04.10.2024

№ 341/759/16-ц

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 341/759/16-ц

провадження № 61-13500 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Раврик Ігор Дмитрович;

відповідачі: ОСОБА_2 , Бурштинська міська рада Івано-Франківської області;

представник ОСОБА_2 - адвокат Соботник Володимир Йосипович, представник Бурштинської міської ради Івано-Франківської області - Михайлишин Марія Ярославівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2019 року у складі судді Юсип І. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визнання рішення та державного акту на земельну ділянку недійсними та їх скасування.

Позовна заява мотивована тим, що вона проживає по АДРЕСА_1 . До дня смерті її батька, ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вони разом проживали з ним у його будинку, вели спільне господарство. Будинок межує із кладовищем.

Зазначала, що 20 серпня 2018 року звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак, 02 вересня 2015 року отримала відмову у видачі свідоцтва через відсутність правовстановлюючого документа на земельну ділянку.

Вказувала, що згідно погосподарського обліку у Бурштинській міській раді Івано-Франківської області належні батьку земельні ділянки було переоформлено на неї, що підтверджується довідкою від 02 вересня 2015 року № 157.

Вказувала, що на земельній ділянці для обслуговування житлового будинку, площею 0,23 га, вона постійно вела господарство, садила город, доглядала сад. З протилежної сторони від кладовища по сусідству проживала ОСОБА_4 , власником будинковолодіння якої у 2003 року став відповідач, без оформлення належних документів.

Зазначала, що у 2015 році ОСОБА_5 без будь-яких пояснень перегородив частину її саду шляхом встановлення бетонного фундаменту для паркану. На її неодноразові прохання не реагує, продовжує будівельні роботи та вирізає фруктові дерева з її саду. Нещодавно їй стало відомо про те, що відповідач приватизував огороджену частину її саду.

Вважає, що відповідач здійснив приватизацію земельної ділянки в порушення вимог статті 198 ЗК України, не погодивши з нею межі, що і вплинуло на розмір та конфігурацію її земельної ділянки. Крім того, їй стало відомо, що рішення про вилучення земельної ділянки у ОСОБА_4 , як колишнього землекористувача, міською радою не приймалось, тому вважає, що були відсутні правові підстави для надання вищевказаної земельної ділянки відповідачу.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними та скасувати рішення Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки, та державний акт на право власності на земельну ділянку, що знаходиться у с. Вигівка Галицького району Івано-Франківської області, площею 0,1416 га, призначеної для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджено, що підстави для визнання недійсним та скасування рішення Бурштинської міської ради Івано-Франківської області від 17 грудня 2004 року про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, площею 0,1461 га, відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийнято у відповідності до норм земельного законодавства та в межах наданої міській раді компетенції. У зв`язку з цим відсутні підстави для визнання недійсним та скасування державного акту на право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку. Позивачем не доведено факту порушення її прав та законних інтересів, а судом не встановлено факту порушення меж її земельної ділянки.

Додатковим рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, щоправо власності ОСОБА_1 на земельну ділянку не порушено, оскільки позивач не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що земельна ділянка була надана рішенням Бурштинської міської ради Івано-Франківської області від 17 грудня 2004 року у власність ОСОБА_2 з порушенням земельного законодавства, її прав та інтересів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 341/759/16-ц із Галицького районного суду Івано-Франківської області.

У серпні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги вимоги частин другої-третьої статті 152 ЗК України, відповідно до яких власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.

Суди залишили поза увагою її доводи про те, що вона є землекористувачем земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, площею 0,23 га, по АДРЕСА_1 , оскільки після смерті батька у 1993 році належні йому земельні ділянки, згідно погосподарського обліку у Бурштинській міській раді Івано-Франківської області, переписано на неї, тому саме вона сплачувала земельний податок за цю земельну ділянку.

Крім того, судами не взято до уваги висновок експерта від 12 червня 2018 року № 19/3 за результатами проведеної земельно-технічної експертизи, згідно якого площа земельної ділянки, яку вона використовує, становить 0,2208 га, що є значно меншою площі 0,23 га, визнану за нею згідно рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2015 року. Крім того, суди залишили поза увагою відповідь на запитання № 2 вказаного висновку експерта, згідно якого фактичне користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , не відповідає правовстановлюючим документам на цю земельну ділянку, що визначені технічною документацією із землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 2621210301:03:001:0044, оскільки каталог координат кутів повороту, якій міститься в технічній документації та наданий Держгеокадастром, не відповідає та не співпадає з каталогом координат виміряних точок, який визначений по фактичному місцю розташування земельної ділянки.

Судами не взято до уваги вимоги статті 198 ЗК України, яка встановлює, що кадастрова зйомка вимагає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Судами не встановлено, чи потрібно було ОСОБА_2 при проведенні приватизації погоджувати із нею, як суміжним землекористувачем, межі його земельної ділянки в акті встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки з технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції безпідставно відхилив її клопотання про призначення експертизи для вирішення цього питання, а апеляційний суд залишив поза увагою повторне клопотання позивача.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вказував, що на час укладення з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу житлового будинку від 29 грудня 2003 року та на час прийняття Бурштинською міською радою Івано-Франківської області рішення від 17 грудня 2004 року про передачу йому та ОСОБА_6 у власність земельної ділянки у с. Вигівка Галицького району Івано-Франківської області права та законні інтереси ОСОБА_1 не були порушені, оскільки на той час сусідні земельні ділянки відносились до земель запасу міської ради.

У відзиві, поданому Бурштинською міською радою Івано-Франківської області у вересні 2019 року, зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Зазначала, що покійний батько позивача відповідно до положень земельного законодавства 1992 року належним чином не оформив своє право на користування земельною ділянкою та на день смерті у нього не було документа, що посвідчує його право власності чи право користування спірною земельною ділянкою. Позивач, як особа, яка не була власником чи користувачем спірної земельної ділянки, а також не оформила належним чином своїх прав, не вправі вимагати скасування рішення міської ради та позбавлення відповідача права на цю земельну ділянку. Рішення Бурштинської міської ради Івано-Франківської області від 17 грудня 2004 року прийнято у відповідності до норм земельного законодавства та в межах наданої міській раді компетенції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі продажу від 29 грудня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 купили жилий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 38,6 кв. м (а. с.60, т. 1).

Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06 травня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 належить по 1/2 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с. 61, т. 1).

Згідно витягу з рішення 18 сесії 4 демократичного скликання Бурштинської міської ради від 17 грудня 2004 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам» ОСОБА_6 та ОСОБА_2 вирішено передати безоплатно у спільно-сумісну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, площею 0,1461 га, та видати державний акт на право власності на земельну ділянку (а. с. 32, т. 1).

За висновком Галицького районного відділу будівництва та архітектури погоджено передачу у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_6 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд площею 0,1416 га (а.с. 32, т. 1, зворот).

Галицький районний відділ земельних ресурсів, розглянувши технічну документацію зі складання державного акту на право спільно-сумісної власності на земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 за рахунок земель Бурштинської міської ради, погодив дану документацію та вважав за можливе видати державний акт на право спільно-сумісної власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1416 га (а. с. 33, т. 1).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 844664 від 24 листопада 2006 року, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення Бурштинської міської ради від 17 грудня 2004 року, останній є власником земельної ділянки, площею 0,1416 га, у межах згідно з планом, яка розташована по АДРЕСА_1 , співвласником земельної ділянки є ОСОБА_6 , розмір його частки у спільній власності складає 50 %. Згідно плану та опису меж земельної ділянки, кадастровий номер 2621210301:03:001:0044, земельна ділянка межує із землями міської ради з трьох сторін, а з четвертої сторони - із землями ОСОБА_7 (а. с. 62, т. 1).

Під час виготовлення технічної документації по видачі державного акту на право спільно-сумісної власності на земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 , районною філією державного підприємства «Івано-Франківський міський центр державного земельного кадастру» 02 лютого 2006 року було проведено встановлення і узгодження зовнішніх меж присадибної земельної ділянки в натурі у присутності землевпорядника міської ради та суміжного землекористувача ОСОБА_7 , про що було складено акт, у якому зазначено, що межі в натурі проходять по металічній огорожі та умовно по землі, ніяких претензій при встановленні меж земельної ділянки не виявлено (а. с.1-14, т. 2).

08 травня 2008 року за заявою ОСОБА_2 про надання йому дозволу на будівництво житлового будинку в с. Вигівка Галицького району Івано-Франківської області, рішенням виконавчого комітету Бурштинської міської ради Галицького району Івано-Франківської області ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на власній земельній ділянці, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_2 виготовити проектно-кошторисну документацію на будівництво та одержати дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт в інспекції Держархбудконтролю (а. с. 66, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу частки домоволодіння та земельної ділянки від 20 жовтня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1701, ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 у власність1/2 частку домоволодіння та 1/2 частку (50 %) приватизованої земельної ділянки, площею 0,0708 га, із загальної площі 0,1416 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які знаходяться по АДРЕСА_1 (а. с. 63, 64, т. 1).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 556979 від 07 травня 2009 року, виданого ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 жовтня 2008 року № 1701, останній є власником земельної ділянки, площею 0,1416 га у межах згідно з планом. Вказана земельна ділянка межує з трьох сторін із землями міської ради, а з однієї сторони - із землями ОСОБА_7 (а. с. 65, т. 1).

За даними погосподарської книги ОСОБА_8 , батька позивача, числився побудований у 1963 року жилий будинок та стайня, посаджені плодово-ягідні дерева, а саме: яблуня, груша, черешня та горіх. Також за господарством числилось: у 1974 році всього земель площею 0,30 га, у тому числі під будівлями площею 0,01 га, у 1975 році всього земель площею 0,32 га, у тому числі під будівлями площею 0,01 га, у 1976 році всього земель площею 0,32 га, у тому числі під будівлями площею 0,01 га (а. с. 162-163, т. 1).

За даними погосподарської книги ОСОБА_9 , у якої відповідач придбав житловий будинок, жилий будинок та стайня були побудовані у 1962 році. На земельній ділянці були посаджені плодово-ягідні насадження, а саме: яблуні, черешні, сливи та горіхи. За господарством ОСОБА_9 числилось: у 1974 році всього земель площею 0,33 га, у тому числі під будівлями площею 0,01 га, у 1975 році всього земель площею 0,43 га, у тому числі під будівлями площею 0,01 га, у 1976 році всього земель площею 0,43 га, у тому числі під будівлями площею 0,01 га (а. с.164-165, т. 1).

Згідно відповіді Бурштинської міської ради Івано-Франківської області від 12 червня 2015 року на заяву ОСОБА_2 , розглянуту земельною комісією та з питань екології із залученням проектної організації «Землі Опілля» з виїздом на місце, порушень меж земельної ділянки (державний акт ЯЖ № 556979, кадастровий №2621210301030010044) та порядку її використання не встановлено (а.с. 48, т. 1).

За даними технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 на території АДРЕСА_2 , площею 0,1416 га, суміжними землекористувачами при встановленні меж земельної ділянки ніяких претензій не виявлено (а.с. 51-53, т.1).

За даними кадастрової зйомки земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , площа землекористування земельної ділянки ОСОБА_2 , згідно державного акту, становить 0,1416 га, площа землекористування ОСОБА_1 становить 0,2350 га, спірна територія між сторонами - 0,0127 га (а.с. 69, т. 1).

За даними акту обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 від 20 липня 2016 року, яка просила встановити факт захоплення її земельної ділянки ОСОБА_2 , та на засіданні земельної комісії та комісії з питань екології Бурштинської міської ради від 15 липня 2016 року взяла на себе зобов`язання залучити приватну проектну організацію із здійсненням оплати за проведення обміру, обмір не відбувся через відсутність приватної проектної організації (а.с. 94, т. 1).

Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Бурштинської міської ради Галицького району Івано-Франківської області від 12 червня 2018 року № 112, відповідно до облікових документів у користуванні ОСОБА_1 є стара хата - 0,23 га, коло садку - 0,12 га, коло хати нової - 0,12 га, урочище «Радеча» - 0,14 га, «Тік» - 0,25 га, урочище «Радеча» - 0,18 га, «Коло Франка» - 0, 14 га (а. с. 79, т. 2).

Таким чином, судами встановлено, що площа земельної ділянки ОСОБА_1 , зазначена на кадастровій зйомці, становить 0,2350 га, тобто є більшою, ніж встановлено їй за рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2015 року, та більшою, ніж зазначено нею при зверненні до суду.

Відповідно до висновку експерта №19/з від 12 червня 2018 року земельна ділянка, що знаходиться по АДРЕСА_2 між земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , та землями міської ради (кладовище) с. Вигівка Галицького району Івано-Франківської області, що перебуває у фактичному користування ОСОБА_1 , має площу 0,2208 га. Фактичне користування земельною ділянкою не відповідає правовстановлюючим документам на цю земельну ділянку (а.с. 80-86, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та у їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що розпорядження землями територіальних громад відноситься до компетенції рад.

Відповідно до пунктів «а», «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За змістом статей 116 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України таким документом є державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Із системного аналізу норм ЗК України вбачається, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того, чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

За змістом частини першої статті 393 ЦК України, частини першої статті 155 ЗК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що підстави для визнання недійсним та скасування рішення Бурштинської міської ради Івано-Франківської області від 17 грудня 2004 року про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, площею 0,1416 га, відсутні, оскаржуване рішення прийнято у відповідності до норм земельного законодавства та в межах наданої міській раді компетенції. Судами не встановлено порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача на спірну земельну ділянку, відповідач ОСОБА_2 у встановленому законом порядку набув право власності на земельну ділянку, не за рахунок ділянки позивача. Вказані висновки позивачем не спростовано належними та допустимими доказами.

За змістом частини першої статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

У разі порушення цього права власник має право на підставі статті 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном.

Частиною першої статті 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Пунктами 4.1-4.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Погодження меж є допоміжною стадією у процедурі розробки і складання технічної документації із землеустрою, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок та порушення прав землекористувачів. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності.

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, реалізації права особи на позов із застосуванням відповідного способу захисту передує порушення, невизнання чи оспорення її права, свободи чи інтересу. При цьому, суд повинен установити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розмір її земельної ділянки повинен бути більшим, ніж 0,23 га для обслуговування жилого будинку і господарських споруд у с. Вигівка Галицького району Івано-Франківської області та що такий розмір земельної ділянки на цей час є меншим у зв`язку із передачею у власність земельної ділянки 0,1416 га відповідачу ОСОБА_5 .

Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи оглянуто витребувану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бурштинської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, площею 0,23 га, в порядку спадкування після смерті її батька, ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій позивач просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,23 га, на підставі довідки виконкому Бурштинської міської ради Івано-франківської області від 02 вересня 2015 року № 157, як і у справі, що переглядається.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2015 року визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0, 23 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд, інвентаризаційною вартістю 27 037,74 грн, яка розташована у с. Вигівка Галицького району Івано-Франківської області, та на день смерті належала ОСОБА_3 . У даній справі, крім вищезазначеної довідки, ОСОБА_1 не надала будь-яких доказів про передачу їй земельної ділянки в натурі чи встановлення конфігурації фактичних меж землекористування за цією площею. У справі наявні лише свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на будівлі та акт про відведення присадибної земельної ділянки та розбивку на ній будівель від листопада 1967 року, однак, тільки на площу 700 кв. м, а не на всю зазначену позивачем площу 0,23 га. Отже, у позивача немає жодного правовстановлюючого документа відповідно до норм земельного законодавства, який діяв на час відведення земельної ділянки батьку позивача у 1967 році, та за нормами чинного земельного законодавства на площу 0,23 га, на яку ОСОБА_1 претендує на даний час.

Сторони підтвердили, що площа земельної ділянки 700 кв. м для будівель, яка виділена батьку позивача, не є спірною ділянкою між ними, а спір існує у межах землекористування, площею 0,0127 га, як зазначено у кадастровій зйомці земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 69, т.1).

Судом апеляційної інстанції також враховано, що ОСОБА_1 зверталась до суду із заявою про перегляд у зв`язку із нововиявленими обставинами рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2015 року, посилаючись на те, що відповідно до довідки Бурштинської міської ради від 25 жовтня 2016 року за її покійним батьком у 1995 році рахувалась площа земельної ділянки уже не 0,23 га, а 0,32 га.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2015 року.

При розгляді справи у суді апеляційного суду ОСОБА_1 підтвердила, що межі земельної ділянки, яка передана їй у власність за рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2015 року, площею 0,23 га, як і іншої земельної ділянки, яка прилягає до неї, не встановлювались, і жодного документа про такі межі або конфігурацію земельної ділянки вона не має.

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Бурштинської міської ради Івано-Франківської області від 16 травня 2019 року № 96, у колишнього землекористувача ОСОБА_10 , яка відчужила будинковолодіння відповідачу ОСОБА_2 29 грудня 2003 року, на підставі погосподарських книг біля хати зареєстровано 0,14 га земельної ділянки.

Відповідно до технічної документації по видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 від 2006 та 2008 років, зокрема, на а. с. 14 та а. с. 35 т. 1, є акти встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки з відповідною конфігурацією, площею 0,1416 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, які суди вважали належними доказами землекористування (а. с. 1-37, т. 2).

Урахувавши надані сторонами докази, надавши їм належної оцінки, покази свідків, дослідивши обставини справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку не порушене, оскільки остання не надала будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що земельна ділянка надана рішенням Бурштинської міської ради від 17 грудня 2004 року у власність ОСОБА_2 з порушенням законодавства та її прав.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінили висновок експерта № 19/з за результатами проведеної земельно-технічної експертизи, складеного від 12 червня 2018 року та обґрунтували мотиви його відхилення з посиланням на те, що цей висновок експерта виконаний на замовлення позивача та з урахуванням межі ділянок, вказаної ОСОБА_1 , а не встановленою у порядку, передбаченому земельним законодавством, про що зазначено і у абзаці 6, сторінка 4 висновку.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович