31.01.2023

№ 332/4439/19

Постанова

Іменем України

28 липня 2022 року

м. Київ

справа № 332/4439/19

провадження № 61-6774св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування позову посилався на таке. 19 грудня 2018 року між ним та ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений договір позики, зареєстрований в реєстрі за № 1055. Відповідно до пункту 1.1 договору він надав відповідачці грошові кошти в сумі 284 704,00 грн із кінцевим терміном погашення заборгованості 19 червня 2019 року. Факт одержання грошей підтверджується підписанням договору, про що зазначено у пункті 1.2.

На забезпечення виконання вказаного договору позики між ним та ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 1056. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

Всупереч умовам зазначеного договору зобов`язання ОСОБА_3 не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за договором позики у розмірі 638 635,25 грн, яка складається з: 284 704,00 грн - основний борг, 3 931,25 грн - три відсотки річних, 350 000 грн - неустойка.

З урахуванням наведеного позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сіпяковим О. С. 02 вересня 2016 року за реєстровим № 665, шляхом застосування процедури продажу, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайній ціні на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 19 грудня 2018 року, зареєстрованим в реєстрі № 1055, в сумі 638 635,25 грн, що складається з: 284 704,00 грн - основний борг, 3 931,25 грн - три відсотки річних, 350 000 грн - неустойка, на користь ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме, квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сіпяковим О. С. 02 вересня 2016 року за реєстром № 665, запис про право власності внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02 вересня 2016 року, номер запису про право власності: 16253107, реєстраційний номер об`єкта нерухомою майна: 1014143323101, шляхом застосування процедури продажу, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник вчасно не виконала своїх зобов`язань за договором позики, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, а тому є передбачені законом та договором підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, у рахунок погашення заборгованості за зазначеним договором.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2021 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року в частині розміру заборгованості та судових витрат змінено, зменшено суму заборгованості, на погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, до 388 635,25 грн за рахунок зменшення розміру пені до 100 000,00 грн, та зменшено стягнуту суму судового збору до 3 883,65 грн.

Змінюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не врахував, що стягнута сума пені значно перевищує розмір заборгованості відповідачки за договором позики, не перевірив доводи відповідачки про її вкрай важке становище, яке змусило її укласти договори позики та іпотеки та не застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2021 року в частині розміру заборгованості та судових витрат змінити, зменшити суму заборгованості, на погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, до 309 988,05 грн за рахунок зменшення розміру пені до 21 352,80 грн, та зменшити стягнуту суму судового збору до 3 099,88 грн.

На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що при ухваленні рішення у цій справі в частині стягнення пені апеляційний суд неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки наданих сторонами доказів, неправильно застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України, порушив норми процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи і наданим доказам. Позивач визначив, що йому завдано збитків у розмірі 3 931,25 грн (три відсотки річних), що має враховуватися при визначенні розміру неустойки.

Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц; Верховного Суду від 26 липня 2018 року у справі № 924/1089/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 921/110/18, від 17 січня 2019 року у справі № 925/287/18, від 22 січня 2019 року у справі № 908/868/18, від 27 березня 2019 року у справі № 912/1703/18, від 13 травня 2019 року у справі № 904/4071/18, від 03 червня 2019 року у справі № 914/1517/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/101/19, від 06 листопада 2019 року у справі № 917/1638/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 916/545/19, від 13 січня 2020 року у справі № 902/855/18, від 14 січня 2020 року у справі № 911/873/19, від 10 лютого 2020 року у справі № 910/1175/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/1303/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 925/605/18, від 18 червня 2020 року у справі № 904/3491/19, від 08 жовтня 2020 року у справі № 904/5645/19.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 19 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений договір позики, зареєстрований в реєстрі за № 1055.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 284 704,00 грн з кінцевим терміном погашення заборгованості 19 червня 2019 року (а. с. 6-7).

На забезпечення виконання вказаного договору позики 19 грудня 2018 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 1056. Предметом іпотеки за пунктом 3 зазначеного договору є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 9-14).

Зобов`язання позивача за договором позики були виконані в повному обсязі, за положеннями пункту 1.3 договору позики факт одержання грошей підтверджується підписанням договору, а також розпискою (а. с. 6-8).

На підтвердження отримання позики позичальниця видала позикодавцеві власноручно написану розписку, у якій вказала, що отримала від ОСОБА_1 суму у розмірі 10 168,00 дол. США згідно з договором позики від 19 грудня 2018 року № 1055. Сума отримана у повному обсягу, претензій до позикодавця не має (а. с. 8).

Згідно зі свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 , відповідачка після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » (а. с. 81).

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 договору позики сторони узгодили, що розрахунки здійснюються сторонами у національній валюті України - гривні, в сумі 284 704,00 грн.

Згідно з пунктом 4 договору позики сторони також погодили, що у випадку неповернення позики до 19 червня 2019 року, позикодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі семи відсотків від простроченої суми за кожен день прострочення.

Пунктом 18 іпотечного договору між сторонами узгоджено, що в разі невиконання (неналежного виконання) повністю або частково боржником зобов`язання за договором позики, іпотекодержатель має право в порядку, передбаченому цим договором та/або чинним законодавством України, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки (звернути стягнення на предмет іпотеки).

Станом на 19 червня 2019 року відповідачка борг не повернула, вимогу позивача від 22 жовтня 2019 року не виконала, тому ОСОБА_1 в судовому порядку просив задовольнити його вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням способу його реалізації шляхом проведення торгів.

Розмір заборгованості стягувач визначив в основній сумі 284 704,00 грн, а також нарахував за період з 20 червня 2019 року (наступної дати після сплив строку повернення боргу) до 04 грудня 2019 року (дати складання позовної заяви) три відсотки річних від цієї суми, що становить 3 931,25 грн. Крім того, нарахував відповідно до умов договору пеню за ставкою 7 відсотків за вказаний період прострочення - за 169 днів, що склало 3 348 119,04 грн, проте самостійно зменшив суму пені до стягнення до 350 000,00 грн.

Загальний розмір заборгованості, який ОСОБА_1 просив погасити за рахунок предмета іпотеки, ним визначено у позові в сумі 638 635,25 грн.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов`язання (неналежне виконання)

Згідно з приписами частини першої статті 611 ЦК України при порушенні зобов`язання наступають правові наслідки, установлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частини перша, п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права та обов`язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 161/14101/15-ц (провадження № 61-2375св20) та від 31 травня 2021 року у справі № 357/16765/14-ц (провадження

№ 61-4916св20).

З урахуванням наведеного, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки основне зобов`язання не було виконано, тому виникла заборгованість перед кредитором, який має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку майна.

Рішення суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині застосування частини третьої статті 551 ЦК України, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про зменшення розміру пені з урахуванням принципів справедливості, виваженості й розумності, оскільки її розмір значно перевищує розмір збитків.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Апеляційний суд обґрунтовано виходив з необхідності зменшення суми заборгованості, на погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, до 388 635,25 грн за рахунок зменшення розміру пені до 100 000,00 грн, та зменшив стягнуту суму витрат зі сплати судового збору до 3 883,65 грн.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується й Верховний Суд, у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що збитки позивача становлять лише 3 931,25 грн, що є сумою трьох відсотків річних, які є незначними, Верховний Суд відхиляє, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 921/395/20 зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. При цьому на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (пункти 33, 34 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19)».

Отже, помилковими є доводи заявника про те, що збитками є сума у три відсотки річних у розмірі 3 931,25 грн. Оскільки основний борг в сумі 284 704,00 грн не повернено, то саме вказана сума є збитками у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц; Верховного Суду від 26 липня 2018 року у справі № 924/1089/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 921/110/18, від 17 січня 2019 року у справі № 925/287/18, від 22 січня 2019 року у справі № 908/868/18, від 27 березня 2019 року у справі № 912/1703/18, від 13 травня 2019 року у справі № 904/4071/18, від 03 червня 2019 року у справі № 914/1517/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/101/19, від 06 листопада 2019 року у справі № 917/1638/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 916/545/19, від 13 січня 2020 року у справі № 902/855/18, від 14 січня 2020 року у справі № 911/873/19, від 10 лютого 2020 року у справі № 910/1175/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/1303/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 925/605/18, від 18 червня 2020 року у справі № 904/3491/19, від 08 жовтня 2020 року у справі № 904/5645/19, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, (провадження № 14-64цс19), предметом спору було стягнення коштів за договором банківського вкладу, в тому числі пені за прострочення зобов`язання з видачі клієнтові належних йому за договором сум.

Зазначена постанова є нерелевантною, оскільки у справі спір стосувався стягнення коштів за договором банківського вкладу, а не договору позики. База, виходячи з якої нараховується пеня за невиконання договору банківського вкладу, з урахуванням також норм Закону України «Про захист прав споживачів», є відмінною від бази, з якої нараховується пеня за договором позики.

У справах № 924/1089/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 921/110/18, № 925/287/18, № 908/868/18, № 912/1703/18, № 904/4071/18, № 914/1517/18, № 917/101/19, № 917/1638/18, № 916/545/19, № 902/855/18, № 911/873/19, № 910/1175/19, № 910/1303/19, № 925/605/18, № 904/3491/19, № 904/5645/19 предметом спору було стягнення коштів за договорами поставки.

Висновки Верховного Суду в постановах, прийнятих за наслідками касаційного перегляду судових рішень у цих справах, стосувалися правил застосування частини третьою статті 551 ЦК України, відповідно до яких, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; врахувати ступінь виконання зобов`язання боржником, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, терміну прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, відповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Верховний Суд виходив з того, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, зазначені висновки не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у цій справі щодо правил застосування частини третьої статті 551 ЦК України.

Водночас необхідно зазначити, що характер спірних правовідносин, фактичні обставини справ, зміст доказів на підтвердження відповідних обставин у справах, на рішення та висновки Верховного Суду у яких посилається заявниця у касаційній скарзі,не є тотожними з характером спірних правовідносин, фактичними обставинами та предметом доказування у цій справі, а тому визначення конкретного розміру неустойки відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України не може бути аналогічним.

Верховний Суд зауважує, що право суду апеляційної інстанції, передбачене частиною третьою статті 551 ЦК України, було реалізоване у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Верховний Суд також зазначає, що суд апеляційної інстанції, правильно визначивши розмір збитків, з урахуванням яких здійснюється нарахування неустойки (сума неповерненої позики), помилково послався на нерелевантну постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) (мотиви про це наведено вище), проте це не вплинуло на правильність по суті вирішення спору, оскільки частина третя статті 551 ЦК України застосована правильно.

Таким чином, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі, стосуються також переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик