№ 345/1359/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року

м. Київ

справа № 345/1359/22

провадження № 61-1736св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Кардаш О. І., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, припинення права власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, повернення у власність майна, скасування заборони відчуження частки житлового будинку, розірвання договору дарування, припинення права власності на частку земельної ділянки та визнання права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що17 вересня 2015 року між нею та відповідачем укладено договір довічного утримання (догляду), відповідно до умов якого вона передала у власність відповідачу 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач зобов`язався забезпечити її утриманням та доглядом довічно згідно умов цього договору, зокрема, забезпечувати щомісячним грошовим утриманням у сумі 500,00 грн, які він може виплачувати як щомісячно, так і періодично (за кілька місяців, за один рік).

На виконання умов договору довічного утримання за відповідачем зареєстровано право власності на 1/2 частку зазначеного будинку, а також згідно з пунктом 3 договору довічного утримання укладено договір дарування 1/2 частки земельної ділянки, на якій знаходиться будинок.

Зазначала, що статтею 751 ЦК України встановлено, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Отже, забезпечення щомісячним грошовим утриманням, передбачене пунктом 6 договору, підлягає обов`язковій індексації та, відповідно, виплаті з урахуванням такої індексації.

Загальна сума фактично сплаченого відповідачем щомісячного грошового утримання за період з вересня 2015 року по квітень 2022 становить 25 952,50 грн, що на 29 083,53 грн менше, ніж мало бути сплачено відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, тобто з урахуванням індексації.

За таких обставин вважала, що відповідач належно не виконав свої зобов`язання за договором довічного утримання, чим порушив умови договору, що тягне за собою його розірвання та подальше припинення права власності ОСОБА_3 , повернення у її власність 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, скасування заборони відчуження вказаного майна. Також підлягає розірванню договір дарування земельної ділянки, оскільки за будь-яких обставин при розірванні договору довічного утримання та застосуванні наслідків такого розірвання - набуття нею права власності на 1/2 частку житлового будинку, до неї згідно з вимогами законодавства переходить право власності на 1/2 частку земельної ділянки, на якій розташований будинок, внаслідок чого підлягає припиненню право власності відповідача на 1/2 частки земельної ділянки та відповідне визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд:

- розірвати договір довічного утримання (догляду), посвідчений 17 вересня 2015 року приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1453;

- припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 720583826104, номер запису про право власності: 11224654;

- повернути у її власність та визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаного житлового будинку;

- скасувати заборону відчуження, накладену приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В. на 1/2 частку зазначеного житлового будинку;

- розірвати договір дарування, посвідчений 17 вересня 2015 року приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1459;

- припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0851 га, кадастровий номер 2610400000:20:002:0001, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 720629926104, номер запису про право власності: 11220618;

- визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0851 га, кадастровий номер 2610400000:20:002:0001, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 720629926104.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваним договором довічного утримання не передбачено обов`язку набувача сплачувати позивачу індексацію грошового утримання, а тому несплата відповідачем щорічної індексації, нарахованої на грошове утримання, не може вважатися істотним порушенням умов цього договору і не може бути підставою для його розірвання.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Калуського міськрайонного суду від 02 листопада 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно відмовив у позові ОСОБА_1 , однак у мотивувальній частині рішення не зазначив мотивів відмови у задоволенні позовних вимогОСОБА_1 про припинення права власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, повернення у власність майна, скасування заборони відчуження частки житлового будинку, розірвання договору дарування земельної ділянки, припинення права власності на частку земельної ділянки та визнання права власності.

Апеляційний суд зазначив, що вимоги ОСОБА_1 про припинення права власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, повернення у власність майна, скасування заборони відчуження частки житлового будинку, розірвання договору дарування земельної ділянки, припинення права власності на частку земельної ділянки та визнання права власності не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від вимоги про розірвання договору довічного утримання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у пункті 14 договору довічного утримання зазначено, що нотаріусом сторонам, що підписали договір довічного утримання, роз`яснено зміст, зокрема статей 748-757 ЦК України, а тому відповідач був обізнаний про те, що статтею 751 ЦК України передбачено індексацію матеріального забезпечення за договором довічного утримання.

Стаття 751 ЦК України є імперативною, а тому є частиною договору довічного утримання та, відповідно, положення цієї статті також становлять зміст договору утримання, а тому незважаючи на те, що у договорі довічного утримання відсутнє положення про індексацію матеріального забезпечення, така умова є обов`язковою в силу закону.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц (провадження № 61-1677св17), від 22 вересня 2021 року у справі № 466/8743/18 (провадження № 61-14426св20); необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме постанови від 05 червня 2019 року у справі № 755/5449/17 (провадження № 61-48053св18); суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про закриття касаційного провадження у справі відмовлено.

Касаційне провадження у цій справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 .

Витребувано із Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори та Калуської державної нотаріальної контори інформацію про те, чи заводилась спадкова справа щодо спадкового майна померлої ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , і у разі, якщо заводилась, надіслати на адресу Верховного Суду засвідчену копію спадкової справи.

Витребувано із Калуського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції засвідчену копію актового запису про смерть ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 рокупоновлено касаційне провадження у цій справі та залучено правонаступника позивача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_2 до участі у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 вересня 2015 року між ОСОБА_1 (відчужувачем) та ОСОБА_3 (набувачем) укладено договір довічного утримання (догляду), засвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В., зареєстрований у реєстрі № 1453, згідно з яким відчужувач передала у власність набувачу 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (предмет договору), а набувач зобов`язався забезпечити відчужувача утриманням та доглядом довічно згідно умов, передбачених у пункті 6, та виконувати умови, передбачені пунктом 7 цього договору.

Відповідно до пункту 6 вказаного договору набувач зобов`язувався забезпечувати відчужувача довічним утриманням та доглядом у вигляді: забезпечення житлом, з правом безоплатного проживання в 1/2 частині будь-якої з кімнат та з правом безоплатного користування відповідною частиною всіх приміщень, господарських будівель та споруд предмета договору; забезпечення щомісячним грошовим утриманням у сумі 500,00 грн, які набувач може виплачувати як щомісячно, так і періодично (за кілька місяців, за один рік); у разі смерті відчужувача поховати її.

Пунктом 3 договору передбачено, що будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0851 га, кадастровий номер: 2610400000:20:002:0001, відповідна частка якої відчужується одночасно з предметом договору.

Згідно з пунктом 15 договору цей договір може бути розірвано за згодою сторін, за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.

На виконання договору довічного утримання за ОСОБА_3 17 вересня 2015 року зареєстровано право власності на 1/2 частку вказаного будинку та укладено договір дарування, посвідчений нотаріально, за яким на користь останнього відчужено 1/2 частку вищевказаної земельної ділянки.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання від 17 вересня 2015 року, у задоволенні якого відмовлено рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2021 року. яке набрало законної сили 23 листопада 2021 року, у справі № 345/3532/21,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 померла.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525 526 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження № 61-11407св20).

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 752/818/17 та у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 644/1566/19 зазначив, що істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг. Відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач. Такі висновки щодо застосування положень статей 755 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.

Відповідно до пункту 6 договору довічного утримання набувач зобов`язувався забезпечувати відчужувача довічним утриманням та доглядом у вигляді: забезпечення житлом, з правом безоплатного проживання в 1/2 частині будь-якої з кімнат та з правом безоплатного користування відповідною частиною всіх приміщень, господарських будівель та споруд предмета договору; забезпечення щомісячним грошовим утриманням у сумі 500,00 грн, які набувач може виплачувати як щомісячно, так і періодично (за кілька місяців, за один рік); у разі смерті відчужувача поховати її.

Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: безоплатне право проживання відчужувача у 1/2 частині будинку з правом безоплатного користування відповідною частиною всіх приміщень, господарських будівель та споруд та сплату щомісячного грошового утримання у чітко визначеному розмірі - 500,00 грн, які набувач може виплачувати як щомісячно, так і періодично (за кілька місяців, за один рік),поховання відчужувача у випадку її смерті.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач не сплачував індексацію грошового утримання, як передбачено статтею 751 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що несплата відповідачем щорічної індексації, нарахованої на грошове утримання, не може вважатися істотним порушенням умов цього договору і не може бути підставою для його розірвання, оскільки оспорюваним договором довічного утримання не передбачено обов`язку набувача сплачувати індексацію грошового утримання.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2021 року у справі № 345/3532/21, яке набрало законної сили 23 листопада 2021 року, встановлено, що з грудня 2018 року до серпня 2021 року відповідач перераховував на користь позивача визначену договором суму, тобто щомісячне грошове утримання у розмірі 500,00 грн. Також згідно з заявою ОСОБА_1 від 22 березня 2018 року вона не має жодних претензій до ОСОБА_3 , умови договору він виконує.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апеляційний суд встановив, що у період з серпня 2021 року до травня 2022 року (звернення з позовом у справі, що переглядається), позивач у розрахунках у позовній заяві вказала, що відповідач за вказаний період сплачував 497,50 грн щомісячно і тільки за березень 2022 року - 500,00 грн.

Апеляційний суд правильно виходив із того, що сплата щомісячного грошового утримання в сумі 497,50 грн, тобто на 2,50 грн менше встановленого договором, за період, який не перевищує один рік, не можна вважати порушенням умов договору, оскільки пунктом 5 договору передбачено забезпечення щомісячним грошовим утриманням у сумі 500,00 грн, які набувач може виплачувати як щомісячно, так і періодично (за кілька місяців, за один рік), а тому відповідач згідно з умовами договору має можливість надалі сплатити вказані кошти.

За таких обставин суд першої інстанції та апеляційний суд дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання, а також вимог, які є похідними від цієї вимоги.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення умов договору довічного утримання та норм матеріального права.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Судувід 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц (провадження № 61-1677св17), від 22 вересня 2021 року у справі № 466/8743/18 (провадження № 61-14426св20), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку, а саме, у вказаних справах договором довічного утримання передбачений обов`язок зі сплати сум індексації щомісячного грошового утримання.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2022 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник