Постанова
Іменем України
16 березня 2020 року
місто Київ
справа № 333/1295/17
провадження № 61-970св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у складі судді Наумової І. Й. та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 14 березня 2011 року до 02 квітня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» (далі - Вагонне депо Запоріжжя-Ліве) слюсарем з ремонту рухомого складу з режимом роботи, який передбачав потурний облік робочого часу та відповідно надання оплачуваного часу домашнього відпочинку. Під час звільнення йому виплачено 20 256, 28 грн за 209 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний. Зазначена сума грошових коштів розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку, з чим не погодився позивач. Вважав, що цей час згідно із чинним законодавством має бути оплачений у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи відповідно до положень пункту 11.8 наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту, робота яких безпосередньо пов`язана із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів» (далі - Наказ № 40-ц).
Позивач зазначив, що йому не виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин невикористаного часу домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки. Оскільки ОСОБА_1 працював за 8 годинним графіком роботи, еквівалентна кількість робочих годин за час невикористаного відпочинку складає 1 672 (8 годин х 209 доби).
З урахуванням уточнень пред`явлених вимог позивач зазначав, що, оскільки з 01 квітня 2012 року погодинна ставка складала 10, 68 грн, сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку мала складати 35 713, 92 грн (1 672 годин х 10, 68 грн = 17 856, 96 грн х 2).
Компенсація за невикористаний час домашнього відпочинку нарахована позивачу як компенсація за відпустки на загальну суму 20 256, 28 грн, а тому ОСОБА_1 залишається не нарахованою та не виплаченою заробітна плата у сумі 15 457, 64 грн.
Посилаючись на наведені обставини, просив суд стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на його користь заборгованість з виплати заробітної плати за 209 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 15 457, 64 грн, а також витрати на правову допомогу у сумі 2 000, 00 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню пункт 11.8 Наказу №40-Ц, а також, що компенсація за невикористаний час домашнього відпочинку не є заробітною платою та ОСОБА_1 звернувся до суду з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 15 457, 64 грн без урахування податків і обов`язкових платежів, витрати на правову допомогу - у сумі 2 000, 00 грн, разом- 17 457, 64 грн. Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь держави судовій збір у сумі 1 600, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що у день звільнення з позивачем не проведено остаточний розрахунок, не виплачено компенсацію за невикористані дні відпочинку у подвійному розмірі, як це передбачено пунктом 11.8 Наказу № 40-Ц, тому наявні правові підстави для стягнення недоплаченої суми компенсації. Також суд першої інстанції зробив висновок, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовом, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрзалізниця» задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року змінено, зменшено суму стягнення судових витрат в дохід держави до 640, 00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що пункт 11.12 Наказу
№ 40-Ц, на обов`язковості застосування якого наполягав відповідач, встановлює суб`єктів регульованих ним відносин, до яких позивач не відноситься, тому його не можна застосовувати до спірних правовідносин. У цьому пункті йдеться про працю в умовах особливого режиму, який має бути встановлений в період масових пасажирських перевезень (червень-вересень) адміністрацією депо, вагонної дільниці, ДОП, резерву, станції і міського залізничного агентства у разі згоди колективів поїзних бригад і квиткових касирів, та під час дії якого час відпочинку вираховується по-іншому - 50 % від норми, ніж у пункті 11.8 при загальному режимі роботи. Також цей час відпочинку у разі праці в умовах особливого режиму приєднується до щорічної відпустки, а відтак по-іншому вираховується і його компенсація - оплата за місячним окладом, а не як надурочна праця. Доводи апеляційної скарги, що позивач не довів, що працював в надурочний час, оскільки не здійснював такої роботи, яка тривала понад встановлену тривалість робочого дня, спростовані матеріалами справи. Проте апеляційний суд зробив висновок, що судом першої інстанції помилково стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1 600, 00 грн за ставкою судового збору для юридичних осіб, незважаючи на те, що позивачем у справі є фізична особа.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ПАТ «Укрзалізниця» просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник вважає, що судами неправильно застосовано пункт 11.8 Наказу № 40-Ц, оскільки цей пункт суперечить положенням КЗпП України. Зазначає, що відсутні порушення законодавства про оплату праці, оскільки під час звільнення ОСОБА_1 виплачені всі нараховані суми, а компенсаційні виплати, які просить стягнути позивач, на переконання заявника, не відносяться до заробітної плати. Стверджує, що позивачем пропущено строки звернення до суду із позовом, передбачені у частині першій статті 233 КЗпП України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ПАТ «Укрзалізниця» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 14 березня 2011 року до 02 квітня 2012 року працював на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу у відокремленому структурному підрозділі Вагонне депо Запоріжжя-Ліве.
Згідно із пунктом 1.1 Положення про відокремлений структурний підрозділ Вагонне депо Запоріжжя-Ліве вагонне депо є відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи.
Під час звільнення з ОСОБА_1 проведено розрахунок та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку за 209 діб на загальну суму 20 256, 28 грн.
Сторони визнали, що при звільненні у ОСОБА_1 кількість невикористаних діб домашнього відпочинку становила саме 209 діб.
Відповідно до витягів зі штатного розпису робітників Вагонного депо Запоріжжя-Ліве тарифний оклад слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду складав: з 01 листопада 2011 року - 1 792, 10 грн; з 01 лютого 2012 року - 1 788, 90 грн.
У 2012 році середньорічна норма робочого часу склала 166, 8 годин (2001 година/12 = 166, 8). Годинна тарифна ставка відповідно до штатного розпису складала 10, 68 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що спір між сторонами виник з приводу застосування різного підходу до обчислення компенсації за невикористаний час домашнього відпочинку.
Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України.
Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник сплачує робітнику за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови введення та розмір надбавок, доплат, премій, винагородження та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вищезазначених вимог.
За правилами статті 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод: колективних договорів, трудових договорів.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованою Міністерству транспорту та зв`язку України.
Пунктом 4 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 262 (далі - Положення), визначено, що Укрзалізниця здійснює заходи, спрямовані на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників залізничного транспорту, впровадження єдиної системи оплати їхньої праці, поліпшення житлових і культурно-побутових умов.
Згідно з пунктом 6 Положення Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов`язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.
Статтею 61 КЗпП України встановлено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.
Згідно з пунктами 1.1, 1.3, 1.7 Наказу № 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.
Для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.
Пунктом 11.8 Наказу № 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку при роботі потурно, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, треба визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки. Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури). Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.
Відповідно до статті 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.
За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Вагонного депо Запоріжжя-Ліве встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п`ятиденним робочим тижнем.
Установлено, що час домашнього відпочинку за своєю правовою природою відноситься до вихідних днів, отриманих згідно з корпоративними нормами у зв`язку з безперервністю робочого процесу.
Положеннями пункту 11.8 Наказу № 40-ц передбачено порядок оплати невикористаного часу домашнього відпочинку, а не переведення його у надурочний час, оплаті у такому порядку підлягає весь час невикористаного домашнього відпочинку наявний у позивача на момент звільнення, оскільки при роботі потурно вже було перевищено норми тривалості робочого часу позивача, що за відсутності можливості надання відпочинку має бути компенсовано у зазначеному порядку.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати та передбачено, що до неї входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Наказом № 40-Ц визначено додаткові гарантії оплати невикористаних часів відпочинку для окремих працівників у галузі залізничного транспорту, і ця компенсація відноситься до інших компенсаційних виплат, які передбачені статтею 2 Закону України «Про оплату праці», а отже, входить до структури заробітної плати відповідної категорії працівників.
Установивши, що при звільненні позивача йому нараховано та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку у розмірі меншому, ніж це передбачено наказом № 40-Ц та статтею 106 КЗпП України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати за 209 діб невикористаного часу домашнього відпочинку в сумі 15 457, 64 грн, що становить різницю між сумою, яка підлягала виплаті ОСОБА_1 , та сумою, яка виплачена ПАТ «Укрзалізниця» позивачу у день звільнення.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно провели розрахунок компенсації за невикористаний час відпочинку, оскільки ОСОБА_1 , працюючи потурно, відповідно до пункту 11.8 Наказу № 40-Ц має право на особливий порядок надання часу відпочинку та якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не була надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин повинна зараховуватися і оплачується як надурочна робота у подвійному розмірі годинної ставки.
Також безпідставними є доводи ПАТ «Українська залізниця» про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, оскільки компенсація за час невикористаного домашнього відпочинку відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» входить до структури заробітної плати, а до позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні працівника строк позовної давності не застосовується (частина друга статті 233 КЗпП України).
Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 331/1861/17 (провадження
№ 61-12074св18), від 16 серпня 2018 року у справі № 332/633/17 (провадження № 61-32552св18) від 18 грудня 2018 року у справі № 331/369/17 (провадження № 61-18026св18), від 04 листопада 2019 року у справі № 332/634/17 (провадження № 61-17613св18), підстав відступити від яких не встановлено.
Інші доводи заявника стосуються зміни оцінки тих доказів, оцінку яких здійснено судами першої та апеляційної інстанцій. Доводи касаційної скарги, що полягають у переоцінці доказів, не підлягають врахуванню, оскільки згідно з положеннями статті 400 ЦПК України такі процесуальні дії не належать до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційного суду без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Щодо клопотання про розгляд справи за участю представника заявника
ПАТ «Укрзалізниця» звернулося до суду касаційної інстанції з клопотанням про розгляд справи з викликом сторін.
Як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Зважаючи на наведені правила та те, що процесуальним законом не передбачено можливість виклику сторін для участі у розгляді справи касаційним судом під час попереднього судового засідання, яке проводиться у порядку письмового провадження, Верховний Суд визнає клопотання заявника таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко