Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 331/38/19
провадження № 61-9387св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у складі судді Антоненко М. В. від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., від 12 травня 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), третя особа,
яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 про визнання недійсною третейської угоди.
Позивачка обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що 15 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № 334/08/8-К. За умовами цього договору ОСОБА_2 отримав кредит у розмір 178 138, 75 грн на строк до 14 лютого 2028 року під 14 % річних.
Позивачка вказувала, що 15 лютого 2008 року між нею і ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки № 334/08/8-П, за умовами якого вона зобов`язалася перед банком відповідати за виконання ОСОБА_2 його зобов`язань за договором кредиту від 15 лютого 2008 року № 334/08/8-К.
Згідно з пунктом 5.2 вказаного договору сторони домовилися про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз О. А. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: вул. М. Раскової, 15, м. Київ.
У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем В. М. або Білоконем Ю. М. у порядку черговості. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Позивачка вважала, що її права порушені, оскільки третейська угода, яку являє собою пункт 5.2 договору поруки, істотно обмежує її можливість мати не заборонені законом цивільні права, а також не відповідає вимогам статей 203 683 Цивільного кодексу України, а також Закону України «Про захист прав споживачів». Третейська угода також є несправедливою, оскільки за її умовами на вирішення третейського суду передається невизначена або необмежена кількість спорів, встановлено обов`язок зі сплати значно вищого розміру судових витрат, ніж у разі звернення до суду цивільної юрисдикції, при цьому не було надано для ознайомлення регламент третейського суду як невід`ємну складову частину договору.
Із урахуванням викладеного, позивачка просила позов задовольнити, визнати недійсною і скасувати третейську угоду (застереження), викладену у пункті 5.2 договору поруки № 334/08/8-11, укладеного 15 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада
2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною і скасовано третейську угоду (застереження), викладену
в пункті 5.2 договору поруки № 334/08/8-11, укладеного 15 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що третейська угода не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про третейські суди», оскільки позивачка не була обізнана з умовами регламенту, третейське застереження в договорі не містить вичерпне коло питань, що передаються на третейський розгляд. Доводи про пропуск позивачкою строку позовної давності визнані судом першої інстанції безпідставними з посиланням на те, що дія договору поруки не припинилась.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем не надано доказів на підтвердження ознайомлення ОСОБА_1 з регламентом третейського суду, а тому в силу положень частини сьомої статті 12 Закону України «Про третейські суди» пункт 5.2 договору поруки є недійсним. З огляду на те, що третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину, вона має відповідати також встановленим цивільним законодавством вимогам, а саме статті 203 ЦК України, наслідки недодержання яких передбачені статтями 215 216 ЦК України. Також суд апеляційної інстанції послався на вирішення судами спору у справі № 336/5523/17.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
19 червня 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя
від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 12 травня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов
ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року у справі № 585/2296/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 752/986/16-ц, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 червня 2018 року у справі № 908/2058/17, від 11 жовтня 2018 року у справі № 915/109/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази, суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що оскільки кредитний договір й договір поруки були підписані у 2008 році (більше того частково виконано), то позивачка пропустила строк звернення до суду із цим позовом. Окрім того, позивачка не була позбавлена можливості звернутися до юриста з приводу роз`яснення положень договору поруки та захистити свої права у встановлений законом строк.
АТ «Альфа-Банк» вважає, що посилання судів попередніх інстанцій на те, що при підписанні договору позивачка не була ознайомлена із регламентом третейського суду, спростовуються змістом третейської угоди, згідно якої сторони (отже, й позивачка) підтверджують, що ознайомлені з регламентом третейського суду, який розглядається як невід`ємна частина цієї угоди. Обов'язковості додавання до договору поруки (який містив третейське застереження) відповідного регламенту, так само як і надіслання або надання його позивачеві ані Законом України «Про третейські суду», ані самим договором не передбачено. Ознайомлення із регламентом третейського суду можливо було не лише на сайті Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, але й у будь-який прийнятний спосіб. Інформація про регламент третейського суду міститься у загальному доступі. Заявник вказує, що жодних зауважень чи застережень у позивачки на момент укладення та підписання кредитного договору не було. Підписання договору кредиту засвідчило намір сторін прийняти на себе права та обов`язки, зазначенні у договорі, волевиявлення позивачки було вільним та таким, що відповідає її внутрішній волі.
Також АТ «Альфа-Банк» посилається на те, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 05 травня 2015 року стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором. Рішення набрало законної сили та є частково виконаним. Вказаним рішенням третейського суду підтверджено дійсність договору поруки та його положень.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання недійсною третейської угоди призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи осіб, які подали відзив, пояснення на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що під час підписання кредитного договору її не було ознайомлено із регламентом третейського суду, а тому не можна стверджувати, що договір було укладено. Наявність в інтернет мережі регламенту третейського суду не доводить ознайомлення із його змістом. Окрім того, посилання заявника на пропуск позивачкою строку позовної давності є безпідставним, оскільки правовідносини між сторонами спору не припинилися. Доводи касаційної скарги не спростовують правильних рішень судів попередніх інстанцій.
У поданих поясненнях Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків посилається на те, що поданий позивачкою позов спрямований на ухилення від виконання рішення третейського суду, яким із боржника та поручителя стягнуто заборгованість на користь кредитора.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 лютого 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», і ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 334/08/8-К, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 178 138, 75 грн на строк до 14 лютого 2028 року під 14 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вищезазначеним договором кредиту 15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і банком було укладено договір поруки № 334/08/8-П, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалася перед банком відповідати за виконання ОСОБА_2 його зобов`язань за договором кредиту від 15 лютого 2008 року № 334/08/8-К.
Згідно з пунктом 5.2 цього договору сторони домовилися про те, що спір (без конкретного визначення такого спору) розглядається одноособово третейським суддею Мороз О. А. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: вул. М. Раскової, 15 в м. Київ, 02002. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем В. М. або Білоконем Ю. М. у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
У відповідності до пункту 6.2 вказаного договору поруки всі додатки до договору повинні бути підписані сторонами.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У відповідності до частин першої, другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» (тут і надалі у редакції, чинній на момент укладення договору поруки) до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Оспорюване третейське застереження міститься у договорі, який було укладено 15 лютого 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VІ «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам». Враховуючи зазначене, а також те, що ОСОБА_1 не є споживачем послуг банку, підстави для визнання недійсним третейського застереження у зв`язку із порушенням пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» відсутні.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 752/986/16-ц (провадження № 61-10526св18).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що пункт 5.2 договору поруки є недійсним в силу приписів частини сьомої статті 12 Закону України «Про третейські суди», оскільки ОСОБА_1 не було ознайомлено з регламентом третейського суду.
У статті 2 Закону України «Про третейські суди» визначено, що третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
Регламент постійно діючого третейського суду - це документ, яким визначаються порядок та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, інші питання, пов`язані з вирішенням спорів третейським судом.
У частині першій статті 5 Закону України «Про третейські суди» вказано, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Статтею 12 Закону України «Про третейські суди» визначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди.
За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.
Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.
Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.
Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у пункті 5.2 договору поруки від 15 лютого 2008 року сторони домовилися про те, спір (без конкретного визначення такого спору) може бути предметом розгляду Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Дійшовши висновку про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій не врахували тієї обставини, що у третейському застереженні сторони добровільно погодили орган, який є компетентним при вирішенні цивільних спорів між ними.
Посилання позивачки на те, що при підписанні договору вона не була ознайомлена з регламентом Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, не впливають на чинність третейської угоди.
Обов`язку банку додати до договору поруки (який містив третейське застереження) відповідний регламент, так само як обов`язку надати його позивачці, ні Законом України «Про третейські суди», ані самим договором поруки не передбачено. Доступ до тексту регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків є відкритим.
До того ж сторони договору поруки погодили, що спори між ними підлягають розгляду на підставі чинного регламенту третейського суду.
Укладення сторонами третейської угоди являло собою не відмову від можливого звернення до суду, а обрання ними позасудового способу вирішення можливих спорів як особливої форми захисту майнових прав.
Подібного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 915/109/18.
Слід також зазначити, що на підставі третейської угоди, що оскаржується у цій справі, Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків від 05 травня 2015 року у справі № 549/15 ухвалено рішення, яким стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 495 106, 29 грн та витрати, пов`язані з вирішенням спору третейським судом, у розмірі 5 351,06 грн.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 796/151/2018 (провадження № 61-41657ав18),заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 05 травня 2015 року у справі № 549/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором повернуто особі, яка її подала.
На виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 05 травня 2015 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/14268/15-ц видано виконавчий лист.
На рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 05 травня 2015 року посилались суди при розгляді справи № 336/5523/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Із урахуванням викладеного слід дійти висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв`язку із їх безпідставністю, а також з урахуванням того, що пред`явлення ОСОБА_1 позову про визнання недійсною третейської угоди (застереження) фактично спрямоване на ухилення від виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 05 травня 2015 року.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами
повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У зв`язку із задоволенням касаційної скарги з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір, сплачений банком за подання касаційної скарги, у розмірі 1 536, 80 грн, а також судовий, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 057, 20 грн.
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання недійсною третейської угоди (застереження), яка викладена у пункті 5.2 договору поруки № 334/08/8-11, укладеного 15 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714)1 536 (одну тисячу п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, а також 1 057 (одну тисячу п`ятдесят сім) грн 20 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, а всього 2 594 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто чотири) грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович