Постанова
Іменем України
27 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 334/5171/13-ц
провадження № 61-8309св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_7 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Карташова Тамара Михайлівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя, в складі судді Козлової Н. Ю.,
від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,
від 06 липня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , який в ході розгляду справи уточнили, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів - ОСОБА_9 , який зловживав спиртними напоями, перебував у запоях, під час яких не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Крім того,
ОСОБА_9 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів у стані сп`яніння та направлявся на лікування.
Перед смертю до батька почав навідуватись ОСОБА_5 та привозити йому спиртні напої. З початку жовтня 2012 року та за декілька днів до смерті ОСОБА_9 перебував у запої, у зв`язку з чим його психічний стан, внаслідок вживанням алкогольних напоїв у день складення заповіту, призвів до повної втрати здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.
17 жовтня 2012 року батько склав заповіт, відповідно до якого все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день його смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_5 .
Позивачі вказували, що на час звернення до суду з цим позовом у спірному спадковому будинку на АДРЕСА_1 фактично проживає ОСОБА_4 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , остаточно сформулювавши свої вимоги, просили суд:
- визнати недійсним заповіт від 17 жовтня 2012 року, складений
ОСОБА_9 на ім`я ОСОБА_5 ;
- визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/24 частини, за
ОСОБА_2 на 1/24 частини та за ОСОБА_3 на 1/24 частини домоволодіння, розташованого на
АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9 ;
- усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання майном шляхом виселення ОСОБА_4 з житлового будинку на
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада
2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції врахував висновки первинної судово-психіатричної (посмертної) експертизи та додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи, відповідно до яких на момент підписання заповіту від 17 жовтня 2012 року ОСОБА_9 не виявляв ознак психічних розладів, міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.
При цьому суд звернув увагу, що показання свідків, достовірно не підтверджують обставини, на які посилались позивачі, а із медичних довідок, неможливо зробити однозначний висновок щодо неспроможності заповідача станом на 17 жовтня 2012 року усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються у позовній заяві, як на підставу своїх вимог, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на їх недоведеність.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідача ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року поновлено провадження у справі. Залучено до участі у справі ОСОБА_7 в якості правонаступника ОСОБА_6 .
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада
2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якого немає правонаступників, до
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якого є
ОСОБА_7 , закрито.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.
Закриваючи провадження у справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції зробив відповідні запити та встановив відсутність спадкоємців у вказаного позивача.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що районний суд не мав права розглядати у цій справі позовні вимоги ОСОБА_3 , які після смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 , ніхто з правонаступників не підтримав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 204/1064/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували довідку від 14 лютого 2012 року та висновок експерта від 30 жовтня
2012 року, з яких вбачається, що смерть ОСОБА_9 настала від стороннього тіла в гортані, на момент розтину трупу в його крові виявлено етиловий спирт в концентрації 3,0 проміле.
Суди не звернули увагу на допущену в оскаржуваному заповіті від 17 жовтня 2012 року помилку в прізвищі відповідача. Також не враховано показання свідків, побутову характеристику та медичну картку стаціонарного хворого ОСОБА_9 .
Вважає, що висновок експертизи є лише одним із доказів у справі і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами. В основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатись висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Суд першої інстанції, будучи повідомленим про смерть ОСОБА_3 , у порушення вимог пункту 1 частини першої статті 251 ЦПК України не зупинив провадження у справі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 надіслали відзив на касаційну скаргу, в якому зазначили, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються в позовній заяві. Вказують, що доводи касаційної скарги дублюють доводи апеляційної скарги, яким вже була надана оцінка.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 .
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_9 є його діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Спадкове майно складається з будинку, який розташований за адресою:
АДРЕСА_1 . Домоволодіння розташоване на одній земельній ділянці та складається з 2-х будинків, один з яких виходить на
АДРЕСА_1 , і належить ОСОБА_6 (рідному брату ОСОБА_9 ), а інший - на АДРЕСА_2 , який належав померлому ОСОБА_9 .
17 жовтня 2012 року ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М., відповідно до якого все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день його смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, заповів
ОСОБА_11 .
Згідно з висновками Ленінського РО ЗМУ У МВД України в Запорізькій області від 08 лютого 2013 року в будинку, який належав ОСОБА_9 , проживає ОСОБА_4 , який пояснив, що спадкодавець ОСОБА_9 за життя склав заповіт, відповідно до якого спадкоємцем всього майна є його син - ОСОБА_5 .
Постановами приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Куропятнікової Т. М. від 30 квітня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 , оскільки для цього потрібен правовстановлюючий документ, підтверджуючий право власності померлого на житловий будинок на АДРЕСА_3 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2013 року у справі № 334/7429/13-ц встановлено факт належності ОСОБА_5 правовстановлюючого документа, а саме заповіту, складеного 17 жовтня 2012 року ОСОБА_9 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М., та зареєстрованого в реєстрі за номером 5308.
У відповіді на запит суду комунальна установа «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради повідомила, що ОСОБА_9 на обліку у лікаря-психіатра не знаходився, за медичною допомогою не звертався. На диспансерному обліку у лікаря-нарколога не знаходився.
Згідно з актом судово-психіатричного експерта від 23 жовтня 2014 року
№ 601 комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради, ОСОБА_9 в момент складання заповіту
від 17 жовтня 2012 року виявляв ознаки органічного ураження головного мозку (церебральний атеросклероз) без психічних розладів. Відповідно, він міг розуміти значення свої дій та керувати ними під час підписання заповіту від 17 жовтня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М., зареєстрованого в реєстрі за № 5308, міг передбачити їх наслідки.
Відповідно до висновку судового-психіатричного експерта від 16 липня
2019 року № 319 комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради Чепець А. А. на момент підписання заповіту 17 жовтня 2012 року виявляв ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (церебральний атеросклероз) без психічних розладів. Отже, він мігрозуміти значення своїх дій і керувати ними під час підписання заповіту 17 жовтня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Карташовою Т. М., зареєстрованого в реєстрі № 5308, міг передбачати їхні наслідки.Відповісти на питання: «Чи впливає відсутність первинної медичної документації (амб. карта, історій хвороб та інше) на об`єктивність та беззаперечність, повноту та чітку визначеність висновків експертів щодо психічного стану ОСОБА_9 на час підписання заповіту ?» не є можливим, тому, що не можливо відповісти на питання, яке не вивчено та не оцінено. Деменція обумовлена захворюваннями головного мозку такими, що мають хронічний або прогресуючий перебіг, відмінними рисами якого являються порушення ряду вищих коркових функцій, включаючи пам`ять, мислення, орієнтування, здатність до навчання, розуміння, встановлення логічних зв`язків. Деменція спостерігається при хворобі Альцгеймера, цереброваскулярних та інших станах, що мають первинний або вторинний вплив на мозок. Відповісти на питання: «Чи входить ОСОБА_9 до групи ризику розвитку деменції чи інших психічних порушень на фоні органічного ураження головного мозку, віку 74 роки, зловживання алкогольними напоями ?»; «Чи можливо, чи не виключається у ОСОБА_9 наявність, розвиток деменції (слабоумства) чи інших психічних порушень на фоні органічного ураження головного мозку, віку, зловживання алкогольними напоями, та як наслідок можливість розвитку когнітивних порушень ?» та «Чи можливий, чи не виключається вплив таких факторів, наявних у під експертного, як органічне ураження головного мозку, вік 74 роки, зловживання алкогольними напоями на можливість в повному обсязі усвідомлювати свої дії, їх фактичне значення, приймати рішення адекватності ситуації та прогнозувати їх наслідки ?» не є можливим без визначення ступеня вираженості органічних уражень. Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, поки психічний розлад не буде доведено на підставі й у порядку, передбаченому Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими Законами України.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .
Відомості щодо спадкоємців ОСОБА_3 та прийняття ними спадщини матеріали справи не містять.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 .
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_7 в якості правонаступника
ОСОБА_6 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У відповідності до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Заповіт може бути визнаний недійсним у тому випадку, коли волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Тобто, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суди врахували акт судово-психіатричного експерта
від 23 жовтня 2014 року № 601 та висновок судового-психіатричного експерта від 16 липня 2019 року № 319, відповідно до яких ОСОБА_9 в момент складання заповіту від 17 жовтня 2012 року міг розуміти значення свої дій та керувати ними.
Також в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було витребувано та досліджено медичну документацію ОСОБА_9 , згідно з якою останній на обліку у лікаря-психіатра, лікаря-нарколога не знаходився, за медичною допомогою не звертався.
Надані позивачами на підтвердження позовних вимог медична довідка та характеристика, в яких міститься інформація про те, що ОСОБА_9 зловживав спиртними напоями, на час смерті перебував в алкогольному сп`янінні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вважали такими, що не доводять того факту, що в момент складання заповіту від 17 жовтня 2012 року спадкодавець не здатний був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Допитані в судовому засіданні свідки ненадали достовірних відомостей про обставини, які мають правове значення для вирішення позову із заявлених підстав.
З урахуванням висновків експертів, медичних документів та інших досліджених доказів в їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються у позовній заяві, як на підставу своїх вимог, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним заповіту від 17 жовтня 2012 року, складеного ОСОБА_9 на ім`я ОСОБА_5 , відповідно до вимог статті 225 ЦК України.
Верховний Суд погоджується з такими висновками, оскільки вирішуючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій, оцінивши висновки експертів в сукупності з іншими доказами, обґрунтовано вказали на відсутність підстав для задоволення позовних вимог та недоведеність абсолютної неспроможності ОСОБА_9 в момент вчинення ним оспорюваного заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Узагальнені доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи визначені статтею 400 ЦПК України.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Посилання ОСОБА_1 на допущену в заповіті від 17 жовтня 2012 року помилку в прізвищі відповідача не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на наявність рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2013 року у справі
№ 334/7429/13-ц, яким встановлено факт належності ОСОБА_5 заповіту, складеного 17 жовтня 2012 року ОСОБА_9 .
Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, були усунуті апеляційним судом та не вплинули на правильність вирішення справи по суті спору.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постанові Верховного Суду
від 16 березня 2020 року у справі № 204/1064/16-ц, на яку заявник посилається як на підставу касаційного оскарження судових рішень.
Зважаючи на викладене, переглянувши оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, оскільки суди попередніх інстанцій, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанови апеляційного суду - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада
2020 року, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня
2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта