№ 344/1896/16-ц

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 344/1896/16-ц

провадження № 61-2130св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи за первісними позовними вимогами:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради,

учасники справи за зустрічними позовними вимогами:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Реєстраційна служба Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду

Івано-Франківської області від 15 червня 2021 року у складі судді

Антоняка Т. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 17 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Томин О. О.,

Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, про визнання недійсним договору, припинення права власності, скасування державної реєстрації, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Реєстраційноїслужби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, припинення права власності та скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 червня 2001 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (продавці) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 22 вересня 2015 року та рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2015 року у справі № 0907/2-4264/2011 частково задоволено первісний позов ОСОБА_1 , відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та визнано незаконним рішення Івано-Франківської міської ради від 02 грудня 2008 року «Про внесення доповнень до програми приватизації в м. Івано-Франківську на 2008-2010 роки»

в частині п. 29 додатку 2 «Перелік об`єктів комунальної власності міста, які використовуються мешканцями для господарських потреб і підлягають приватизації шляхом викупу». Також вказаними рішеннями визнано незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16 грудня 2008 року № 616 «Про оформлення права власності на нерухоме майно» в частині п. 16 додатку до рішення «Перелік нерухомого майна, на яке оформляється право власності за територіальною громадою міста в особі Івано-Франківської міської ради».

У зазначеній справі судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 24 травня 2001 року власниками квартири АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Відповідно до технічного паспорта до вказаної квартири належить комора

в підвалі площею 16,23 кв. м, 18,9 кв. м, 14,7 кв. м на підставі довідки ЖЕО

№ 9. Згідно з планом підвального приміщення до квартири АДРЕСА_2 належать підвальні приміщення, позначені цифрами І, ІІ, VI, VII. У подальшому власником вказаної квартири став ОСОБА_1 (позивач у цій справі) на підставі договору купівлі-продажу, відповідно до пункту 1 якого до складу квартири входять три комори у підвальних приміщеннях.

У вказаній справі зроблено висновок про те, що будучи власниками квартири, до якої належали підвали, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 мали право розпоряджатися квартирою і підвалами на користь ОСОБА_1 . У свою чергу відповідачем ОСОБА_2 не доведено наявності правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 24 травня 2001 року в частині приватизації комор, оскільки перехід підсобних приміщень, які належать до житлового приміщення, відповідно до рішення Конституційного Суду України здійснюється одночасно із приватизацією житла і не потребує виконання будь-яких додаткових формальностей.

Разом із тим у скасованому судами рішенні Івано-Франківської міської ради від 02 грудня 2008 року «Про внесення доповнень до програми приватизації в м. Івано-Франківську на 2008-2010 роки» (у справі № 0907/2-4264/2011) було визначено перелік нерухомих об`єктів, які підлягають приватизації,

і до такого переліку внесено підвальне приміщення площею 30,9 кв. м на АДРЕСА_3 . Відповідачем ОСОБА_2 подано до суду витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, в якому зазначено про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 .

Приміщення позивача та відповідача в рішеннях судів визначено цифрами VI, VII, однак за наслідком їх обмірів вказано різні площі. Так, у позивача підвальні приміщення зазначені цифрами VI, VII, мають загальну площу

30,93 кв. м, тобто приміщення з цифрою VI - 14,7 кв. м, приміщення VII - 16,23 кв. м. У відповідача ті самі приміщення (що не заперечувалося відповідачем у справі № 0907/2-4264/2011) вказані іншою площею -

31,7 кв. м, тобто приміщення з цифрою VI - 13,9 кв. м, приміщення з цифрою VII - 17,8 кв. м, що пояснюється здійсненням обмірів різними інвентаризаторами.

Таким чином, існування договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, на підставі якого відповідач отримала витяг про реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення, а також існування різних реєстраційних номерів порушує право власності ОСОБА_1 на спірне майно та створює можливість відчуження відповідачем його приміщень третім особам.

У листі Фонду комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська на запит ОСОБА_1 повідомлено, що між Фондом та

ОСОБА_2 дійсно було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 . При цьому Фонд вказує та визнає, що підвальні приміщення були приватизовані ОСОБА_3 (попередній власник його квартири) разом із квартирою, про що було видано свідоцтво про право власності від 24 травня 2001 року.

З огляду на викладене, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 від 19 березня 2009 року, укладений між Фондом комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська та ОСОБА_2 ; припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення, реєстраційний номер 26351009, номер запису 3381.

30 травня 2016 року надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації нерухомого майна.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилалася

на те, що реєстрація права власності ОСОБА_1 на квартиру

АДРЕСА_1 з коморами в підвалі є незаконною та безпідставною, оскільки під час реєстрації спірне майно було обтяжене. Так, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 квітня 2009 року, реєстраційний номер 26351009, їй на праві власності належали і належать нежитлові підвальні приміщення площею 31,7 кв. м на АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 2009 року. Також ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської областівід 30 травня 2011 року за заявою ОСОБА_1 у справі № 0907/2-4264/11 було накладено арешт на вказані нежитлові підвальні приміщення. Крім цього, станом на дату реєстрації права власності на спірне майно за позивачем розгляд справи

№ 0907/2-4264/11 ще не був завершений.

Крім того, реєстрація була проведена на день раніше, ніж прийнято рішення. В описі об`єкта вказані лише три комори в підвалі, хоча об`єкт нерухомого майна - квартира з коморами в підвалі. Різниця між загальною

та житловою площею складає 21,3 кв. м, у той час як лише площа трьох комор - 49,83 кв. м. До того ж на час реєстрації квартири це приміщення було переведене в нежитлове (2001 рік) і станом на момент розгляду справи це є кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Вказана обставина підтверджується архівними витягами рішення МВК Івано-Франківської міської ради № 392

від 25 вересня 2001 року.

Посилаючись на проведення державної реєстрації нерухомого майна з порушенням вимог законодавства, просила суд скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 та комори в підвалі площею 16,23 кв. м, 18,9 кв. м, 14,7 кв. м

на АДРЕСА_3 , номер об`єкта нерухомого майна 701331326101 від 11 серпня 2015 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 15 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень

на АДРЕСА_3 від 19 березня 2009 року, укладений між Фондом комунальної власності територіальної громади

м. Івано-Франківська та ОСОБА_2

Припинено право власності та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення, що знаходяться на АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 26351009, номер запису 3381 у Книзі № 33в.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада

2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєднався Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської областівід 15 червня 2021 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що оскільки у справі № 0907/2-4264/2011 визнано незаконним рішення Івано-Франківської міської ради від 02 грудня 2008 року «Про внесення доповнень до програми приватизації в м. Івано-Франківську на 2008-2010 роки» в частині п. 29 додатку № 2 «Перелік об`єктів комунальної власності міста, які використовуються мешканцями для господарських потреб і підлягають приватизації шляхом викупу», визнано незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16 грудня 2008 року № 616 «Про оформлення права власності на нерухоме майно в частині додатку № 16 до рішення «Перелік нерухомого майна, на яке оформляється право власності за територіальною громадою міста в особі Івано-Франківської міської ради», а тому всі подальші дії та правочини, вчинені на підставі цих рішень, також є незаконними, оскільки для таких не існує правової підстави.

Правовою підставою для реєстрації права власності на спірні приміщення за позивачем ОСОБА_1 був договір купівлі-продажу від 22 червня

2001 року, який є чинним та не оскаржувався, що свідчить про відсутність правових підстав для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 лютого 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської областівід 15 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2

та комори в підвалі площею 16,23 кв. м, 18,9 кв. м, 14,7 кв. м на АДРЕСА_3 , номер об`єкта нерухомого майна 701331326101 від 11 серпня 2015 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У квітні 2022 року справу № 344/1896/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Судами першої та апеляційної інстанцій у порушення норм процесуального права не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі

№ 575/476/16-ц. У вказаних постановах, зокрема, зазначено про те, що у випадку спливу позовної давності, якщо про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску. Відповідач тричі зверталася до суду із заявою про застосування судами позовної давності, оскільки ОСОБА_1 не довів, що про порушене право він дізнався лише

у 2013 році, навпаки, доказами у справі підтверджено, що позивач ще

у 2010 році звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 , Фонду комунальної власності про визнання недійсним договору купівлі-продажу і ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2010 року відкрито провадження у справі № 2-10851/2010, що свідчить про обізнаність позивача щодо існування спірного договору купівлі-продажу. Вказане також підтверджується клопотанням ОСОБА_1 від 01 березня 2011 року про забезпечення позову у справі № 2-10851/2010.

Таким чином, судами порушено норми процесуального права та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення статей 261 267 ЦК України.

Також судами помилково не застосовано положення статті 255 ЦПК України та не закрито провадження у справі. У свою чергу, у справі

№ 0907/2-4264/11 предметом розгляду вже були вимоги про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу.

Доводи інших учасників справи

У травні 2022 року Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради подав до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу, відповідно до змісту якого просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , стягнути з позивача судовий збір, сплачений за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги.

Як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради посилається на порушення позивачем позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Про факт обізнаності позивача в частині порушення його прав свідчить звернення ОСОБА_1 із позовом

09 листопада 2010 року у справі № 2-10851/2010, а також лист Фонду комунальної власності від 02 грудня 2010 року № ФКВ-03/1284, на який посилаються в мотивувальних частинах рішень суди в цій справі.

Крім того, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу вже була предметом судового розгляду (справа № 0907/2-4264/11).

У травні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить суд залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які зводяться до незгоди з висновками судів щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Позивач про порушення своїх прав дізнався лише 12 лютого 2016 року, коли отримав довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно з копією довідки ЖЕО № 9 у м. Івано-Франківську від 16 травня 2001 року № 235 у користуванні квартири АДРЕСА_1 (квартиронаймач ОСОБА_3 ) знаходяться підвальні приміщення площею 16,23 кв. м, 18,9 кв. м, 14,7 кв. м відповідно до позицій 1, 2, 3, 6, 7 (т. 1, а. с. 93).

Відповідно до копії архівного витягу від 18 січня 2012 року № Б-13 з розпорядження міського голови від 24 травня 2001 року № 267-р «Про приватизацію квартир державного житлового фонду» визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 188).

22 червня 2001 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу продали, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат та трьох комор, що розташовані в підвалі. Загальна площа цієї квартири становить 66,5 кв. м, а житлова площа -

45,2 кв. м; комори площею 16,23 кв. м, 18,9 кв. м та 14,7 кв. м. Квартира, що відчужується, належить продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду 24 травня 2001 року згідно з розпорядженням міського голови № 267-р від 24 травня 2001 року і зареєстрованого Івано-Франківським ОБТІ за № 5126/86 (т. 2, а. с. 104).

Нотаріально посвідченими заявами від 21 квітня 2001 року та від 28 серпня 2001 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надано дозвіл на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_1 під кафе або магазин (т. 1, а. с. 120-122).

Згідно з копією архівного витягу від 27 травня 2016 року № 107/4-07

з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради

від 25 вересня 2001 року № 392 ОСОБА_1 дозволено проведення проектно-пошукових робіт відповідно до висновків міжвідомчої комісії (протокол № 177 від 30 вересня 2001 року) для переобладнання з прибудовою викупленої квартири АДРЕСА_1 під кафе (т. 1, а. с. 88, 156). А згідно з копією архівного витягу № 118а/4-07 від 16 червня 2016 року з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27 листопада 2001 року № 473 ОСОБА_1 дозволено переобладнання з прибудовою квартири під кафе (т. 1, а. с. 157).

Відповідно до копії архівного витягу № 118/4-07 від 16 червня 2016 року з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15 квітня 2003 року № 169 вирішено затвердити акт готовності до експлуатації кафе на АДРЕСА_4 , загальною площею 128,0 кв. м (власник -

ОСОБА_1 ) (т. 1, а. с. 113, 158).

11 серпня 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2001 року, серія та номер

Д-907, зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру двохкімнатну з коморами в підвалі за адресою: АДРЕСА_3 . Загальна площа 66,5 кв. м, житлова площа 45,2 кв. м. Комори в підвалі площею 16,23 кв. м, 18,9 кв. м, 14,7 кв. м (т. 1, а. с. 16, 51, 77).

Також судами встановлено, що 22 травня 2007 року між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як орендодавцем та

ОСОБА_2 як орендарем укладено договір оренди нежитлових приміщень № ДО-3130, згідно з умовами якого на підставі рішення виконавчого комітету міської ради від 22 травня 2007 року № 228

ОСОБА_2 передано в строкове платне користування нежитлові приміщення площею 30,9 кв. м (приміщення VІ, VІІ згідно з поверховим планом на будинок на АДРЕСА_3 , виготовленим Івано-Франківським ОБТІ 19 травня 1992 року), розташовані в підвалі будинку, який перебуває на балансі житлово-експлуатаційної організації № 9 (т. 2,

а. с. 17-22).

Відповідно до копії акта приймання-передачі від 22 травня 2007 року ОСОБА_2 як орендар прийняла в оренду вищевказані нежитлові приміщення (т. 2, а. с. 23).

19 березня 2009 року Фонд комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого Фонд зобов`язався передати у власність останньої шляхом викупу нежитлові підвальні приміщення в будинку

на АДРЕСА_3 , площею 31,7 кв. м (т. 1,

а. с. 19-20).

За актом прийому-передачі нежитлових підвальних приміщень у будинку на АДРЕСА_3 від 25 березня 2009 року Фонд комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська передав, а ОСОБА_2 прийняла вказані нежитлові приміщення (т. 1,

а. с. 50).

Згідно з копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22568188 від 24 квітня 2009 року, копією інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 53153618 від 12 лютого 2016 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 101 від 19 березня 2009 року зареєстровано право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . Форма власності - приватна, частка - 1/1 (т. 1, а. с. 17).

З копії листа Фонду комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська Івано-Франківської міської ради № ФКВ-03/1284 від 02 грудня 2010 року у відповідь на звернення ОСОБА_1 встановлено, що після укладення договору купівлі-продажу 19 березня 2009 року нежитлових підвальних приміщень у будинку на АДРЕСА_3 з ОСОБА_2 виявилося, що вказані підвальні приміщення були приватизовані ОСОБА_3 разом із квартирою, про що було видано свідоцтво про право власності

24 травня 2001 року. Враховуючи викладене, Фонд комунальної власності

10 листопада 2010 року листом № ФКВ-03/1179 звернувся до ОСОБА_2 з пропозицією розірвати договір купівлі-продажу № 101 від 19 березня

2009 року за згодою сторін. У свою чергу Фонд комунальної власності гарантував повернути ОСОБА_2 витрати, понесені нею при приватизації вказаних приміщень. Однак у вказаний термін письмової відповіді від неї не поступило (т. 1, а. с. 22).

17 лютого 2011 року Фонду комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача: Івано-Франківська міська рада, ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень

на АДРЕСА_3 від 19 березня 2009 року. Ухвалою

Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської областівід 18 квітня 2012 року позовну заяву залишено без розгляду за заявою позивача (т. 1,

а. с. 48-49).

Також у справі № 0907/2-4264/11 рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2015 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фонду комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання договору недійсним, визнання права власності. Визнано незаконним рішення Івано-Франківської міської ради від 02 грудня 2008 року «Про внесення доповнень до програми приватизації в м. Івано-Франківську на 2008-2010 роки» в частині п. 29 додатку № 2 «Перелік об`єктів комунальної власності міста, які використовуються мешканцями для господарських потреб і підлягають приватизації шляхом викупу»; визнано незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 616

від 16 грудня 2008 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно» в частині додатку № 16 до рішення «Перелік нерухомого майна, на яке оформляється право власності за територіальною громадою міста в особі Івано-Франківської міської ради»; визнано право власності на нежитлові підвальні приміщення на АДРЕСА_3 , зазначені в технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_2 : 14,7 кв. м під цифрою VІ, площею 16,2 кв. м під цифрою VІІ за ОСОБА_1 . В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 24 травня 2001 року, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації житлового фонду ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 у частині приватизації комор площею 16,23 кв. м, 18,9 кв. м, 14,7 кв. м та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22 червня 2001 року, укладеного між

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , відмовлено (т. 1, а. с. 8-11).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2015 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської областівід 22 вересня 2015 року в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на нежитлові підвальні приміщення на АДРЕСА_3 , зазначені в технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_2 , площею 14,7 кв. м та площею 16,2 кв. м, скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У решті рішення залишено без змін. Зазначено, що спірні підвальні приміщення належать на праві власності ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 22 червня 2001 року, а тому суд першої інстанції помилково повторно визнав право власності за ОСОБА_1 на спірні підвальні приміщення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 від 19 березня 2009 року, укладеного між Фондом комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська та ОСОБА_2 , суди вважали, що вказаний договір завершив свою дію і не порушує будь-яких прав позивача. В судовому засіданні позивач надав пояснення про те, що відповідач фактично не користувалася спірними підвалами. Отже, порушення речових прав позивача на володіння і користування спірним підвалом не було здійснено. Тому позивачем не доведено правових підстав для визнання зазначеного договору недійсним. У зв`язку із припиненням спірного договору відсутні і підстави і для визнання такого договору недійсним (т. 1, а. с. 12-15).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві та поясненнях на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржуване рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Звертаючись до суду із позовом у лютому 2016 року, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень

на АДРЕСА_3 від 19 березня 2009 року, укладений між Фондом комунальної власності територіальної громади

м. Івано-Франківська та ОСОБА_2 ; припинити право власності

та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення, реєстраційний номер 26351009, номер запису 3381.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що 15 квітня 2016 року нею подано до суду заперечення на позов із клопотанням про застосування позовної давності та закриття провадження у справі. Матеріали справи не містять вказаного процесуального документа.

Разом із тим 15 квітня 2016 року ОСОБА_1 подав до суду заперечення на клопотання відповідача про застосування позовної давності та закриття провадження у справі (а. с. 44, 45, т. 1).

У подальшому 06 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про долучення доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_1

з існуванням спірного договору купівлі-продажу та, відповідно, факту пропуску ним позовної давності (а. с. 155, т. 1).

15 травня 2019 року ОСОБА_2 подала до суду клопотання про відновлення її заперечення на позов із клопотанням про застосування позовної давності та закриття провадження у справі, посилаючись на те, що під час ознайомлення зі справою було виявлено його відсутність і додатково просила суд застосувати позовну давність у справі (а. с. 231, т. 1).

29 вересня 2019 року ОСОБА_2 повторно звернулася до суду із заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому просила суд застосувати позовну давність до спірних правовідносин або закрити провадження у справі на підставі статті 255 ЦПК України (а. с. 235, 236, т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у цій справі, суд першої інстанції не вирішив питання щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності. У свою чергу, апеляційний суд, відхиляючи посилання ОСОБА_2 на пропуск позивачем строку позовної давності,

свій висновок мотивував тим, що з матеріалів справи не вбачається,

а ОСОБА_2 не доведено, що ОСОБА_1 мав можливість ознайомитися

з відомостями про реєстрацію права власності на спірні підвальні приміщення за ОСОБА_2 до березня 2013 року.

Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду в повній мірі не погоджується з огляду на таке.

Предметом позову у справі, що переглядається, є договір купівлі-продажу нежитлових приміщень на АДРЕСА_3

від 19 березня 2009 року, укладений між Фондом комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська та ОСОБА_2 . Позовні вимоги про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення, реєстраційний номер 26351009, номер запису 3381, є похідними.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності

є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v.

THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк,

у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду

від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20)).

Запроваджений нормами ЦК України інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу. Дія інституту позовної давності є проявом принципу правової визначеності, який забезпечує стабільність цивільних правовідносин у суспільстві.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним із поважних причин.

Окрім правового механізму, який визначає поважність причин пропуску позовної давності, законодавець регламентував правові підстави та наслідки переривання позовної давності.

Так, статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом. Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач

ОСОБА_1 13 грудня 2010 року у справі № 0907/2-4264/11 подав до суду позов до ОСОБА_2 , Фонду комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська, Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, у якому просив:

- визнати незаконним рішення Івано-Франківської міської ради

від 02 грудня 2008 року «Про внесення доповнень до програми приватизації в м. Івано-Франківську на 2008-2010 року» в частині

п. 29 додатку 2 «Перелік об`єктів комунальної власності міста, які використовуються мешканцями для господарських потреб і підлягають приватизації шляхом викупу»;

- визнати незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16 грудня 2008 року № 616 «Про оформлення права власності на нерухоме майно» в частині п. 16 додатку до рішення «Перелік нерухомого майна, на яке оформляється право власності за територіальною громадою в особі Івано-Франківської міської ради»;

- визнати незаконним рішення Івано-Франківської міської ради

від 25 лютого 2009 року «Про затвердження висновків оцінювачів про вартість об`єктів комунальної власності і надання дозволу на їх приватизацію» в частині п. 9 додатку до рішення «Перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська, що підлягають приватизації за визначеними способами та вартістю, визначеною шляхом проведення незалежної оцінки їх вартості»;

- визнати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень на

АДРЕСА_3 від 19 березня 2009 року, укладений між Фондом комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська та ОСОБА_2 , недійсним;

- визнати за ним право власності на спірні нежитлові приміщення.

01 березня 2011 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про забезпечення позову у справі, у якому просив накласти арешт на нежитлові приміщення на АДРЕСА_3 до вирішення справи по суті, посилаючись на те, що Фондом комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська відчужено спірні комори, а ОСОБА_2 отримала в Івано-Франківському БТІ витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 100, 101, т. 1).

Крім того, в обґрунтування позову у справі, що переглядається, який подано у лютому 2016 року, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на лист Фонду комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська

від 02 грудня 2010 року № ФКВ-03/1284, у якому надано відповідь на його заяву від 09 листопада 2010 року та вказано про те, що після укладення договору купівлі-продажу 19 березня 2009 року нежитлових підвальних приміщень у будинку на АДРЕСА_3 з ОСОБА_2 виявилося, що вказані підвальні приміщення були приватизовані ОСОБА_3 разом із квартирою, про що було видано свідоцтво про право власності 24 травня 2001 року.

Верховний Суд наголошує, що якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Суд апеляційної інстанції не звернув належної правової уваги на наведе вище, не вирішив питання про застосування позовної давності до спірних правовідносин, не встановив моменту обізнаності позивача про укладення спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 від 19 березня 2009 року, не з`ясував наявність/відсутність поважних причин пропуску такого строку, не перевірив доводів відповідача про факт обізнаності ОСОБА_1 щодо порушеного його права та не дослідив докази на їх підтвердження, у результаті чого дійшов передчасного висновку про відсутність спливу позовної давності без визначення конкретної дати початку її перебігу.

Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судами не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати оцінку доказам, колегія суддів частково приймає частково доводи касаційної скарги та з метою процесуальної економії вважає за необхідне справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно також встановити, який об`єкт цивільного права є предметом спору та належить на праві власності

ОСОБА_1 із урахуванням документів, що вказують на переобладнання з квартири на кафе, врахувати викладене в цій постанові, повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, надати належну оцінку доказам: кожному доказу окремо, а також взаємному зв`язку доказів у їх сукупності, у результаті чого ухвалити законне та справедливе рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обстави справи, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за статтею 411 ЦПК України для повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення питання пропуску позовної давності та наявності поважних причин такого пропуску.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 18 травня 2020 року

у справі № 530/1731/16-ц зроблено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, колегія суддів не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада

2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук