Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 344/6620/17
провадження № 61-38126св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2018 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, посилаючись на те, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 липня 2012 року з відповідача на її користь присуджено стягувати аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 500 грн, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 березня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття. ОСОБА_2 сплачував аліменти несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з листопада 2012 року по травень 2017 року включно в розмірі 133 975 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму неустойки за прострочення сплати аліментів у розмірі 3 678,17 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 сплачував аліменти на неповнолітню доньку нерегулярно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість, яка на 01 квітня 2017 року становить 12 542,55 грн. Тому з відповідача підлягає стягненню пеня, яка нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилося стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувалися. Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 відсоток пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно обчислили пеню за прострочення сплати аліментів та безпідставно зменшили її розмір. Обмеження нарахування пені конкретно визначеним періодом (в даному випадку - одним місяцем) не передбачене законом та суперечить правовій природі цього виду неустойки.
У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Суди попередніх інстанцій обчислили розмір пені за аліментами з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, відповідно до якого пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилося стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувалися.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
12 вересня 2018 року справа № 344/6620/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 липня 2012 року зОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 присуджено стягувати аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 500 грн, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 березня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 було видано виконавчий лист № 0907/2-5108/2011, який вона пред`явила до виконання Івано-Франківському міському відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - Івано-Франківський МВ ДВС).
Відповідач був обізнаний про існування рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 липня 2012 року, однак неналежним чином виконував свої зобов`язання зі сплати аліментів, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком Івано-Франківського МВ ДВС станом на 01 квітня 2017 року склала 12 542,55 грн.
Задовольняючи частково позовпро стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що розрахунок пені повинен здійснюватися шляхом її нарахування на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилося стягнення аліментів, а загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Однак такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно з частинами першою, другою статті 196 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, уразі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожний місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець встановив розмір пені - 1 відсоток за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, в який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, в який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується в разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, в якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості), та помножити та один відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів прострочення х 1 %.
За цим правилом обчислюється пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обчисленої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, в якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення обчислюється з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
У постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, провадження № 14-616цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у раніше прийнятих постановах від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, та зробила висновок про те, щопеня на заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не виправив допущені судом першої інстанції помилки, в порушення вимог статті 196 СК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та статей 89 263 367 368 ЦПК України не врахував зазначені обставини та вимоги процесуального законодавства, не застосував вищевказане правило обчислення пені, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та наданого позивачем розрахунку заборгованості, що призвело до неправильного вирішення справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, перевірити наданий позивачем розрахунок на предмет правильності та законності, встановити період, за який можливе стягнення пені, передбаченої статтею 196 СК України, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов