№ 334/1250/22

Постанова

Іменем України

25 травня 2023 року

місто Київ

справа № 334/1250/22

провадження № 61-12728св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2022 року, постановлену суддею Гнатюком О. М., та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Кухаря С. В., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у березні 2022 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження нерухомим майном, нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 , шляхом скасування обтяження (арешту).

Вимоги пред`явленого позову обґрунтовував тим, що ухвалою від 03 жовтня 2019 року у справі № 336/6320/19 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя забезпечив позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, наклав арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 157, 60 кв. м, власником якого був ОСОБА_3 .

Це нерухоме майно на момент постановлення зазначеної ухвали суду перебувало в іпотеці позивача на підставі договору іпотеки від 29 липня 2019 року та у виконавчому провадженні № 61035311 передано на реалізацію через електронні торги.

Позивач ОСОБА_1 зазначав, що він як іпотекодержатель заявив про залишення за собою предмета іпотеки за початковою ціною. 04 листопада 2020 року державний виконавець Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) склав акт про реалізацію предмета іпотеки, на підставі якого 08 квітня 2021 року приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Єдемська-Фастовець О. А. видала свідоцтво № 781 про придбання нерухомого майна з торгів та зареєструвала за ним право власності на спірне нерухоме майно.

Відтак позивач є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , втім не може реалізувати своє право власності в повному обсязі через існування арешту.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 18 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, Ленінський районний суд м. Запоріжжя закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між сторонами немає спору про право власності на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, тому заява про скасування арешту має розглядатися в порядку, передбаченому главою 10 розділу І ЦПК України. Позивач як особа, яка є власником майна, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки процесуальним законом у такому випадку передбачений інший порядок судового захисту: в порядку скасування заходів забезпечення позову за правилами статті 158 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 не є учасником справи № 336/6320/19, під час розгляду якої накладено арешт на спірне нерухоме майно.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 19 грудня 2022 року із застосуванням системи «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2022 року про закриття провадження у справі та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягав на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно розтлумачили правила пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та, закриваючи провадження у справі, фактично позбавили його права на судовий захист, оскільки він не є учасником справи № 336/6320/19, тому не має процесуальної можливості подати заяву про скасування заходів забезпечення позову.

Також заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не роз`яснили йому те, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, що свідчить про необґрунтованість їх висновків.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надійшов.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 16 січня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ухвалою від 03 жовтня 2019 року у справі № 336/6320/19, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя забезпечив позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, наклав арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 157, 60 кв. м, власником якого був ОСОБА_3 .

Відповідно до акта про реалізацію предмета іпотеки, складеного 04 листопада 2020 року старшим державним виконавцем Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_1 був визнаний переможцем електронних торгів щодо спірного нежитлового приміщення.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 157, 60 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678446223101.

Право, застосоване судом

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17

(провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставою звернення до суду за захистом своїх порушених прав зазначив те, що з 08 квітня 2021 року він є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 157, 60 кв. м, проте арешт, накладений на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року у справі № 336/6320/19, повністю позбавляє його можливості реалізувати своє право власності.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов переконання про закриття провадження у справі на підставі пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки між сторонами немає спору про право власності на майно, на яке накладено арешт, тому позивач як його власник не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки процесуальним законом у такому випадку передбачений інший порядок судового захисту - шляхом вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що він не є учасником справи № 336/6320/19, тому не має процесуальної можливості подати заяву про скасування заходів забезпечення позову, відтак, закриваючи провадження у справі, суди фактично позбавили його права на судовий захист.

В оцінці висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а також доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував таке.

Забезпечення позову за своєю суттю є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Питання, пов`язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні.

Водночас за приписами частини першої статті 158 ЦПК України із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) може звернутися виключно учасник справи. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 753/12741/17 (провадження № 61-15806св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 607/15533/17

(провадження № 61-43809св18), від 06 травня 2020 року у справі № 756/8156/18 (провадження № 61-48774св18), від 19 листопада 2020 року у справі № 759/3883/17 (провадження № 61-21905св19), від 27 січня 2021 року у справі № 757/9023/18-ц (провадження № 61-14051св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 641/1271/19-ц

(провадження № 61-5579св20).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 661/624/16-ц (провадження № 14-618цс18) зроблено висновки про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15 16 ЦПК України розглядають у порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 не був учасником справи № 336/6320/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, під час розгляду якої вжито заходи забезпечення позову у виді арешту спірного майна. Відтак з урахуванням положень частини першої статті 158 ЦПК України заявник позбавлений можливості звертатися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову. Для нього чинним законодавством передбачено інший спосіб судового захисту, а саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна.

Отже, у тому разі якби ОСОБА_1 був учасником справи № 336/6320/19, тоді б питання про скасування заходів забезпечення позову у виді арешту спірного нерухомого майна мало б вирішуватися саме в межах справи № 336/6320/19. Суд у такому випадку не може задовольнити вимоги про скасування арешту, накладного в межах іншої справи, за окремим позовом учасника іншої справи, що було б втручанням у компетенцію суду, який розглянув справу, в межах якої забезпечено позов. Тож виключно у такому випадку питання щодо скасування арешту в іншій справі підлягало б вирішенню за допомогою правого механізму цивільного процесуального права, а не правил цивільного (матеріального) права.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не є учасником справи № 336/6320/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, пред`явлення ним позову про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом зняття з нього арешту є правомірним порядком (способом) захисту його прав.

Суд вправі закрити провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом.

Такі підстави чітко та вичерпним чином визначені у частині першій статті 255 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається, підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, для закриття провадження у справі не було, оскільки позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права, саме шляхом звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, тому суд першої інстанції повинен був розглянути спір по суті.

Водночас Верховний Суд врахував те, що ухвалою від 15 лютого 2023 року у справі № 336/6320/19, яка набрала законної сили 03 березня 2023 року, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя задовольнив клопотання ОСОБА_1 про скасування заходу забезпечення позову. Суд скасував захід забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики у виді арешту нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , застосований на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року.

Зазначену ухвалу суд обґрунтував тим, що арешт може бути застосований виключно стосовно майна боржника, проте право власності ОСОБА_3 на спірне майно після накладення на нього арешту перейшло до ОСОБА_1 , тому подальше збереження заходів забезпечення позову є недоцільним та обмежує право власника нерухомості. З огляду на те, що потреба в забезпеченні позову відпала через зміну обставин, що зумовили його застосування, суд дійшов переконання про скасування заходів забезпечення позову.

Отже, суд першої інстанції, хоча і помилково, закрив провадження у справі, що переглядається, а суд апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не усунув, проте станом на момент касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень права ОСОБА_1 вже поновлені, арешт спірного нерухомого майна скасовано за ухвалою суду в іншій справі, постановленою в порядку, передбаченому статтею 158 ЦПК України, та відповідна ухвала набрала законної сили.

Тож ОСОБА_1 як власник спірного нежитлового приміщення отримав судовий захист, відтак потреби у скасуванні оскаржуваних судових рішень немає, оскільки підстави для направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відпали.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково виснували про наявність підстав для закриття провадження у справі, вважаючи, що захист порушених прав позивача можливий у межах справи, в якій вжито заходи забезпечення позову, шляхом подання клопотання про скасування заходів забезпечення позову. Проте підстав для скасування судових рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції немає, оскільки на момент касаційного перегляду в справі № 336/6320/19 скасовано вжиті заходи забезпечення позову у виді арешту спірного нерухомого майна, права ОСОБА_1 поновлено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак