№ 340/5972/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа №340/5972/21

адміністративне провадження № К/990/16977/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року (головуючий суддя Брегей Р.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року (головуючий суддя Лукманова О.М., судді: Божко Л.А., Дурасова Ю.В.) у справі № 340/5972/21 за позовом Керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

10 вересня 2021 року Керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області (далі також позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (далі також відповідач), в якому просив зобов`язати відповідача вчинити дії та забезпечити виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами с. Світлопіль Новопразької селищної об`єднаної територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовною площею 2,5599 га, для розміщення на ній сміттєзвалища Світлопільської сільської ради, винесення в натурі та встановлення на місцевості меж земельної ділянки, а також здійснення державної реєстрації прав на дану земельну ділянку.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року залишено без змін.

05 липня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 29 червня 2022 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

04 серпня 2022 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на території Новопразької селищної ради Олександрівського району Кіровградської області розташоване сміттєзвалище Світлопільської сільської ради орієнтованою площею 1,50 га.

Дане місце видалення відходів (далі також МВВ) є паспортизованим та має реєстраційний номер № 263 від 04 січня 2018 року.

Позивач стверджує, що землевпорядну документацію на земельну ділянку, на якій розташоване вказане МВВ, до цього часу не виготовлено, речові права на земельну ділянку не зареєстровано.

Наполягає на тому, що відповідачем не забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Новопразької селищної ради орієнтованою площею 1,5 га під розміщення сміттєзвалища Світлопільської сільської ради, а також державної реєстрації прав на дану земельну ділянку.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в суді зазначає про відсутність органу, який має право звертатись до суду з позовом зі спірного питання.

Вважає, що в цьому випадку порушення допущені Новопразькою селищною радою, що є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а тому прокурор звертається до суду самостійно відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

На думку позивача, бездіяльність органу місцевого самоврядування призвела до існуючого порушення державного інтересу, що у відповідності до статті 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов`язок представництва в суді.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 серпня 2021 року прокурор Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області звернувся з запитом до Новопразького селищного голови щодо отримання інформації про перелік та наявність паспортів МВВ на сміттєзвалища та чи виділено під сміттєзвалища земельні ділянки.

За змістом листа від 16 серпня 2021 року № 2018 Новопразька селищна рада Олександрійського району Кіровоградської області повідомила позивача, що на утриманні в Новопразькому комунальному підприємстві знаходиться звалище твердих побутових відходів смт. Нова Прага, стосовно МВВ в селах Шарівка та Світлопілля ведеться робота по виготовленню документації на земельні ділянки для їх передачі на утримання та обслуговування.

27 серпня 2021 року Олександрійська окружна прокуратура Кіровоградської області звернулась до Новопразького селищного голови з листом про надання інформації щодо рішення про виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок під розміщення сміттєзвалищ Шарівської та Світлопільської сільських рад.

Водночас просила повідомити інформацію щодо перевірок органами державної екологічної інспекції сміттєзвалищ Шарівської та Світлопільської сільських рад.

Листом від 30 серпня 2021 року № 2071 відповідач повідомив позивача про те, що рішення про виготовлення документації із землеустрою не приймались, перевірки органами державної екологічної інспекції сміттєзвалищ протягом 2020-2021 років не проводились.

Позивачем до позовної заяви було також додано паспорт місця видалення відходів від 19 жовтня 2017 року на сміттєзвалище Світлопільської сільської ради.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2022 року зобов`язано Олександрійську окружну прокуратуру Кіровоградської області надати до суду докази звернення до територіального органу Державної екологічної інспекції щодо наявності у Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами с. Світлопіль Новопразької селищної об`єднаної територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовною площею 2,5599 га, для розміщення на ній сміттєзвалища Світлопільської сільської ради, здійснення державної реєстрації прав на земельну ділянку та доручення про звернення до суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вищезазначена ухвала одержана Олександрійською окружною прокуратурою Кіровоградської області 12 травня 2022 року та на час розгляду справи судом апеляційної інстанції не виконана.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що прокурор не є належним позивачем у справі, оскільки Держекоінспекція наділена законом повноваженнями щодо звернення до суду до ради у питаннях дотримання законодавства стосовно поводження з відходами.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що орган, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища у тому числі Державна екологічна інспекція у Кіровоградській області, може проводити моніторинг з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства, перевіряти дотримання вимог законодавства з охорони навколишнього природного середовища.

Водночас суд зауважив, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» не покладає функції з перевірки дотримання суб`єктами природоохоронного законодавства на органи прокуратури.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій під час вирішення спору не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

На думку скаржника, навіть у разі, якщо суд першої та апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором, позовна заява мала залишатися без розгляду, а не приймати рішення про відмову у позові.

Скаржник стверджує, що прокурор звертався до суду із позовною заявою у цій справі самостійно, не зазначаючи як позивача будь-якого компетентного органу та прямо вказуючи на відсутність у жодного державного органу повноважень щодо звернення до суду із позовом зазначеної категорії.

Вважає, що розглядаючи позовну заяву прокурора, суд першої інстанції помилково застосував положення законодавства, якими врегульовано питання щодо представництва прокурором інтересів держави у випадку, коли захист державних інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади та судову практику з цього питання.

Також скаржник зазначає, що на території України в цілому та Кіровоградської області зокрема на цей час склалася критична ситуація, яка склалася з утворенням, накопиченням, зберіганням та захороненням відходів. Внаслідок відсутності належної системи поводження з побутовими відходами, згідно з даними інтерактивної карти Міністерства захисту довкілля та природніх ресурсів України на території області виявлено понад 100 несанкціонованих сміттєзвалищ. Накопичення відходів як у промисловому, так і побутовому секторі негативно впливає на стан навколишнього природного середовища і здоров`я жителів області.

Скаржник стверджує, що наразі відсутній нормативно-правовий акт, який би визначав організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) (у тому числі складання актів перевірки), повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб, в частині що стосуються проведення зазначених заходів щодо органів державної влади та місцевого самоврядування.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив про безпідставність доводів скаржника.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУД

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З цього приводу у Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час подання позовної заяви до суду) визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до частини 4 даної статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Зі змісту цієї норми Закону вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке «нездійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №802/4083/15-а, від 13 грудня 2019 року у справі №810/3160/18, від 27 грудня 2019 року у справі №826/15235/18, від 31 січня 2024 року у справі № 340/5950/21.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

З`ясовуючи поняття «інтереси держави», слід зазначити, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, яке відбулося чи може відбутися, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відтак, Суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а та інших.

Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Як стверджує скаржник, підставою для звернення прокурора в інтересах держави було те, що у спірних правовідносинах законодавством не надано право звертатись до суду на захист інтересів держави жодному іншому суб`єкту владних повноважень.

Інтереси держави прокурор обґрунтовує тим, що внаслідок відсутності належної системи поводження з побутовими відходами, згідно даних інтерактивної карти Міністерства захисту довкілля та природніх ресурсів України на території області виявлено понад 100 несанкціонованих сміттєзвалищ. Накопичення відходів як у промисловому, так і побутовому секторі негативно впливає на стан навколишнього природного середовища і здоров`я жителів області.

В той же час, як зазначено у першому принципі Декларації конференції ООН з охорони навколишнього природного середовища люди мають фундаментальне право на вільні, якісні та адекватні умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дає змогу вести гідне та благополучне життя. Це право мають забезпечувати держави.

Згідно із статтею 9 Закону України «Про відходи» територіальні громади є власниками відходів, що утворюються на об`єктах комунальної власності чи знаходяться на їх території і не мають власника або власник яких невідомий (безхазяйні відходи).

Органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують надання згоди на розміщення на території села, селища, міста місць чи об`єктів для зберігання та захоронення відходів, сфера екологічного впливу функціонування яких згідно з діючими нормативами включає відповідну адміністративно-територіальну одиницю. Органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об`єктів поводження з відходами (стаття 21 Закону «Про відходи»).

Відповідно до пункту 38 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об`єктів, у тому числі місць чи об`єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання земельних відносин.

Приписами частини 1 статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 20-2 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі також Закон № 1264-XII) до компетенції Центрального органу належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема щодо поводження з відходами.

Пунктом «й» частини 1 статті 20-2 Закону № 1264-XII передбачено, що до компетенції Центрального органу у сфері охорони навколишнього природного середовища належить вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, участь у статусі позивача чи відповідача при розгляді справ у судах.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 є Державна екологічна інспекція України (далі - Положення № 275).

Відповідно до пункту 1 Положення № 275 Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення № 275 Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно з підпунктом 9 пункту 4 Положення № 275 Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

Пунктом 7 Положення № 275 передбачено, що Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 120/11496/21-а сформовано такі висновки щодо права прокурора на подання позову у подібних правовідносинах:

«саме Державна екологічна інспекція уповноважена звертатися до суду з позовом, зокрема, про визнання протиправними дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування їх посадових осіб.

Відтак, реалізація прокурором права на звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, невід`ємно пов`язана із необхідністю доведення невиконання або неналежного виконання уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 по справі № 240/3382/19 та від 12.05.2021 по справі № 806/2361/18».

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції Верховного Суду.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що прокурор всупереч вимогам частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не надав доказів бездіяльності Державної екологічної інспекції України чи її територіального органу - Державної екологічної інспекції у Кіровоградській області щодо реагування на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову, чи неспроможності такого органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених інтересів.

Водночас суди попередніх інстанцій помилково відмовили у позові через відсутність підстав для звернення прокурора з відповідним позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21 зазначено:

« 8.58. Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункти 8.33-8.41)».

В адміністративному судочинстві відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.

Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження.

Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (пункт 2 частини 1 статті 240 КАС України).

Суд першої інстанції перевіряючи підстави представництва прокурором інтересів держави помилково дійшов висновку про відмову у позові, а не залишення позову без розгляду. Суд апеляційної інстанції вказаного порушення також не усунув.

Відповідно до статті 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

З огляду на вищенаведене, Верховний Суд дійшов висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення рішення про залишення позову без розгляду.

Тотожних висновків за подібних правовідносин Верховний Суд дійшов у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 340/5950/21.

Отже, доводи касаційної скарги підтвердились тільки в частині невірного застосування судами попередніх інстанцій процесуальних наслідків - відмови у позові, замість залишення позову без розгляду, та не підтвердилися доводи прокурора щодо наявності у нього права на подання позову у цій справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 139 169 240 242 341 345 349 351 354 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року у справі № 340/5972/21 скасувати.

Позов Керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду : С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук