Постанова
Іменем України
22 січня 2021 року
м. Київ
справа № 332/832/18
провадження № 61-3858св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивачі: заступник прокурора Запорізької області в інтересах Запорізької обласної ради, Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2018 року в складі судді Марченко Н. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2018 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2018 року заступник прокурора Запорізької області в інтересах Запорізької обласної ради та Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу, посилаючись на те, що наказом ректора Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради ОСОБА_1 від 04 червня 2015 року було звільнено з посади доцента кафедри дидактики та методик навчання природничо-математичних дисциплін ОСОБА_2 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 25 січня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2017 року, скасовано наказ від 04 червня 2015 року № 74-К про звільнення ОСОБА_2 та її поновлено на посаді доцента кафедри дидактики та методик навчання природно-математичних дисциплін, а також стягнуто з Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у загальній сумі 108 073,55 грн. Відповідно до інформації Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області на користь ОСОБА_2 26, 30 травня та 12 липня 2017 року проведено безспірне списання коштів з рахунків Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради на загальну суму 102 588,77 грн, а саме: з реєстраційного рахунку розпорядника за кошти загального фонду обласного бюджету Запорізької області № 35416001038194 на загальну суму 97 345,17 грнта з реєстраційного рахунку розпорядника за коштами спеціального фонду обласного бюджету Запорізької області № 3542120138194 (плата за послуги бюджетних установ) на загальну суму 5 243,60 грн. Таким чином, на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 25 січня 2017 року з рахунку Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради за рахунок коштів обласного бюджету Запорізької області стягнуто 97 345,17 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на відшкодування шкоди, заподіяної місцевому бюджету, 97 345,17 грн у зв`язку з оплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради шкоду, заподіяну у зв`язку з оплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в сумі 97 345,17 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, покладається на службову особу, за наказом якої звільнення здійснено з порушенням закону. При цьому винна в незаконному звільненні працівника службова особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини. Остаточне рішення про звільнення ОСОБА_2 було прийняте саме ОСОБА_1 , тому саме він повинен нести зазначену матеріальну відповідальність.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він не порушив жодної норми трудового законодавства, оскільки лише виконав рішення трудового колективу, який на зборах висловилися за звільнення ОСОБА_2 з Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради, а тому вважає, що матеріальна відповідальність з оплати незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу має покладатися на всіх учасників трудового колективу, які 04 червня 2015 року на зборах прийняли рішення про звільнення ОСОБА_2 . Судами неповно з`ясовано обставини справи та зроблено хибний висновок про те, що факт підписання відповідачем наказу про звільнення з посади ОСОБА_2 , який в подальшому визнано незаконним, свідчить про винуватість відповідача у незаконному звільненні, оскільки обов`язковою умовою для притягнення керівника установи до відповідальності є наявність в його діях усіх елементів складу трудового майнового правопорушення, проте вказані обставини не встановлювалися та не перевірялися судами.
У травні 2019 року заступник прокуратура Запорізької області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Заводського районного суду міста Запоріжжя.
21 травня 2019 року справа № 332/832/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що з 24 листопада 2011 року по 05 жовтня 2016 року ОСОБА_1 перебував на посаді ректора Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради.
Наказом ректора Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради від 04 червня 2015 року № 74-К ОСОБА_2 було звільнено з посади доцента кафедри дидактики та методик навчання природничо-математичних дисциплін за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього розпорядку, відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 25 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2017 року, скасовано наказ ректора Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради від 04 червня 2015 року № 74-К про звільнення ОСОБА_2 з роботи. Поновлено ОСОБА_2 на посаді доцента кафедри дидактики та методик навчання природно-математичних дисциплін. Стягнуто з Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в загальній сумі 108 073,55 грн.
Відповідно до інформації Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, наданої 13 лютого 2018 року, на користь ОСОБА_2 26, 30 травня та 12 липня 2017 року проведено безспірне списання коштів з рахунків Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради на загальну суму 102 588,77 грн, в тому числі: з реєстраційного рахунку розпорядника за кошти загального фонду обласного бюджету Запорізької області № 35416001038194 на загальну суму 97 345,17 грн (меморіальні ордери від 12 липня 2017 року за № № 1, 2, 5); з реєстраційного рахунку розпорядника за коштами спеціального фонду обласного бюджету Запорізької області № 3542120138194 (плата за послуги бюджетних установ) на загальну суму 5 243,60 грн (меморіальні ордери від 26 та 30 травня 2017 року за № № 1, 3.
Таким чином, на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 25 січня 2017 року з рахунку Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради за рахунок коштів обласного бюджету Запорізької області стягнуто 97 345,17 грн.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 було звільнено з роботи з порушенням закону наказом Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради за підписом ректора Пашкова В. А. від 04 червня 2015 року № 74-К, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Аргументи заявника про те, що матеріальна відповідальність з оплати незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу має покладатися на всіх учасників трудового колективу, які 04 червня 2015 року на зборах прийняли рішення про звільнення ОСОБА_2 , а не лише на нього як ректора інституту, не заслуговують на увагу, оскільки обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Щодо клопотання позивача про розгляд справи за участю прокурора.
У відзиві на касаційну скаргу заступник прокурора Запорізької області просив розглядати справу за участю прокурора, повідомивши про час та місце розгляду справи Генеральну прокуратуру України, прокуратуру Запорізької області та сторін.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.
Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідність виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції відсутня. Тому підстав для задоволення клопотання заступника прокурора Запорізької області про розгляд справи за участю сторіннемає.
Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні клопотання заступника прокурора Запорізької області про розгляд справи за участю прокурора.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко