Постанова
Іменем України
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа №331/7487/15-ц
провадження № 61-14415св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2019 року, ухвалене під головування судді Жукової О.Є, та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 червня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Онищенка Е.А., Бєлки В.Ю.,Кухаря С.В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.
В обґрунтування позову зазначав, що він є непрацездатним, а відповідачі є його рідними дітьми, проте вони не надають йому матеріальної допомоги. Оскільки на теперішній час внаслідок скрутного матеріального становища він потребує матеріальної допомоги, вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.
Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти у розмірі 500 гривень, та з ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1000 гривень щомісячно до зміни його матеріального становища .
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволені.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2018 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2015 року у вказаній справі скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2019 року, залишеного без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 25 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач отримуючи додатковий дохід від надання послуг правової допомоги, отримуючи субсидію на комунальні послуги, не довів суду, що є таким, що потребує матеріальної допомоги.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2019 року та на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 червня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2019 року матеріали цивільної справи №331/7487/15-ц.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами були неправильно досліджені та оцінені надані позивачем докази, на підтвердження тяжкого матеріального стану позивача, зокрема невелика пенсія, великий розмір комунальних послуг та поганий стан здоров'я.
Судами було покладено в основу рішення припущення стосовно того, що ОСОБА_1 отримує додатковий дохід.
Суд безпідставно відмовив у прийнятті письмових доказів про хронічні хвороби позивача та про звернення позивача до Національної поліції з заявою про його отруєння ОСОБА_2 .
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу матеріали справи не містять.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є батьком повнолітніх дітей : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 є непрацездатним - пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 на час звернення до суду в жовтні 2015 року , з січня 2015 року по червень 2015 року отримував пенсію за віком у розмірі 1389,76 гривень, що підтверджується розрахунком наданим Пенсійним фондом України .
Станом на час звернення до суду ОСОБА_1 отримував пенсію у розмірі, яка перевищувала розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, у тому числі і для осіб, які втратили працездатність (з 1 січня 2015 року - 949 гривень, з 1 вересня - 1074 гривні).
З наданих позивачем доказів не вбачається, що його пенсія не забезпечує йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Надані ОСОБА_2 роздруківки з веб-порталу судової влади України в мережі Інтернет про участь ОСОБА_1 у судових засіданнях , а також ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі 335/1818/16-ц від 23 лютого 2016 року, якою позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості повернуто позивачу у зв`язку з добровільною частковою сплатою боргу, свідчать про отримання ОСОБА_1 додаткового доходу .
Також ОСОБА_1 має інших повнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , до яких не пред`явлено позов, і показаннями свідка ОСОБА_5 підтверджено, що нею та її сестрою ОСОБА_6 надавалася матеріальна допомога батьку в той час, коли він перебував у лікарні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач отримуючи додатковий дохід від надання послуг правової допомоги, отримуючи субсидію на комунальні послуги, не довів суду, що є таким, що потребує матеріальної допомоги.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).
Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
За змістом статті 202 СК України необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків і потреба у матеріальній допомозі.
Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18 дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 надає послуги з правової допомоги у звязку з чим отримує додатковий дохід.
Окрім того, матеріали справи містять дані про те, що ОСОБА_1 отримує субсидію, яка за період з грудня по березень 2019 року складала 1329,39 грн на місяць ( том 2, а.с.79).
Судом першої інстанції не встановлено на підставі матеріалів справи, що ОСОБА_1 хворіє, у зв`язку з чим потребує хірургічного втручання та відповідно значних витрат на лікування.
Надані до суду апеляційної інстанції додаткові докази про наявність хронічних хвороб та витрати на комунальні платежі ОСОБА_1 були подані з порушенням ч. 3 ст. 367 ЦПК України, а тому судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були.
Враховуючи встановлені фактичні обставини та вказані положення закону, суди дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 під час розгляду справи судами у встановленому законом порядку не надано належних та достатніх доказів які підтверджують те, що він потребує матеріальної допомоги, тому відповідно до частини першої статті 202 СК України вказане свідчить про недоведеність позовних вимог.
Доводи касаційної скарги відносно того, що судами були неправильно досліджені та оцінені надані позивачем докази, на підтвердження тяжкого матеріального стану позивача, зокрема невелика пенсія, великий розмір комунальних послуг та поганий стан здоров'я не заслуговують на увагу та зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до ст. 400 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги відносно того, що судами було покладено в основу рішення припущення стосовно того, що ОСОБА_1 отримує додатковий дохід не заслуговують на увагу, та спростовуються матеріалами справи.
Посилання скаржника на те, що плата за надані юридичні послуги йому так і не надана, що призвело до його звернення з відповідним позовом до суду до боржника ( цивільна справа № 335/1481/18) не спростовує того факту, що ОСОБА_1 не надає юридичні послуги та не отримує за них додатковий дохід.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Доводи касаційної скарги відносно того, що суд безпідставно відмовив у прийнятті письмових доказів про хронічні хвороби позивача та про звернення позивача до Національної поліції з заявою про його отруєння ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, оскільки вони були подані з порушенням ч. 3 ст. 367 ЦПК України, а доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього ОСОБА_1 не надав.
ОСОБА_1 не позбавлений можливості, у разі зміни майнового стану, що свідчить про потребу у майновій допомозі, повторно звернутись з відповідним позовом до суду.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін,
Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2019 року, та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
В. М. Сімоненко
С. П. Штелик