Постанова
Іменем України
11 липня 2022 року
м. Київ
справа № 334/2682/16
провадження № 61-309св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_2 ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 квітня 2021 року в складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в складі колегії суддів Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки.
Позов мотивувала тим, що 28 березня 2008 року між її колишнім чоловіком ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 310-08Ж032-І, на момент укладення якого вона перебувала з іпотекодавцем у зареєстрованому шлюбі. Вказувала, що предметом іпотеки є житловий будинок під літ. А-2 загальною площею 444,5 м? за адресою: АДРЕСА_1 , який придбано в шлюбі, а тому належить до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Вказувала, що в порушення вимог законодавства іпотечний договір укладено без її нотаріальної згоди як співвласника майна.
Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним іпотечний договір № 310-08Ж032-І від 28 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи, зокрема, копією нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 , спростовуються доводи позивачки про ненадання нею згоди на передання спільного сумісного майна подружжя в іпотеку. Суди вважали, що зазначення позивачкою в заяві, поданій нотаріусу, про згоду на придбання та подальше передання в іпотеку будинку за адресою: АДРЕСА_2 , є опискою, оскільки сторони вели перемовини саме щодо придбання будинку по АДРЕСА_1 , кредит отримувався ОСОБА_2 на придбання будинку АДРЕСА_1 , а заява подавалася позивачкою до нотаріуса в зв`язку з оформленням і нотаріальним посвідченням договорів щодо придбання та передання в іпотеку саме будинку АДРЕСА_1 , що позивачка однозначно усвідомлювала (у тому числі внаслідок наданих нотаріусом роз`яснень), оскільки будинок придбавався її чоловіком у свого батька. Суди також прийняли до уваги, що доказів наміру придбання подружжям житлового будинку АДРЕСА_2 не надано, а дати укладення іпотечного договору та посвідчення нотаріусом заяви позивачки співпадають, як співпадає і назва вулиці, на якій розташовано будинок АДРЕСА_1 , переданий в іпотеку, та будинок АДРЕСА_2 , згоду на придбання якого за твердженням позивачки вона надавала. Суд першої інстанції встановив також пропуск позивачкою строку на звернення до суду з цим позовом, однак відмовив у його задоволенні саме в зв`язку з недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норми права, зокрема, частину другу статті 369 ЦК України без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, про те, що ненадання одним із подружжя нотаріально посвідченої згоди на укладення правочину щодо розпорядження спільною сумісною власністю є підставою для визнання такого правочину недійсним. Наполягає на тому, що не надавала згоди на передання в іпотеку належного подружжю будинку АДРЕСА_1 . Вказує, що заява, на яку послалися суди, містить згоду на придбання й передання в іпотеку іншого об`єкта нерухомого майна, а саме будинку під АДРЕСА_2 , а висновки судів про те, що вказані розбіжності є опискою, ґрунтуються на припущеннях. Зазначає також, що позовна давність нею не пропущена, оскільки вона не була стороною оспорюваного правочину, а про його укладення дізналася в 2015 році.
У лютому 2022 року від АТ «Альфа-Банк» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Посилається на те, що суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 за встановлених обставин надання нею згоди на передання спірного будинку в іпотеку. Вказує також, що сама по собі відсутність такої згоди другого з подружжя не є самостійною підставою для визнання договору іпотеки недійсним без установлення ознак недобросовісності в діях банку. Зазначав, що позивачка не надала доказів, що є співвласником спірного будинку, оскільки факт придбання його в період шлюбу не є однозначним підтвердженням поширення на нього правового режиму спільної сумісної власності подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 січня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, та порушення судами норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 02 червня 1990 року уклали шлюб.
28 березня 2008 року між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку під літерою «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Грибановою О. В. за реєстровим № 1052.
28 березня 2008 року між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір №310-08Ж032-НКЛ та іпотечний договір № 310-08Ж032-І.
Предметом іпотеки сторони визначили житловий будинок, придбаний ОСОБА_2 у ОСОБА_4 .
В матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 від 28 березня 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О. В. в ході оформлення документів щодо придбання ОСОБА_2 будинку під літерою «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 , у якій зазначено, що позивачці відомо про намір її чоловіка ОСОБА_2 придбати жилий будинок АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим вона не заперечує проти цієї купівлі за будь-якою ціною. Цією заявою ОСОБА_1 надала згоду на укладення іпотечного договору, предметом якого є придбаний у шлюбі вищевказаний будинок.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У частині першій статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У справі, що переглядається, суди встановили, що будинок під літерою «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 набутий ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час перебування в шлюбі та належить їм на праві спільної сумісної власності.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
У справі, що переглядається, суди встановили, що:
28 березня 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О. В. здійснювалося оформлення документів та нотаріальне посвідчення договорів про купівлю-продаж ОСОБА_2 житлового будинку під літерою «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 та про передання його в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк»;
під час підготовки необхідного обсягу документів нотаріусом було запитано, а ОСОБА_1 надано згоду на придбання її чоловіком нерухомого майна та подальше передання його в іпотеку банку шляхом надання відповідної заяви, що була посвідчена нотаріально;
у вказаній заяві адреса житлового будинку помилково вказана як АДРЕСА_2 ;
доказів щодо придбання подружжям у шлюбі або наявності у них наміру придбати будь-який інший житловий будинок по АДРЕСА_2 крім № 7 матеріали справи не містять;
кредитні кошти отримувались чоловіком позивачки саме на придбання житлового будинку під літерою «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 ;
дата укладення договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та оспорюваного договору, яким указаний будинок передано в іпотеку банку, співпадає з датою посвідчення нотаріусом заяви ОСОБА_1 про надання згоду на придбання нерухомого майна та передання його в іпотеку;
ОСОБА_1 була обізнана, щодо якого саме об`єкта нерухомого майна вона дає згоду на придбання та передання його в іпотеку (зокрема, щодо його адреси), оскільки договір купівлі-продажу будинку укладено між чоловіком позивачки ОСОБА_2 та його батьком.
Установиши, що ОСОБА_1 надала згоду на передання її чоловіком нерухомого майна в іпотеку банку під час укладення договору № 310-08Ж032-І від 28 березня 2008 року, а зазначення нею в заяві про надання такої згоди номеру будинку «3» замість «7» є опискою, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову про визнання договору іпотеки недійсним.
Колегія суддів не приймає посилання позивачки в касаційній скарзі на незастосування судами висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), оскільки у постанові від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного висновку та зазначила, що: «укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя».
Тобто, ненадання одним із подружжя згоди на передання іншим з подружжя спільного майна в іпотеку саме по собі не має правового значення без доведення обставини недобросовісності банку та не може бути єдиною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 на обставину наявності в діях банку ознак недобросовісності при укладенні договору іпотеки не посилалася.
Щодо клопотання про розгляд справи за участі позивачки
У касаційній скарзі наявне клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її участі.
Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Згідно частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що попередній розгляд справи у суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи.
За таких обставин відсутні підстави для задоволення клопотання про розгляд справи за участі позивачки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її участі відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 квітня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук