№ 331/3707/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 331/3707/19

провадження № 61-16857св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 ,

відповідач - Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу № 81 «Джерельце» Запорізької міської ради,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Антоненка М. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього

ОСОБА_2 , звернулася з позовом до Дошкільного навчального закладу (Ясла-Садок) комбінованого типу № 81 «Бірюсинка», яке відповідно до рішення Запорізької міської ради № 32 від 27 липня 2022 року змінило найменування на Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу № 81 «Джерельце» Запорізької міської ради (далі - ДНЗ № 81), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову вказувала, що у червні 2019 року вона звернулась до ДНЗ № 81 із заявою про зарахування до садочка її сина ОСОБА_2 , додавши до неї копію свідоцтва про народження та медичну довідку форми 063.

13 червня 2019 року відповідач листом № 01.02-10/134 повідомив позивача про те, що її документи прийняті і зареєстровані за № 144/01-05 та зазначено про необхідність надання оригіналу довідки форми 063, і те, що відповідно до довідки дільничного лікаря від 17 квітня 2019 року дитина не має права відвідувати дошкільний навчальний заклад.

Після чого позивач повторно надіслала пакет документів до ДНЗ № 81 з оригіналом вказаної довідки, на що 27 червня 2019 року відповідач своїм

листом № 01.02-10/151 повідомив її про прийняття та реєстрацію вказаних документів за №149/01-05 і зазначено про те, що зарахування ОСОБА_2 до дошкільного освітнього закладу не відбулося у зв`язку з відсутністю у нього профілактичних щеплень.

15 липня 2019 року листом № 01-02.10/160 ДНЗ № 81 повідомив, що

ОСОБА_2 не може бути зарахований до дошкільного освітнього закладу через відсутність у нього відповідних щеплень.

Позивач зазначала, що відповідно до медичної довідки Комунального некомерційного підприємства «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги» № 1 (дал - КНП «ЗЦПМСД» № 1) ОСОБА_2 здоровий; заклади дошкільної освіти відвідувати може при наявності щеплень. Для підтвердження діагнозу, що дитина є абсолютно здоровою та може відвідувати дитячі заклади, позивач звернулася до незалежного Центру Педіатрії «Здорове дитинство» і отримала довідку про те, що ОСОБА_2 здоровий та дитячий садок відвідувати може.

ОСОБА_1 вказувала, що медична довідка Центру Педіатрії «Здорове дитинство» повністю відповідає вимогам та відповідач має її прийняти. Крім того, інформація про щеплення не повинна міститися у довідці для зарахування до дитячого закладу, оскільки така інформація надається у формі 063/0 «Карта профілактичних щеплень». Вважала, що медична довідка КНП «ЗЦПМСД» № 1 видана з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки містить в собі допис, який не повинен в ній міститись.

На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо незарахування дитини ( ОСОБА_2 ) є незаконною та такою, яка порушує права дитини на освіту, гарантовані статтею 53 Конституції України. Закон України «Про освіту» також гарантує безумовний доступ до освіти будь-кому, тоді як Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обмежує дітям такий доступ до дошкільних закладів.

ОСОБА_1 зазначала, що при зарахуванні дитини до дошкільного закладу відповідач мав керуватися профільним Законом України «Про освіту», який гарантує право дитини на освіту.

За таких обставин просила:

- визнати бездіяльність директора ДНЗ № 81 щодо неприйняття малолітнього ОСОБА_2 до дошкільного навчального закладу протиправною;

- зобов`язати директора ДНЗ № 81 прийняти малолітнього ОСОБА_2 до цього дошкільного навчального закладу;

- стягнути з ДНЗ № 81 на її користь судові витрати у розмірі 11 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що керівництво

ДНЗ № 81 діяло відповідно до норм чинного законодавства України, оскільки за статтею 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до навчального закладу не може бути прийнято дитину без проведення відповідного медичного обстеження та надання висновку лікарсько-консультативної комісії (у разі відсутності у дитини обов`язкових щеплень) про можливість відвідування дошкільного навчального закладу.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гулою С. Є., - залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року -без змін.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не надала до ДНЗ № 81 висновок лікарсько-консультативної комісії, тому суд першої інстанції правильно вказав про відсутність підстав для задоволення позову з огляду відповідність дій керівництва ДНЗ нормам чинного законодавства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18), яка застосована судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Вказує на помилкове посилання у згаданій постанові Верховного Суду на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, оскільки зазначена справа не стосувалася питання додержання конституційного права дітей на освіту.

Необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у вказаній постанові, заявник також мотивує неврахуванням того, що жодним нормативно-правовим актом не обмежено право особи на відмову від щеплення.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин статтю 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка не містить приписів про необхідність подання висновку лікарсько-консультативної комісії при зарахуванні до ДНЗ.

Позиція інших учасників справи

У березні 2021 року ДНЗ № 81 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18), яка застосована судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 червня 2019 року

ОСОБА_1 звернулася до адміністрації ДНЗ № 81 із заявою про прийняття ОСОБА_2 до вказаного навчального закладу. Із вказаною заявою позивач надала свідоцтво про народження ОСОБА_2 , медичну довідку про стан здоров`я дитини та форму 063/о «Карта профілактичних щеплень».

На вказаний лист ОСОБА_1 ДНЗ №81 надав відповідь про те, що у довідці дільничного лікаря не має дозволу на відвідування дошкільного закладу

(у зв`язку з відсутністю у дитини щеплень), як того вимагає пункт 6 Положення про дошкільний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року № 305, згідно з яким прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров`я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. Також зазначено, що замість оригіналу картки профілактичних щеплень (форма № 063/о)

ОСОБА_1 надала її копію. Крім того, у відповіді позивачу роз`яснено, що її дитину буде зараховано до ДНЗ за умови надання необхідних документів згідно з вимогами чинного законодавства.

14 червня 2019 року ОСОБА_1 повторно направила до ДНЗ № 81 документи про зарахування її дитини до навчального закладу і додала до них довідку форми № 063/о «Карта профілактичних щеплень».

У письмовій відповіді від 27 червня 2019 року ДНЗ № 81 зазначив, що за змістом довідки дільничного лікаря ОСОБА_2 може відвідувати навчальний заклад за наявності щеплень, однак згідно з календарем профілактичних щеплень у дитини щеплення відсутні.

Суди встановили, що 9 липня 2019 року на особистому прийомі в ДНЗ №81 ОСОБА_1 надала довідку Центру педіатрії «Здорове дитинство»

ТОВ «ІНЕТ-09» від 8 травня 2019 року, в якій зазначено, що ОСОБА_2 може відвідувати ДНЗ.

У відповіді завідувачу ДНЗ № 81 головний лікар ТОВ «ІНЕТ-09» повідомив, що медичну довідку від 8 травня 2019 року, яка видана ОСОБА_1 щодо можливості ОСОБА_2 відвідувати дошкільний заклад, є недійсною, оскільки видана педіатром ОСОБА_4 помилково.

Листом від 15 липня 2019 року ДНЗ № 81 повідомив позивача про те, що ОСОБА_2 не може бути зарахований до ДНЗ у зв`язку з відсутністю профілактичних щеплень. Роз`яснено ОСОБА_1 право скористатись альтернативними формами здобуття дошкільної освіти.

З акта про розгляд документів, наданих для зарахування ОСОБА_2 до ДНЗ № 81, від 5 вересня 2019 року суди встановили, що комісія дійшла висновку про неможливість зарахування дитини до навчального закладу у зв`язку з відсутністю у нього профілактичних щеплень згідно з Національним календарем щеплень та з підстав недійсності медичної довідки ТОВ «ІНЕТ-09».

На звернення ОСОБА_1 від 5 вересня 2019 року ДНЗ № 81 надало відповідь про неможливість зарахування ОСОБА_2 до вказаного навчального закладу у зв`язку з недійсністю медичної довідки ТОВ «ІНЕТ-09» від 8 травня 2019 року та відсутністю висновку лікарсько-консультативної комісії при закладі охорони здоров`я, в якому спостерігається дитина, про можливість зарахування її до закладу дошкільної освіти без проведення обов`язкових щеплень.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги і відзиву на неї, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров`я, в якому дитина перебуває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі медичного огляду дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у цьому закладі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.

Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячого закладу не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв`язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.

Згідно з положеннями частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» особам, які не досягли п`ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що рішення про проведення щеплень дітям у віці до п`ятнадцяти років приймають їх батьки або інші законні представники. Закон дає право батькам відмовитися від проведення обов`язкових щеплень дитині.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про дошкільну освіту» громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак мають рівні права на здобуття дошкільної освіти у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також у сім`ї.

Частиною п`ятою статті 9 Закону України «Про дошкільну освіту» передбачено, що діти, у тому числі діти з особливими освітніми потребами, можуть здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють: у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; у структурних підрозділах юридичних осіб приватного і публічного права, у тому числі закладів освіти; у сім`ї - за сімейною (домашньою) формою здобуття дошкільної освіти; за допомогою фізичних осіб, які мають педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, у тому числі які провадять незалежну професійну діяльність; за допомогою фізичних осіб - підприємців, основним видом діяльності яких є освітня діяльність.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки несуть відповідальність за стан здоров`я дитини, її фізичний розвиток.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції про права дитини у всіх питаннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращим інтересам дитини.

При цьому частиною другою статті 28 Закону України «Про дошкільну освіту» дитина має гарантоване державою право на безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти.

Батьки мають право обирати одну із визначених форм здобуття їх дитиною дошкільної освіти, але держава, з метою дотримання прав дитини на дошкільну освіту та забезпечення безпеки та здоров`я всіх дітей, встановлює певні правила для реалізації такого права.

Зважаючи на це, завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення матір`ю дитини при збереженні обсягу прав дитини на здобуття освіти, у тому числі в дошкільних закладах освіти, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3 27 49 Конституції України.

ЄСПЛ висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення матір`ю дитини при збереженні обсягу прав дитини на здобуття освіти, у тому числі в дошкільних закладах освіти, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3 27 49 Конституції України.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що згідно з приписами частини першої статті 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прийом дітей до ДНЗ проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров`я, в якому дитина перебуває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі даних медичного огляду дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у цьому закладі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.

У справі, яка переглядається, сину позивача не було проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень, що передбачено частиною першою

статті 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Згідно з пунктом 6 Положення прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров`я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили про відсутність у справі належних та допустимих доказів того, що щеплення можуть зашкодити здоров`ю дитини, або доказів того, що позивач скористалася визначеною законодавством процедурою, яка дозволяє належним чином з`ясувати це питання, а у разі медичних протипоказань - скористатися альтернативною формою дошкільної освіти, про що їй було роз`яснено у листах-відповідях.

За недоведеності об`єктивних медичних протипоказань у дитини позивача та наявності у разі необхідності легального шляху отримання дошкільної освіти навіть у разі відсутності у неї щеплень, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що передбачені законом вимоги, які переслідують легітимну мету та є необхідними у демократичному суспільстві для захисту здоров`я, прав і свобод інших осіб, - не покладають на позивача непропорційний тягар обмеження гарантованих пунктом 1 статті 8 Конвенції права на приватне життя.

Також згідно з пунктом 2 розділу ХІ «Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24 березня 2016 року, питання про відвідування дошкільного навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується ЛКК при закладі охорони здоров`я, проте такою процедурою відповідач не скористалася.

Крім того, згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Враховуючи невакцинування дитини та відмову матері від профілактичного щеплення, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитини до ДНЗ без висновку ЛКК (за відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування ДНЗ.

Будь-яке право об`єктивно кореспондується із обов`язками, оскільки право на дошкільну освіту законодавець пов`язує із обов`язком проходження профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як самій дитині, так і оточуючих її осіб, висновки суду про відсутність підстав вважати протиправними дії ДНЗ є обґрунтованими. Дитина позивача не позбавлена права на освіту, яку може отримати у інших формах.

Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18) та від 8 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

Крім того, в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року

у справі № 240/6426/19 (адміністративне провадження №К/9901/32858/19, №К/9901/32952/19) зазначено, що «стаття 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прямо вказує на те, що дітям, які не були вакциновані відповідно до національного календаря щеплень, забороняється відвідувати навчальні заклади. Колегія судів зазначає, що ця норма покликана захистити здоров`я та життя дітей у зв`язку з ускладненою епідемічною ситуацією, а перебування дітей, які не отримали профілактичні щеплення, в організованих колективах створює ризик виникнення спалахів інфекційних хвороб, що є загрозою для життя та здоров`я не лише учнів, а й членів їхніх сімей та працівників закладів освіти, тобто дитина, котра не отримала щеплення, не лише стає потенційно небезпечною для оточення, а й сама піддається підвищеному ризику захворіти, відвідуючи місця масового скупчення людей».

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18), оскільки заявник не навів вмотивованих обґрунтувань, які свідчать про наявність підстав для відступу від таких висновків, а Верховний Суд їх не встановив. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права.

Крім того, висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 17 квітня

2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18) неодноразово підтверджувався після його викладення, зокрема у постановах Верховного

Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 240/6426/19 (адміністративне провадження № К/9901/32858/19, № К/9901/32952/19) та від 8 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

Власне тлумачення заявником норм матеріального права без зазначення обґрунтованих мотивів не може бути підставою для відступлення від вказаного висновку Верховного Суду у розумінні пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. В. Сердюк