№ 344/16560/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року

м. Київ

справа №344/16560/16

провадження №61-18207св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого судді Фаловської І.М.,

суддів: Ігнатенка В.М., Карпенко С.О. (судді-доповідача), Мартєва С.Ю., Стрільчука В.А.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Івано-Франківська міська рада,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Виробниче об`єднання «Карпати», Івано-Франківська обласна державна адміністрація,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Девляшевського В.А., Мелінишин Г.П., Томин О.О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Івано-Франківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Виробниче об`єднання «Карпати» (далі ДП «Виробниче об`єднання «Карпати»), Івано-Франківська обласна державна адміністрація, про визнання недійсним та скасування пункту 13 рішення Івано-Франківської міської ради від 8 липня 2016 року №220-6 «Про розгляд клопотання фізичних і юридичних осіб із земельних питань».

Позов мотивував тим, що він є власником нежитлових приміщень № 4 та № 4а на АДРЕСА_1 .

З метою набуття права користування земельною ділянкою, на якій розташоване вказане майно, він 25 серпня 2016 року звернувся до Управління земельних ресурсів Івано-Франківської міської ради і дізнався, що 8 липня 2016 року Івано-Франківською міською радою прийнято рішення №220-6, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП «Виробниче об`єднання «Карпати» площею 8,5097 га на АДРЕСА_1 для обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд. Цим же рішенням встановлено земельний сервітут на земельну ділянку для обслуговування нежитлового приміщення на першому поверсі, що належить ДП «Виробниче об`єднання «Карпати».

Позивач вважає, що при прийнятті рішення від 8 липня 2016 року №220-6 міською радою не враховано розміщення на відведеній ДП«Виробниче об`єднання «Карпати» земельній ділянці окремого приміщення, яке цьому підприємству не належить, а є його власністю, що порушує вимоги статті120Земельного кодексу України (далі ЗК України), частини першої статті377Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Також зазначав, що нежитлове приміщення АДРЕСА_2 він придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластпайп» (далі ТОВ «Пластпайп»), яке 5 жовтня 2007 року уклало з Івано-Франківською міською радою договір оренди земельної ділянки площею 0,2196га на АДРЕСА_1 для обслуговування стоянки транспортних засобів. За таких обставин вказана земельна ділянка належить йому на праві користуванні на таких самих умовах, що і попередньому користувачу ТОВ «Пластпайп».

З урахуванням збільшених у березні 2017 року позовних вимог, позивач просив визнати недійсним та скасувати пункт 13 рішення від 8 липня 2016 року №220-6 Івано-Франківської міської ради «Про розгляд клопотання фізичних і юридичних осіб із земельних питань», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП «Виробниче об`єднання «Карпати» площею 8,5097 га на АДРЕСА_1 для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Справа в судах переглядалась неодноразово і останнім рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 9 липня 2020 року, ухваленим у складі судді Бабій О.М., позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано пункт 13 рішення Івано-Франківської міської ради від 8 липня 2016 року №220-6 «Про розгляд клопотання фізичних і юридичних осіб із земельних питань», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП «Виробниче об`єднання «Карпати» площею 8,5097 га на АДРЕСА_1 для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на підставі договорів купівлі-продажу набув право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , відтак, до нього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. За таких обставин суд першої інстанції вважав, що Івано-Франківська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, позбавила позивача права користування земельною ділянкою під належними йому нежитловими приміщеннями, що є підставою для визнання рішення недійсним.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від9липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Встановивши, що попередні власники нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 ТОВ «Пластпайп» та ОСОБА_2 будь-яких речових прав на спірну земельну ділянку не мали, що підтверджується відсутністю їх реєстрації у Державному земельному кадастрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не набув право користування спірною земельною ділянкою, оскільки продавці на момент укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень не мали права користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Апеляційним судом також встановлено, що строк дії договору оренди земельної ділянки площею 0,2196га на АДРЕСА_1 , укладеного 5 жовтня 2007 року ТОВ «Пластпайп» з Івано-Франківською міською радою, на який посилається позивач, закінчився 7 грудня 2009 року; відомостей про продовження договору оренди земельної ділянки або про укладення нового матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року скасувати і залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від9липня 2020року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушення норм процесуального права, оскільки при вирішенні справи не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від4грудня 2018 року у справі №910/18560/16, від 5 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2018 року у справі №927/376/17, від17 квітня 2018року у справі №924/689/17.

Також апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Разом з цим, заявник вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, які мали значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе судове рішення.

Посилаючись на зазначене, заявник просив про задоволення касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2021 року Івано-Франківська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якій вказувала на безпідставність її доводів. На думку міської ради, суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам, а також врахував висновки Верховного Суду щодо застосування статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, викладені у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18, і ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Вказувала, що оскаржуваним рішенням Івано-Франківська міська рада не вирішувала питання передачі земельної ділянки у користування чи у власність ДП «Виробниче об`єднання «Карпати», а лише затвердила проект документації із землеустрою щодо земельної ділянки, яка перебувала до цього у постійному користуванні ДП«Виробниче об`єднання «Карпати» на підставі акта на право користування землею від 16 грудня 1976 року.

Отже, предметом оскарження є не розпорядче рішення власника земельної ділянки, на підставі якого можуть виникати, припинятися чи змінюватися ті чи інші права тієї чи іншої особи, а адміністративно-управлінське рішення органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень у сфері землеустрою на території м. Івано-Франківська.

Також посилалась, що копії договорів купівлі-продажу нерухомого майна від11лютого 2016 року та від 19 липня 2016 року, які надані позивачем, істотні умови щодо розміру та кадастрового номера земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на будівлю, не містять; виділення частини земельної ділянки під приміщеннями і присвоєння їй окремого кадастрового номера не здійснювалося.

Крім того, в оголошенні про повторний аукціон з продажу майна підприємства банкрута ТОВ «Пластпайп» за лотом № 1 у відомостях про земельну ділянку під приміщеннями першого поверху на АДРЕСА_1 зазначено про відсутність інформації щодо перебування земельної ділянки у власності чи користуванні товариства, а також про те, що право власності на земельну ділянку до покупця при продажу приміщення першого поверху не переходить.

У цьому ж оголошенні про проведення повторного аукціона з продажу майна ТОВ«Пластпайп» за лотом № 1 щодо приміщень другого та третього поверхів за тією ж адресою, які у подальшому придбані позивачем у ОСОБА_2 , вказано, що лот № 1 розташований на земельній ділянці, на яку право власності не зареєстроване і кадастровий номер не присвоєно і до переможця аукціона право на земельну ділянку не переходить.

Посилаючись на зазначене, а також на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 913/169/18, в якій зазначено, що якщо за продавцем нерухомого майна право власності або право користування на земельну ділянку не зареєстровано, то таке право не переходить до нового власника нерухомого майна, Івано-Франківська міська рада просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

У квітні 2021 року ДП «Виробниче об`єднання «Карпати» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року без змін.

ДП «Виробниче об`єднання «Карпати» вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що до позивача не перейшло право власності чи право користування спірною земельною ділянкою, оскільки попередній власник нерухомого майна не мав відповідного права на цю земельну ділянку. Також вказувало, що під час розгляду справи ОСОБА_1 не заперечував відсутність у нього будь-яких правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.

Зазначало, що посилання у касаційні скарзі ОСОБА_1 на неврахуванням апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від4грудня 2018 року у справі №910/18560/16, від 5 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2018 року у справі №927/376/17, від 17 квітня 2018року у справі №924/689/17, помилкові; вказані постанови застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, оскільки обставини та правовідносини не є подібними до справи, що розглядається.

ОСОБА_1 направив відповідь на відзив ДП «Виробниче об`єднання «Карпати», в якій вказував, що Івано-Франківська міська рада пунктом 13 рішення від8липня 2016 року № 220-6 «Про розгляд клопотання фізичних і юридичних осіб із земельних питань» вирішила питання щодо земельної ділянки, на якій розташована належна йому триповерхова будівля, що перебувала в оренді у попереднього землекористувача ТОВ «Пластпайп». Отже, приймаючи таке рішення, міська рада позбавила його права на земельну ділянку під належними йому нежитловими приміщеннями, що не відповідає вимогам земельного законодавства і порушує його право власності на земельну ділянку.

Посилаючись на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від12жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 і від 13 квітня 2016року у справі № 6-253цс16, просив про задоволення касаційної скарги.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області матеріали цивільної справи № 344/16560/16.

Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року.

Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 26 лютого 2021 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах

Великої Палати Верховного Суду від4грудня 2018 року у справі №910/18560/16, від 5 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2018 року у справі №927/376/17, від 17 квітня 2018року у справі №924/689/17.

Також підставами для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про порушення норм процесуального права, а саме недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів та встановлення обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Ухвалою Верховного Суду від 9 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 лютого 2016 року ТОВ «Пластпайп» в особі арбітражного керуючого ліквідатора товариства як продавець, з однієї сторони, та ОСОБА_1 як покупець, з іншої сторони, уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 4а на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Глущенко І.В. та зареєстровий за №394.

Рішенням Івано-Франківської міської ради № 40-3 від 28 січня 2016 року надано дозвіл ДП «Виробниче об`єднання «Карпати» на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 8,5309 га на АДРЕСА_1 під обслуговування виробничих приміщень, власником яких є Верховна Рада України, на праві повного господарського відання ДП«Виробниче об`єднання «Карпати».

У подальшому в зазначене рішення міської ради (пункт 36) внесені зміни за заявою ДП «Виробниче об`єднання «Карпати» та доповнено пунктом: «При умові встановлення земельного сервітуту для обслуговування нежитлових приміщень на першому поверсі на АДРЕСА_1 , що не належать ДП «Виробниче об`єднання «Карпати».

18 травня 2016 року відомості про земельну ділянку площею 8,5097 га на АДРЕСА_1 -Франківську внесені до Державного реєстру земель, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 20 червня 2017року, індексний номер 90059381.

Івано-Франківська міська рада на підставі наданого дозволу затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП «Виробниче об`єднання «Карпати» площею 8,5097 га на АДРЕСА_1 для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (пункт 13 рішення від8липня 2016 року №220-6 Івано-Франківської міської ради «Про розгляд клопотання фізичних і юридичних осіб із земельних питань»).

Також судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від19липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Холявка В.Я., ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 нежитлові приміщення виробничого корпусу №4 на вул. Галицькій, 201 у м.Івано-Франківську, площею 4 513,5 кв.м, що знаходяться на другому та третьому поверхах будівлі під літерою «А».

Тобто з 19 липня 2016 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить окрема будівля, яка складається з трьох поверхів на АДРЕСА_1 .

З витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 20 червня 2017 року суди встановили, що з 19 червня 2017 року право власності на земельну ділянку площею 8,5097 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:01:005:0041, зареєстровано за Івано-Франківською обласною державною адміністрацією, з правом користування ДП «Виробниче об`єднання «Карпати».

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів і пояснень на відзив, суд дійшов таких висновків.

Частина перша статті 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (пункт «г» частини третьої статті 152 ЗК України).

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

За змістом статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 78-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з частиною десятою статті 78-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Стаття 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлює, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Згідно з частинами першою, другою статті 120 ЗК України у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій та другій статті 120ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 викладено правовий висновок про те, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувачавласника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції досліджено копії договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 11 лютого 2016 року та від 19 липня 2016 рок і встановлено, що у цих договорах відомості про розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності будівлю або споруду, які є істотними умовами договору, не зазначені.

Встановлено і те, що у ТОВ «Пластпайп» на час відчуження нежитлових приміщень ОСОБА_1 не було правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташована будівля, і яка необхідна для її обслуговування; відсутність у попередніх власників ТОВ «Пластпайп» та ОСОБА_2 будь-яких речових прав на земельну ділянку під відчуженими приміщеннями підтверджується також відсутністю їх реєстрації в Державному земельному кадастрі, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з набуттям позивачем права власності на нежитлові приміщення, які розташовані на спірній земельній ділянці, до нього, як до нового власника цього нерухомого майна, в силу положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України не перейшло право власності чи право користування спірною земельною ділянкою, так як продавці на момент укладення договору купівлі-продажу не мали майнових прав на цю землю.

Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із висновками щодо застосування норм матеріального права, які викладені у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі №127/10011/18.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями статті 123 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною шостою статті 186 ЗК України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленомустаттею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

З урахуванням зазначених норм матеріального права, набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою, та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однакотримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом. При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію.

Саме такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 до органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не звертався.

За таких обставин апеляційний суд вважав, що рішення Івано-Франківської міської ради від 8 липня 2016року №220-6, зокрема його пункт 13, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП «Виробниче об`єднання «Карпати» площею 8,5097 га на АДРЕСА_1 , не суперечить актам цивільного законодавства і не порушує цивільні права або інтереси позивача.

Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції встановив, що з 1976 року ДП«Виробниче об`єднання «Карпати» є користувачем земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 8,5097 га (кадастровий номер 2610100000:01:005:0041) і відповідне речове право ДП «Виробниче об`єднання» «Карпати» посвідчене державним актом на право постійного користування землею, виданим на підставі рішення Івано-Франківського райвиконкому від2грудня 1976 року №401 та записаним 16 грудня 1976 року (із змінами) в державній книзі реєстрації землекористування.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі державного акта від 1976 року у користуванні Прикарпатського радіозаводу перебувала земельна ділянка площею 17 га на АДРЕСА_1 , у подальшому розмір цієї ділянки поступово зменшився до 8,5097га. Затверджений міською радою проект землеустрою цієї ділянки фактично відображає межі, розмір та конфігурацію земельної ділянки, яка залишилась у законному користуванні заснованого на державній формі власності підприємства, назва якого двічі змінювалась, а саме: спочатку Прикарпатський радіозавод, потім ВО«Карпати», а надалі ДП ««Виробниче об`єднання «Карпати».

Первинне перейменування Прикарпатського радіозаводу у «Виробниче об`єднання «Карпати» відбулося згідно наказу Міністерства радіопромисловості СРСР №213 ДСК від 4 березня 1988 року. Перейменування «Виробничого об`єднання «Карпати» в Державне підприємство «Виробниче об`єднання» «Карпати» мало місце на підставі наказу Міністра промислової політики України від 5 вересня 1995 року №1979. З моменту запровадження Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) згаданому підприємству присвоєно ідентифікаційний код 19389809, який залишається незмінним і після перейменування підприємства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 вересня 2019 року у справі №906/392/18 зазначала, що зміна назви юридичної особи із збереженням при цьому коду ЄДРПОУ свідчить про те, що підприємство з актуальним та попереднім найменуванням є однією і тією ж юридичною особою, а сама зміна найменування юридичної особи не являється підставою для припинення раніше набутого нею права постійного користування землею. При цьому зауважено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше надані їм у встановлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, визначених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2006 року.

Вирішуючи справу, апеляційний суд зазначав, що нерухоме і рухоме майно ніколи не належало ні Прикарпатському радіозаводу, ні ДП «ВО «Карпати» на праві власності, оскільки незмінно перебувало і продовжує залишатись у державній власності, за підприємством реєструвалось тільки право господарського відання на нього, а щодо землі право постійного користування.

Крім того, ДП «Виробниче об`єднання «Карпати» не являється новоствореним підприємством і воно не було створено в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу чи перетворення) в розумінні частини першої статті 104 ЦК України, а відтак, це підприємство згідно положень статті 73 Господарського кодексу України є повним правонаступником державного підприємства Прикарпатський радіозавод, яке двічі перейменовувалось з метою приведення його найменування та підпорядкування у відповідність до вимог закону. Це знайшло відображення у статуті підприємства, зокрема, в редакції від 24 квітня 2018 року та в редакції від 13 жовтня 2020 року, копії яких долучено до справи.

Отже в даному випадку має місце правонаступництво, є загальновідомим і преюдиційним фактом, який, зокрема, встановлено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2014 року у справі №к/800/62659/13.

Таким чином, на підставі державного акта від 1976 року у ДП «Виробниче об`єднання» «Карпати» виникло і зберігається дотепер право користування земельною ділянкою площею 8,509 га на АДРЕСА_1 , оскільки із законного землекористування державного підприємства площею 8,5097 га ніяких ділянок не вилучалось, а відтак, оскаржуваним позивачем рішенням фактично підтверджено право підприємства на земельну ділянку визначеної площі та конфігурації. Зазначене рішення ніяким чином не перешкоджає подальшій реалізації прав та законних інтересів ОСОБА_1 , як власника нежитлового приміщення.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд встановивши зазначені обставини справи, застосувавши норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також врахувавши позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним та скасування пункту 13 рішення Івано-Франківської міської ради від8липня 2016року №220-6 «Про розгляд клопотання фізичних і юридичних осіб із земельних питань».

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від4грудня 2018 року у справі №910/18560/16, від 5 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2018 року у справі №927/376/17, від17 квітня 2018року у справі №924/689/17.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року (справа №910/18560/16), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційних скарг Київського квартирно-експлуатаційного управління та Головної військової прокуратури на рішення Господарського суду м. Києва від7лютого 2017 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 30серпня 2017 року у справі за позовом заступника Генерального прокурора України Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнології», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, військова частина НОМЕР_1 , про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і визнання відсутність права користування земельною ділянкою.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року справа (№713/1817/16ц) прийнята за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від13січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від11травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення Чорногузівської сільської ради №514-40/15 «Про затвердження акта узгоджувальної комісії від 7 лютого 2015року», яким узгоджувальна комісія Чорногузівської сільської ради погодила межі земельної ділянки для надання в оренду ОСОБА_3 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по межі із земельною ділянкою позивача, а також визнала претензії позивача щодо меж земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,0010га безпідставними.

Отже доводи заявника щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року та від 5 грудня 2018 року касаційний суд вважає безпідставними, оскільки предмет спору, підстави позову та фактичні обставини справ, на які посилається заявник, і фактичні обставини справи, яка переглядається, є різними, а відтак, відсутні правові підстави вважати, що суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Разом з цим, необхідно зазначити, що постанови Верховного Суду від 16 червня 2018 року у справі справа №927/376/17 та від 17 квітня 2018 року у справі справа №924/689/17, які також були підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні, тому касаційний суд позбавлений можливості перевірити застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Підставами для відкриття касаційного провадження були і доводи заявника про порушення норм процесуального права, а саме недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів та встановлення обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Зазначена підстава касаційного оскарження також не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду, оскільки частина перша статті77ЦПК України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК країни).

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені заявником доводи порушення апеляційним судом норм процесуального права фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судових рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 410 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І.М. Фаловська В.М.Ігнатенко С.О.Карпенко С.Ю. Мартєв В.А.Стрільчук