№ 341/2192/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 341/2192/19

провадження № 51-5904км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_10.,

суддів ОСОБА_11., ОСОБА_12.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_13.,

прокурора ОСОБА_14.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_15.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_15., потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 3 ст. 286 КК і призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк відбування покарання вирішено обчислювати з моменту затримання ОСОБА_1 після набрання вироком законної сили і звернення його до виконання.

Строк затримання ОСОБА_1 та тримання під вартою з 04 до 09 вересня 2019 року зараховано у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» 12 860,63 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Ці кошти підлягають зарахуванню до відповідного бюджету.

Вирішено питання процесуальних витрат та арешту майна у провадженні.

Як установив місцевий суд, 04 вересня 2019 року близько 05:55 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Mercedes-Benz VITO» моделі 115 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у салоні якого перебували пасажири: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , рухався по дорозі Мукачево - Львів у напрямку м. Мукачева між с. Задністрянське та м. Галичем Івано-Франківської обл.

Наближаючись до освітленого вуличними ліхтарями зачиненого залізничного переїзду із шлагбаумом, про що був завчасно проінформований дорожніми знаками 1.31.2, 1.31.3 «Наближення до залізничного переїзду» та 1.27 «Залізничний переїзд із шлагбаумом», ОСОБА_1 , маючи об`єктивну можливість виявити на своїй смузі руху перешкоду для руху у вигляді напівпричепа «KRONE», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з`єднаного з автомобілем DAF, реєстраційний номер НОМЕР_3 , проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки і стану транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди та допустив наїзд на цю перешкоду, чим порушив п. 1.10, пп. «б» п. 2.3, пунктів 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть; пасажир ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 настала його смерть в ОКЛ м. Івано-Франківська. Пасажир ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров`я і не є небезпечними для життя в момент спричинення.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 14 вересня 2021 року апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_15. просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник обґрунтовує свої вимоги істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке вбачає в неякісному забезпеченні права на захист ОСОБА_1 адвокатом ОСОБА_9 у зв`язку з тим, що цей захисник не мав права займатися адвокатською діяльністю, оскільки 09 листопада 2020 року був поновлений на посаді старшого прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, тобто станом на день проведення підготовчого засідання 25 січня 2021 року він не мав права на здійснення адвокатської діяльності у зв`язку з несумісництвом із роботою в органах прокуратури.

Висловлюючи позицію про порушення права ОСОБА_1 на захист, зауважує про те, що подана обвинуваченим апеляційна скарга була написана захисником ОСОБА_9, який фактично зазначив про погіршення становища ОСОБА_1 , оскільки просив апеляційний суд змінити вирок у частині призначеного покарання і призначити більш тяжке покарання (в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 286 КК) із застосуванням ст. 75 цього Кодексу, хоча місцевий суд призначив покарання із застосуванням ст. 69 КК.

Вважає, що апеляційний суд повинен був забезпечити ОСОБА_1 якісним правом на захист, однак цього не зробив, чим допустив порушення ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Стверджує, що місцевий суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 349 КПК, не роз`яснив належним чином учасникам судового провадження наслідків застосування цієї статті.

Крім іншого, істотність порушення вимог кримінального процесуального закону касатор убачає в тому, що апеляційний суд усупереч ст. 319 КПК провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , змінивши склад суду, при цьому підстав, як уважає захисник, для прийняття такого рішення не було.

На думку захисника, приводом для скасування судових рішень є порушення прав потерпілих, зокрема через неналежне повідомлення їх про дату призначення розгляду провадження в суді першої інстанції на 25 січня 2021 року та в апеляційному суді - 06 вересня 2021 року.

У касаційній скарзі, де викладено доводи, аналогічні доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_15., засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а кримінальне провадження щодо нього направити на новий судовий розгляд.

Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у касаційних скаргах, у яких викладено аналогічні за змістом доводи, просять змінити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК і звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Обґрунтовуючи свої скарги, потерпілі стверджують про істотне порушенням вимог кримінального процесуального закону, зокрема у зв`язку з тим, що місцевий суд не роз`яснив їм наслідків застосування ч. 3 ст. 349 КПК, що підтверджується, як указують касатори, звукозаписом судового засідання від 23 лютого 2021 року. Зазначають, що під час їх допиту в місцевому суді було порушено вимоги статей 351 353 КПК, оскільки не уточнено обставин вчиненого злочину (часу, місця, способу), що, на думку потерпілих, також свідчить про істотне порушення вимог КПК.

Крім іншого, як стверджують потерпілі у скаргах, суди призначили ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки належним чином не врахували досудової доповіді, того, що останній був тверезий під час ДТП, не втік з місця вчинення злочину, відсутні будь-які претензії (морального та матеріального характеру) зі сторони потерпілих.

Обґрунтовуючи свої скарги про істотне порушення вимог КПК, допущене апеляційним судом, потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначають про те, що суд розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , змінюючи склад суду, для чого, на їх думку, не було підстав.

З огляду вищевикладене потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважають, що розгляд кримінального провадження суд апеляційної інстанції провів формально, тому його ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог КПК та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог потерпілий зазначає про те, що місцевий суд не повідомив його належним чином про підготовче судове засідання (25 січня 2021 року), що порушило його права як потерпілого та позбавило можливості заявити позовні вимоги саме на цій стадії розгляду кримінального провадження.

Також, як і інші касатори (засуджений, захисник та потерпілі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ), потерпілий ОСОБА_4 стверджує про порушення апеляційним судом положень КПК, які забезпечують незмінність складу суду.

Стверджуючи про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, ОСОБА_4 посилається на ті ж доводи, що викладено в касаційних скаргах потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційні скарги не надходило.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 касаційні скарги підтримав, захисник ОСОБА_15. касаційні скарги потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримала частково, інші скарги - в повному обсязі, прокурор ОСОБА_14. заперечив проти задоволення касаційних скарг засудженого, його захисника, потерпілих.

Мотиви Суду

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ст. 433 КПК).

Частина 1 ст. 438 КПК регламентує, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Правильність установлених судом фактичних обставин кримінального провадження, а також доведеність винуватості та кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 286 КК касаторами у скаргах не оспорюються.

Розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції був проведений відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК.

Суд відхиляє твердження засудженого ОСОБА_1 , його захисника ОСОБА_15., потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке вони вбачають у тому, що суд першої інстанції не роз`яснив учасникам (засудженому і потерпілим) наслідків застосування ч. 3 ст. 349 КПК.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Повне визнання вини, незаперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, у якому особа обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення нею цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК.

Зі звукозапису судового засідання Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2021 року вбачається, що головуючий суддя виконав вимоги процесуального закону щодо порядку дослідження доказів, передбаченого ч. 3 ст. 349 КПК. При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив їм, зокрема, обвинуваченому ОСОБА_1 , захиснику ОСОБА_9. та потерпілим ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Обвинувачений ОСОБА_1 , його захисник ОСОБА_9., потерпілі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та прокурор зазначили, що розуміють наслідки такого розгляду кримінального провадження. Крім того, в матеріалах кримінального провадження наявна заява від обвинуваченого ОСОБА_1 про розгляд кримінальної провадження щодо нього в порядку ч. 3 ст. 349 КПК.

Твердження потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке виразилось у порушенні приписів статей 351 353 КПК під час їх допиту та допиту ОСОБА_1 , спростовується звукозаписом судового розгляду від 25 січня 2021 року, у ході якого прокурор оголосив обвинувальний акт, було визначено порядок судового розгляду, який узгодили всі присутні учасники, а також суд роз`яснив, що, якщо обвинувачений та потерпілі визнають обставини, зазначені в обвинувальному акті (зокрема час, місце, спосіб вчинення злочину), то вони будуть позбавлені можливості оскаржити їх в апеляційному суді.

Доводи потерпілого ОСОБА_4 про те, що місцевий суд порушив його право як потерпілого щодо можливості заявити позовні вимоги на стадії підготовчого провадження, оскільки його не було належним чином повідомлено про час і дату судового розгляду, а також що йому не було роз`яснено ч. 3 ст. 349 КПК, колегія суддів уважає безпідставними.

Як убачається з матеріалів провадження, за ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2020 року було призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 на 14 грудня 2020 року о 10:00, яку було надіслано учасникам, зокрема і потерпілому ОСОБА_4 .

Надалі, за клопотанням захисника ОСОБА_9., підготовче судове засідання кримінального провадження щодо ОСОБА_1 відкладено на 15:30 28 грудня 2020 року, про що телефонограмою повідомлено прокурора ОСОБА_16., захисника ОСОБА_9., потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а також представника цивільного позивача ОСОБА_8 (т. 1, а. п. 98, 102). Потерпілій ОСОБА_3 надіслано повістку про виклик до суду (т. 1, а. п. 99). На вказану дату потерпілий ОСОБА_4 не з`явився.

У підготовчому судовому засіданні (28 грудня 2020 року) ніхто з учасників провадження не заперечував щодо подальшого розгляду кримінального провадження за відсутності потерпілого ОСОБА_4 . Не подавав заяви про відкладення підготовчого судового розгляду і сам потерпілий, навпаки згодом на адресу суду ОСОБА_4 10 лютого 2021 року надіслав заяву, у якій зазначив, що претензій матеріального чи морального характеру до ОСОБА_1 не має, просив подальший судовий розгляд цього кримінального провадження проводити без його участі, оскільки він із сім`єю емігрував за кордон, стосовно призначення покарання ОСОБА_1 покладався на розсуд суду (т. 1, а. п. 120, 121).

Доводи потерпілого ОСОБА_4 , засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_15. про те, що потерпілого не повідомлено належним чином про судове засідання, яке відбулося 25 січня 2021 року, колегія суддів розцінює критично, адже місцевий суд ужив заходів для його повідомлення, зокрема йому було надіслано повістку про виклик до суду на цю дату, яку потерпілий проігнорував. Крім того, захисник ОСОБА_9. у судовому засіданні 28 грудня 2020 року суду повідомив, що обвинувачений ОСОБА_1 і потерпілий ОСОБА_4 підтримують родинні зв`язки та спілкуються по телефону, та зазначив про повідомлення потерпілого ОСОБА_1 в телефонному режимі про час і дату судового розгляду, що підтверджується звукозаписами судових засідань від 28 грудня 2020 року та від 25 січня 2021 року.

Твердження засудженого та його адвоката про неналежне повідомлення апеляційним судом потерпілого ОСОБА_4 щодо призначення судового розгляду на 06 вересня 2021 року спростовується зворотним повідомленням про отримання поштового відправлення (т. 2, а. п. 59), тобто апеляційний суд неодноразово вживав заходів щодо повідомлення усіх учасників провадження, при цьому потерпілий ОСОБА_4 їх ігнорував та до суду не з`являвся, а потерпіла ОСОБА_3 до апеляційного суду подала заяву, у якій зазначила, що будь-яких претензій до ОСОБА_1 не має, його апеляційну скаргу підтримує, однак участі під час апеляційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 брати не бажає (т. 2, а. п. 40).

Посилання засудженого та його захисника на те, що ОСОБА_1 був позбавлений ефективного захисту через неналежну правову допомогу, оскільки адвокат ОСОБА_9. не мав права здійснювати адвокатську діяльность у зв`язку з поновленням його на посаді в органах прокуратури, колегія суддів уважає безпідставними.

У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, у тому числі, право мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Положеннями ст. 20 КПК встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

Відповідно до матеріалів провадження, 04 вересня 2019 року ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги № 28/2019 з адвокатом ОСОБА_9, у якому прописано права та обов`язки сторін, порядок розрахування за надання правової допомоги, конфіденційність, строк дії договору, відповідальність сторін і заключні положення. Узгодженість договору сторонами підтверджено їх підписами (т. 1, а. п. 31-34).

Захисник ОСОБА_9. здійснював захист ОСОБА_1 до ухвалення вироку. Користуючись його послугами, ОСОБА_1 , який сам обирав собі захисника, під час судового розгляду на дії адвоката не скаржився, від послуг останнього не відмовлявся, не просив залучити йому безоплатного захисника. Аудіозапис перебігу судових засідань суду першої інстанції також не свідчить про обмеження або про порушення з боку суду права засудженого на захист.

Колегія суддів звертає увагу, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з раніше обраними та узгодженими з адвокатом позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Об`єктивних даних про неналежне виконання захисником ОСОБА_9 професійних обов`язків адвоката і порушення, про які йдеться в касаційних скаргах, що могли призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_1 , передбачених ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України і ст. 20 КПК, у матеріалах справи не міститься.

Колегія суддів критично ставиться до тверджень сторони захисту з приводу того, що написана захисником ОСОБА_9 апеляційна скарга підтверджує неякісний захист прав та інтересів ОСОБА_1 , оскільки в ній зазначено про необхідність зміни вироку в частині призначеного покарання на більш тяжке покарання (в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 286 КК) із застосуванням ст. 75 КК, хоча місцевий суд призначив покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, тому що розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції здійснювався за апеляційними скаргами обвинуваченого та прокурора. Під час апеляційного розгляду адвокат ОСОБА_9. участі в судових засіданнях не брав.

Що стосується доводів сторони захисту про те, що апеляційний суд повинен був забезпечити ОСОБА_1 якісний захист його прав та інтересів, то колегія зазначає таке.

Статтею 49 КПК передбачено, що суддя зобов`язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника; підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об`єктивних причин не може його залучити самостійно; слідчий, суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що в суді апеляційної інстанції захист прав та інтересів ОСОБА_1 здійснював адвокат ОСОБА_17., якого обвинувачений залучив сам шляхом підписання договору про надання правової допомоги від 31 травня 2021 року № 22/2021 (т. 1, а. п. 235-238), а з 06 вересня 2021 року - адвокат Фединяк Р. В. (т. 2, а. п. 64), тобто обвинувачений не був обмежений у праві на захист, який сам реалізовував.

Водночас клопотань від ОСОБА_1 про залучення йому захисника матеріали провадження також не містять, а, зважаючи на ст. 52 КПК, конкретно в цьому кримінальному провадженні участь захисника не є обов`язковою, тому суд не зобов`язаний був за власною ініціативою призначати ОСОБА_1 захисника.

Крім іншого, порушення прав на захист ОСОБА_1 засуджений і його захисник убачають у тому, що адвокат ОСОБА_9. 09 листопада 2020 року був поновлений на посаді старшого прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, а тому не мав права на здійснення адвокатської діяльності у зв`язку з несумісництвом з роботою в органах прокуратури.

У судовому засіданні під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_18. подав копію наказу Офісу Генерального прокурора від 14 травня 2021 року № 562ц, яким ОСОБА_9 поновлено на посаді старшого прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, що спростовує доводи сторони захисту.

Посилання у скаргах на порушення процедури судового розгляду у зв`язку з тим, що після заміни судді апеляційний суд продовжив слухання без винесення ухвали в порядку ст. 319 КПК, також не підтверджуються матеріалами кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, за змістом частин 1, 2 ст. 319 КПК в разі заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку. Суд вмотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, якщо таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд та за умови дотримання певних вимог.

З матеріалів провадження видно, що заміна суддів відбулася з визначених законом підстав, за розпорядженням в. о. керівника апарату Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року № 402, і жодних відводів новому складу суду учасники судового провадження не заявляли. Разом із тим заміна одного судді з колегії відбулася до початку апеляційного розгляду, що не тягне обов`язкового постановлення ухвали в порядку ст. 319 КПК.

Доводи засудженого, його захисника та потерпілих, викладені в касаційних скаргах, щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 районним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.

Відповідно до положень ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Статтею 414 КПК установлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

За матеріалами провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, вчинений з необережності; особу ОСОБА_1 , який раніше не судимий, є особою молодого віку, одружений, має малолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно; досудову доповідь Галицького районного сектору філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області від 21 січня 2021 року, якою встановлено, що ризик вчинення ОСОБА_1 повторного кримінального правопорушення оцінюється як низький, виправлення ОСОБА_1 можливо без позбавлення або обмеження волі на певний строк, він не становить високу небезпеку для суспільства та окремих осіб; обставини, які пом`якшують покарання (щире каяття й добровільне часткове відшкодування завданого збитку) та відсутність обставин, які обтяжують покарання, тому, з огляду на викладене, дійшов висновку про призначення основного покарання із застосуванням ст.69 КК у виді позбавлення волі, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 286 КК, із призначенням додаткового покарання.

Водночас місцевий суд обґрунтував позицію щодо неможливості призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок за скаргою обвинуваченого, зазначив, що ОСОБА_1 не навів переконливих доводів про те, що призначене йому покарання є явно несправедливим, а всі ті обставини, на які посилався обвинувачений у скарзі, суд у повній мірі врахував під час призначення покарання. З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Касаційний суд уважає, що покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до статей 50 65 КК з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та даних про особу засудженого. Воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Обґрунтовуючи у скаргах незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, касатори стверджують про формальний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 , що вважають істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, керуючись статтями 404 405 407 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 за скаргами прокурора і обвинуваченого, ретельно перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, указавши в ухвалі підстави необґрунтованості таких доводів.

Суд уважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370 419 КПК, а тому твердження сторони захисту про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК є безпідставним.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, як того просять засуджений, його захисник та потерпілі, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 , його захисника - адвоката ОСОБА_15., потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12