Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 334/3883/18
провадження № 61-4226св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство «Облводоканал» Запорізької обласної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2019 року у складі судді Козлової Н. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Підліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним і скасувати наказ Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради (далі - КП «Облводоканал», підприємство) від 02 травня 2018 року № 50К про її звільнення з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді заступника генерального директора з юридичних та загальних питань КП «Облводоканал»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 травня 2018 року до дня ухвалення судового рішення та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн; рішення в частині поновлення її на роботі допустити до негайного виконання.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 18 липня 2016 року до 02 травня 2018 року працювала у КП «Облводоканал», з 18 липня 2016 року до 03 січня 2017 року на посаді начальника юридичного відділу, а з 03 січня 2017 року до звільнення на посаді заступника генерального директора з юридичних та загальних питань КП «Облводоканал».
02 травня 2018 року її звільнено з посади заступника генерального директора з юридичних та загальних питань у зв`язку із скороченням чисельності і штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Під час звільнення відповідач порушив норми чинного трудового законодавства, що спричинило їй матеріальні збитки та моральні страждання, на підприємстві фактично відбувалися зміни у штатному розписі апарату управління, а не скорочення чисельності або штату працівників, унаслідок чого були введені додатково дві альтернативні посади директора з юридичних та загальних питань та його заступника; відповідач не повідомив її про наявність всіх вакансій та можливість переведення на альтернативну новостворену посаду директора з юридичних та загальних питань; звільнення відбулося без надання переважного права на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, осіб, в сім`ях яких немає інших працівників з самостійним заробітком та які мають на підприємстві більш тривалий стаж роботи; наказ підписаний неуповноваженими особами, які станом на 02 травня 2018 року перебували та знаходилися за межами України у відпустці.
Своїми діями відповідач спричинив їй моральну шкоду, пов`язану з незаконним та безпідставним звільненням, через що вона пережила сильні душевні хвилювання та страждання, внаслідок чого її здоров`я погіршилося, вона була госпіталізована до неврологічного відділення Центральної клінічної лікарні, де проходила курс лікування з 02 до 13 квітня 2018 року.
Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 24 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці проведено з дотриманням вимог закону, позивач належно повідомлена про наступне вивільнення, їй запропоновано перелік вакантних посад на підприємстві КП «Облводоканал», від яких вона відмовилась, і не скористалась наданим їй правом, гарантованим статтею 2 КЗпП України, про залишення на роботі і переведення її на іншу посаду. Вимоги про переважне право на залишення на роботі є безпідставними, оскільки посаду заступника генерального директора з юридичних та загальних питань, яка була скорочена та підлягала виключенню зі штатного розпису, займала лише позивач, інших осіб, крім неї, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, серед яких роботодавець повинен був визначати наявність переважного права на залишення на роботі, не було. Наказ про звільнення позивача від 02 травня 2018 року № 50К було підписано уповноваженою на те особою - ОСОБА_2 , який на той час виконував обов`язки генерального директора ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Запорізький апеляційний суд постановою від 29 січня 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2019 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, врахувавши усі надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням трудового законодавства, відповідач дотримався свого обов`язку працевлаштувати працівника, проте позивача від пропозицій роботодавця відмовилась за власною волею, тому суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 02 березня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2019 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач під час її звільнення порушив норми трудового законодавства, а суди попередніх інстанцій не всебічно і не в повному обсязі дослідили докази та з`ясували обставини справи, що мають значення при винесенні обґрунтованого та справедливого рішення, а саме: 1) суди не взяли до уваги, що в порушення пункту 1 статті 40 КЗпП України на підприємстві фактичного скорочення чисельності або штату працівників не відбувалось; 2) при звільненні відповідач не виконав вимоги статті 49 КЗпП України в частині її повідомлення про наявність всіх вакансій та можливість переведення; 3) відповідач порушив частину другу статті 42 КЗпП України щодо її переважного права залишення на роботі як більш кваліфікованого працівника; 4) відповідач не дотримав вимоги пунктів 2, 3 частини другої статті 42 КЗпП України стосовно переважного права залишення її на роботі, як особи, в сім`ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком і як такої, що самостійно виховує малолітню дитину та має на утриманні матір похилого віку, і має на цьому підприємстві більш тривалий стаж роботи; 5) суди не надали правової оцінки наявності в матеріалах справи двох наказів про її звільнення, один з яких, на думку апеляційного суду, є «проєктом» наказу; 6) поза увагою судів залишився факт не ознайомлення її з наказом про звільнення та не надання їй копії цього наказу, як того вимагає частина друга статті 47 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3929/14-а, від 11 квітня 2018 року у справі № 520/10385/16-ц, від 26 квітня 2018 року у справі № 266/2267/17, від 16 травня 2018 року у справі № 753/5292/16-ц, від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 299/2430/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 759/17922/15, від 02 жовтня 2019 року у справі № 127/1778/18, від 14 лютого 2020 року у справі № 303/4548/17 та від 25 лютого 2020 року у справі № 591/499/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
18 травня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив КП «Облводоканал» на касаційну скаргу, який мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є такими, що відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо їх законності та обґрунтованості.
Необхідність внесення змін до штатного розпису підприємства, наслідком чого стало скорочення чисельності та штату працівників, була зумовлена значною питомою вагою фонду оплати праці штатних працівників підприємства у співвідношенні до обсягу реалізованих службових обов`язків. Питання доцільності і правомірності скорочення чисельності та штату працівників роботодавця не може бути предметом доказування у цивільній справі.
Твердження заявника про те, що на підприємстві існували інші посади, які їй не були запропоновані, є безпідставним і таким, що не підтверджується наявними в справі доказами.
Позивач не заперечує, що відмовилася від переведення на посаду заступника директора з юридичних та загальних питань, яка відповідала її освіті та кваліфікації і була керівною посадою, та від інших вакантних посад і не скористалась наданим їй правом, гарантованим статтею 2 КЗпП України, про залишення на роботі і переведення її на іншу посаду.
Переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 КЗпП України, реалізується серед працівників, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, однак посада позивача була єдиною на підприємстві.
Статутом підприємства передбачено, що саме до повноважень генерального директора підприємства або особи, яка виконує його обов`язки, віднесено здійснення прийому і звільнення працівників.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо недотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, нелегітимності наказу про звільнення є необґрунтованими та зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з їх оцінкою, наданою судами першої та апеляційної інстанцій.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.
22 квітня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 18 липня 2016 року до 02 травня 2018 року працювала в КП «Облводоканал», у період з 18 липня 2016 року до 03 січня 2017 року - на посаді начальника юридичного відділу, а з 03 січня 2017 року до звільнення - на посаді заступника генерального директора з юридичних та загальних питань КП «Облводоканал».
Наказом КП «Облводоканал» від 12 лютого 2018 року № 22 «Про внесення змін до штатного розпису» для вдосконалення та оптимізації організаційно-управлінської структури апарату управління підприємством, впорядкування оплати праці, чисельності працівників з 01 березня 2018 року до штатного розпису підприємства внесенні зміни, ряд посад виведено та введено ряд нових посад, в тому числі нові посади директора з юридичних та загальних питань з посадовим окладом 10 100,00 грн та заступника директора з юридичних та загальних питань з посадовим окладом 9 050,00 грн.
21 лютого 2018 року наказом № 26 «Про скорочення штату працівників» на підприємстві скорочено штатну одиницю за посадою «заступник генерального директора з юридичних та загальних питань».
Наказом від 27 лютого 2018 року № 33 посаду «заступника генерального директора з юридичних та загальних питань» виведено з штатного розпису посад з 01 травня 2018 року.
Наказом від 28 лютого 2018 року № 4 ОСОБА_1 попереджена про скорочення її посади, запропоновано переведення на посаду заступника директора з юридичних та загальних питань з посадовим окладом 9 050,00 грн, про ознайомлення з яким 01 березня 2018 року свідчать дата і підпис ОСОБА_1 у наказі. Запропонована посада відповідає досвіду роботи, кваліфікації та обсягу обов`язків, які виконувала ОСОБА_1 на попередній посаді, і є керівною.
16 квітня 2018 року ОСОБА_1 було запропоновано всі вакантні посади, що є на підприємстві, від яких вакансій ОСОБА_1 також відмовилась, про що свідчить копія акта від 16 квітня 2018 року.
З 01 березня 2018 року до 02 травня 2018 року заяв про переведення на вакантні посади від ОСОБА_1 не надходило.
02 травня 2018 року наказом відповідача № 50к за підписом виконуючого обов`язки генерального директора Прохорова Р. С., з ОСОБА_1 припинено трудовий договір за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників.
02 травня 2018 року позивачу вручено належним чином оформлену трудову книжку під розписку. Копію наказу від 02 травня 2018 року № 50-к з додатками позивач не вимагала.
Станом на 01 березня 2018 року посада директора з юридичних та загальних питань не була вакантною, тому й не пропонувалася ОСОБА_1 , оскільки з 01 березня 2018 року її обіймав ОСОБА_2 , що підтверджується заявою про переведення на посаду від 28 лютого 2018 року, довідкою про нарахування ОСОБА_2 заробітної плати з 01 березня 2018 року за посадою директора з юридичних та загальних питань, табелем обліку робочого часу за березень 2018 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 3 статті 62 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Ураховуючи те, що підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, щоз метою вдосконалення та оптимізації організаційно-управлінської структури апарату управління підприємства у відповідача дійсно відбулося скорочення чисельності та штату працівників.
Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі справа № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише в разі відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Суди встановили, що 01 березня 2018 року позивач попереджена про скорочення посади, яку вона займає. Разом з цим їй запропоновано переведення на посаду заступника директора з юридичних та загальних питань з посадовим окладом 9 050,00 грн, від якої вона відмовилася, про що свідчать дата і підпис у наказі ОСОБА_1 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 запропоновано інші вакантні посади, від яких вона також відмовилася про що свідчить її підпис в акті від 16 квітня 2018 року. Інших вакантних посад, які існували але не були запропоновані позивачу з часу ознайомлення з наказом про скорочення і до звільнення, суди не встановили і позивач не довела.
Ураховуючи наведене, висновок судів про дотримання відповідачем при звільненні позивача наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, є обґрунтованим.
Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України).
Тобто застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Оскільки посада, яку займала позивач, на підприємстві була єдиною, застосування статті 42 КЗпП України є безпідставним, тому висновки судів у цій частині є правильними.
Відповідно до пункту 8.3.5 розділу VІІІ Статуту КП «Облводоканал» до повноважень генерального директора підприємства входить здійснення прийому і звільнення працівників.
Суди встановили, що наказом від 24 квітня 2018 року № 51 у зв`язку з відрядженням генерального директора ОСОБА_3 його обов`язки тимчасово покладено на ОСОБА_4 , а в період з 02 до 03 травня 2018 року - на ОСОБА_2 .
Отже, висновок судів про підписання оспорюваного наказу уповноваженою на те особою є правильним.
Установивши, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням трудового законодавства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову про поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 755/11454/17 (провадження № 61-9568св19).
Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що їй не запропоновано посаду директора з юридичних та загальних питань, яка на час її звільнення була наявною на підприємстві, і вона мала переважне право на залишення на роботі, є безпідставними, оскільки переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише в разі скорочення однорідних професій та посад, у цьому випадку мало місце скорочення посади позивача, яка була єдиною на підприємстві. Станом на 01 березня 2018 року посада директора з юридичних та загальних питань не була вже вакантною.
Доводи касаційної скарги щодо незастосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.
Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам позову і апеляційної скарги позивача, яким суди надали належну оцінку та їх спростували, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулювали обґрунтовані
висновки у прийнятих судових рішеннях, з якими у повній мірі погоджується Верховний Суд, зводяться до незгоди з ними і необхідності переоцінки фактичних обставин справи, що знаходяться поза межами повноважень Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2019 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
С. Ю. Бурлаков
Є. В. Коротенко