№ 333/4393/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 333/4393/19

провадження № 51-5285км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

перекладача ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 29 листопада 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080040001656, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 450 000 грн.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 травня 2019 року у період часу з 8:00 до 8:55, перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , діючи з мотивів раптово виниклих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_10 , маючи умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті останньому, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, за допомогою невстановленого під час судового розгляду предмета, що має ріжучі та/або колюче-ріжучі властивості, завдав потерпілому не менше 17-ти ударів в область тулуба, шиї та верхніх кінцівок, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки життя, тобто виконав усі дії, які вважав необхідними для заподіяння смерті ОСОБА_10 , але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 29 листопада 2021 року апеляційні скарги представника потерпілого та захисника залишив без задоволення, а вирок суду - без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисникпорушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_7 судових рішень та закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК (у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення).

На обґрунтування своїх вимог зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що ОСОБА_7 перебував у стані необхідної оборони від суспільно небезпечного посягання, передбаченого ст. 162 КК, оскільки потерпілий без його згоди незаконно зайшов до його квартири. Вважає, що дії підзахисного, відповідно до ч. 5 ст. 36 КК, не є кримінально караними, але місцевий суд безпідставно необхідну оборону визначив, як неприязні стосунки. На думку захисника, суди не врахували всіх обставин справи, не дали належної оцінки показам свідка ОСОБА_11 та ряду доказів, які підтверджують невинуватість ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, за який його засуджено, в результаті чого надали неправильну правову оцінку встановленим обставинам справи та застосували закон про кримінальну відповідальність, який не підлягав до застосування. Зазначає про те, що показання засудженого, свідка ОСОБА_11 та потерпілого, викладені у вироку, не відповідають показанням, які вони давали у суді. Показання потерпілого, викладені у вироку, є суперечливими.

Стверджує про те, що суд безпідставно послався у вироку на речові докази, як на доведеність винуватості ОСОБА_7 , оскільки ці речові докази не мають відношення до цього кримінального провадження (засуджений та потерпілий під час судового розгляду не впізнали речові докази).

Захисник також вказує на те, що суд порушив вимоги статей 224 352 КПК при перехресному допиті потерпілого і свідка ОСОБА_11 , надавши право дати показання лише потерпілому, при цьому, позбавивши свідка можливості дати показання у присутності потерпілого.

Зазначає, що місцевим судом під час судового розгляду були істотно порушені вимоги ст. 23 КПК, оскільки суд дозволив прокурору оголосити протокол допиту свідка ОСОБА_11 , складений на досудовому розслідуванні. Крім того, суд при допиті свідка досліджував та користувався попереднім вироком Комунарського районного суду від 14 квітня 2020 року, який був скасований, як незаконний, що також є порушенням.

Захисник наголошує, що було порушено право на захист його підзахисного, оскільки ОСОБА_7 на досудовому розслідуванні не було надано відповідного перекладача на голландську мову (єдина мова, якою він вільно володіє). У зв`язку з чим вважає, що відкриття матеріалів кримінального провадження обвинуваченому фактично не відбулось та згідно з ч. 12 ст. 290 КПК суд не мав права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Також звертає увагу, що ОСОБА_7 не було забезпечено зазначеним перекладачем і в суді першої інстанції.

Також сторона захисту не погоджується в частині вирішення цивільного позову, оскільки цивільним позивачем не надано письмових доказів заподіяння потерпілому моральної шкоди.

За твердженням сторони захисту, апеляційний суд не зважив на допущені порушення й необґрунтовано відхилив вимоги захисника, постановивши ухвалу, яка не відповідає ст. 370 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження.

У зв`язку із цим колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до

ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження з огляду на наведені вимоги закону не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Водночас, перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо

ОСОБА_7 , з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність і дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_7 суд першої інстанції обґрунтував: показаннями засудженого, який частково визнавав себе винуватим і не заперечував факту застосування ножа та завдання ним потерпілому ударів; потерпілого ОСОБА_12 , який суду пояснив, що 19 травня 2019 року після знайомства у клубі з ОСОБА_7 та його тіткою - ОСОБА_11 , останні запропонували йому поїхати до них додому. Коли він перебував у коридорі квартири, відчув удар у спину справа, коли повернувся, то побачив ОСОБА_7 , який йому завдавав удари чимось гострим в область грудної клітки праворуч та правої руки та сварився нецензурною лайкою і кричав, чого він сюди прийшов. Потерпілий упав на підлогу, просив засудженого припинити свої дії та намагався встати і захищатися, але засуджений не давав йому встати. Пам`ятає, що ОСОБА_7 завдав йому десь десять ударів, після чого він втратив свідомість. Аналогічні показання потерпілий дав під час проведення слідчого експерименту 27 липня 2019 року за його участю, під час якого останній пояснив та показав кількість спричинених ударів ОСОБА_7 , їх механізм нанесення та локалізацію, розташування перед та під час спричинення йому поранень (т. 3, а.п. 65-68).

Згідно даних, які містяться у висновку експерта № 633 від 01 липня 2019 року, в потерпілого виявлено множинні проникаючі (5) та непроникаючі (3) поранення грудної клітки праворуч з ушкодженням внутрішніх органів; множинні поранення правої верхньої кінцівки (ділянок плечового суглоба, плеча, передпліччя, кисті); рана в ділянці шиї, що у клінічному перебігу супроводжувались зовнішньою та внутрішньою кровотечею, гострими розладами реґіонарного кровообігу, порушенням функції правої верхньої кінцівки (за наданими медичними даними), які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Весь виявлений комплекс тілесних ушкоджень у ОСОБА_12 утворився від дії предмета (предметів), що володіє ріжучими та/або колюче-ріжучими властивостями. Виявлений у потерпілого комплекс тілесних ушкоджень утворився від не менш ніж 17 травматичних впливів. Найбільш вірогідне взаєморозташування злочинця і ОСОБА_12 у момент спричинення останньому тілесних ушкоджень могло бути будь-яким, за умов доступності травмованих ділянок тіла для їх ушкоджень. Давність утворення ушкоджень не суперечить терміну, зазначеному в обставинах справи, медичній документації та зі слів потерпілого.

Отже, місцевий суд обґрунтовано визнав показання потерпілого такими, що не містять істотних суперечностей, узгоджуються між собою та іншими доказами, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Мотивів для обмови потерпілим засудженого суд не встановив.

Суд першої інстанції надав належну оцінку й показанням свідка ОСОБА_11 , яка суду пояснила, що 19 травня 2019 року вона і її племінник ОСОБА_7 познайомилися з потерпілим і разом відпочивали. Після того, як ОСОБА_10 почав себе неадекватно вести, вони з ОСОБА_7 поїхали додому. Коли приїхали додому, то потерпілий без запрошення зайшов до загального коридору, при цьому засуджений намагався його не пустити. Вийшовши до коридору, побачила, що між її племінником і потерпілим відбувається боротьба, обвинувачений намагається виштовхнути ОСОБА_12 з квартири. У цей час потерпілий несподівано впав на підлогу, а ОСОБА_7 закричав, щоб вона викликала лікаря. Коли вона це побачила, закричала на засудженого, щоб той відійшов від ОСОБА_12 , а вона побігла до сусідки викликати «швидку». ОСОБА_7 також виходив у цей момент з квартири і його не було декілька хвилин.

На досудовому розслідуванні працівник поліції їй сказав, що ОСОБА_7 зізнався у вчиненому та сказав давати їй показання, що вона взагалі не бачила боротьбу між потерпілим та засудженим, а також не розказувала про фактично протиправну поведінку потерпілого. Тому на стадії досудового розслідування та при першому судовому розгляді фактично давала неправдиві показання в частині поведінки потерпілого та бійки (боротьби) між останнім та ОСОБА_7 у приміщенні квартири. Як ОСОБА_7 завдавав потерпілому удари вона не бачила.

Доводи захисника стосовно суперечностей у показаннях потерпілого та невідповідності показань засудженого і свідка ОСОБА_11 , наведених у вироку, тим, що вони давали у судовому засіданні, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи правильність встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, обґрунтовано зважив на те, що показання потерпілого щодо обставин події узгоджуються з іншими дослідженими місцевим судом доказами (показаннями засудженого, який не заперечував факту застосування ножа та завдання ним потерпілому ударів, свідка ОСОБА_13 , висновками судово-медичних експертиз, протоколом слідчого експеримента), яким він дав належну оцінку в сукупності та взаємозв`язку. Наявність певних розбіжностей у показаннях потерпілого жодним чином не вплинуло на правильність встановлення у справі фактичних обставин і, відповідно, на висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненому злочині. Це ж саме стосується і показань засудженого та свідка ОСОБА_11 , в яких не встановлено жодних невідповідностей, які б могли вплинути на правильність висновків судових інстанцій.

Окрім того, як обґрунтовано зазначив місцевий суд, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення також підтверджується даними протоколів слідчих дій, висновками експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.

Доводи захисника про перебування його підзахисного в стані необхідної оборони належним чином судами перевірено та таку версію сторони захисту спростовано.

Так, питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Закріплене у ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Отже, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи з`ясували всі передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, і виходячи із встановлених фактичних обставин кримінального провадження дійшли висновку, що знаряддя, яким завдавалися удари, має ріжучі та/або колюче-ріжучі властивості, кількість поранень (не менше 17 ударів в область тулуба, правої верхньої кінцівки та шиї), їх локалізація (4 поранення на передній поверхні грудної клітки праворуч у грудній ділянці, 6 поранень на бічній поверхні грудної клітки праворуч, 1 поранення на життєво-важливому органі - шиї, 1 поранення по середньо-ключичній лінії), сила ударів (не менше 5 проникаючих поранень). Усі ці численні поранення були спричинені ОСОБА_12 у короткий проміжок часу (одномоментно), і навіть тоді, коли потерпілий вже впав на підлогу, ОСОБА_7 продовжував завдавати потерпілому удари, що свідчить про бажання засудженого позбавити ОСОБА_12 життя. Крім того, у тій ситуації, що сталася, не було таких посягань з боку потерпілого (пасивно вів себе, був без зброї та інших будь-яких предметів) до ОСОБА_7 , які би давали йому підстави для нанесення 17 ударів ріжуче та/або колюче-ріжучим предметом.

Крім того, згідно висновку судово-медичного експерта № 423 від 01 липня 2019 року будь-яких тілесних ушкоджень та/або слідів загоєння на тілі у ОСОБА_7 не виявлено. Це свідчить про те, що засуджений не міг відчувати реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, а відтак дії потерпілого ані за своїм характером, ані за об`єктивними проявами не могли бути розцінені засудженим такими, що досягли ступеню суспільної небезпечності та викликати стан необхідної оборони. З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Посилання захисника у скарзі, що обвинувачений та потерпілий у судовому засіданні не впізнали речові докази, а тому вони не доводять винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині, є необґрунтованими та спростовуються технічним записом судового засідання від 13 квітня 2021 року, згідно якого більшу частину речових доказів було впізнано засудженим і потерпілим, а щодо деяких речей останні зазначили, що точно не пам`ятають, кому вони належать.

Отже, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК. Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження.

Доводи захисника про те, що потерпілий незаконно проник до житла підзахисного, є безпідставними та спростовуються вищенаведеними доказами, а саме послідовними показаннями потерпілого про те, що він після спільного відпочинку з ОСОБА_7 та його тіткою - ОСОБА_11 в клубі, додому до останніх поїхав на їх запрошення. Підстав для обмови ним засудженогосудами попередніх інстанцій не встановлено. У касаційній скарзі захисника не наведено таких обґрунтувань.

У касаційній скарзі захисник наводить доводи щодо численних, на його думку, порушень вимог КПК під час досудового розслідування та судового розгляду справи. Більшість із цих доводів, аналогічні доводам апеляційної скарги сторони захисту, які були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції і, як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними.

Так, апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони захисту щодо порушення місцевим судом вимог статей 224 352 КПК щодо порядку допиту свідка ОСОБА_11 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що таких порушень судом не допущено.

Відповідно до ч. 3 ст. 352 КПК суд повинен контролювати хід допиту свідків, щоб уникнути зайвого витрачання часу, захистити свідків від образи або не допустити порушення правил допиту.

Також з метою встановлення певних обставин, які мають суттєве значення для встановлення обставин справи, під час допиту потерпілого, свідків суд має право задавати уточнюючі запитання.

Як убачається з технічного запису судового засідання від 01 березня 2021 року, місцевий суд створив належні умови для реалізації процесуальних прав сторін у кримінальному провадженні під час допиту потерпілого ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_11 , зокрема забезпечив реалізацію права на перехресний допит. Усі учасники судового розгляду були належним чином забезпечені таким правом, у тому числі і сторона захисту, яка у змагальному процесі могла ставити запитання.

Отже, порушень вимог статей 224 352 КПК при допиті свідка та потерпілого колегія суддів не вбачає.

Доводи захисника про те, що суд дозволив прокурору оголосити протокол допиту свідка ОСОБА_11 , складений під час досудового розслідування, та попросив його надати для ознайомлення суду, не є слушними.

Згідно технічного запису судового засідання від 01 березня 2021 року суд, роз`яснивши положення ч. 4 ст. 96 КПК, відмовив прокурору в задоволенні його клопотання про оголошення протоколу допиту свідка ОСОБА_11 , складеного під час досудового розслідування. Вказаним протоколом не обґрунтовувався обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 .

Твердження сторони захисту про те, що місцевим судом порушено вимоги ст. 23 КПК, оскільки суд користувався та досліджував попередній вирок суду, який був скасований, також перевірялися апеляційним судом і не знайшли свого підтвердження.

Також колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції справедливо погодився з місцевим судом, що у провадженні щодо ОСОБА_7 органами досудового слідства не було порушено права останнього на захист і дотримано вимоги ст. 29 КПК, отже суд відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК мав права допустити відомості, що містяться в матеріалах провадження, як докази.

Відповідно до положень частини 2, 3 ст. 29 КПК особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Аналогічно частинами 4, 6 ст. 14, ст. 15 Закону України від 3 липня 2012 року

№ 5029-VI «Про засади державної мовної політики» визначено, що особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат. Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), державною мовою, або в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють. Мовою роботи та актів з питань досудового розслідування та прокурорського нагляду в Україні є державна мова. Кожна особа має право бути невідкладно повідомлена мовою, яку вона розуміє, про мотиви арешту чи затримання і про природу та причини звинувачення проти неї і захищати себе, користуючись цією мовою, у разі необхідності, з безкоштовною допомогою перекладача.

За змістом вказаних положень законів вбачається, що на слідчого, прокурора або суд не покладено обов`язку залучення перекладача за відсутності відповідного клопотання від осіб, які мають таке право, а забезпечення участі перекладача здійснюється за умови подання відповідного клопотання та за наявності для цього передбачених законом підстав.

Одночасно питання про дотримання вимог ст. 29 КПК щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому у розумінні положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція).

Відповідно до підпункту «е» п. 3 ст. 6 Конвенції та практики ЄСПЛ перекладач необхідний у кримінальному процесі, якщо особа не розуміє або не розмовляє мовою судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв`язанні питання, яке для неї мало вирішальне значення, або особа за рівнем володіння мовою не здатна на ведення свого захисту та висувати на розгляд суду свою версію без допомоги перекладача.

Розуміння зазначених обставин охоплює виключно їх мовно-комунікативний аспект, але не стосується правового механізму здійснення захисту, оскільки перекладач надає комунікативну, а не правову допомогу, що є функцією захисника.

Для констатації факту порушення права особи на захист, через незабезпечення обвинуваченого послугами перекладача, установлення зазначених обставин має бути «поза розумним сумнівом».

При цьому чинниками для з`ясування розуміння особою вказаних обставин Конвенція та практика ЄСПЛ визначають: 1) тривалість проживання у державі ведення судочинства; 2) рівень освіти, час та місце її здобуття; мова навчання; 3) рід занять, спосіб життя та обсяг комунікації.

Матеріалами провадження встановлено, що під час досудового розслідування за клопотанням сторони захисту ОСОБА_7 були вручені: повідомлення про підозру, обвинувальний акт та інші процесуальні документи у перекладі на англійську мову.

30 липня 2019 року ОСОБА_7 та його захиснику повідомлено про завершення досудового розслідування та відповідно до ст. 290 КПК відкрито матеріали провадження. При цьому ані від ОСОБА_7 , ані від його захисника будь-яких зауважень щодо незабезпечення обвинуваченого перекладачем з голландської мови або клопотань про забезпечення таким перекладачем не заявлялося. Крім того, як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 та його захисник під час підготовчих засідань, як при першому судовому розгляді, так і другому не зазначали про те, що при виконанні вимог ст. 290 КПК було порушено права обвинуваченого на захист, оскільки його не забезпечили перекладачем з голландської мови.

Отже, колегія суддів не вбачає порушення права ОСОБА_7 на захист під час виконання вимог ст. 290 КПК.

Що стосується порушення права на захист ОСОБА_7 під час судового розгляду, то колегія зазначає наступне.

З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_7 є громадянином України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон т. 4, а. п. 111-112). На запитання суду відповідав, що розуміє російську мову та не заперечував проти надання йому перекладача з української на російську мову (технічний запис судового засідання від 7 вересня 2020 року). Під час розгляду кримінального провадження у судах попередніх інстанцій ОСОБА_7 користувався послугами перекладача на російську мову, зауважень щодо перекладу від сторони захисту не надходило.

З технічного запису судових засідань також убачається, що всі захисники, які були залучені у справі, спілкувалися з ОСОБА_7 російською мовою без перекладача на голландську мову. Також засуджений на питання учасників процесу та суду на російській та навіть на українській мові надавав змістовні відповіді.

Крім того, у матеріалах провадження містяться скарги, надіслані ОСОБА_7 , які написані української мовою, що свідчить про те, що останній розумів українську мову.

Таким чином, колегія суддів не вбачає порушення права на захист обвинуваченого, оскільки судом першої інстанції встановлено «поза розумним сумнівом», що в мовно-комунікаційному аспекті права на захист обвинувачений у достатній мірі володіє російською мовою (на яку здійснювався переклад) для розуміння суті обвинувачення, суті процесуальних дій та предмета судових засідань, а в його правовому аспекті ОСОБА_7 на протязі розгляду справи користувався правовою допомогою захисників.

Такі висновки апеляційного суду обумовлені правовою позицією, яка міститься в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 295/3396/18 (провадження № 51-5728км19).

Істотних порушень кримінального процесуального закону та інших доводів щодо незаконності оскаржуваних судових рішень, які могли би бути безумовними підставами для їх скасування та закриття кримінального провадження, касаційна скарга захисника не містить.

Заявлений у справі цивільний позов потерпілого ОСОБА_14 вирішено відповідно до вимог статей 22 23 1166 1167 ЦК.

При визначенні розміру моральної шкоди судом ураховано фізичні та моральні страждання потерпілого, який від протиправних дій ОСОБА_7 певний час не міг вести повноцінний спосіб життя та був вимушений пристосовуватися до негативних умов існування, а саме протягом певного часу був позбавлений можливості звичного спілкування з оточуючими та працювати через необхідність лікування, а також конкретні обставини справи. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд також урахував вимоги розумності та справедливості.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК, у ньому наведено мотиви та підстави для задоволення цивільного позову.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 405 404 КПК.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК належно оцінив доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 29 листопада 2021 рокущодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3