ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 335/9435/17
провадження № 61-10630св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1 ,
відповідач - Міністерство оборони України,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Трофимової Д. А,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що у період з 30 квітня 1985 року до 5 листопада 1986 року він проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан. Під час виконання службових обов`язків отримав вогнепальні осколкові поранення голови, правої ноги, наслідком яких стали рубці шкіри у зазначених анатомічних областях, що в подальшому призвело до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної закритої черепно-мозкової травми. Рішенням МСЕК йому встановлено 3 групу інвалідності.
Зазначав, що його постійно турбують головні болі, які посилюються при фізичному навантаженні, часто виникає запаморочення, похитування при ходінні, погіршення пам`яті, зниження слуху, працездатності, порушення сну, нудота, загальний озноб, слабкість, оніміння язика, губ, кінцівок, біль у хребті, дискомфорт в області серця, біль у колінних суглобах.
Внаслідок отриманих захворювань він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, відчуває біль, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування, тому вважає, що йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 240 000 грн.
З урахуванням викладеного позивач просив стягнути з Міністерства оборони України на його користь 240 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнено з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що отримані позивачем захворювання та інвалідність пов`язані з проходженням військової служби, тому заподіяну моральну шкоду повинне відшкодувати Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Розмір відшкодування суд визначив з урахуванням тривалості, характеру та глибини страждань позивача, ступеню втрати ним працездатності внаслідок отриманої під час проходження військової служби травми.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2018 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2017 року скасовано з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд вказував на те, що позивач отримав ушкодження здоров`я під час проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан в період з 30 квітня 1985 року до 5 листопада 1986 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положеннями цивільного законодавства, що регулюють правовідносини з відшкодування моральної шкоди, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що не ґрунтуються на законі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2018 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив постанову апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема, судом залишено поза увагою те, що під час проходження військової служби у Демократичній Республіці Афганістан він отримав численні захворювання, які його турбують і по сьогодні, що завдає моральної шкоди. Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції не врахував глибину його фізичних і моральних страждань, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках.
Заявник також вказував на залишення поза увагою суду правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 6-86гс16.
Посилаючись на зазначене, а також на положення статей 23 1167 ЦК України, просив про задоволення касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 3 березня 2018 року відкрито касаційне провадження.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР у період з 8 листопада 1984 року до 5 листопада 1986 року та приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан з 30 квітня 1985 року до 5 листопада 1986 року.
З довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0823107 від 25 лютого 2017 року суди встановили, що ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, при цьому зазначено, що поранення (контузія) та захворювання пов`язані з проходженням військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Також суди встановили, що внаслідок травм у позивача розвинулися хвороби і його стан здоров`я погіршився.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов висновку до таких висновків.
Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.
Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності основних умов відповідальності: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Сам лише факт наявності шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести існування всіх зазначених складових цивільно-правової відповідальності та правильно визначити суб`єкта відповідальності. Відсутність хоча б однієї з цих складових виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди судам також необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін і коли заподіяна моральна шкода.
Встановивши, що ОСОБА_1 отримав ушкодження здоров`я, яке стало підставою для встановлення йому третьої другої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Демократичної Республіки Афганістан, де велися бойові дії, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що на той час законодавство не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди, а тому відсутні підстави для покладення обов`язку з відшкодування такої шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем травм та захворювань.
При розгляді справи не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв`язку між хворобами позивача, які настали внаслідок проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої армії в період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи стосовно невстановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, касаційний суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення.
Безпідставним є посилання заявника на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.
Приймаючи дану постанову, Верховний Суд України зазначив, що на правовідносини, які виникли у 2008 році, поширюється положення статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», відповідно до якої Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Отже, обов`язок держави відшкодовувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.
Проте спірні правовідносини у даній справі і у справі № 3-86гс14 є різними за своєю правовою природою, тому зазначений правовий висновок Верховного Суду України не підлягає застосуванню у цій справі.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Касаційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов