ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 344/12405/13-к
провадження № 51-2441км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_4,
суддів ОСОБА_5, ОСОБА_6,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу цивільного відповідача ОСОБА_1 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013090010001738, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Івано-Франківська, зареєстрованого та проживаючого у тому АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2021 року ОСОБА_2 засуджено за ст. 128 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 цього Кодексу звільнено ОСОБА_2 від покарання, призначеного за ст. 128 КК, у зв`язку з закінченням строків давності.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 до цивільного відповідача ОСОБА_1 про відшкодування втраченого заробітку, витрат на лікування і моральної шкоди задоволено частково.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 : 4 872 грн -у рахунок відшкодування втраченого середньомісячного заробітку потерпілого, починаючи з 22 травня 2016 року; 1 814,26 грн - витрат на лікування; 175 392 грн - втраченого заробітку внаслідок зменшення професійної працездатності одноразово за три роки за період з 22 травня 2013 року по 21 травня 2016 року; 100 000 грн -у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин22 травня 2013 року, близько о 16:00-16:15, перебуваючи за кермом автобуса «Setra-215 HT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , маючи на меті вийти з автобуса, в якому працював двигун і було вимкнене стоянкове гальмо, з власної необережності зачепив важіль коробки передач та ввімкнув передачу переднього ходу, унаслідок чого автобус поїхав вперед та вчинив наїзд на ОСОБА_3 , придавивши останнього до стіни. В результаті вказаних дій потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 25 травня 2022 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_2 без змін.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону в частині вирішення цивільного позову, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 судові рішення в цій частині та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів цивільного відповідача полягає в тому, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цивільного позову порушили принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, поклавши на нього тягар відповідальності за інших осіб, через яких сталася ампутація ноги потерпілого.
Так, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що суди під час вирішення цивільного позову не мали права враховувати загальну втрату працездатності потерпілого в розмірі 80%, оскільки вона обчислена з урахуванням відсутності правої нижньої кінцівки потерпілого, однак ампутація цієї кінцівки відбувалася не внаслідок нещасного випадку на виробництві, а внаслідок несвоєчасного надання потерпілому медичної допомоги.
Наголошує на тому, що суди не розмежували наслідки, які перебувають у причинному зв`язку із злочином, який інкриміновано ОСОБА_2 , та наслідками у вигляді ампутації ноги потерпілому, що не охоплюються висунутим обвинуваченням.
Також, ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій безпосередньо не дослідили довідки про доходи від 24 грудня 2013 року № 3 та про результати визначення ступеня втрати ОСОБА_3 професійної працездатності, якими обґрунтовували свої висновки при вирішенні цивільного позову.
Крім того, касатор вважає, що апеляційний суд не звернув увагу на порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 415 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а саме не врахування судом першої інстанції висновків і мотивів, з яких був скасований попередній вирок у цій справі.
Заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила постановлені у справі судові рішення залишити без змін.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій за ст. 128 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законність й обґрунтованості судового рішення в цій частині цивільний відповідач не оскаржує.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення цивільного позову не відповідають наведеним положенням процесуального закону.
Згідно з ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1197 ЦК розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що потерпілий ОСОБА_3 заявив цивільний позов до ОСОБА_2 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як володільця транспортного засобу, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів моральну і матеріальну шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням, а також втрачений заробіток (дохід) внаслідок зменшення професійної працездатності одноразово за три роки, а в подальшому у відсотках зменшення професійної працездатності, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, шляхом здійснення щомісячних платежів.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 , серед іншого зазначав, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 йому було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до втрати органу, встановлено 2 групу інвалідності та за рішенням медико-соціальної експертної комісії визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80%, що підтверджується відповідними довідками.
Місцевий суд, розглядаючи цивільний позов, дійшов висновку, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 є меншою за п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, а отже при обчисленні розміру втраченого заробітку (доходу) суд виходив з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Також, місцевий суд зазначив, що відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_3 становить 80%, а тому втрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого становить 4 872 грн (1218 грн x 5 = 6 090 грн; 6 090 грн х 80%= 4 872 грн).
Виходячи з наведеного, місцевий суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 4 872 грн у рахунок відшкодування втраченого середньомісячного заробітку потерпілого, починаючи з 22 травня 2016 року, та 175 392 грн втраченого заробітку внаслідок зменшення професійної працездатності одноразово за три роки за період з 22 травня 2013 року по 21 травня 2016 року (4 872 грн*36 місяців =175 392 грн).
Не погоджуючись із вироком місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи аналогічні тим, що зазначені в його касаційній скарзі. Зокрема, він вказував, що 80% втрати ОСОБА_3 працездатності встановлена останньому з урахуванням ампутації правої нижньої кінцівки потерпілого, однак такі наслідки не перебувають у причинному зв`язку з вчиненим ОСОБА_2 кримінальним правопорушенням і останньому не інкримінувались, а ампутація відбувалася внаслідок несвоєчасного надання потерпілому медичної допомоги. Таким чином, ОСОБА_1 стверджував, що суд не розмежував наслідки, які перебувають у причинному зв`язку із злочином, який інкриміновано ОСОБА_2 , та наслідками у вигляді ампутації ноги потерпілому, а тому безпідставно врахував загальну втрату працездатності ОСОБА_3 у розмірі 80%.
В обґрунтування своїх тверджень ОСОБА_1 посилався на висновок комісійної судово-медичної експертизи від 30 грудня 2014 року № 139/109/91-Д/2Д, в якому комісія експертів зауважила, що у зв`язку з тим, що після проведення ампутації правої нижньої кінцівки патологоанатомічне дослідження даної кінцівки в лікувальному закладі не здійснено, надати відповідь з судово-медичної точки зору щодо характеру ушкоджень в ділянці правої гомілки, а відповідно і будь-яких причинно-наслідкових зв`язків внаслідок чого здійснена така ампутація, а відповідно і встановлювати правильність обсягів у діагностиці, лікуванні травматичних ушкоджень в лікувальних закладах - МКЛ №1 та ОКЛ немає можливості. Одночасно комісія експертів у цьому висновку зазначила, що зважаючи на факт наявності ушкодження правої клубової артерії, що згідно записів у медичних документах супроводжувалося артеріальною недостатністю правої нижньої кінцівки, та було встановлено на етапі перебування ОСОБА_3 на стаціонарному лікуванні в МКЛ №1, беручи до уваги час травмування (приблизно 16:00 22 травня 2013 року) та час відновлення кровопостачання правої нижньої кінцівки (23 травня 2013 року 2:05-6:10), слід вказати, що в даному випадку термін гострої гіпоксії тканин кінцівки складає приблизно 10-14 годин. Виходячи з патоморфологічних процесів, які відбуваються у тканинах організму, які піддаються гіпоксії, за такого терміну її тривалості призводить до важких незворотних деструктивних процесів (в тому числі і на неуражених ділянках), які в кінцевому випадку викликають розвиток та прогресування ішемічних гангрен уражених кінцівок, однак в зв`язку з причинами, які вище вказані, достовірно підтвердити чи заперечити можливість розвитку таких патологічних процесів у правій нижній кінцівці нема можливості.
Аналогічну позицію висловлював цивільний відповідач і в суді першої інстанції.
Разом з тим, місцевий суд, не звернув уваги на такі твердження цивільного відповідача, не перевірив їх та не навів жодних мотивів на їх спростування.
Суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 419 КПК, обмежившись загальними фразами про правильність висновків місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, також не перевірив доводів цивільного відповідача в цій частині та не зазначив у своїй ухвалі мотивованих підстав, на яких вважав ці доводи необґрунтованими.
Таким чином, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися ключові твердження цивільного відповідача щодо неправильного вирішення цивільного позову і на них не надано вмотивованих відповідей.
Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК ст. 400 ЦПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції в частині вирішення цивільного позову не відповідають вимогам статей 370 419 КПК, а тому вони в цій частині підлягають скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Під час нового розгляду в порядку цивільного судочинства слід урахувати наведене, ретельно перевірити доводи цивільного відповідача, усунути допущені порушення, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу цивільного відповідача необхідно задовольнити часткового.
На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
Касаційну скаргу цивільного відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 25 травня 2022 року щодо ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6