Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 331/4387/16-ц
провадження № 61-20631св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення курсової різниці, процентів за користування позикою, трьох процентів річних.
В обґрунтування позову зазначив, що23 серпня 2002 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким він позичив відповідачу грошові кошти у розмірі 121 000,00 дол. США, що у гривневому еквіваленті складало 650 980,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позику на першу вимогу, про що складено письмову розписку. 17 січня 2005 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення боргу, але вимога виконана не була, тому 16 лютого 2005 року наступило прострочення боржника. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 з відповідача на його користь стягнуто 586 765,30 грн. Вказане рішення суду відповідачем не виконано.
Посилаючись на те, що курс долара США зріс, а відповідач тривалий час не виконує рішення суду, його права підлягають захисту шляхом стягнення курсової різниці у розмірі 2 454 693,73 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача три проценти річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, зокрема з 16 лютого 2005 року по 30 травня 2016 року, у розмірі 1 030 179,67 грн. Також просив суд стягнути з відповідача на його користь проценти за користування позикою на підставі статті 1048 ЦК України за весь період користування позикою, починаючи з 23 серпня 2002 року до 30 травня 2016 року, у розмірі 4 290 311,28 грн. Всього позивач просив стягнути на його користь з відповідача 7 775 184,68 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 182 453,62 грн, з яких: 2 454 693,73 грн - курсова різниця; 271 908,94 грн - три проценти річних; 1 455 850,95 грн - проценти за користування позикою. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6 890,00 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, не повернувши позику, порушив право позивача на одержання суми позики за курсом валюти, чинним на день платежу, а також на одержання процентів, нарахованих на суму позики. Прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання (правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 15 червня 2016 року у справі № 3-610гс16). Відповідно порушене право підлягає захисту шляхом примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
При вирішенні питання, які суми стягувати, суд першої інстанції керувався тим, що за період примусового виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 з відповідача фактично стягнуто на користь позивача суму в розмірі 2 514,11 грн. З урахуванням положень частини першої статті 534 ЦК України, з цієї суми в першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання (державне мито, стягнуте судом у справі № 22-2084/2008 в розмірі 1 700,00 грн), у другу чергу сплачуються проценти (решта суми в розмірі 814,11 грн погашає частину нарахованих процентів). Основна сума боргу залишилася непогашеною. Таким чином, день платежу, про який йдеться в положенні частини другої статті 533 ЦК України, не настав у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, і відповідач не надав доказів, що свідчать про протилежне. Сума в розмірі 121 000,00 дол. США станом на 11 січня 2017 року дорівнює 3 289 606,79 грн.
Вирішуючи вимогу про стягнення трьох процентів річних, суд першої інстанції керувався положенням частини другої статті 625 ЦК України та виходив з того, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання настало 17 лютого 2005 року, беручи до уваги 4 120 днів прострочення, що минули з 17 лютого 2005 року по 30 травня 2016 року. Оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності, то суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з нього на користь позивача в межах виконаного останнім розрахунку і в межах позовної давності суми трьох процентів річних в розмірі 271 908,94 грн, а в іншій частині вимоги про стягнення трьох процентів річних відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування грошовими коштами за період з 10 червня 2013 року по 10 червня 2016 року у розмірі 279 472,15 грн та три процентів річних за прострочку виконання грошового зобов`язання за період з 10 червня 2013 року по 10 червня 2016 року у розмірі 52 631,00 грн, а разом 332 103,15 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 294,20 грн.
Постановою Верховного Суду від 03 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою та трьох процентів річних скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині (відмова у стягненні курсової різниці) рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року залишено без змін.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2017 року скасовано в частині, яка переглядається апеляційним судом, та прийнято нову постанову. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за прострочку виконання зобов`язання за період з 18 лютого 2005 року по 15 жовтня 2019 року у сумі 257 054,52 грн. В решті позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині, апеляційний суд розрахував три проценти річних у розмірі 257 054,52 грн з урахуванням суми боргу в розмірі 584 251,19 грн (встановлена рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 сума боргу в розмірі 586 765,30 грн мінус сплачена боржником сума в розмірі 2 514,11 грн, що підтверджується довідкою органу державної виконавчої служби), помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим для його виконання, а саме: з 18 лютого 2005 року, до дня прийняття апеляційним судом своєї постанови, що становить 5 353 дні, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році), що розраховується за формулою: 584 251,19 грн * 5 353 дні * 3 : 100 : 365 = 257 054,52 грн.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 у листопаді 2019 року звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв`язку з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову змінити шляхом викладення абзацу четвертого резолютивної частини в такій редакції: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за прострочку виконання зобов`язання за період з 18 лютого 2005 року по 17 вересня 2018 року в сумі 49 116,86 дол. США.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), на що звертав увагу суд касаційної інстанції при направленні справи на новий розгляд. При обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України, однак суд апеляційної інстанції стягнув три проценти річних у гривні, незважаючи на те, що стаття 625 ЦК України вимагає обчислювати розмір цих процентів саме від простроченої суми, а не від її еквіваленту у національній валюті, отже, зазначене свідчить про неправильне застосування апеляційним судом вказаної норми.
Позивач, перевівши сплачену відповідачем частину позики в розмірі 2 514,11 грн у долари США за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008, що становитиме 518,45 дол. США, визначив розмір простроченої заборгованості в сумі 12 481,55 дол США (121 000,00 - 518,45) та період нарахування трьох процентів річних - від початку прострочення (17 лютого 2005 року) до дня виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року (17 вересня 2018 року), що складає 4 960 днів.
Таким чином, на думку ОСОБА_1 , сума трьох процентів річних мала б обчислюватися наступним чином: 120 481,55 доларів США * 4 960 днів * 3 : 100 : 365 = 49 116,86 дол. США, які і мають бути стягнуті з відповідача.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у листопаді 2019 року звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв`язку з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову в частині стягнення трьох процентів річних скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Разом із касаційною скаргою представник відповідача подав клопотання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд допустив наступні порушення:
? не застосував позовну давність, про яку заявив відповідач, до вимоги про стягнення трьох процентів річних, нарахування яких здійснено на підставі статті 625 ЦК України;
? безпідставно стягнув та нарахував три проценти річних за період після виконання в повному обсязі рішення суду про стягнення суми боргу;
? вийшов за межі позовних вимог, а саме за межі розрахунку трьох процентів річних позивача, що призвело, в тому числі, до порушення частини шостої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);
? порушив вимоги частини першої статті 417 ЦПК України, оскільки не виконав вказівок суду касаційної інстанції при новому розгляді справи.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг), то не підлягають розгляду та дослідженню додані до касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 документи як на підтвердження доводів відповідача, що не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.
У січні 2020 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому міститься клопотання про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, обґрунтоване тим, що постановою державного виконавця від 05 листопада 2019 року відкрито виконавче провадження № 60481905 з виконання оскаржуваної постанови, а тому існує об`єктивна необхідність у зупиненні виконання судового рішення.
У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку повторно звернувся до Верховного Суду з клопотанням про зупинення виконання рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи № 331/4387/16-ц, надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справупризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зупинення виконання судового рішення та зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
З огляду на зміст та прохальні частини касаційних скарг заявників суд касаційної інстанції переглядає в касаційному порядку постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року лише в частині щодо стягнення з ОСОБА_2 трьох процентів річних, в іншій частині оскаржувана постанова судом касаційної інстанції не перевіряється.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та часткове задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 серпня 2002 року між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач одержав від позивача в борг 121 000,00 дол. США та зобов`язався повернути вказану суму за першою вимогою.
На підтвердження укладення договору позики та його умов позичальником складена розписка, яка посвідчує передання позивачем відповідачеві визначеної грошової суми, еквівалентної 121 000,00 дол. США.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України сторони договору визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті - доларах США.
17 січня 2005 року позивач звернувся з вимогою до відповідача про повернення суми боргу. Однак у добровільному порядку відповідач позику не повернув, через що наступило прострочення виконання грошового зобов`язання.
Сторони договору визначили строк повернення позики моментом пред`явлення вимоги, у зв`язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням статей 253 255 1049 ЦК України дійшли висновку, що позика мала бути повернута відповідачем до 16 лютого 2005 року включно і першим днем прострочення є 17 лютого 2005 року.
Зазначені обставини у справі встановлені судами на підставі рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008, яким стягнуто з відповідача на користь позивача борг за договором позики у розмірі 586 765,30 грн та державне мито у сумі 1 700,00 грн. Ухвалюючи рішення у справі № 22-2084/2008, апеляційний суд виходив з офіційного курсу гривні до долара США у розмірі 4,8493 грн за 1 дол. США. Стягнута апеляційним судом сума обчислена шляхом множення суми 121 000,00 дол США на коефіцієнт 4,8493, що дорівнює 586 765,30 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлені у справі № 22-2084/2008 фактичні обставини враховані як преюдиційні, як такі, що не вимагають доведення, оскільки вони встановлені судовим рішенням у цивільній справі, в якій брали участь ті самі особи, і яке набрало законної сили.
За період примусового виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 з відповідача фактично стягнуто на користь позивача суму в розмірі 2 514,11 грн, що підтверджується копією довідки Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Жовтневий відділ ДВС) від 28 травня 2015 року № 14278/7 (а. с. 22 т. 1). У зазначеній довідці не зазначено, коли і за що була сплачена відповідачем сума в розмірі 2 514,11 грн.
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених договором позики, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (зазначений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Правовий аналіз положень статей 526 599 611 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Таким чином, з ухваленням Апеляційним судом Запорізької області рішення від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 про стягнення боргу у 2008 році зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором позики не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні (а не її еквівалент у національній валюті України).
Три проценти річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідачем у справі заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача (заперечення на позовну заяву: а. с. 68 - 70 т. 1).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення трьох процентів річних виникає за весь час прострочення з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Отже, враховуючи те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У цій справі ОСОБА_1 пред`явив позов засобами поштового зв`язку 10 червня 2016 року, про що свідчить відтиск штампу відділення поштового зв`язку (а. с. 23, 24 т. 1), але просив у своїй позовній заяві стягнути три проценти річних за період прострочення з 16 лютого 2005 року по 30 травня 2016 року (а .с. 9 т. 1).
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, на його користь на момент подачі позову із відповідача Жовтневим відділом ДВС стягнуто лише 2 514,11 грн (а. с. 22 т. 1). Сам ОСОБА_1 не заперечує проти виключення цієї суми в розмірі 2 514,11 грн із загальної суми боргу за договором позики, про що зазначає у тексті касаційної скарги при обчисленні свого розрахунку трьох процентів річних, які підлягають стягненню із ОСОБА_2 .
Базою для розрахунку боргу для трьох процентів річних є сума в розмірі 586 765,30 грн, оскільки саме ця сума визначена резолютивною частиною рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008, на що також звертав увагу Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року у цій справі № 331/4387/16-ц, зазначивши, що кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті.
Зазначене рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 залишено без змін ухвалою Верховного Суду України від 11 листопада 2008 року (а. с. 21 т. 1).
З урахуванням наведених фактичних обставин справи, три проценти річних у справі розраховуються з урахуванням суми боргу в розмірі 584 251,19 грн (586 765,30 - 2 514,11), помноженого на кількість днів прострочення, що обмежується останніми трьома роками, які передували кінцевій даті розрахунку позивача, що становить 1 096 днів (30 травня 2013 року - 30 травня 2016 року), помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році), а саме: 584 251,19 грн * 1096 днів * 3 : 100 : 365 = 52 630,63 грн.
Отже, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення трьох процентів річних у сумі 271 908,94 грн, правильно визначився із сумою боргу у розмірі 584 251,19 грн, але неправильно визначився із періодом їх нарахування, помилково зазначивши його у 5 353 дні, у зв`язку з чим неправильно вирахував ці три проценти річних в розмірі 257 054,52 грн.
Оскільки на день перегляду оскаржуваного судового рішення касаційним судом боргове зобов`язання не виконано в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, Верховний Суд здійснив розрахунок трьох процентів річних з урахуванням належного тлумачення частини другої статті 625 ЦК України. Тому у цій частині оскаржуване судове рішення підлягає зміні відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг).
З урахуванням наведеного у цій постанові розрахунку трьох процентів річних з обґрунтуванням його складових, неправильним є розрахунок позивача у його касаційній скарзі із застосуванням простроченої суми, визначеної у доларах США, а не гривнях, та періодом нарахування в 4 960 днів, без урахування позовної давності, що свідчить про необхідність залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення.
У свою чергу доводи касаційної скарги відповідача, що ним повністю виконано рішення суду про стягнення суми боргу, у зв`язку з чим апеляційним судом безпідставно нараховано три проценти річних, відхиляються колегією суддів, оскільки в силу частин першої-другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. При цьому згідно зі статтями 43 49 ЦПК України відповідач (чи його уповноважений представник) має право подавати заяви та клопотання, пояснення до суду. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, що передбачено частиною третьою статті 367 ЦПК України.
Якщо відповідач володів інформацією про повне виконання ним рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008, але не сповістив про це ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції при розгляді його апеляційної скарги, немає підстав стверджувати про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального чи матеріального права.
Інші доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, чи неправильного тлумачення норм законодавства, та не можуть бути підставою для передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 зазначеної Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права (зокрема статті 625 ЦК України), тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , часткове задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та зміну постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року (в оскаржуваній частині) щодо періоду та суми стягнення трьох процентів річних.
Розподіл судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, то витрати із сплати судового збору за поданням ним касаційної скарги залишаються за позивачем.
Водночас, оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволена частково, оскаржувана постанова апеляційного суду змінена судом касаційної інстанції та присуджена до стягнення сума трьох процентів річних зменшена до 52 630,63 грн, що дорівнює 5,11 % від суми заявлених ОСОБА_1 позовних вимог щодо трьох процентів річних у сумі 1 030 179,67 грн, то на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання відповідачем апеляційної скарги у розмірі 7 191,71 грн та за подання відповідачем касаційної скарги у розмірі 13 075,84 грн, всього - 20 267,55 грн.
Щодо поновлення виконання оскаржуваного судового рішення
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
На підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія суддів поновлює виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у незміненій за результатами касаційного перегляду частині.
Керуючись статтями 141 409 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року в частині, що оскаржується, змінити, стягнувши із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за прострочку виконання зобов`язання у сумі 52 630,63 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 20 267,55 грн.
Поновити виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у незміненій за результатами касаційного перегляду частині.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко