№ 345/5544/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2025 року

м. Київ

справа № 345/5544/24

провадження № 61-5705св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шургот Оксана Василівна, на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2025 року у складі судді Якиміва Р. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Луганської В. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що сторони по справі зареєстрували шлюб 16 червня 2017 року у відділі реєстрації актів цивільного стану м. Больцано країни Італія зроблено актовий запис про одруження 105-1/2017.

Від спільного проживання у них народилось двоє дітей ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 Спільне життя з відповідачкою не склалось. Сторони мають різні погляди на життя, різні характери, втратили почуття любові та поваги один до одного, разом не проживають, спільного господарства не ведуть. Як наслідок, просить шлюб розірвати.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду від 13 листопада 2024 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 11 грудня 2024 року зазначене заочне рішення скасоване і призначено справу до судового розгляду.

Представник ОСОБА_2 17 січня 2025 року адвокат Іванів О. Б. до суду першої інстанції подав клопотання про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

Клопотання мотивовано тим, що у провадженні суду міста Больцано в Республіці Італія перебуває справа за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання між ними шлюбу та утримання дітей. Така обставина підтверджується постановою суду загальної юрисдикції міста Больцано та наказом суду міста Больцано в Республіці Італія від 24 вересня 2024 року про призначення судового засідання у справі №R.G. 2520/2024 яка перебуває на розгляді між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2025 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишено без розгляду з підстав передбачених пунктом 4 частини першої

статті 257 ЦПК України.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що суд України позбавлений можливості розгляду цієї справи, оскільки в провадженні іншого іноземного суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 квітня 2025 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Шургот О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права просила суд скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до абзацу шостого пункту четвертого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заявник вважає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права при залишені позову без розгляду, а саме застосовано норми права без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 522/13922/18,

від 30 травня 2023 року у справі № 910/2090/22.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2025 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

16 травня 2025 року справа № 345/5544/24надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шургот О. В. мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанції прийшов до висновку про залишення позову без розгляду з огляду на те, що у провадженні іншого іноземного суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, без урахування висновку Верховного суду у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 30 травня 2023 року у справі № 910/2090/22, де Верховний суд зазначає, що «для застосування пункту 3 частини першої статті 226 ГПК України необхідно встановити три ознаки: 1) у провадженні суду є справа між тими самими сторонами; 2) про той самий предмет; 3) з тих самих підстав.

Вважає, що до правовідносин, що склались між сторонами в даній конкретній справі, судам слід було врахувати вказані висновки Верховного Суду, оскільки процедура укладення і розірвання шлюбу за італійським законодавством суттєво відрізняється від українського.

Вважає, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.

Звертає увагу, що стосується розірвання шлюбу, то якщо за законодавством України подружжя вільні як в укладенні шлюбу так і в його розірванні, то за законом Італії є певні випадки, які будуть підставами для звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу. Зокрема, за італійським законодавством подружжя перед розірванням шлюбу має пройти стадію окремого проживання (Separazione).

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції відповідачка звернулась до суду в м. Больцано з заявою про сепарацію та одночасним запитом на розлучення в порядку статті 473 bis 49 Цивільного процесуального кодексу Італії. Однак за змістом цієї норми, у документах, що ініціюють процедуру сепарації, сторони можуть також подати заяву про розірвання або припинення цивільних наслідків шлюбу та пов`язані з цим клопотання. Подані таким чином заяви можуть бути розглянуті в судовому порядку після закінчення строку, встановленого законом для цієї мети, і набрання законної сили рішенням суду про сепарацію.

Вважає, що позов відповідачки до суду м. Больцано не є позовом про розірвання шлюбу, а заявою про режим окремого проживання в якому міститься запит на розлучення, але вже після настання законних підстав: встановленого режиму окремого проживання; спливу щонайменше дванадцяти місяців у випадку судового провадження про сепарацію визначеного Законом про розлучення. І тільки у випадку, якщо подружжя не буде проживати разом протягом якнайменше дванадцяти місяців( судом може бути визначений інший строк , однак не менше 12 місяців для подружжя, яке має спільних дітей), вони можуть звернутись до суду для розгляду питання про розірвання шлюбу. Власне, суди допустились в своїх висновках припущення, що суд Італії задовольнить заяву про сепарацію, що така сепарація відбудеться і що сторони звернуться після закінчення зазначеного строку із заявою про розірвання шлюбу.

Звертає увагу, що статтею 157 Цивільного кодексу Італії визначено, що подружжя може за взаємною згодою припинити дію рішення про роздільне проживання без втручання судді, прямою заявою або однозначною поведінкою, яка є несумісною зі станом роздільного проживання. Тому, зважаючи на те, що сепарація так і не відбулась, вважається, що вона була припинена одночасною поведінкою подружжя відповідно до статті 157 ЦК Італії. Отже, для подання позову про розірвання шлюбу за італійським законом, подружжю знову ж таки потрібно звертатись до суду з заявою про режим роздільного проживання, з якою і звернулась відповідачка до суду

м. Больцано.

Переклад заяви ОСОБА_2 до суду м. Больцано, де вона висловлює прохальну частину свідчить про те, що вона просить в тимчасовому порядку про встановлення роздільного проживання подружжя, як тимчасового заходу, а в кінцевому результаті оголосити про особисту сепарацію на умовах пунктів 2-7 тимчасового порядку. А відповідно до статті 473-bis 49 Цивільного процесуального кодексу, після закінчення передбаченого законом терміну та набрання чинності рішенням про сепарацію ( окреме проживання) подружжя, заявити про розірвання шлюбу. Отже, в даному випадку розірвання шлюбу може відбутись виключно після встановленого режиму сепарації, що свідчить про те, що подана заява відповідачки в суд м. Больцано не є тотожною з позовною заявою про розірвання шлюбу.

Вважає, що відповідно до викладених вище доводів, в суді першої інстанції не було підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позовна заява про режим окремого проживання, подана до суду м. Больцано та позовна заява про розірвання шлюбу, подана до Калуського міськрайонного суду не є тотожними, зазначені позови мають різні предмет та різні підстави.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

02 червня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Іванов О. Б. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність та обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що сторони є громадянами України та тимчасово проживають в Республіці Італія.

Згідно нотаріально засвідченої копії свідоцтва про шлюб з апостилем сторони зареєстрували шлюб 16 червня 2017 року у відділі реєстрації актів цивільного стану м. Больцано країни Італія зроблено актовий запис про одруження 105-1/2017 (а. с. 9,10,11).

За час шлюбу у сторін народилося двоє дітей син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження

НОМЕР_1 , яке перекладене на українську мову, та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження

НОМЕР_2 , яке перекладене на українську мову (а. с. 17,18,21,22).

Встановлено, що ОСОБА_2 у 2022 році звернулась до суду міста Больцано в Республіці Італія із заявою про розлучення із ОСОБА_1 і щодо утримання дітей та у справі про розлучення між сторонами, що перебуває на розгляді під номером справи 937/2022, під час слухання 23 травня 2022 року сторони подали прохання про визнання розлучення за взаємною згодою (а. с. 67-68).

Відповідно до повідомлення канцелярії відділу РАЦСу обласного суду Больцано від

26 липня 2024 року вбачається, що в провадженні суду міста Больцано перебуває провадження, зареєстроване за № R.G. 2520/2024 за позовом, поданим ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , і воно визначене постановою про роздільне проживання за взаємною згодою сторін від 17 червня 2022 року та інших судових справ відносно сторін не має (а. с.15).

ОСОБА_2 21 серпня 2024 року звернулася до суду м. Больцано в Республіці Італія із клопотанням про надання дозволу подружжю жити окремо, визнати спільну опіку над неповнолітніми дітьми, тимчасово надати матері сімейний будинок, встановити порядок права на побачення з дітьми, зобов`язати ОСОБА_1 виплачувати щомісячну грошову допомогу на утримання дітей, покривати 60% витрат на непередбачені витрати для дітей. У остаточному порядку оголосити про особисте розлучення подружжя (а. с. 67-68).

Відповідно до наказу суду міста Больцано в Республіці Італія від 24 вересня 2024 року розгляд вказаного вище клопотання у справі № R.G. 2520/2024, яка перебуває на розгляді між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було призначено в судове засідання на 12 грудня 2024 року о 11.30 (а. с. 74) та перенесено на 13.45 год.

13 березня 2025 року (а. с. 98).

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Шургот О. В. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до абзацу першому статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України».

Згідно із частиною другою статті 3 ЦПК України якщо міжнародним договором, згода па обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Таким чином, суди України мають першочергово керуватися нормами чинних міжнародних договорів. Суди України повинні дотримуватися міжнародних зобов`язань України, взятих нею, у тому числі, за багатосторонніми конвенціями щодо забезпечення і захисту прав та інтересів дітей.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України).

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно з частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частина третя статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Статтею 22 Конвенції між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Італійською Республікою про правову допомогу у цивільних справах № 4210 від 25.01.1979 року встановлено, що судові рішення, винесені установами однієї Договірної Сторони, які визнані на території іншої Договірної Сторони відповідно до цієї Конвенції, підлягають виконанню на її території, якщо вони підлягають виконанню в державі, в якій вони були винесені.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про правонаступництво України»: «Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі

№ 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 604/614/17 (провадження № 61-36999св18) вказано, що:

«у міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів. Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону). У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 з посиланням на те, що він та відповідачка є громадянами України, та він має реєстрацію в Україні та має право на цей позов в Україні не спростовують висновків судів й не впливають на правильність вирішення ними справи, оскільки, як правильно встановили суди, ще в 2022 році ОСОБА_2 звернулась до суду міста Больцано в Республіці Італія із заявою про розлучення із ОСОБА_1 і щодо утримання дітей та у справі про розлучення між сторонами, що перебуває на розгляді під номером справи 937/2022, під час слухання 23 травня 2022 року сторони подали прохання про визнання розлучення за взаємною згодою, тоді як позов про розірвання шлюбу до Калуського міськрайонного суду подано лише 26 вересня 2024 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 717/489/20-ц (провадження № 61-13384св20) зазначено, що:

«згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тобто необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є громадянами України, перебуваючи у шлюбі, проживають на території Чешської республіки. 22 квітня 2020 року ОСОБА_9 звернулась із пропозицією на розлучення шлюбу до Окружного суду Праги 7 і справа перебуває в провадженні цього суду, а ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кельменецького районного суду Чернівецької області 29 квітня 2020 року.

Встановивши, що вимоги ОСОБА_2 у поданій нею до Окружного суду Праги 7 пропозиції на розлучення шлюбу та вимоги ОСОБА_1 у позові, поданому до Кельменецького районного суду Чернівецької області є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. Посилання заявника на те, що з наданих ОСОБА_2 до суду доказів не вбачається, коли саме Окружний суд Праги 7 порушив справу про розлучення спростовуються матеріалами справи. Із пропозиції на розлучення шлюбу вбачається, що ОСОБА_9 подала її до суду 22 квітня 2020 року. Відповідно до статті 21 Розділу І глави IV Договору між Україною та Чеською республікою про правову допомогу в цивільних справах, якщо відповідно до положень цього Договору повноваження для розгляду справи мають органи юстиції обох Договірних Сторін, а заява про порушення справи вже була подана одному з органів юстиції однієї Договірної Сторони, то будь-який орган юстиції другої Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу. Якщо одну і ту ж справу (між тими самими учасниками, з одного і того ж предмету, з тих самих підстав) було порушено в органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу пізніше, залишає її без розгляду. За таких обставин суди попередніх інстанцій вірно встановили, що у провадженні іншого суду, а саме Окружного суду Праги 7 знаходиться справа про розірвання шлюбу між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав».

Встановивши, що вимоги ОСОБА_1 у поданому 26 вересня 2024 року в цій справі позові до Калуського міськрайонного суду щодо розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 є тотожними, виникли між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, що і у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , поданим в 2022 році до суду м. Больцано в Республіці Італія, який прийнято до розгляду, суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

Посилання в касаційній скарзі на те, що він має місце реєстрації в Україні у місті Івано-Франківську, а тому справа підлягає розгляду судом України, є помилковими, оскільки суди встановили, що відповідач проживає на території Італійської Республіки і цю обставину підтверджено самим позивачем. А наявність іноземного елементу у спірних правовідносинах не впливає на вирішення питання про залишення позову без розгляду за встановлення, що у провадженні іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Оскільки предметом позову у обох справах є саме вимога про розірвання шлюбу, а тому не можуть бути підставою для скасування судових рішень доводи касаційної скарги про відмінність процедури розгляду справ про розірвання шлюбу в Україні та в Республіці Італія.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 522/13922/18,

від 30 травня 2023 року у справі № 910/2090/22, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавшизміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шургот Оксана Василівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара