№ 344/20660/18

Постанова

Іменем України

09 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 344/20660/18

провадження № 61-410св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування», яке змінило назву на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС»,

за зустрічним позовом:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2021 року у складі судді Татарінової О. А., додаткове рішення цього суду від 27 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., та за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - ПрАТ «СК «АХА»), яке змінило назву на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі - ПрАТ «СК «АРКС»), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що 06 березня 2018 року між ним та відповідачем було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 58020а8і (далі - Договір страхування), за умовами якого застраховано його майнові інтереси, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (далі - ТЗ) «MazdaСX-5», реєстраційний номер НОМЕР_1 . 01 квітня 2018 року належний йому автомобіль, який був припаркований біля будинку по АДРЕСА_1 , викрали невідомі особи. Цього ж дня він повідомив страховика про подію за телефоном, вказаним у Договорі страхування, та подав до Івано-Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області(далі - Івано-Франківський ВП ГУНП) заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК України), на підставі якої працівниками поліції було відкрито кримінальне провадження № 12018090010001286. Крім того, 03 квітня 2018 року він у письмовій формі повідомив відповідача про викрадення застрахованого автомобіля. 18 червня 2018 року він звернувся до ПрАТ «СК «АХА» із заявою, в якій просив скласти страховий акт та виплатити йому страхове відшкодування. 20 червня 2018 року відповідач направив йому лист, в якому зазначив, що за умовами пункту 29.15 Договору страхування страховик має право відстрочити складання страхового акта (прийняття рішення за подією) у випадку, якщо у нього є сумніви в правомірності вимог на одержання страхувальником відшкодування, - до того часу, поки не будуть представлені необхідні докази, але не більше ніж на 3 (три) місяці з дня отримання від страхувальника заяви на виплату страхового відшкодування та інших документів та/або інформації, передбачених розділом 28 цього Договору. Однак після закінчення тримісячного строку ПрАТ «СК «АХА» не склала страховий акт. 26 жовтня 2018 року він повторно звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, до якої долучив копію листа Івано-Франківського ВП ГУНП від 24 жовтня 2018 року № Я-25/108/46/02-2018, у якому вказується про те, що його визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12018090010001286 і що в ході проведення досудового розслідування у нього вилучено свідоцтво про реєстрацію викраденого ТЗ та два ключі від замка запалювання автомобіля. Проте на час подання цього позову страховий акт відповідач так і не склав. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати дії ПрАТ «СК «АХА» щодо неналежного виконання умов Договору страхування протиправними; зобов`язати відповідача скласти страховий акт згідно з пунктом 29.3 вказаного Договору за подією викрадення ТЗ, яка мала місце 01 квітня 2018 року.

В лютому 2019 року ПрАТ «СК «АРКС» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, в якому просило: визнати недійсним договір купівлі-продажу ТЗ «Mazda СХ-5», укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу ТЗ «Mazda СХ-5», укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним Договір страхування, укладений між ним і ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПрАТ «СК «АРКС» посилалося на те, що після отримання заяви ОСОБА_1 про настання страхової події компанія самостійно почала збирати відомості, пов`язані із страховим випадком. На підставі здобутої інформації з`ясовано, що 16 червня 2012 року автомобіль «Mazda СХ-5» було зареєстровано за ОСОБА_2 21 березня 2013 року в результаті короткого замикання електромережі в гаражі названого відповідача виникла пожежа, внаслідок якої згаданий ТЗ вщент згорів. Таким чином, оскільки через повне знищення вогнем автомобіль «Mazda СХ-5» не підлягав відновленню, то ОСОБА_2 не міг продати цей ТЗ ОСОБА_3 , а той, у свою чергу, відчужити його ОСОБА_1 . Це означає, що на страхування було надано інший автомобіль, про викрадення якого заявлено до страхової компанії. Укладений 01 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу ТЗ підлягає визнанню недійсним, так як цей правочин суперечить вимогам статті 203, частини першої статті 626 (відсутній предмет договору та будь-які ознаки та підтвердження особистого волевиявлення продавця на його укладення), частини першої статті 228 (правочин спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Беручи до уваги, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу теж слід визнати недійсним. Відповідно ОСОБА_1 не має майнового інтересу до автомобіля «Mazda СХ-5», він не є його законним власником, а в Договорі страхування відсутній його предмет.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2021 року в задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, місцевий суд виходив з того, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом ще не настав строк для прийняття страховиком відповідного рішення за подією викрадення ТЗ «Mazda СХ-5». 18 квітня 2019 року ПрАТ «СК «АХА» повідомило позивача про те, що заявлений ним випадок кваліфікований як нестраховий, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування. Таким чином, у контексті обставин цієї справи та характеру спірних правовідносин ОСОБА_1 слід оскаржувати рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ПрАТ «СК «АРКС» не доведено порушення його прав укладенням оспорюваних договорів купівлі-продажу автомобіля «Mazda СХ-5», як і не доведено обставин для визнання недійсним Договору страхування.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «АРКС» судові витрати на правничу допомогу в розмірі 25 368 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування ПрАТ «СК «АРКС» понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що в задоволенні первісного позову відмовлено, однак враховуючи складність справи і обсяг виконаної адвокатом роботи, а також те, що стороною позивача наведено належні обґрунтування невідповідності заявлених витрат критеріям реальності, розумності та співмірності, наявні підстави для зменшення їх розміру з 51 867 грн до 25 368 грн.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «АРКС» залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2021 року та додаткове рішення цього суду від 27 липня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

06 січня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив: скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в частині відмови в задоволенні первісного позову і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов; скасувати додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 липня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ПрАТ «СК «АРКС» про стягнення витрат на правничу допомогу.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 344/3860/16-ц. ПрАТ «СК «АРКС» не виконало свої договірні зобов`язання зі складання страхового акта за подією викрадення належного йому автомобіля. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

17 січня 2022 року ПрАТ «СК «АРКС» також подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення: в частині мотивування підстав для відмови в задоволенні первісного позову змінити шляхом доповнення їх мотивувальних частин іншими підставами відмови в задоволенні позову, крім його передчасності; в частині відмови в задоволенні зустрічного позову - скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, ПрАТ «СК «АРКС» вказало, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 382/677/17, від 30 липня 2020 року у справах № 359/3391/18 та № 624/945/16-ц, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Наявні в матеріалах справи докази свідчать не лише про передчасність подання ОСОБА_1 позову, а й про його надуманість, безпідставність і відсутність прав та повноважень на отримання страхового відшкодування. Заявлений позивачем за первісним позовом випадок незаконного заволодіння автомобілем «Mazda CX-5» не може бути визнано страховим за ризиком «Викрадення», оскільки відсутнє підтвердження компетентних органів про те, що заволодіння ТЗ відбулося шляхом крадіжки, грабежу або розбою. Оскільки через повне знищення вогнем автомобіль «Mazda СХ-5» не підлягав відновленню, то ОСОБА_2 не міг продати цей ТЗ ОСОБА_3 , а останній, у свою чергу, відчужити його ОСОБА_1 . Це означає, що позивачем заявлено про незаконне заволодіння іншим ТЗ, ніж той, що застраховано за Договором страхування. Крім цього, ПрАТ «СК «АРКС» зазначило, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У травні 2022 року ПрАТ «СК «АРКС» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило закрити касаційне провадження за цією скаргою з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, а в разі її розгляду по суті - залишити скаргу без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «СК «АРКС» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року та витребувано матеріали цієї справи з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

09 лютого 2022 року справа № 344/20660/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2021 року, додаткове рішення цього суду від 27 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, зважаючи на виконання заявником вимог ухвали Верховного Суду від 27 січня 2022 року про залишення касаційної скарги без руху.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що цифровою сервісною книжкою Mazda та копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ підтверджується, що власником автомобіля «Mazda СХ-5» 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , був ОСОБА_2 . Востаннє обслуговування ТЗ в сервісному центрі Mazda проводилося 08 вересня 2012 року.

Згідно з актом про пожежу від 21 березня 2013 року та копією довідки Відділу ОЗНС та ЗЦЗ Управління організації запобігання надзвичайним ситуаціям та заходів цивільного захисту в Оболонському районі Головного управління Державної служби надзвичайних ситуацій у місті Києві № 26/114 у приватному гаражі ОСОБА_4 на АДРЕСА_2 21 березня 2013 року виникла пожежа, внаслідок якої було знищено: оздоблення стін поруч розміщеного гаража ОСОБА_2 ; автомобіль «Mazda СХ-5», реєстраційний номер НОМЕР_3 ; особисті речі, які знаходилися в ТЗ.

У письмових поясненнях, наданих 21 березня 2013 року оперуповноваженому Відділу карного розшуку Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, ОСОБА_2 підтвердив, що внаслідок пожежі належний йому автомобіль «Mazda СХ-5» повністю згорів у гаражі № НОМЕР_4 .

У протоколі огляду місця події від 21 березня 2013 року зазначено, що гараж № НОМЕР_4 та автомобіль «Mazda СХ-5» повністю знищено вогнем.

01 березня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «АВТО-ПАУЕР» видало ОСОБА_3 довідку-рахунок про придбання автомобіля «MazdaCX-5», номер кузова НОМЕР_2 , та технічний паспорт на ТЗ серії НОМЕР_5 .

За актом прийому-передачі ТЗ, який було складено на виконання умов укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Автофортуна» договору комісії, ОСОБА_3 передав названому товариству автомобіль «MazdaCX-5», номер кузова НОМЕР_2 , для його реалізації.

У висновку експертного дослідження, складеному 28 лютого 2018 року судовим експертом Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ (далі - МВС) України Мельником Д. М., зазначено, що номер кузова НОМЕР_2 та номер двигуна НОМЕР_6 наданого на дослідження ТЗ «Mazda CX-5», реєстраційний номер НОМЕР_7 , не змінювалися. Бланк документа «Свідоцтво про реєстрацію ТЗ» серія НОМЕР_8 відповідає бланкам, які знаходяться в офіційному обігу. Робочий об`єм двигуна НОМЕР_6 складає 1 998 куб. см, вид палива: бензин.

28 лютого 2018 року між ТОВ «Автофортуна» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу № 3760, за яким ОСОБА_1 придбав у власність автомобіль «Mazda CX-5», номер кузова НОМЕР_2 .

В матеріалах справи також міститься копія свідоцтва про реєстрацію ТЗ «MazdaCX-5», до якого внесені, зокрема такі відомості: колір - синій; рік випуску - 2012; номер кузова - НОМЕР_2 ; реєстраційний номер - НОМЕР_1 ; дата першої реєстрації - 18 червня 2013 року; дата реєстрації ТЗ на ОСОБА_1 - 28 лютого 2018 року.

06 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «АХА» було укладено Договір страхування, за умовами якого застраховано майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням ТЗ «Mazda СX-5», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно з пунктом 9 Договору страхування до страхових ризиків (з урахуванням умов пункту 25.2 Договору) віднесено: 9.1 - викрадення; 9.2 - збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; 9.3 - збитки внаслідок інших подій.

Пунктом 25.1 Договору страхування передбачено, що страховик бере на себе зобов`язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені в пункті 25.2 цього Договору, які носять ознаки ймовірності та випадковості, а також зобов`язується компенсувати понесені страхувальником додаткові витрати згідно з пунктами 34.1 та 34.2 Договору в результаті настання страхового випадку.

Згідно з пунктом 25.2 Договору страхування до страхових ризиків належать: 25.2.1 - викрадення (незаконне заволодіння ТЗ під час його знаходження в будь якому місці в будь який час, з урахуванням умов, вказаних в розділі 17 цього Договору, шляхом: 25.2.1.1 - грабежу (відкритого викрадення ТЗ); 25.2.1.2 - крадіжки (таємного викрадення ТЗ); 25.2.3 - розбою (нападу з метою заволодіння ТЗ, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу або з погрозою застосування такого насильства).

Пунктом 26.1.5 Договору страхування передбачено, що страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку та в строк, визначені розділом 29 цього Договору.

Згідно з пунктом 26.3 Договору страхування страховик має право: 26.3.1 - перевіряти достовірність повідомленої страхувальником інформації та наданих документів, а також виконання страхувальником умов Договору та правил; 26.3.3 - робити запити про відомості, пов`язані зі страховим випадком та належним виконанням страхувальником умов Договору та правил, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ та організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також самостійно з`ясовувати причини та обставини страхового випадку; 26.3.4 - визнати подію нестраховим випадком та/або відмовити у виплаті страхового відшкодування на підставі розділу 30 цього Договору.

Пунктом 27.1 Договору страхування визначено, що в разі настання передбаченої у пункті 25.2 цього Договору події страхувальник зобов`язаний, зокрема: 27.1.10 -надати страховику можливість провести розслідування обставин страхової події, надати йому докладну та достовірну інформацію (в тому числі таку, яка являє собою комерційну таємницю), що стосується цього питання; 27.1.12 - у випадку викрадення ТЗ в день подання страховику письмового повідомлення про подію, передати представнику страховика основний та додатковий комплекти ключів до замку запалювання ТЗ, ключі механічного пристрою для запобігання викраденню, пристрої дистанційного управління системою для запобігання викраденню, а також документи, які надають право на управління застрахованим ТЗ (в тому числі, але не виключно: свідоцтво про реєстрацію ТЗ, довіреність (у випадку її наявності), тимчасовий реєстраційний талон, подорожній лист службового автомобіля), або довідку про їх вилучення органами МВС.

У разі настання події за ризиком «Викрадення» до заяви на виплату страхового відшкодування страховиком додаються такі документи: довідка чи інший документ відповідних компетентних органів, що підтверджує початок кримінального провадження за заявою страхувальника про викрадення (незаконне заволодіння) ТЗ та внесення відомостей до ЄРДР (обов`язково повинні бути вказані прізвище, ім`я та по батькові власника (користувача) ТЗ, державний номер, номери номерних агрегатів, дата, місце, обставини та час викрадення, стаття КК України, за ознаками якої почато кримінальне провадження); з метою прийняття рішення про виплату страхового відшкодування за ризиком «Викрадення» страховик може звернутися до страхувальника із запитом про надання інших документів щодо стану кримінального провадження (копії заяв до правоохоронних органів, довідки, постанови, повідомлення, протоколи, експертизи, тощо) (пункт 28.1.2.3 Договору страхування).

Згідно з пунктами 29.1, 29.2 Договору страхування страхове відшкодування виплачується страховиком на підставі повідомлення про подію, письмової заяви страхувальника (його правонаступника, вигодобуванача) на виплату страхового відшкодування і страхового акта, який складається страховиком. Страхове відшкодування сплачується страхувальнику тільки після того, як повністю будуть встановлені причини та розмір збитків. Страхувальник зобов`язаний надати страховику усі необхідні документи та/або інформацію, що підтверджують причини та розмір збитку, перелік яких наведено в розділі 28 Договору. Ненадання вказаних документів та/або інформації надає страховику право відмовити у виплаті відшкодування як в цілому, так і в частині збитку, не підтвердженій такими документами та/або інформацією.

Пунктом 29.3 Договору страхування передбачено, що страховик повинен скласти страховий акт протягом 10 (десяти) робочих днів, починаючи з моменту отримання повідомлення про подію, письмової заяви на виплату страхового відшкодування та інших документів та/або інформації, згідно з розділом 28 Договору. Вказаний строк може збільшуватися відповідно до пунктів 29.4 та 29.15 Договору.

У пункті 29.4 Договору страхування зазначено, що виплата за ризиком «Викрадення» здійснюється лише за умови початку кримінального провадження за чинним законодавством та внесення відомостей про незаконне заволодіння ТЗ до ЄРДР, але не раніше ніж через 2 (два) місяці після отримання необхідних документів та/або інформації, визначених розділом 28 Договору.

Згідно з пунктом 29.15 Договору страхування страховик має право відстрочити складання страхового акта (прийняття рішення за подією) у випадку: якщо у нього є сумніви у правомірності вимог на одержання страхувальником страхового відшкодування - до того часу поки не будуть представлені необхідні докази, але не більше ніж на 3 місяці з дня отримання від страхувальника заяви на виплату страхового відшкодування та інших документів та/або інформації, передбачених розділом 28 Договору; якщо відповідними компетентними органами почато кримінальне провадження у зв`язку з настанням страхової події і ведеться розслідування обставин, які призвели до збитку, - не більше ніж на 6 місяців з моменту початку кримінального провадження (внесення відомостей до ЄРДР); якщо обсяг і характер пошкоджень ТЗ не відповідають причинам та обставинам страхового випадку або існують суперечки між страховиком та страхувальником відносно суми збитків (страхового відшкодування) - до з`ясування фактичних збитків та можливості виникнення пошкоджень за заявлених обставин, але не більше ніж на 3 (три) місяці з дня отримання від страхувальника заяви на виплату страхового відшкодування та інших документів та/або інформації, передбачених розділом 28 Договору; якщо страхувальник надав документи, які необхідні для прийняття рішення щодо сплати страхового відшкодування, які оформлені з порушенням діючих норм (відсутні номер, дата, наявність виправлень, тощо) - до усунень порушень; страховик не має можливості здійснити огляд пошкодженого ТЗ та/або провести власне розслідування причин та обставин настання події, що має ознаки страхового випадку, на місці такої події за неналежних від нього причин та обставин (наприклад, якщо на місці такої події існує небезпека для життя та/або здоров`я представників страховика тощо) - до припинення таких причин та обставин.

Пунктом 30.2.23 Договору страхування передбачено, що не є страховим випадком незаконне заволодіння ТЗ, вчинене способом іншим, ніж крадіжка, грабіж чи розбій (наприклад, внаслідок шахрайських дій третіх осіб) та/або вчинене під час подій, зазначених в пункті 30.2.15 цього Договору.

Згідно з пунктом 30.5 Договору страхування страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо: 30.5.3 - страхувальник надав страховику неправдиву інформацію про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку та/або у разі надання страхувальником на запит страховика відомостей, які не відповідають дійсності, по фактах, що стосуються страхового випадку і його обставин; 30.5.4 - страхувальник не дотримав строків надання повідомлення про подію (пункт 27.1.3 Договору) та/або письмового повідомлення про подію (пункт 28.1.1.5 Договору) без поважних на це причин або створював страховикові перешкоди у визначенні обставин страхового випадку та розміру збитків (своєчасно не надав пошкоджений ТЗ для огляду, не повідомив дійсні обставини страхового випадку та інше); 30.5.6 - страхувальник (його представник) не виконав обов`язків, передбачених умовами Договору, окрім пункту 27.1.11 Договору, в тому числі, не виконав вимоги страховика щодо надання всіх необхідних документів та/або інформацію стосовно події, що має ознаки страхового випадку; 30.5.25 - під час досудового розслідування встановлено обставини, що унеможливлюють визнання події страховим випадком.

01 квітня 2018 року ОСОБА_1 повідомив страховика про те, що цього ж дня належний йому автомобіль «MazdaСX-5» 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , було викрадено.

На підставі заяви ОСОБА_1 01 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) були внесені відомості за № 12018090010001286 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, а саме про те, що в період часу з 01 год. 00 хв. по 13 год. 00 хв. 01 квітня 2018 року невідома особа незаконно заволоділа автомобілем «MazdaСX-5» синього кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був припаркований біля бічної сторони будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно з повідомленням старшого слідчого Івано-Франківського ВП ГУНП Гладуна О. від 19 квітня 2018 року в ході проведення досудового розслідування було вилучено свідоцтво серії НОМЕР_9 про реєстрацію ТЗ «Mazda CX-5», номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та два ключі від замка запалювання, які визнані речовими доказами.

18 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «АХА» із заявою про виплату страхового відшкодування.

20 червня 2018 року начальник Відділу врегулювання складних моторних збитків ПрАТ «СК «АХА» Степаненко А. В. повідомив ОСОБА_1 про те, що з метою перевірки достовірності повідомленої інформації та керуючись пунктами 26.3.1, 26.3.3, 29.15 Договору страхування, статтею 25 Закону України «Про страхування», страховик з`ясовує причини та обставини страхового випадку. Після отримання необхідної інформації страховиком буде прийнято рішення щодо визнання заявленого випадку страховим (не страховим) та здійснення (не здійснення) виплати страхового відшкодування.

Інформаційною довідкою першого заступника Головного сервісного центру МВС України Князюка О. Г. від 17 липня 2018 року № 31/439аз підтверджується, що за інформацією з бази даних Єдиного державного реєстру МВС станом на 16 липня 2018 року з автомобілем «MazdaСХ-5», VIN-код НОМЕР_2 , проведені такі реєстраційні операції: 16 червня 2012 року - реєстрація ТЗ, придбаного в Торгівельній організації, на ОСОБА_2 ; 18 червня 2013 року - зняття ТЗ з обліку для реалізації ОСОБА_2 ; 22 грудня 2017 року - вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торгівельній організації, на ОСОБА_3 ; 28 лютого 2018 року - перереєстрація ТЗ на нового власника ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу (СГ).

03 жовтня 2018 року адвокат Мельник А. С., діючи в інтересах ПрАТ «СК «АХА», звернувся до Івано-Франківського ВП ГУНП із заявою, на підставі якої 18 жовтня 2018 року до ЄРДР були внесені відомості за № 12018090010003780 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, а саме про те, що невстановлені особи шахрайським способом намагалися заволодіти грошовими коштами названої страхової компанії.

Листом від 23 жовтня 2018 року директор Департаменту врегулювання збитків ПрАТ «СК «АХА» ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_1 про те, що складання страхового акта та прийняття рішення за заявленою страхувальником вимогою відстрочено до отримання необхідних доказів, але не пізніше 18 квітня 2019 року.

24 жовтня 2018 року старший слідчий Івано-Франківського ВП ГУНП Гладун О. повідомив ОСОБА_1 про те, що за заявою останнього до ЄРДР внесені відомості за № 12018090010001286, досудове розслідування триває, місцезнаходження ТЗ невідоме, жодній особі не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.

26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 направив ПрАТ «СК «АХА» вищезгадане повідомлення разом із заявою, в якій просив виплатити йому страхове відшкодування за ризиком «Викрадення ТЗ», як це передбачено умовами Договору страхування.

Згідно з відповіддю начальника Регіонального сервісного центру в місті Києві Смольянінова Ю. С. від 06 лютого 2019 року, наданою на адвокатський запит, відомості про технічний стан ТЗ не вносяться до автоматизованої системи МВС, у зв`язку з чим не є можливим надати інформацію щодо технічного стану автомобіля «Mazda СХ-5», номер кузова НОМЕР_2 , на момент його зняття з обліку для реалізації (18 червня 2013 року).

Інформаційною довідкою Головного сервісного центру МВС України від 07 лютого 2019 року № 31/75аз підтверджується, що за інформацією з бази даних Єдиного державного реєстру МВС станом на 06 лютого 2019 року з автомобілем «MazdaСХ-5», номер кузова НОМЕР_2 , проведені такі реєстраційні операції: 16 червня 2012 року - реєстрація ТЗ, придбаного в Торгівельній організації (первинна), з видачою свідоцтва серії НОМЕР_10 ; 18 червня 2013 року - зняття ТЗ з обліку у ВРЕР - 11 УДАІ міста Києвадля реалізації; 22 грудня 2017 року - вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торгівельній організації, з видачею свідоцтва серії НОМЕР_8 ; 28 лютого 2018 року - перереєстрація ТЗ у ТСЦ № 2641 РСЦ МВС в Івано-Франківській областіна нового власника за договором купівлі-продажу (СГ) з видачею свідоцтва серії НОМЕР_9 .

Згідно з копією листа слідчого Івано-Франківського ВП ГУНП Грозіцького Л. М. від 18 березня 2019 року з відомостей кримінального провадження № 12018090010003780 від 18 жовтня 2018 року випливає, що 21 березня 2013 року автомобіль «Mazda СХ-5», номер кузова НОМЕР_2 , який належав громадянину ОСОБА_2 , було знищено вогнем до стану економічної недоцільності проведення його відновлювального ремонту. У зв`язку з наведеним законність подальшої реєстрації ТЗ на ОСОБА_1 піддається сумніву.

18 квітня 2019 року директор Департаменту врегулювання збитків ПрАТ «СК «АХА» ОСОБА_5 направив ОСОБА_1 повідомлення про те, що заявлений ним випадок щодо незаконного заволодіння ТЗ «Mazda СХ-5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , кваліфікований як нестраховий, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату може бути оскаржене.

Судами також встановлено, що у відповіді Служби післяпродажного обслуговування Mazdaвід 09 грудня 2020 року, наданій на адвокатський запит щодо ТЗ «MazdaСХ-5», номер кузова НОМЕР_2 , зазначено, що новий кузов автомобіля як окрему деталь замовити неможливо, оскільки кузов складається із окремих складових, які мають стандартні розміри і окремі номери.

Згідно з відповіддю директора Державного підприємства «ДержавтотрансНДІпроект» ОСОБА_6 від 11 грудня 2020 року, наданою на адвокатський запит, у названого підприємства відсутня інформація щодо звернення з питань отримання висновку науково-технічної експертизи про погодження можливості переобладнання ТЗ «MazdaСХ-5», номер кузова НОМЕР_2 .

У відповіді начальника Головного сервісного центру МВС Князюка О. від 16 грудня 2020 року, наданій на адвокатський запит, вказано, що станом на 16 грудня 2020 року до сервісного центу не надходили ні заява про погодження переобладнання автомобіля «Mazda СХ-5», номер кузова НОМЕР_2 , ні заява про надання висновку щодо можливості дублювання (присвоєння та нанесення спеціального індивідуального) ідентифікаційного номера на цей ТЗ.

Інформацією, наданою Дочірнім підприємством «Авто Інтернешнл», яке є офіційним дилером автомобілів «Mazda», та іншими сервісними центрами дилерської мережі, такими як ТОВ «Форвард Транс Груп», ТОВ «АВТО-ІМПУЛЬС ВОСТОК», TOB «АВТОЦЕНТР СТАТУС АВТО», Приватним підприємством (далі - ПП) «АЕЛІТА», ПП «АЕЛІТА МОТОРС», ТОВ «ТАЛІСМАН-АВТО», ТОВ «КОЛОС-АВТО», ТОВ «Альфа-М Плюс», TOB «НІКО ЗАХІД МОТОРС», TOB «АККО МОТОРС», ПП «Талісман», ТОВ «НІКО ІСТЛАЙН ЗАПОРІЖЖЯ», ТОВ «Прем`єра Авто», ТОВ «Авто Холдинг», підтверджується, що після пожежі, яка мала місце 21 березня 2013 року, відновлювальний ремонт ТЗ «Mazda СХ-5», номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_11 , не здійснювався.

Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 26 березня 2021 року № 067/21, складеним судовим експертом Ковалем І. М., за розцінками регіону реєстрації ТЗ вартість ремонту автомобіля «Mazda СХ-5», VIN-код НОМЕР_2 , після пожежі, яка сталася 21 березня 2013 року, станом на 22 грудня 2017 року складає 1 013 945,15 грн, а на 06 березня 2018 року - 1 045 123,15 грн. Ринкова вартість вказаного автомобіля в непошкодженому вигляді станом на 22 грудня 2017 року становить 489 430 грн, а на 06 березня 2018 року - 431 130 грн.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів є, зокрема, довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договори та угоди, укладені на товарних біржах, інші документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним (статті 981 ЦК України).

Відповідно до статті 982 ЦК України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Страхування може бути добровільним або обов`язковим (частина перша статті 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно з частиною першою, пунктом 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Видом добровільного страхування може бути страхування наземного транспорту (крім залізничного).

Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону України «Про страхування»).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 25 Закону України «Про страхування» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов`язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з`ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Згідно з частинами першою, третьою статті 991 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов`язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 5, 19 та 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 367/3853/16-ц (провадження № 61-7930св19) вказано, що правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України). Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Відсутність порушеного права та інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

В постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18) зазначено, що тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі № 761/12692/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що при відмові у задоволенні позову, суди зробили правильний висновок, що позивач не була стороною оспорюваного договору, і відсутнє порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, саме на момент укладення цього правочину.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Щодо первісного позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «АХА», яке змінило назву на ПрАТ «СК «АРКС», про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суди попередніх інстанційдійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання дій страхової компанії щодо неналежного виконання умов Договору страхування протиправними та зобов`язання відповідача скласти страховий акт за подією викрадення ТЗ з огляду на те, що на час звернення ОСОБА_1 у грудні 2018 року до суду з позовом збільшений відповідачем згідно з пунктами 29.4 та 29.15 вказаного Договору строк для складання страхового акта (прийняття рішення за подією) ще не настав, однак враховуючи, що в подальшому відповідач, не знайшовши підстав для складання акта, відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, саме правомірність рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату має виступати предметом судового розгляду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди безпідставно не врахували правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 344/3860/16-ц (провадження № 61-11811св18), за змістом якого факт неналежного виконання договірних зобов`язань є підставою для захисту прав позивача шляхом покладення на відповідача обов`язку виконати умови договору, є неспроможними, оскільки у справі, яка переглядається, на підставі належних та допустимих доказів суди встановили відсутність факту порушення страховою компанією умов Договору страхування, які стосуються строків складання страхового акта (прийняття рішення за подією). Тому висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у вищезгаданій постанові.

Таким чином, заявлена в касаційній скарзі ОСОБА_1 підстава касаційного оскарження рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Аргументи касаційної скарги ПрАТ «СК «АРКС» про те, що наявні в матеріалах справи докази свідчать не лише про передчасність подання ОСОБА_1 позову, а й про його надуманість, безпідставність і відсутність прав та повноважень на отримання страхового відшкодування, і що заявлений страхувальником випадок незаконного заволодіння ТЗ не може бути визнано страховим за ризиком «Викрадення», не заслуговують на увагу, оскільки позивач за первісним позовом обґрунтовував свої вимоги обставинами порушення страховиком строків складання страхового акта, а тому при вирішенні спору суд першої інстанції правильно надав оцінку лише аргументам, які стосувалися підстав позову.

Щодо зустрічного позову ПрАТ «СК «АРКС» до ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними.

Встановивши, що страхова компанія не була стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу ТЗ і не довела порушення її прав та охоронюваних законом інтересів саме на момент вчинення цих правочинів, а також те, що перед укладенням Договору страхування представник страховика оглядав та фотографував зареєстрований на ОСОБА_1 автомобіль «MazdaCX-5», суди попередніх інстанцій правильно відмовили в задоволенні зустрічного позову.

Аргументи ПрАТ «СК «АРКС» про те, що суди безпідставно не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 382/677/17, від 30 липня 2020 року у справах № 359/3391/18 та № 624/945/16-ц, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 382/677/17 (провадження № 61-136св17), в якій вирішувалося питання про стягнення страхового відшкодування, вказано, що страхувальник заявила страховику про настання події із застрахованим ТЗ, а саме: пошкодження автомобіля в результаті відкриття капоту, проте у виплаті страхового відшкодування їй було відмовлено у зв`язку з тим, що вказане пошкодження не викликане страховою подією, а відповідно до положень договору вважається виключенням із страхових випадків і не підпадає під страхове покриття. Обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування; якщо ж подія, що настала, не може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до вимог договору страхування або закону, обов`язок у страховика здійснити страхову виплату не виникає. Матеріали справи не містять даних про причину відкриття капоту застрахованого ТЗ, хоча самовільне відкриття капоту неможливо на технічно справному ТЗ в умовах штатної експлуатації. Позивач не надав автомобіль для огляду експертам в умовах дилерської станції технічного обслуговування на численні прохання страховика. Отже, позивачем не надано доказів пошкодження автомобіля під час дорожньо-транспортної пригоди. За таких обставин відкриття капоту не є подією, передбаченою умовами Договору, не містить ознаки страхового ризику, отже, не є страховим випадком та не створює обов`язку для страховика виплатити страхову виплату.

В постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справах № 359/3391/18 (провадження № 61-8357св19), в якій вирішувалося питання про стягнення страхового відшкодування, зазначено, що установивши, що позивач не виконав обов`язків, передбачених умовами укладеного між сторонами договору страхування щодо вчасного надання страховику правдивої інформації про обставини ДТП, що перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність відмови страхової компанії у виплаті позивачу страхового відшкодування.

Однак, на відміну від вищезгаданих справ, у цій справі позивач за первісним позовом не заявляв вимоги про стягнення страхового відшкодування і питання про правомірність рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату, зокрема через кваліфікацію заявленого страхувальником випадку як нестрахового, не було предметом судового розгляду.

В постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 624/945/16-ц (провадження № 61-2869св20) вказано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Встановивши, що позивач особисто не підписував договір оренди земельної ділянки та додатки до нього, що підтверджується висновком призначеної у справі судово-почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний договір є недійсним, у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на його укладення, оскільки він цей договір не підписував.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджував. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Однак у вищезгаданих справах відповідні правочини оспорювалися їх сторонами, тоді як в цій справі страхова компанія не була стороною договорів купівлі-продажу ТЗ, її права та законні інтереси в момент вчинення цих правочинів не були порушенні. Відсутність порушеного права та інтересу є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах суду касаційної інстанції, на які послалося ПрАТ «СК «АРКС» на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 382/677/17, № 359/3391/18, № 624/945/16-ц, № 463/5896/14-ц, № 145/2047/16-ц.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі ПрАТ «СК «АРКС» підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання провідшкодування відповідачу за первісним позовом понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу за первісним позовом ПрАТ «СК «АРКС» понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що в задоволенні первісного позову відмовлено, а відповідачем надані належні докази (договір про надання правової допомоги і додаткова угода до нього, акт приймання-передачі наданих послуг з описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги) на підтвердження понесених витрат. Разом з тим, встановивши, що визначений стороною відповідача за первісним позовом розмір витрат на правничу допомогу в сумі 51 867 грн не відповідає обсягу наданих послуг і критерію реальності, розумності та співмірності, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру вказаних витрат до 25 368 грн.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), на яку послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21) міститься висновок про те, що апеляційний суд не звернув уваги, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Тобто вказана судова практика є незмінною.

Отже, аргументи ОСОБА_1 про те, що відповідачем за первісним позовом не доведено належним чином факту оплати витрат адвоката, пов`язаних з наданням правничої допомоги (фактичної сплати), є неспроможними, оскільки витрати на правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо клопотання ПрАТ «СК «АРКС» про закриття касаційного провадження.

Як зазначено вище, утравні 2022 року ПрАТ «СК «АРКС» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило закрити касаційне провадження за цією скаргою з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, у зв`язку з тим, що позивачем за первісним позовом було лише наведено ряд постанов Верховного Суду та викладені в них висновки, однак не зазначено, яку саме норму права неправильно застосували суди попередніх інстанцій, і не обґрунтовано, в чому полягає подібність правовідносин. Наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як обставини, встановлені судами в цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами у зазначених заявником справах.

Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 344/3860/16-ц. Тобто касаційна скарга містить обґрунтування застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду.

Таким чином, касаційну скаргу ОСОБА_1 подав на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 була подана у визначений статтею 390 ЦПК України строк та з дотриманням вимог статті 392 цього Кодексу, містила підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов обґрунтованого висновку про відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга ОСОБА_1 містить посилання як на постанови Верховного Суду, в яких викладені правові висновки, що стосуються правовідносин, які не є подібними, так і на правові висновки, що стосуються подібних правовідносин, однак доводи касаційної скарги не свідчать про застосування апеляційним судом норм права без урахування таких правових висновків.

Тому в задоволенні клопотання необхідно відмовити, так як доводи касаційної скарги не охоплюються в повному обсязі передбаченою пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України підставою закриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2021 року, додаткове рішення цього суду від 27 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 липня 2021 року, додаткове рішення цього суду від 27 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко