№ 335/7035/21

Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 335/7035/21

провадження № 61-18025св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2021 року у складі судді Алєксєєнка А. Б. та постанову Запорізького апеляційного суд від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Гончара М. С., Кримської О. М., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява обґрунтована тим, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2021 року у справі № 335/7000/20 за його позовом із співпозивачкою ОСОБА_5 (прабабуся) до матері онука ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з онуком (правнуком), визначення порядку участі у вихованні онука (правнука), було прийнято рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та визначено час зустрічей дідуся та прабабусі з дитиною щосереди з 17-00 до 20-00 у присутності ОСОБА_3 .

Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року було доповнено рішення суду першої інстанції та ухвалено не чинити ОСОБА_3 перешкод у спілкуванні з онуком (правнуком) діду (прабабі).

Вказував, що ним на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, починаючи з 02 червня 2021 року вживаються заходи з метою реалізації своїх прав та забезпечення прав онука на підтримання родинних стосунків із дідом.

Проте, незважаючи на його намагання побачитись з онуком у визначений судом час, навіть за участі ОСОБА_3 , остання усіляко перешкоджає таким побаченням та його участі у вихованні онука.

Вказував, що попередньо домовившись по телефону із ОСОБА_3 та прибувши 02 червня 2021 року за її місцем проживання, йому було відмовлено у побаченні з онуком, у зв`язку з чим він був змушений звернутись до Вознесенівського відділення поліції.

В подальшому 09 червня 2021 року він отримав можливість спілкуватись з онуком лише протягом однієї години, у період часу з 17:30 по 18:30. При цьому присутня ОСОБА_6 - баба ОСОБА_2 вчиняла психологічний тиск на онука ОСОБА_7 .

Вважав, що на онука у його присутності було вчинено психологічне насильство, що спричинило йому емоційну невпевненість.

Також вказував, що на зустріч із онуком він та ОСОБА_5 прийшли з гостинцями, проте ОСОБА_6 заявила онуку, що це не потрібно їм від них та вказала йому нічого не брати.

Зазначав, що при спробі подарувати онуку м`яча ОСОБА_6 вибивала його з рук та вказувала онуку йти грати без м`яча.

Це також, на його думку, свідчить про те, що ОСОБА_6 психологічно чинить тиск на його онука, спираючись на його неусвідомлення та нерозуміння обставин, що відбуваються, травмує психіку дитини та сприяє в невпевненості дитини щодо його діда та прабабусі.

Вказував, що 16 червня 2021 року він за попереднім повідомленням прибув на адресу ОСОБА_3 для зустрічі з онуком, проте у зустрічі йому було відмовлено з причини того, що онук на все літо відбув на відпочинок і що бачитися з ним він не буде, що змусило його знову звернутись до поліції.

Заявник посилався на те, що йому стало відомо, що онук після попередньої зустрічі почав упісюватися та став психічно хворою дитиною, і відтепер він ніколи не матиме права його бачити.

Таким чином, вважав, що на дитину чиниться психологічний тиск та залякування з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Дитина силоміць утримується ОСОБА_3 від зустрічей з ним, про що свідчать його звернення про невиконання судового рішення Запорізького апеляційного суду.

З урахуванням вищевикладеного просив суд його заяву, подану в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , задовольнити та видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , яким заборонити особисто або через третіх осіб вчиняти психологічний тиск на малолітнього ОСОБА_2 , не перешкоджати реалізації його права на родинні стосунки із дідом строком на три місяці.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що психологічне насильство з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_2 у розумінні положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» не знайшло свого підтвердження. Крім того, судами зазначено, що заявником не надано доказів відповідно до статей 76-80 ЦПК України про те, що наявні ризики настання тяжких наслідків для малолітньої дитини у зв`язку з відмовою суду у видачі обмежувального припису.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 334/4338/20, провадження № 61-6663св21, від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19, провадження № 61-1585св20, від 01 квітня 2020 року у справі № 234/19213/17, провадження № 61-16113св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій ним зазначалось, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Заявник зазначає, що дитина виступає заручником неприязних стосунків, які залишились після розірвання шлюбу між батьками дитини. Вказує, що відчуження дитини це вид психологічного насилля, яке, окрім іншого, полягає в необґрунтованих звинуваченнях на адресу діда та прабаби. Саме такі звинувачення спричиняють у дитині емоційну невпевненість.

Натомість раніше онук бачився з дідом та прабабою, ходили разом на прогулянки, він залишався ночувати у них.

Таким чином, вважає, що суди попередніх інстанцій не виконали покладених на них функцій, право дитини, за захистом якого він звернувся як представник, на підтримання родинних стосунків, забезпечення виховання дитини у психологічно здоровій родині, не захищено.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 та онуком ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , правнуком ОСОБА_5 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2021 року у справі № 335/7000/20 (провадження № 2/335/303/2021) позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , третя особа - Служба у справах дітей Вознесенівського району Запорізької міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з онуком (правнуком), визначення порядку участі у виховані онука (правнука) задоволено частково. Встановлено спосіб участі дідуся ОСОБА_1 та прабабусі ОСОБА_5 у спілкуванні та виховані онука (правнука) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом визначення часу зустрічі дідуся та прабабусі з дитиною щосереди з 17-00 до 20-00 години у присутності матері ОСОБА_8 .

Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2021 року в частині вирішення позовних про усунення перешкод у спілкуванні з онуком (правнуком) скасовано та прийнято в цій частині постанову наступного змісту: Зобов`язати ОСОБА_9 не чинити перешкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_5 у спілкуванні з онуком (правнуком) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині рішення суду залишити без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка

ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 вказував, що відносно малолітнього ОСОБА_2 заінтересованими особами чиниться психологічний тиск, що сприяє в невпевненості дитини щодо його діда та прабабусі.

Разом із тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається ОСОБА_1 у заяві про видачу обмежувального припису, про що обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, ОСОБА_1 не надав суду належних й допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог щодо факту вчинення психологічного тиску (насилля) на дитину, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому, у зв`язку із невиданням обмежувального припису, що є його процесуальним обов`язком у силу положень статей 12 81 ЦПК України.

Таким чином, з урахуванням того, що заявником не надано належних та допустимих доказів вчинення психологічного тиску (насилля) відносно ОСОБА_2 зі сторони ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , суд першої інстанцій, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної заяви.

При цьому судом враховано, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 у заяві про видачу обмежувального припису, свідчать про неналежне виконання рішення суду, а не про психологічне насилля відносно дитини.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду не можуть бути прийняті судом, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суд від 29 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта