкову частку у спадщині, постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і не заявила про відмову від неї. Тобто ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , а позивачі мають право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_4 .

Залишаючи без змін рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачами не доведено той факт, що ОСОБА_3 не мав права на спадкування за заповітом на нерухоме майно, яке йому заповів батько ОСОБА_6 , а також наявність інших підстав, у зв`язку з якими свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідчені державним нотаріусом Куйбишевської державної нотаріальної контори 22 жовтня 2010 року за реєстровими №№ 2958, 2960, слід визнати недійсними. При цьому, встановивши, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 лютого 1957 року, апеляційний суд не перевірив і не спростував доводів позивачів про те, що частка у спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого подружжя, тобто предметом спадкування після смерті ОСОБА_6 була 1/2 частка майна, набутого у шлюбі, а інша 1/2 частка належала ОСОБА_4 у спільному сумісному майні подружжя.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд також не обґрунтував належним чином своїх висновків та не спростував доводів позивачів про те, що оспорювані свідоцтва про право на спадщину за заповітом були видані ОСОБА_3 без врахування частки, яка належала їх матері ОСОБА_4 , а тому мають бути визнані недійсними.

Крім того, встановивши, що ОСОБА_6 , 1925 року народження був зареєстрований по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Зразківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області за адресою: АДРЕСА_4 , апеляційний суд не з`ясував, де була зареєстрована та проживала його дружина ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, а також не перевірив, чи мала ОСОБА_4 право на обов`язкову частку у спадщині після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 та чи прийняла вона її внаслідок постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Доводів позивачів з цього приводу щодо спільного проживання і реєстрації за однією адресою подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на час смерті останнього суд ніяким чином не спростував.

Дослідження зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не дослідив належним чином зібраних доказів та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

В силу положень вищевказаної статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не досліджені належним чином зібрані докази, не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду Верховний Суд дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук