Постанова
Іменем України
23 червня 2021року
м. Київ
справа № 345/1161/19
провадження № 61-20716св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Мостищенська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2019 року в складі судді Кардаш О. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Матківського Р. Й.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Мостищенська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона є власником будинковолодіння та земельної ділянки, загальною площею 0, 0565 га, кадастровий номер 2622884301:01:003:0097, що розташовані по АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 на підставі рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2012 року є власником будинковолодіння по АДРЕСА_2 . Між їхніми будинковолодіннями проходить дорога загального користування шириною 6 м.
Зазначала, що відповідач безпідставно самовільно змістила межі земельної ділянки, яка є під її будинковолодінням, та зменшила ширину проїзду по АДРЕСА_2 з 6 м до 3, 1 м шляхом встановлення вздовж дороги 15 металевих стовпчиків. У зв`язку з цим жителі села Мостище впродовж тривалого часу звертаються до органів державної влади та місцевого самоврядування щодо незаконного перешкоджання ОСОБА_2 та її батьком ОСОБА_3 користуватися дорогою загального призначення.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2013 року батька відповідача зобов`язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (громадську дорогу) площею 0, 0228 га по АДРЕСА_2 , демонтувати самовільно встановлені стовпчики й не чинити перешкод в користуванні громадською дорогою. Однак, вказане рішення суду не виконано, оскільки він не є власником будинковолодіння. При цьому відповідач стверджує, що це рішення її не стосується, а тому вона, окрім стовпчиків, встановила ще й металеву сітку.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою та нерухомим майном, розміщеним на цій земельній ділянці, заїздом між будинковолодіннями АДРЕСА_3 , шляхом перенесення самовільно встановленої огорожі з металевих стовпчиків і сітки на відстань 3, 5 м від межі її земельної ділянки в сторону будинковолодіння відповідача.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, позов задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою (кадастровий номер 2622884301:01:003:0097) та нерухомим майном, розміщеній на цій земельній ділянці, заїздом між будинковолодіннями АДРЕСА_3 , шляхом демонтажу самовільно встановленої огорожі із металевих стовпчиків і сітки.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач шляхом встановлення біля свого будинковолодіння огорожі з металевих стовпчиків і сітки самовільно захопила частину дороги загального користування, чим створює позивачу, яка є суміжним землекористувачем, перешкоди в користуванні дорогою.
Разом з тим, оскільки жодних доказів щодо встановлення меж земельної ділянки відповідача суду не надано, що унеможливлює визначення конкретної відстані для перенесення спірної огорожі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що захистити порушене право позивача можливо шляхом демонтажу самовільно встановленої огорожі із металевих стовпчиків і сітки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що всі надані позивачем докази стосуються самовільного встановлення її батьком ОСОБА_3 15 металевих стовпчиків, а тому вона не є належним відповідачем у цій справі.
До того ж зазначає про те, що зобов`язавши її демонтувати огорожу, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просила усунути їй перешкоди шляхом перенесення огорожі.
Окрім цього вказує, що належна їй на праві власності огорожа встановлена ще 50 років тому, позивач не довела, яким чином ця огорожа порушує її права й в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено, якими доказами підтверджується те, що вона не може вільно й безперешкодно користуватися належним їй майном. Також позивач не надала доказів про те, що використала всі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень та притягнення винної особи до відповідальності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 січня 2020 року справа № 345/1161/19 надійшла до Верховного Суду.
Позивач ОСОБА_1 та староста села Мостище Г. Пукіш надіслали відзиви на касаційну скаргу, у яких просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 0, 0565 га, кадастровий номер 2622884301:01:003:0097, по АДРЕСА_1 та розташованого на ній будинковолодіння, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 11 грудня 2017 року.
Вказане майно належало спадкодавцю ОСОБА_4 (батьку позивача), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 є власником будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_2 та земельної ділянки, площею 0, 8640 га для ведення сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах Мостищенської сільської ради, про що свідчить рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2012 року та витяг про державну реєстрацію прав від 26 грудня 2012 року.
30 червня 2011 року комісія у складі голови земельної комісії, секретаря комісії, заступника голови комісії, в присутності голови сільської ради, розглянувши заяви громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та картографічні матеріали (викопіровки) по скаргах, вирішила: встановити вулицю (проїзд) спочатку від вулиці Робітничої шириною 6 м (згідно картографічних матеріалів); встановити ширину вулиці 6, 80 м на початку житлового будинку громадянина ОСОБА_4 (батька позивача) до паркана громадянина ОСОБА_3 (ширина 3, 10 м - де встановлені ворота); зобов`язано жителів села Мостище - ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - підтримувати вулицю (проїзд) у належному стані, про що складено акт.
Листом Мостищенської сільської ради від 28 квітня 2012 року повідомлено голову Калуської РДА про те, що жителі села Мостище ( ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) звертались до виконкому сільської ради про встановлення проїзду.Земельна (узгоджувальна) комісія на місці вирішила, що згідно з генпланом ширина проїзду в середньому 6 м, а далі, вулиця ділиться на дві частини, але загальна ширина - 6, 80 м, від громадянина ОСОБА_3 ширина - 3, 10 м, тому що там вже встановлені ворота до господарства ОСОБА_11 і це є заїзд до двох господарів, які по згоді встановили ворота. Інша частина вулиці становить від будинку громадянина ОСОБА_4 3, 70 м. Громадянин ОСОБА_4 хоче зробити огорожу 1 м від будинку, тоді проїзд становитиме 2, 70 м, за що інші користувачі, а саме ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - проти. Громадянин ОСОБА_3 самовільно встановив по середині вулиці межові знаки. При неодноразових попередженнях знаки повторно встановлює, коли на карті в тій частині проїзду вказано 6 м.
Листом Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області від 11 вересня 2012 року № 04-01/707 повідомлено голову Калуської РДА, що державним інспектором у сфері державного контролю за використанням і охороною земель з виїздом на місце 15 серпня 2012 року встановлено, що ОСОБА_3 самовільно встановив 15 металевих стовпчиків на загальному проїзді, чим самовільно розділив проїзд на 2 частини.По даному факту складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протокол про адміністративне порушення за статтею 53-1 КУпАП, видано припис № 001303 про усунення порушень вимог земельного законодавства.
Рішенням Мостищенської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 22 березня 2013 року № 37-18/2013 повторно попереджено ОСОБА_3 щодо порушення ним земельного законодавства та зобов`язано до 22 квітня 2013 року ліквідувати самовільно встановлені 15 металевих стовпчиків на загальному заїзді до будинковолодіння по АДРЕСА_2 .
За даними довідки виконкому Мостищенської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 04 квітня 2016 року № 169, між господарством ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та господарством ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 .
Відповідно до довідки, виданої виконкомом Мостищенської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області № 170 від 04 квітня 2016 року, господарські будівлі ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 побудовані з порушенням будівельних норм.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2013 року в справі № 345/3729/13-ц за позовом сільської ради було зобов`язано ОСОБА_3 (батька відповідача) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (громадську дорогу) площею 0, 0228 га по АДРЕСА_2 , демонтувати самовільно встановлені стовпчики й не чинити перешкод у користуванні громадською дорогою.
Згідно з листом ВДВС Калуського міськрайонного управління юстиції вищевказане рішення суду ОСОБА_3 виконав добровільно, у зв`язку з чим постановою державного виконавця від 14 квітня 2014 року закінчено виконавче провадження.
Разом з тим суди встановили, що на виконання рішення суду від 23 липня 2013 року ОСОБА_3 демонтував 15 металевих стовпчиків, які ним були встановлені до початку вулиці Робітничої (з іншої сторони господарства), тоді як огорожа, яка мала бути демонтована на виконання рішення сільської ради про встановлення дороги, ним демонтована не було, що й стало предметом даного спору.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується.
За приписами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За змістом статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, заїздом між будинковолодіннями АДРЕСА_3 , шляхом перенесення самовільно встановленої огорожі з металевих стовпчиків і сітки на відстань 3, 5 м від межі її земельної ділянки в сторону будинковолодіння відповідача.
На підтвердження факту порушення своїх прав позивач надала суду листа Мостищенської сільської ради від 28 квітня 2012 року, листа Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області від 11 вересня 2012 року № 04-01/707, рішення Мостищенської сільської ради від 22 березня 2013 року № 37-18/2013, які свідчать про встановлення ОСОБА_3 (батьком відповідача) на дорозі загального користування по АДРЕСА_1 металевих стовпчиків.
Разом з тим, установлено, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2013 року батька відповідача було зобов`язано демонтувати самовільно встановлені стовпчики. Вказане рішення суду ОСОБА_3 виконав, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Частково задовольняючи позовні вимоги в цій справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що батько відповідача демонтував не ті 15 стовпчиків, які встановлені по середині дороги загального користування, а інші, які встановлені ним з іншої сторони будинковолодіння, а тому вважав наявними підстави для зобов`язання відповідача, яка на даний час є власником будинковолодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_2 , їх демонтувати.
Проте, якими належними та допустимими доказами підтверджуються вищевказані обставини суди не встановили, а тому передчасно вважали, що відповідач продовжує чинити позивачу перешкоди в користуванні дорогою загального користування і, відповідно, дійшли передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та їх часткове задоволення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до підпунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду належить урахувати вищевикладене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. КратСудді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов