№ 345/3549/18

Постанова

Іменем України

28 січня 2021 року

м. Київ

справа № 345/3549/18

провадження № 61-19599св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестзахідгруп»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Бабич Віталій Леонідович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестзахідгруп» на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2019 року у складі судді Якиміва Р. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестзахідгруп» до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Бабич Віталій Леонідович, про визнання договору позики недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестзахідгруп» (далі - ТОВ «Інвестзахідгруп») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Бабич В. Л., про визнання договору позики недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 23 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестзахідгруп» укладено та нотаріально посвідчено договір позики, згідно з умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв грошові кошти в розмірі 144 000,00 доларів США з терміном повернення до 23 травня 2018 року. На виконання рішення загальних зборів учасників товариства «Інвестзахідгруп» від 23 січня 2018 року кошти в сумі 144 000 доларів США було отримано готівкою директором товариства.

Товариство вважає договір позики, укладений в іноземній валюті, таким, що суперечить Конституції України, актам цивільного законодавства та інтересам юридичної особи.

Крім того, укладення такого правочину відбулося під впливом помилки і на вкрай невигідних умовах для самого товариства, порушує публічний порядок, внаслідок чого для останнього є реальний ризик втрати забезпеченого позикою об`єкта нерухомого майна, предмета іпотеки, ринкова вартість якого в декілька разів перевищує суму позики в іноземній валюті. За спірним договором позики товариство взагалі не отримало ні економічної вигоди, ні прибутку, ні збільшення активів, ні зростання власного капіталу.

У рішенні загальних зборів учасників товариства не зазначено причини необхідності отримання позики готівкою в іноземній валюті. Самостійно прийняти рішення про напрямки використання позики в іноземній валюті виконавчий орган товариства не може в силу обмежень, передбачених статутом.

Крім того, товариство не має відкритого власного рахунку в іноземній валюті в уповноваженому банку, не має укладеного договору з уповноваженим банком, яким передбачено зарахування зазначеної іноземної валюти на розподільчий рахунок в іноземній валюті, не здійснює жодної зовнішньоекономічної діяльності з будь-якими іноземними елементами, не здійснює товарооборотні експортно-імпортні господарські операції з нерезидентами, юридичними особами за зовнішньоекономічними контрактами, не має КВЕДів діяльності, пов`язаної із зовнішньоекономічною діяльністю, не є самостійним учасником на міжбанківському валютному ринку України.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Інвестзахідгруп», з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 130-131), остаточно просило суд визнати недійсним договір позики від 23 січня 2018 року, укладений між фізичною особою ОСОБА_1 і ТОВ «Інвестзахідгруп», посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Бабичем В. Л. та зареєстрованим у реєстрі № 54.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, у задоволенні позову ТОВ «Інвестзахідгруп» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту недійсності правочину, не вказано, яким чином договір позики порушує публічний порядок та об`єкт такого порушення.

На думку судів, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству та не потребує отримання індивідуальної ліцензії, що підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Мета отримання позики та її цільове призначення не є істотними умовами договору, а тому їх відсутність у договорі позики не є підставою для визнання його недійсним. Цілі, на які використовуються отримані в позику кошти, визначаються позичальником самостійно.

Крім того, при укладенні договору позики сторони погодили спосіб передачі коштів та уповноважили на отримання коштів та підписання боргової розписки директора товариства. Спосіб оприбуткування вказаних коштів (оформлення прибуткових касових ордерів, актів приймання-передачі готівкових коштів тощо) вирішується позичальником самостійно та не впливає на дійсність договору.

Посилання позивача на положення статті 228 ЦК України суди вважали безпідставним, оскільки позивачем не доведено, що спірний договір позики є таким, що посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави або спрямований на знищення чи пошкодження майна юридичної особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ТОВ «Інвестзахідгруп» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу з суду першої інстанції.

Листом судді від 30 вересня 2020 року справу № 345/3549/18 повторно витребувано з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

У жовтні 2020 року справа № 345/3549/18 передана до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили докази у справі та не надали правової оцінки діям приватного нотаріуса при оформленні оспорюваного договору позики.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди залишили поза увагою вимоги чинного законодавства України щодо порядку використання (обігу) готівкових валютних цінностей (коштів). Зокрема, судами проігноровано висновки, викладені у постанові Правління НБУ «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» від 30 травня 2007 року № 200.

Судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми статей 4 192 193 203 215 229 233 524 533 ЦК України, статей 89 265 ЦПК України, статей 2, 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15/93, пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14, пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9.

Також ухвалою суду першої інстанції залучено до участі у справі третю особу, проте не зазначено, яким чином і в який спосіб рішення суду може вплинути на права та обов`язки третьої особи.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним платіжним засобом на території України. Сторони, яким можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладання, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству та не потребує отримання індивідуальної ліцензії.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що мета отримання позики та її цільове призначення не є істотними умовами договору, а тому їх не зазначення в договорі позики не є підставою для визнання його недійсним. Цілі, на які використовуються отримані в позику кошти, визначаються позичальником самостійно.

Крім того, позивач не надав судам попередніх інстанцій жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що договір позики від 23 січня 2018 року порушує публічний порядок, укладений під впливом та на край невигідних для позичальника умовах, а також суперечить актам цивільного законодавства.

ОСОБА_1 просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що протоколом № 42 загальних зборів учасників ТОВ «Інвестзахідгруп» від 23 січня 2018 року вирішено укласти договір позики між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестзахідгруп», згідно з умовами якого підприємство позичає у ОСОБА_1 144 000,00 доларів США на строк 4 місяці від дати укладення договору.

Уповноважено директора товариства ОСОБА_2 на укладення та підписання договору позики, надано йому право самостійно визначити його умови, а також на отримання вказаних коштів та підписання розписки на підтвердження передання позикодавцем грошових коштів. На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики було вирішено передати в іпотеку належне товариству нерухоме майно (а.с. 12, т. 1).

23 січня 2018 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ТОВ «Інвестзахідгруп» (позичальник) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Бабичем В. Л. та зареєстрований в реєстрі № 54 (а.с. 8-11, т. 1).

Згідно з п. 1 вказаного договору позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 144 000,00 доларів США, що станом на 23 січня 2018 року згідно з офіційним курсом НБУ є грошовим еквівалентом 4 158 115,20 грн зі строком повернення суми позики, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті доларів США з нарахованими штрафами та пенею у випадку порушення зобов`язань, на умовах, визначених договором позики.

П. 4 зазначеного договору визначено, що він є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше

23 травня 2018 року (а.с. 8-11, т. 1).

23 січня 2018 року директор ТОВ «Інвестзахідгруп» ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 на виконання договору позики 144 000,00 доларів США, на підтвердження чого підписав боргову розписку, яка була нотаріально посвідчена та зареєстрована в реєстрі № 55 (а.с. 13, т. 1).

Цього ж дня ОСОБА_2 подав заяву загальним зборам учасників товариства, в якій просив прийняти рішення про використання суми позики, оскільки іноземна валюта не є формою розрахунків в Україні, а тому відповідно до чинного законодавства він не може внести кошти на рахунок чи розрахуватися ними за товари чи послуги (а.с. 14, т. 1).

З аналогічними заявами директор товариства звертався також 23 лютого

2018 року, 16 березня 2018 року та 20 квітня 2018 року. (а. с. 15-17, т. 1)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Інвестзахідгруп» не заперечувало сам факт укладання договору позики та отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 144 000,00 доларів США на виконання умов цього договору.

Разом із тим, як на підставу для визнання правочину недійсним, позивач посилався на те, що договір позики, укладений в іноземній валюті, є таким, що суперечить Конституції України, актам цивільного законодавства та інтересам юридичної особи.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що умови договору позики ОСОБА_1 виконано в повному обсязі шляхом надання позивачу грошової суми в розмірі 144 000 доларів США з терміном повернення 23 травня 2018 року, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання договору позики недійсним. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати, що договір позики порушує публічний порядок, вчинений із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, вчинений під впливом помилки чи тяжкої обставини.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Враховуючи вище викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві.

Судами беззаперечно встановлено, що протоколом № 42 загальних зборів учасників ТОВ «Інвестзахідгруп» від 23 січня 2018 року вирішено укласти договір позики між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестзахідгруп», визначено істотні умови договору, зокрема перебачено, що підприємство позичає у ОСОБА_1

144 000,00 доларів США на строк 4 місяці від дати укладення договору, а також встановлено, що загальні збори товариства уповноважили саме ОСОБА_2 на укладення та підписання договору позики, надано йому право самостійно визначити його умови, а також на отримання вказаних коштів та підписання розписки на підтвердження передання позикодавцем грошових коштів, а тому висновок судів про недоведеність позовних вимог у частині укладення такого правочину під впливом помилки і на вкрай невигідних умовах для самого товариства, є правильним.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій вимог чинного законодавства України щодо порядку використання (обігу) готівкових валютних цінностей (коштів), статей 192 193 524 533 ЦК України, спростовуються висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18.

Доводи касаційної скарги про те, що ухвалою суду першої інстанції залучено до участі у справі третю особу, проте не зазначено, яким чином і в який спосіб рішення суду може вплинути на права та обов`язки третьої особи, є безпідставними, оскільки ухвала Калуськогоміськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2018 року про залучення до участі в цій справі третьої особи не є предметом перегляду в касаційному порядку.

Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю «Інвестзахідгруп» залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук