Постанова
Іменем України
14 червня 2022 року
м. Київ
справа № 344/5006/16
провадження № 61-1473св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Івано-Франківська міська рада, міський голова м. Івано-Франківська, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа - Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, міського голови м. Івано-Франківська, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, про скасування рішення міської ради та розпорядження міського голови м. Івано-Франківська, визнання права власності на частину земельних ділянок, визнання факту припинення чинності ордера про вселення в житлове приміщення, усунення перешкод у користуванні частиною будинку, відшкодування майнової шкоди
за касаційною скаргою Івано-Франківської міської ради на окрему ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Горейко М. Д., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просила скасувати розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В. А. від 22 травня 2013 року № 211-р «Про приватизацію квартир, кімнат, жилих блоків у гуртожитках державного житлового фонду» в частині передачі у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 ;
визнати факт припинення чинності з 14 квітня 1997 року ордера на житлове приміщення № 003372 про вселення в квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ;
усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 частиною будинку на АДРЕСА_2 в межах об`єму квартири АДРЕСА_3 загальною площею 43,4 кв. м у спосіб виселення ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , а також будь-якої іншої особи, яку вселено ними в цю квартиру, та вселити її в квартиру. До виселення з квартири ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 стягнути з Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 щомісячно по 6 000,00 грн з індексацією;
визнати право на частину земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:06:002:0426, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 669249526101, номер запису про право власності 10224144, загальною площею 0,002 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться під проїздом до двоквартирного будинку на АДРЕСА_2 , пропорційно площі квартири АДРЕСА_3 загальною площею 43,4 кв. м, яка займає частину будинку на АДРЕСА_2 , визнати незаконним право власності на 2372/10000 частини (на 23,72 %) вказаної земельної ділянки за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_1 право на цю частину земельної ділянки та визнати право на оформлення переходу права власності на частину земельної ділянки від ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на ОСОБА_1 ;
визнати право на частину земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:06:002:0427, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 668657326101, номер запису про право власності 10214782, загальною площею 0,0254 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на АДРЕСА_2 , визнати незаконним право власності на 1/1 частину (на 100,00 %) вказаної земельної ділянки, що становить частину приватизованого подвір`я будинку на АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_6 право на цю частину земельної ділянки та визнати право щодо оформлення переходу права власності на частину земельної ділянки від ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на ОСОБА_6 ;
визнати помилковими та скасувати рішення 38-ї сесії 6-го демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 в частині пункту 16 додатка 2 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень», що стосується громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ;
визнати помилковими та скасувати рішення 43-ї сесії 6-го демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0,0604 га на АДРЕСА_2 громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 стосовно громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ;
відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок Івано-Франківської міської ради 414 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що на підставі ордера на житлове приміщення від 21 липня 1988 року № 003372 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були вселені у квартиру АДРЕСА_1 . 29 січня 1997 року виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради прийняв рішення про повернення реабілітованій ОСОБА_7 раніше конфіскованого житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення 14 квітня 1997 року ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на це житло. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06 лютого 2008 року ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З часу повернення конфіскованого майна виконавчий комітет міської ради нібито вирішував питання щодо відселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Разом з цим 22 травня 2013 року міський голова ОСОБА_8 видав розпорядження № 211-р «Про приватизацію квартир, кімнат, жилих блоків у гуртожитках державного житлового фонду», згідно з яким у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передано квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки з 14 квітня 1997 року вказана квартира стала за відновленим правом приватної власності належати реабілітованій, то з цього моменту припинив чинність ордер № 003372, виданий на ім`я ОСОБА_2 . Також з цього часу спірна квартира перестала бути муніципальним житлом, а тому не підлягала за будь-яким критерієм приватизації, зокрема особами, які в ній проживали та щодо яких мало відбутися виселення з наданням іншого рівноцінного житла.
Крім того, 18 жовтня 2013 року Івано-Франківська міська рада прийняла рішення № 1250-38 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень», яким дала дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам, у тому числі ОСОБА_2 і ОСОБА_5 . А рішенням Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 внесено зміни в пункт 16 додатка 2 до рішення від 18 жовтня 2013 року в частині зміни кількості співвласників при передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0,0604 га на АДРЕСА_2 . Вважає, що рішення щодо передачі у власність земельної ділянки, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), є незаконним, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не є власниками квартири АДРЕСА_4 та порушує принципи нерозривності нерухомого майна та земельної ділянки.
Крім того, оскільки Івано-Франківська міська рада чинила умисні перешкоди позивачці щодо користування власністю, яка могла б забезпечувати щомісячний дохід у розмірі 6 000,00 від здавання в оренду, то їй завдано збитків у вигляді неодержаних доходів на загальну суму 414 000,00 грн. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 16 липня 2021 року позов задовольнив частково. Скасував розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В. А. від 22 травня 2013 року № 211-р «Про приватизацію квартир, кімнат, жилих блоків у гуртожитках державного житлового фонду» - в частині передання у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 . Визнав нечинним ордер № 003372 про вселення в житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 (із вписанням до нього вселюваних ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ). В іншій частині позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що з часу оформлення (14 квітня 1997 року) ОСОБА_7 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , ця квартира перестала бути муніципальним житлом та не підлягала приватизації. Також з цього моменту став недійсним (припинив чинність) ордер № 003372, виданий на ім`я ОСОБА_2 . А тому вимоги позову про скасування розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 22 травня 2013 року № 211-р «Про приватизацію квартир, кімнат, жилих блоків у гуртожитках державного житлового фонду» в частині передачі у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вказаної квартири та про визнання нечинним ордера № 003372 на житлове приміщення підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішень про передачу у власність, надання в користування земельних ділянок та визнання права на частину спірних земельних ділянок, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не зверталася у визначеному законом порядку до Івано-Франківської міської ради з клопотанням про надання їй земельної ділянки на АДРЕСА_2 .
Оскільки позивачка не надала доказів реальної можливості отримання доходу від оренди житла, що вказує лише на теоретичне обґрунтування можливості отримання доходу та не може бути підставою для його стягнення, місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 упущеної вигоди в сумі 414 000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 22 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 липня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 та рішення від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 в частині окремих пунктів та в частині задоволення вимоги про визнання факту припинення чинності ордера про вселення в квартиру скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання факту припинення чинності ордера на вселення в квартиру відмовив. Позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 та рішення від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 задовольнив. Скасував рішення Івано-Франківської міської ради від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині надання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0604 га, на АДРЕСА_2 (пункт 16). Скасував рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0604 га на АДРЕСА_2 (пункт 27). Мотивувальну частину рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на частину земельної ділянки за ОСОБА_1 виклав в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення місцевого суду залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції, встановивши, що з 14 квітня 1997 року спірна квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_7 , відповідно перестала належати до державного житлового фонду, дійшов правильного висновку про скасування розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 22 травня 2013 року № 211-р в частині передачі у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вказаної квартири.
У спірному випадку сім`я ОСОБА_3 правомірно вселилася у спірну квартиру, на підставі виданого ордеру, а відновлення порушеного права ОСОБА_7 , спадкоємцем якої є позивач, повинно здійснюватися в інший визначений законом спосіб, а не шляхом визнання нечинним ордера відповідачів, однак місцевий суд цього не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про визнання нечинним ордера.
Також апеляційний суд виходив з того, що всупереч нормам процесуального права місцевий суд не навів жодних мотивів та підстав щодо відмови в задоволенні вимог про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та вселення ОСОБА_1 , стягнення по 6 000,00 грн щомісячно в порядку грошової індексації.
Вирішуючи ці вимоги, апеляційний суд виходив з того, що для ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 спірна квартира є єдиним місцем проживання (доказів на підтвердження протилежного в матеріалах справи немає), а тому, оцінивши баланс інтересів сторін, вважав, що виселення відповідачів без надання іншого житла не відповідає легітимній меті в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що не підлягає і задоволенню вимога ОСОБА_10 про стягнення до виселення з квартири з Івано-Франківської міської ради на її користь щомісячно по 6 000,00 грн з індексацією.
В частині вимог про визнання права на земельну ділянку біля будинку суд виходив з того, що станом на час прийняття оскаржуваних рішень міської ради сім`я ОСОБА_3 не була власником житлового будинку (чи його частини) з огляду на встановлення незаконності розпорядження про передачу у власність квартири ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а тому не було і підстав для отримання прав на земельну ділянку пов`язану з цим житловим приміщенням.
За таких обставин суд вважав, що передача у спільну сумісну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0604 га на АДРЕСА_2 відбулася всупереч вимогам закону та порушує права та інтереси ОСОБА_1 як власника квартири в цьому будинку.
З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Івано-Франківської міської ради від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 в частині надання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,0604 га, на АДРЕСА_2 та рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині передачі їм у спільну сумісну власність вказаної земельної ділянки підлягають скасуванню.
Зважаючи на те, що саме на підставі рішення органу місцевого самоврядування набувається право на землю, скасування рішень в цьому випадку буде ефективним способом захисту порушеного права. А оскільки земельна ділянка передана у спільну сумісну власність, рішення підлягають скасуванню і в частині співвласника ОСОБА_5 .
У позовній заяві ОСОБА_1 фактично просила визнати за нею право власності на частини сформованих земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2610100000:06:002:0426 та кадастровий номер 2610100000:06:002:0427, які належали ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 . Оскільки право на землю набувається у визначений законом спосіб та у випадках, передбачених законом, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тобто при необхідності здійснення комплексних дій, то суд дійшов висновку, що ця вимога позову у визначений позивачкою спосіб захисту не може бути задоволена.
Короткий зміст окремої ухвали суду апеляційної інстанції
Івано-Франківський апеляційний суд окремою ухвалою від 22 грудня 2021 року довів до відома Івано-Франківської міської ради про виявлені під час розгляду справи порушення для їх усунення.
Апеляційний суд мотивував окрему ухвалу тим, що ухваливши рішення про вирішення житлових питань, яке підлягало обов`язковому виконанню, орган місцевого самоврядування та його відповідальні посадові особи протягом тривалого часу не встановили контроль за його виконанням, не забезпечили виконання власного рішення, не вжили жодних заходів щодо врегулювання спору, що виник внаслідок його невиконання. Такою бездіяльністю створено умови для виникнення ситуації, за якої без вчинення конкретних практичних дій самим же органом місцевого самоврядування будуть виникати нові спори щодо порушених прав конкретних громадян, в тому числі, як наслідок, зниження рівня довіри до органу місцевого самоврядування як представницького органу громади.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У січні 2022 року Івано-Франківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати окрему ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету міської ради про повернення квартири АДРЕСА_1 оформила право власності на вказане житло, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 14 квітня 1997 року. Таким чином, пункт 2 рішення виконавчого комітету від 13 квітня 1994 року № 127 з урахуванням змін, внесених згідно з рішенням виконавчого комітету від 29 січня 1997 року, виконано. Однак ОСОБА_7 як власник спірної квартири не оформила договори житловою найму із сім`єю ОСОБА_3 , яка там проживала, хоча цей обов`язок був покладений саме на власника житла, а не на Івано-Франківську міську раду. Апеляційний суд не врахував того, що в ході розгляду справи сім`ї ОСОБА_3 було запропоновано вільне для розподілу житло - квартира АДРЕСА_5 . Однак сім`я ОСОБА_3 не погодилася на відселення, враховуючи наявність ордера на спірну квартиру АДРЕСА_1 , який не був скасований у судовому порядку, а суд апеляційної інстанції встановив правомірність вселення сім`ї ОСОБА_3 у спірну квартиру.
У зв`язку з цим вважала помилковим висновок суду апеляційної інстанції, що визначений рішенням перелік заходів, спрямованих на відселення сім`ї ОСОБА_3 , з 1994 року дотепер не виконаний.
Крім того, в окремій ухвалі не зазначено конкретних норм закону, вимоги яких порушила Івано-Франківська міська рада, і в чому саме полягає таке порушення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
13 квітня 2022 року справа № 344/5006/16 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Постановляючи окрему ухвалу, апеляційний суд встановив, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 13 квітня 1994 року № 127 «Про розгляд питання повернення житла реабілітованим» вирішено визнати право власності на будинковолодіння та квартири за громадянами (додаток № 1). Зобов`язано міське управління житлово-комунального господарства та обласне бюро техінвентаризації оформити та видати свідоцтва на право власності після відселення сімей, які проживають в цих будинках. Міському управлінню житлово-комунального господарства доручено зняти з балансу міської Ради народних депутатів будинковолодіння, що повертаються, після відселення з них сімей, які проживають в них на даний час, та повернути реабілітованим згідно з додатком № 1. Міськфінвідділу з відділом соціально-економічного розвитку визначено передбачити кошти місцевого бюджету та включити в плани розподілу житла квартири для сімей, які відселяються з будинків, що повертаються реабілітованим. Затвердити порядок черговості відселення сімей з будинків, що повертаються реабілітованим, згідно з рішенням міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих (додаток № 2). Відділу по обліку та розподілу житла доручено надати житло для відселення сімей, які проживають в будинках, що повертаються реабілітованим, у відповідності з рішенням міськвиконкому.
У додатку № 1 «Перелік будинків, що підлягають поверненню реабілітованим громадянам» до цього рішення під № 6 зазначено, що будинок на АДРЕСА_2 , житловою площею 30,81 кв. м, підлягає поверненню ОСОБА_7 , сім`я, яка проживає у будинку, - ОСОБА_2 (3 чол.).
У додатку № 2 «Черговість відселення з будинків, що повертаються реабілітованим, згідно рішення комісії» сім`я ОСОБА_2 вказана під № 15.
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 29 січня 1997 року № 4 внесено зміни до пунктів 2, 3 рішення міськвиконкому від 13 квітня 1994 року № 127 та викладено їх в такій редакції: «пункт 2. Управлінню житлового господарства Міськвиконкому та обласному бюро технічної інвентаризації оформити право власності на будинковолодіння і квартири громадян (згідно з додатком № 1) та витати їм свідоцтва на право власності. Зобов`язати власників оформити договори житлового найму з громадянами, які там проживають. Пунктом 3 Управлінню житлового господарства міськвиконкому зняти з балансу міської Ради народних депутатів будинковолодіння та квартири, що повертаються, після видання свідоцтва на право власності на них».
Таким чином, вказаними рішеннями було визначено перелік заходів спрямованих, на відселення сім`ї, зокрема, ОСОБА_3 для звільнення спірної квартири сім`ї ОСОБА_7 . Однак, як встановлено в ході розгляду справи, з 1994 року і дотепер ці рішення не виконано.
На вимогу апеляційного суду Івано-Франківська міська рада 17 грудня 2021 року листом за № 1512/11.1-02/14 надала письмове пояснення щодо причин такого невиконання та вказала, що згідно з листом Управління з надзвичайних ситуацій, мобілізаційно-оборонної роботи та діяльності правоохоронних органів від 22 листопада 2021 року № 11.1-07/581 всі справи стосовно відселення жителів квартири АДРЕСА_1 знаходяться в архівному відділі.
Відповідно до інформації, наданої архівним відділом Івано-Франківської міської ради, первинних документів до рішень, що стосуються житла за адресою АДРЕСА_2 , не виявлено.
Листом від 15 грудня 2021 року № 11.1-07/639 фінансове управління Івано-Франківської міської ради повідомило, що в управлінні немає інформації стосовно включення коштів до місцевого бюджету на відселення сімей, які відселяються з квартир, що повертаються реабілітованим на виконання рішення виконкому Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 13 квітня 1994 року № 127, відсутня інформація щодо відкриття окремого рахунка при виконавчому комітеті міської ради для пожертв на будівництво житла для реабілітованих у зв`язку із завершенням терміну зберігання документів, які містять необхідну інформацію. Також 06 грудня 2021 року за участю директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики проведено нараду та запропоновано сім`ї ОСОБА_3 двокімнатну квартиру в с. Підпечари Івано-Франківської міської територіальної громади для відселення.
Наведені пояснення міської ради апеляційний суд вважав необґрунтованим, оскільки відсутність інформації щодо включення коштів до місцевого бюджету на відселення сімей та відсутність первинних документів до рішень, що стосуються житла за адресою АДРЕСА_2 , не спростовує факт невиконання рішення.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Скасовуючи рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання факту припинення чинності ордера про вселення у квартиру та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що для ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 спірна квартира є єдиним місцем проживання, а тому, оцінивши баланс інтересів сторін, вважав, що виселення відповідачів без надання іншого житла не відповідає легітимній меті в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У спірному випадку беззаперечним є той факт, що сім`я ОСОБА_3 вселилася до квартири на підставі ордера, тобто легітимно. ОСОБА_7 також правомірно набула право власності на спірну квартиру. Тому, будучи наділеним повноваженнями від держави щодо надання житла, орган місцевого самоврядування мав би забезпечити виконання власного рішення. При цьому пропозиція сім`ї ОСОБА_3 про надання квартири для відселення від 16 грудня 2021 року не призвела до врегулювання спору.
У зв`язку з цим апеляційний суд виходив з того, що під час розгляду цієї справи встановлено порушення, допущені Івано-Франківською міською радою, а саме: факт невиконання рішення Івано-Франківської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 13 квітня 1994 року № 127 та від 29 січня 1997 року № 4 щодо відселення мешканців квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з набуттям права власності на цю квартиру ОСОБА_7 в порядку поновлення її прав як реабілітованої особи.
З метою усунення виявлених порушень, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність постановлення окремої ухвали для вжиття заходів щодо виконання рішення Івано-Франківської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 13 квітня 1994 року № 127 та від 29 січня 1997 року № 4 щодо відселення сім`ї ОСОБА_3 .
Згідно з частиною першою статті 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
У частині п`ятій статті 262 ЦПК України передбачено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.
Згідно з частиною восьмою статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції.
Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України).
Результат аналізу частини першої статті 262 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2018 року у справі № 911/961/17 вказано, що в окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 922/3997/15, від 04 травня 2018 року у справі № 922/1733/17.
Під час розгляду цієї справи апеляційний суд виходив з того, що невиконання протягом тривалого часу органом місцевого самоврядування свого ж рішення щодо відселення сім`ї ОСОБА_3 спричинило виникнення цього спору та дає підстави для нових спорів між учасниками цього спору.
При цьому апеляційний суд вказав на порушення Івано-Франківською міською радоюстатті 49 Закону України від 07 грудня 1990 року «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», який був чинним на час прийняття рішення Івано-Франківської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 13 квітня 1994 року № 127, та статті 73 Закону України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні», який набрав чинності 12 червня 1997 року.
Тобто, за наслідками розгляду цієї справи суд встановив наявність порушень норм закону Івано-Франківською міською радою як органом, до компетенції якого належить вирішення питання щодо забезпечення громадян житлом.
Таким чином, в оскаржуваній окремій ухвалі апеляційного суду зазначено як закон, зокрема його статті, вимоги якого порушено, так і в чому саме полягає порушення, що спростовує доводи касаційної скарги.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, не дають підстав вважати, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення.
Окрему ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов