№ 330/2047/15-ц

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 330/2047/15-ц

провадження № 61-3153св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Журавель В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом та за позовом третьої особи) - публічне акціонерне товариство «Банк Національний кредит»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом, відповідач за позовом третьої особи) - ОСОБА_1 ,

третя особи, що заявляє самостійні вимоги, (третя особа за позовом ОСОБА_2 ) - ОСОБА_3 ,

третя особа, що заявляє самостійні вимоги, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року у складі судді Гусарова В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк Національний кредит» (далі - ПАТ «Банк Національний кредит») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 28 вересня 2012 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір № VІР-2747 про відкриття карткового рахунку та виконання розрахунків за операціями з картками.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором у цей же день між банком, позичальником та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 04-11720/1-4, відповідно до якого відповідач зобов`язався перед банком солідарно відповідати за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором з усіма змінами та доповненнями до цього договору як укладеними, так і тими, що будуть укладені у майбутньому.

Банк виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, а позичальником допущено заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 01 серпня 2015 року становить 944 492,65 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 580 653,03 грн; заборгованість за процентами 46 285,71 грн; 3 % річних від простроченої суми кредиту - 29 042,61 грн; індекс інфляції за час прострочки за кредитом - 288 511,30 грн, яку просив стягнути на свою користь.

У червні 2016 року третя особа, що заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_3 звернулась із позовом до ПАТ «Банк Національний кредит», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки.

Зазначала, що про факт укладання та наявність оспорюваного договору поруки дізналась лише у травні 2016 року, вважає, що договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв`язку з чим він підлягає визнанню недійсним.

З 31 грудня 1991 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

Виходячи з розміру грошових коштів, за повернення яких поручився її чоловік, договір поруки не є дрібним побутовим та таким, що визначений у статті 31 ЦК України, правочином. Вона, як дружина ОСОБА_1 , письмової та/або усної згоди на укладення оспорюваного договору поруки не надавала, що свідчить про відсутність її волевиявлення щодо його укладення.

Просила визнати договір поруки від 28 вересня 2012 року № 04-11720/1-4 недійсним з моменту його укладання та відмовити у задоволенні первісного позову банківської установи.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Банк Національний кредит» про визнання недійсним договору поруки, посилаючись на те, що він не містить усіх істотних умов, передбачених ЦК України.

Крім того, в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебувала справа № 752/13567/15-ц за позовом банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У вказаному проваджені він заперечував факт укладання з банком договору про відкриття карткового рахунку та виконання розрахунків за операціями з картками, який забезпечений порукою.

На підставі зазначеного просив визнати договір поруки № 04-11720/1-4 від 28 вересня 2012 року недійсним.

У липні 2017 року третя особа, що заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк Національний кредит», ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору поруки припиненим та визнання поруки такою, що припинена.

Зазначив, що 31 жовтня 2012 року він допустив порушення строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.

У договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про його дію до виконання у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки. За умовами договору сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою стаття 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Вважає, що банк був зобов`язаний пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців з 31 жовтня 2012 року, а тому зобов`язання ОСОБА_1 , як поручителя за договором поруки, припинилися за спливом вказаного строку.

Просив визнати договір поруки від 28 вересня 2012 року № 04-11720/1-4 припиненим та визнати поруку такою, що припинена.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року позов ПАТ «Банк Національний кредит» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Національний Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 452 160,75 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Національний кредит» сплачений судовий збір у сумі 6 786,20 грн.

У зустрічному позові ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Національний кредит» про визнання недійсним договору поруки відмовлено.

У зустрічному позові третьої особи, що заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Національний кредит», ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним відмовлено.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до ПАТ «Банк Національний кредит», ОСОБА_1 , третя особа із самостійними вимогами - ОСОБА_3 , про визнання договору поруки припиненими та визнання поруки такою, що припинена, відмовлено.

Суд першої інстанції, виходячи із порушення умов кредитного договору позичальником, дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 , як поручителя, кредитної заборгованості у розмірі 452 160,75 грн. При цьому, обґрунтовуючи розмір стягнутої заборгованості, суд виходив із того, що саме така сума була стягнута з позичальника ОСОБА_2 рішенням апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд виходив із відсутності підстав для визнання недійсним договору поруки.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд вважав, що останній не може заявляти вимог щодо визнання договору поруки припиненим та визнання поруки такою, що припинена, оскільки укладенням вказаного договору його права не порушені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк Національний кредит».

Касаційні скарги свідчать про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення первісного позову банку про стягнення кредитної заборгованості, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційні скарги аргументовані тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні вимог ПАТ «Банк Національний Кредит».

Договором поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умови, викладені в пункті 6.1 договору поруки, про його дію до виконання у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить положенням частини 1 статті 251 та частини 1 статті 252 ЦК України. Пунктом 1.8 кредитного договору визначено, що проценти за користування овердрафтом за поточний місяць нараховуються та сплачуються щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця. Отже, сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Якщо умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки, відповідно до положень статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, на що суди увагу не звернули.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ПАТ «Банк Національний кредит» подало відзив, у якому просить касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на не, що судами ухвалені рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» про визнання недійсним договору поруки; позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки; позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит», ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору поруки припиненими та визнання поруки такою, що припинена.

Витребувано із Якимівського районного суду Запорізької області цивільну справу № 330/2047/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у справі № 330/2047/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року у справі № 330/2047/15-ц відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року справу № 330/2047/15-ц призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Обставини справи

Суди встановили, що 28 вересня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Банк Національний кредит» та ОСОБА_2 укладений договір № УІР-2747 про відкриття карткового рахунку, згідно з яким банк зобов`язався відкрити позичальнику картковий рахунок в національній валюті. Сторони домовились, що овердрафт становить 100 000,00 грн, з кінцевим терміном повернення кредиту до 28 вересня 2013 року та сплатою 36,00 % річних.

Пунктом 1.10 договору визначено, що клієнт самостійно слідкує за коштами на картковому рахунку та не допускає виникнення над лімітних сум. У разі непогашення в строк овердрафту сума заборгованості вважається простроченою та стає над лімітною сумою. У разі виникнення над лімітної суми на неї нараховуються проценти у розмірі 60 % річних.

У подальшому договорами, укладеними між банком та ОСОБА_2 , внесено зміни до пунктів 1.4., 1.6. кредитного договору, зокрема:

- відповідно до договору про внесення змін від 22 липня 2014 року № 1 сторони домовились, що овердрафт становить 340 000,00 грн, а остаточне та повне погашення овердрафту перед банком здійснюється не пізніше 23 липня 2014 року;

- згідно з договором про внесення змін від 29 травня 2014 року - овердрафт становить 380 000,00 грн, остаточне та повне погашення овердрафту до 28 травня 2015 року;

- відповідно до договору про внесення змін від 26 грудня 2014 року внесено зміни до пунктів 1.4., 1.5., 1.6. кредитного договору, овердрафт становить 480 000,00 грн зі сплатою 30,00 % річних, остаточне та повне погашення овердрафту до 25 грудня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, позичальником та ОСОБА_1 28 вересня 2012 року укладений договір поруки № 04-11720/1-4, відповідно до якого поручитель зобов`язався перед банком солідарно відповідати за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором (з усіма змінами та доповненнями до цього договору як укладеними, так і тими, що будуть укладені у майбутньому).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року, у справі № 752/13567/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» до ОСОБА_2 , стягнуто з останнього заборгованість за договором від 28 вересня 2012 року в сумі 320 771,51 грн, інфляційні втрати 126 063,55 грн та 3 % річних - 5 325,69 грн, усього 452 160,75 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом та, посилаючись на неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 01 серпня 2015 року наявна заборгованість у розмірі 944 492,65 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 580 653,03 грн; заборгованість за процентами - 46 285,71 грн; 3 % річних від простроченої суми кредиту -29 042,61 грн; індекс інфляції за час прострочки за кредитом - 288 511,30 грн, ПАТ «Банк Національний кредит» просив стягнути цю заборгованість із поручителя.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою, другою статті 554 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599 - 601 604 - 609 ЦК України) не пов`язує припинення зобов`язання з прийняттям судового рішення. Наявність судового рішення про стягнення заборгованості або звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тому подання кредитором позову до боржника або майнового поручителя (з метою задоволення вимог за рахунок забезпечувального обтяження) не є перешкодою для подання позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашено.

Вирішуючи спір за позовом ПАТ «Банк Національний кредит», суд першої інстанції, встановивши порушення позичальником умов кредитного договору, стягнув заборгованість за цим договором з ОСОБА_1 , який поручився солідарно за виконання позичальником його умов. Обґрунтовуючи розмір стягнутої заборгованості 452 160,75 грн, суд виходив із того, що саме така сума стягнута з позичальника ОСОБА_2 рішенням апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року у справі № 752/13567/15.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, зазначив, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення з відповідача, як поручителя, грошової суми саме у такому розмірі.

Проте висновок апеляційного суду є помилковим у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), в якій підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

У разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18).

Пунктом 1.8 кредитного договору, укладеного між ПАТ «Банк Національний Кредит» та ОСОБА_2 , визначено, що проценти за користування овердрафтом за поточний місяць нараховуються та сплачуються щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця.

Отже, сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Договором поруки, укладеним між банком та ОСОБА_1 , не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки згідно з пунктом 6.1 договору поруки цей договір діє до повного виконання зобов`язань.

Умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу (в указаній редакції) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що прострочення сплати боржником періодичних платежів розпочалося з 31 жовтня 2012 року.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи в апеляційному порядку не встановив період виникнення заборгованості за кредитом та початок відліку строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зокрема по простроченим черговим платежам щодо поручителя, не перевірив наявність кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителя з урахуванням строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням; не звернув увагу на те, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Оскільки кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів, суд не з`ясував, чи припинилась порука ОСОБА_1 за окремими платежами та зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що судове рішення апеляційного суду в оскарженій частині постановлено без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , постанову апеляційного суду скасувати в частині позову ПАТ «Банк Національний Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Журавель Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук