Постанова
Іменем України
18 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 336/4988/19
провадження № 61-14869св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - казенне підприємство «Науково-виробничий комплекс «Іскра»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року у складі судді Дмитрюк О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра» (далі - КП «НВК «Іскра») про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення заборгованості з виплати заробітної плати після звільнення.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2018 року у справі № 336/3444/17 було частково задоволено його позов до КП «НВК «Іскра» та поновлено його на посаді заступника директора з економічних питань підприємства. Одночасно з цією справою відбувався розгляд іншої судової справи, де предметом розгляду було його незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Так, 17 січня 2018 року в судовому засіданні він надав суду і представнику відповідача доказ відсутності з його сторони дисциплінарного проступку, за який його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, але представник відповідача заявив, що його відповідь на відзив з додатком «Таблиця № 1» містить інформацію з державної таємниці та запросив перерву у судовому засіданні.
22 січня 2018 року експертна комісія з режиму секретності КП «НВК «Іскра», прийняла рішення про присвоєння гриф «таємно» його відповіді на відзив з додатком «Таблиця № 1», яке було затверджено протоколом від 22 січня 2018 року № 286.
Після затвердження протоколу від 22 січня 2018 року № 286 був складений акт про порушення трудової дисципліни від 22 січня 2018 року.
У його присутності посадові особи КП «НВК «Іскра» зачитали йому акт про порушення трудової дисципліни від 22 січня 2018 року, за яким він підлягав звільненню за розкриття державної таємниці на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
У результаті вказаного ним була вимушено подана заява про звільнення за угодою сторін, що не відповідало його добровільному волевиявленню, оскільки фактично до нього зі сторони посадових осіб КП «НВК «Іскра» було застосовано психічне насильство.
Наказом від 24 січня 2018 року № 132-к директора КП «НВК «Іскра» його було звільнено за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Вказував, що правочин про звільнення за угодою сторін від 24 січня 2018 року не мав нічого спільного з добровільним волевиявленням сторін, а виражав лише волю керівництва КП «НВК «Іскра», тому цей правочин не відповідає вимогам частини третьої статті 203 ЦК України.
На підстав вказаного ОСОБА_1 просив суд визнати правочин, укладений між ним і КП «НВК «Іскра», про звільнення від 24 січня 2018 року на підставі наказу від 24 січня 2018 року № 132-к та його заяви про звільнення за угодою сторін від 23 січня 2018 року недійсним, оскільки він не відповідає вільному волевиявленню сторін та здійснений під впливом насильства; поновити його на посаді заступника директора з економічних питань в КП «НВК «Іскра»; стягнути з КП «НВК «Іскра» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 січня 2018 року до дня поновлення на роботі у подвійному розмірі на підставі частини другої статті 231 ЦК України; стягнути з КП «НВК «Іскра» на його користь заборгованість з виплати заробітної плати, яка йому належить на час звільнення 24 січня 2018 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України було законним та в діях відповідача порушень законодавства про працю не встановлено. Вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення заборгованості з виплати заробітної плати також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними вимогами від вимоги про поновлення на роботі.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання наказу КП «НВК «Іскра» від 24 січня 2018 року № 132-к недійсним, поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з економічних питань в КП «НВК «Іскра», стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу залишено без змін, а справу в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати направлено для розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року в частині, яка є предметом нового апеляційного перегляду у цій справі (щодо заборгованості по заробітній платі), змінено, мотивувальну частину рішення викладено в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у позовній заяві ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати вказав у розмірі 86 879,19 грн, яка визначена позивачем як різниця між сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу при першому звільненні за період з 20 червня 2017 року по 15 січня 2018 року (по день поновлення на роботу за рішенням суду) у розмірі 340 924,64 грн, яку він самостійно розрахував на підставі додаткових даних про свій заробіток, та фактично стягнутою судовим рішенням за цей же період сумою у розмірі 254 045,45 грн, яка на теперішній час вже виплачена йому на виконання рішення суду. Тобто позивач вважає, що судом при розгляді справи № 336/3444/17 неправильно обраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу при першому поновленні на роботі та розмір недоплати складає 86 879,19 грн, у подальшому уточнив цю суму, зменшивши її до 82 283,29 грн.
При цьому заборгованості із заробітної плати після повторно звільнення - 24 січня 2018 року за фактично відпрацьовані робочі дні після поновлення на роботі - 16 січня 2018 року немає, тобто за відпрацьований час розрахунок підприємство здійснило у повному обсязі.
Таким чином, вимога про стягнення заробітної плати у розмірі 82 283,29 грн як ненарахованої і несплаченої підприємством при звільненні є фактично незгодою позивача із рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2018 року в частині визначеного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому ця вимога не може бути задоволеною за його новим позовом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У вересні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з КП «НВК «Іскра» заборгованість із заробітної плати у розмірі 82 283,29 грн.
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що визначена судом у справі № 336/3444/17 на підставі неповних даних заборгованість із заробітної плати у розмірі 254 045,45 грн є лише частиною заробітної плати із загальної заборгованості у розмірі 336 328,74 грн, яка належить йому до виплати після звільнення відповідно до статті 116 КЗпП України. Оскільки із загальної суми заборгованості із заробітної плати у розмірі 336 328,74 грн, термін сплати якої сплив 24 січня 2018 року, відповідач із значним запізненням виплатив лише частину у розмірі 254 045,45 грн, то заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати на дату подання позову складає 82 283,29 грн.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом від 03 квітня 2012 року № 496-к ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до КП «НВК «Іскра» у відділ № 100 на посаду заступника директора з економічних питань.
Наказом від 19 червня 2017 року № 1278-к ОСОБА_1 був звільнений у зв`язку зі скороченням посади заступника директора з економічних питань на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2018 року у справі № 336/3444/17 частково задоволено позов ОСОБА_1 , його було поновлено на роботі на посаді заступника директора з економічних питань в КП «НВК «Іскра» та стягнуто з останнього на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 20 червня 2017 року по 15 січня 2018 року у розмірі 254 045,45 грн.
Наказом КП «НВК «Іскра» від 16 січня 2018 року № 73-к ОСОБА_1 на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2018 року у справі № 336/3444/17 був поновлений на посаді заступника директора з економічних питань.
23 січня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 24 січня 2018 року.
Наказом КП «НВК «Іскра» від 24 січня 2018 року № 132-к ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. З копією цього наказу ОСОБА_1 був ознайомлений 24 січня 2018 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У частині першій статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Аналогічні положення містяться й у статті 94 КЗпП України.
У статті 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 82 283,29 грн, оскільки позивачем у порушення вимог статті 12 ЦПК України не надано суду доказів наявності заборгованості у підприємства із виплати позивачу заробітної плати за період з 16 січня 2018 року (дати поновлення позивача на роботі на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2018 року у справі № 336/3444/17) до 24 січня 2018 року (дати звільнення ОСОБА_1 з роботи).
При цьому у справі, що переглядається, судом установлено, що звільненню позивача з КП «НВК «Іскра» 24 січня 2018 року передувало його попереднє звільнення на підставі наказу від 19 червня 2017 року № 1278-к на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посади заступника директора з економічних питань. Однак рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2018 року у справі № 336/3444/17, що набрало законної сили 25 квітня 2018 року, ОСОБА_1 було поновлено на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 254 045,45 грн за період з дня звільнення (20 червня 2017 року) по день ухвалення рішення (15 січня 2018 року).
На виконання вказаного рішення суду 16 січня 2018 року КП «НВК «Іскра» було видано наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з економічних питань. При цьому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 254 045,45 грн, стягнута вказаним судовим рішенням, була виплачена позивачеві повністю згідно з випискою по банківському рахунку ОСОБА_1 .
У справі, що переглядається, позивач заборгованість із заробітної плати у розмірі 86 879,19 грн визначив як різницю між сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу при першому звільненні за період з 20 червня 2017 року по 15 січня 2018 року, обраховану ним на підставі власних розрахунків, у розмірі 340 924,64 грн та сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутою на підставі рішення суду від 15 січня 2018 року, тобто 254 045,45 грн.
Таким чином, позивач вважає, що Шевченківським районним судом м. Запоріжжя при ухваленні рішення від 15 січня 2018 року було неправильно обраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу при першому поновленні на роботі, оскільки вірним, на його думку, є розмір у 340 924,64 грн. Аналогічні доводи містить й касаційна скарга ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2018 року, що набрало законної сили, обставини та суми, які підлягають до стягнення, не можуть коригуватись у спосіб пред`явлення нового позову, у якому здійснюється перерахунок фактично стягнутої суми за той же період.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд апеляційної інстанціїправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із недоведеністю і необґрунтованістю вимог про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.
Посилання заявника на те, що суд не дослідив усі зібрані у справі докази і не дав їм належної оцінки до уваги не приймаються, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом апеляційної інстанцій не встановлено.
Твердження заявника про неврахування судами висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 212/8369/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 689/2426/18, від 09 січня 2020 року у справі № 235/2738/17, є безпідставним, оскільки висновки судів вказаним висновкам Верховного Суду не суперечать.
Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року у незміненій частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян