Постанова
Іменем України
08 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 338/158/19
провадження № 61-11548св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Старобогородчанська сільська рада об`єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року у складі судді Шишка О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2020 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Матківського Р. Й., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Старобогородчанська сільська рада об`єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власником земельної ділянки та розташованих на ній житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 . З часу придбання вказаного домоволодіння, а саме з 1988 року, для проходу та проїзду до свого господарства зі сторони АДРЕСА_1 вона та члени її сім`ї користувалися громадською дорогою, яка проходить повз господарство відповідача ОСОБА_2 . Вказаною громадською дорогою, яка передбачена у генеральному плані с. Скобичівка, користувалися й інші односельчани.
Зазначає, що на початку травня 2018 року відповідач встановив металевий шлагбаум, чим перекрив заїзд до її домогосподарства. З метою вирішення конфліктної ситуації вона та її сусіди звернулися в Старобогородчанську сільську раду, де їм повідомили, що під час виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 зазначену дорогу включено в загальну площу його земельної ділянки.
Посилаючись на те, що вона не має іншого належного заїзду до свого господарства, а відповідач на її звернення щодо встановлення земельного сервітуту не реагує, уточнивши вимоги, просила позов задовольнити та встановити безстроковий і безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки площею 0,0147 га шириною від точки «Б» до точки «А» 3,5 м та від точки «Д» до точки «Г» - 14,24 м, яка належить ОСОБА_2 , у виді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до її земельної ділянки та житлового будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської областівід 31 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено постійний, безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки площею 0,0147 га з довжинами між точками «А», «Б», «В», «Г» 3,50 м, 17,72 м, 9,16 м, 12,57 м, 9,56 м, 4,68 м, 5,63 м, 9,28 м, 17,67 м, що розташована на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 866311 від 20 жовтня 2006 року, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, у виді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_1 , розташованих на АДРЕСА_1 . Вказані межі земельного сервітуту ухвалено прокласти у спосіб, зображений на схемі, що є додатком № 8 до висновку експертного дослідження від 15 лютого 2019 року № 007/02-19 судового експерта Максимчина А. Д .
У задоволенні решти позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов в частині вимог про встановлення земельного сервітуту, суд першої інстанції виходив з того, що з досліджених та перевірених у справі доказів вбачається наявність проектованого заїзду до господарства ОСОБА_1 зі сторони південного заходу (на даний час - через земельну ділянку відповідача), іншого належного заїзду до її господарства немає, а тому позивачка обрала вірний спосіб захисту свого порушеного права, яке підлягає відновленню шляхом встановлення постійного, безоплатного земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки відповідача.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2020 року,у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
22 вересня 2020 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому позивачка просить суд касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
15 вересня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, щоОСОБА_1 є власником домоволодіння та земельної ділянки площею 0,1540 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2620488602:01:001:0100, які розташовані по АДРЕСА_1 .
Відповідачу ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,1507 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Оскільки земельна ділянка ОСОБА_1 не примикає до АДРЕСА_1 , то для заїзду до свого господарства позивачка та її сім`я використовували проїзд з південного заходу, який на даний час входить до складу земельної ділянки ОСОБА_2 .
Наявний заїзд до господарства позивача зі сторони південного заходу (на даний час фактично через земельну ділянку відповідача) є запроектований у викопіюванні з генплану та опорному плану с. Скобичівка, плані відводу земельної ділянки під будівництво житлового будинку, наданому колишньому чоловікові позивача ОСОБА_4 , а також в плані відводу земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку відповідача ОСОБА_2 та в проекті забудови земельної ділянки ОСОБА_2 .
За даними дослідницької частини висновку експерта від 15 лютого 2019 року № 007/02-19 без встановлення сервітуту можливості пішого проходу та проїзду транспортом до домогосподарства позивача ОСОБА_1 немає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
За змістом статей 91 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).
Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами, що задоволення її потреб неможливо здійснити іншим способом, ніж встановлення земельного сервітуту.
Крім того, судами попередніх інстанцій не здобуто доказів, які б могли свідчити, що встановлення безоплатного земельного сервітуту відносно спірної земельної ділянки буде надмірно обтяжливим для відповідача.
При цьому, судами взяті до уваги та досліджені надані учасниками справи докази, їм надана належна правова оцінка, у результаті чого встановлено, що пішого проходу та під`їзного шляху до земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 немає, у зв`язку із чим доцільним і належним є встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 .
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, з`ясувавши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, встановивши, що позивачка довела безальтернативність захисту свого права власника земельної ділянки іншим способом, аніж встановлення безоплатного земельного сервітуту, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до вирішення питання про недостовірність висновку експерта, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки дія рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 15 248,41 грн була зупинена ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2020 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 15 248,41 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев