№ 346/1892/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 346/1892/22

провадження № 61-3249св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Оліградський Мирослав Васильович, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2023 року в складі судді Яремин М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року в складі колегії суддів Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком та вселення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд зобов`язати останню не чинити йому перешкоди у користуванні житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вселити його до зазначеного будинку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він є пенсіонером за віком, його місце проживання зареєстроване у будинку АДРЕСА_1 (далі - спірний будинок). На прохання відповідача ОСОБА_2 , яка є його дочкою, він надав свою згоду на її проживання із сім`єю у вказаному будинку, а сам проживав у старому будинку.

Зазначав, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у доступі до житла, змінила замки, не впускає його до будинку та викинула із будинку всі його речі. Крім того, вона забрала всі документи на житло та не впустила його із представником МБТІ до будинку.

Оскільки іншого житла у нього немає, ОСОБА_1 змушений ночувати у знайомих. Щодо таких неправомірних дій ОСОБА_2 , які спричиняють йому фізичні та душевні страждання, він неодноразово звертався до правоохоронних органів.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 10 лютого 2023 року подарувала спірний будинок ОСОБА_3 , у зв`язку із чим ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2023 року ОСОБА_3 залучена до участі у справі як співвідповідач.

У зв`язку з залученням ОСОБА_3 як співвідповідача ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив суд зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у користуванні спірним житловим будинком та вселити його до будинку.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням від 19 червня 2023 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 задовольнив.

Зобов`язав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди

у користуванні спірним житловим будинком. Вселив ОСОБА_1 у спірний житловий будинок.

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що позивач вселився у спірний житловий будинок, який тривалий час належав йому на праві приватної власності, на законних підставах. ОСОБА_1 зареєстрований та проживав у житловому будинку, є особою пенсійного віку, рішення про визнання його таким, що втратив право на користування житлом скасоване у апеляційному порядку, іншого житла ОСОБА_1 не має, а відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні спірним будинком, обмежуючи його в доступі до цього житла, змінивши замки на дверях, що не заперечувалося відповідачем ОСОБА_3 . Внаслідок таких дій відповідачів, ОСОБА_1 не має можливості потрапити до місця проживання, що є перешкодою для вільного користування позивачем спірним житлом, що також встановлено рішенням апеляційного суду в іншій справі.

Постановою від 22 грудня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу адвоката ОСОБА_5 Римарука Ю. І. , задовольнив частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд керувався тим, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_3 та її адвоката Римарука Ю. І., які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи апеляційним судом.

Під час нового розгляду Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, зазначивши про те, що права позивача порушені відповідачами, а тому підлягають захисту.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 березня 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Оліградський М. В., через систему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2023 року і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно залучив до участі у справі ОСОБА_3 без відповідного клопотання позивача, а також з порушенням строків визначених статтею 51 ЦПК України, а саме на стадії судового розгляду. Крім того, суд в порушення норм процесуального права (пункту 2 частини першої статті 49 ЦПК України) прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що позивач не надав доказів, що ОСОБА_3 як власник спірного будинку чинить позивачу перешкоди у користуванні ним. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що перешкоди у користуванні спірним будинком чинить йому ОСОБА_2 . Крім того, суди не врахували те, що відповідач ОСОБА_2 07 березня 2023 року виїхала в Канаду на постійне місце проживання, що свідчить про те, що вона не може чинити перешкоди позивачу у користуванні спірним майном.

Також на переконання заявника, суди в оскаржуваних судових рішеннях дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки право членів сім`ї власника будинку користуватись зазначеним приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок у особи, членами сім`ї якого вони є. Відповідно, з припиненням права власності особи втрачається і право користування жилим приміщенням у членів сім`ї такої особи. Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 та у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц.

Оскільки позивач не є членом сім`ї власника будинку ОСОБА_3 , не надав доказів того, що він проживав у спірному будинку, а також доказів, що він не має іншого житла, то суди дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 13 березня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2024 року.

Ухвалою від 04 квітня 2024 року Верховний Суд задовольнив клопотання ОСОБА_3 Зупинив виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у цій справі до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Доводи інших учасників справи

04 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Позивач ОСОБА_1 є особою пенсійного віку (т. 1, а. с. 8).

Відповідно до договору дарування, посвідченого 30 квітня 1992 року державним нотаріусом Коломийської міської нотаріальної контори Калиняк Н. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1145, ОСОБА_1 набув у власність спірний житловий будинок (т. 1, а. с. 115-117).

Згідно з державним актом на право власності на землю серії IФ № 07-35-2/00098, виданим на підставі рішення Семаківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області від 08 грудня 2000 року і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 98, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,5043 га, з цільовим призначенням - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться на території с. Семаківці Коломийського району Івано-Франківської області (т. 1, а. с. 113).

Рішенням виконавчого комітету Семаківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області від 28 березня 2001 року № 83 ОСОБА_1 дозволено узаконити самовільно збудований житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 114).

28 березня 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Галайчук О. Л., передав у дарунок ОСОБА_2 спірний житловий будинок (т. 1, а. с. 98-101).

Відповідно до довідки № 3-93, виданої 17 березня 2021 року Матеївецькою сільською радою Коломийського району Івано-Франківської області, у спірному житловому будинку, крім позивача ОСОБА_1 , також зареєстровані відповідач ОСОБА_2 (дочка), ОСОБА_5 (зять), відповідач ОСОБА_3 (онука), ОСОБА_6 (онука) (т. 1, а. с. 9).

11 березня 2021 року позивач звертався з письмовою заявою до начальника Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності його дочки ОСОБА_2 та зятя ОСОБА_5 , які не пускають його до домоволодіння, забили цвяхами двері будинку, в якому він проживав, а також ображають його нецензурними словами та погрожують (т. 1, а. с. 10).

Згідно з довідкою за результатами проведення перевірки за матеріалами ЄО № 3035 від 12 березня 2021 року, складеної ПОГ сектору взаємодії з громадами відділу превенції Коломийського ВП ГУНП в Івано-Франківській області, за результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 встановлено, що 11 березня 2021 року близько 16:00 год заявник, прийшовши за місцем реєстрації, не зміг зайти на подвір`я, у зв`язку з тим, що його дочка ОСОБА_2 не пустила його, мотивуючи тим, що цей будинок знаходиться у її власності, та яка від написання пояснень категорично відмовилась. Опитаний староста с. Семаківці ОСОБА_7 письмово пояснив, що був присутнім 11 березня 2021 року під час того, як ОСОБА_2 не пустила свого батька ОСОБА_1 за його місцем реєстрації. Щодо ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП та винесено терміновий заборонний припис строком на 3 доби (т. 1, а. с. 11).

Постановою від 01 березня 2022 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області провадження у справі № 346/1839/21 щодо ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрив у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. У цій постанові зазначено, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 21 квітня 2021 року о 12 год за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , вчинила щодо свого батька ОСОБА_1 домашнє насильство (насильство в сім`ї), а саме умисні дії економічного характеру: не впустила жити за місцем реєстрації та проживання, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого (т. 1, а. с. 12, 13).

Постановою від 03 червня 2022 року Івано-Франківський апеляційний суд постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 березня 2022 року щодо ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП залишив без змін (т. 1, а. с. 27, 28 ).

27 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до начальника Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, у якій просив вжити заходів щодо самоуправних дій його дочки ОСОБА_2 , яка чинить йому перешкоди у користуванні спірним будинком, не пускає до нього, змінила замки, у зв`язку з чим, він, пенсіонер за віком, змушений ночувати у знайомих, оскільки доступу до даного будинку не має та залишився на вулиці (т. 1, а. с. 24).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 05 липня 2022 року, ухваленим у справі № 346/1189/21 за позовом ОСОБА_2 , визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування спірним житловим приміщенням у зв`язку з його відсутністю за цим місцем проживання понад один рік (т. 1, а. с. 95, 96).

Додатковим рішенням від 13 грудня 2022 року ОСОБА_1 знято з реєстрації за місцем проживання за адресою спірного будинку (т. 1, а. с. 97).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 31 січня 2023 року рішення Коломийського міськрайонного суду від 05 липня 2022 року в справі № 346/1189/21 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації за місцем проживання, відмовлено.

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року скасовано додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 грудня 2022 року, у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про зняття з реєстрації за місцем проживання ОСОБА_1 відмовлено (т. 1, а. с. 102-104).

Апеляційний суд встановив, що в цій справі відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довела факт відсутності відповідача за місцем його реєстрації без поважних причин понад рік. Суд врахував, відповідач не проживає у спірному будинку з поважних причин, у зв`язку з неприязними відносинами з позивачем та перешкоджанню йому позивачем у доступі до спірного майна.

Крім того, колегія суддів зазначила, що рішення суду про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням прийняте судом з неналежною оцінкою пропорційності такого заходу з урахуванням встановлених обставин справи, оскільки суд взагалі не дослідив обставини щодо наявності в останнього іншого житла, придатного для проживання в ньому. Тоді як у судовому засіданні встановлено, що іншого житла у ОСОБА_1 немає, що не заперечила сторона позивача. Належних доказів щодо проживання відповідача в смт. Заболотів та наявності там житла для користування на певній правовій підставі суду також не надано. Акт обстеження фактичного місця проживання від 10 березня 2021 року, який міститься в матеріалах справи, не є належним доказом на підтвердження вказаних обставин, оскільки не зазначено про відсутність чи наявність особистих речей відповідача, а також не вбачається протягом якого строку відповідач не проживав у спірному житловому будинку та чи переривався вказаний строк непроживання. Крім того, такий акт складено комісією виключно зі слів позивача та сусідів.

Також апеляційний суд у постанові від 31 січня 2023 року встановив, що між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 існують неприязні відносини, що є перешкодою для вільного користування відповідачем спірним житлом та причиною періодичного не проживання ОСОБА_1 у спірному будинку.

Згідно з актом обстеження фактичного місця проживання, складеного 10 березня 2021 року комісією у складі старости сіл Семаківці, Замулинці, Кринички - ОСОБА_7 , депутата сільської ради ОСОБА_8 , діловода сільської ради ОСОБА_9 , у присутності сусідів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , проведено обстеження спірного будинку. Встановлено, що за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_2 (власник); ОСОБА_12 (чоловік); ОСОБА_3 (дочка); ОСОБА_6 (дочка); ОСОБА_1 (батько). Зі слів заявника та сусідів ОСОБА_1 за цією адресою не проживає, а проживає без реєстрації у смт Заболотів Івано-Франківської області (т. 1, а. с. 134).

Відповідно до виписки № 13270 ОСОБА_1 з 12 листопада 2011 року до 28 листопада 2011 року перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділі КНП «Коломийська ЦРЛ» з діагнозом: ЗЧМТ, забій головного мозку з крововиливом під оболонки, травматичний кохлеарний двібічний неврит (т. 1, а. с. 14).

Згідно з даними характеристики № 18/02-07/42, виданої 17 березня 2021 року, ОСОБА_1 , проживаючи на території Матеївецької сільської ради, зарекомендував себе з позитивної сторони, користується авторитетом і повагою, скарги до виконкому на нього не надходили (т. 1, а. с. 16).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 лютого 2023 № 322468032 право власності на спірний житловий будинок зареєстровано 10 лютого 2023 року за ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування (т. 1, а. с. 82).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення суду відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

До способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3 та 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК України).

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України, відповідно до якої члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач був власником спірного житлового будинку, який в подальшому подарував відповідачу ОСОБА_2 , яка є його дочкою, яка в свою чергу після подачі позову ОСОБА_1 відчужила будинок своїй дочці ОСОБА_3 на підставі договору дарування. Крім того, суди встановили, що позивач зареєстрований у спірному будинку.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 05 липня 2022 року в справі № 346/1189/21 за позовом ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування таким житлом скасовано в апеляційному порядку, що підтверджується постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 31 січня 2023 року.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що між ОСОБА_2 як колишнім власником та ОСОБА_1 існують неприязні відносини, що є перешкодою для вільного користування ОСОБА_1 спірним житлом та причиною його періодичного не проживання у спірному будинку. Крім того, встановлено, що іншого житла у ОСОБА_1 немає.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалюючи судові рішення, суд першої та апеляційної інстанцій врахували, що ОСОБА_1 на законних підставах вселився у спірний житловий будинок, який тривалий час належав йому на праві приватної власності, та був зареєстрований та проживав у ньому, тому він у встановленому законом порядку набув право користування вказаним домоволодінням.

Колегія суддів не бере до уваги доводи ОСОБА_3 , наведені у касаційній скарзі, про те, що після набуття нею права власності на спірне майно ОСОБА_1 втратив право користування спірним будинком з огляду на таке.

Колегія суддів враховує те, що однією з основних підстав цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Таким чином відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і за інтересами іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Перехід право власності на майно, щодо якого позивач звернувся за захистом свого права на житло, відбувся після пред`явлення ОСОБА_1 цього позову за безоплатним договором.

Крім того, колегія суддів враховує, що з моменту набуття права власності на спірний будинок (10 лютого 2023 року) ОСОБА_3 не оспорила вказане право позивача.

Разом із тим, на момент отримання ОСОБА_3 у власність спірного будинку існувало обтяження у вигляді проживання в ньому ОСОБА_1 , тобто були наявні ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості.

Отже набувач вказаного будинку у власність за певної обачності мала реальну можливість дізнатися про обтяження у вигляді права користування цим житлом членами сім`ї колишнього власника домоволодіння.

Таким чином, ОСОБА_3 могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості, проте погодилась набути право власності на будинок із тими обтяженнями, які існували у попереднього власника, не здійснивши достатньої належної обачності при укладенні договору дарування.

Такий висновок узгоджується з висновками, вкладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 359/1730/21, від 18 вересня 2024 року в справі № 570/3177/22.

У зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що право позивача підлягає захисту у обраний ним спосіб, оскільки останній може втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченком, враховуючи встановлені обставини у цій справі.

Аргументи заявника про те, що на час набуття нею у власність спірного домоволодіння позивач у ньому не проживав та твердження про наявність у позивача іншого житла є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій вважали такі обставини недоведеними.

Доводи касаційної скарги про систематичне порушення позивачем правил співжиття та створення умов, які роблять неможливим проживання з ним в одному будинку, є безпідставними, оскільки доказами по справі не підтверджені.

Також є неприйнятними посилання в касаційній скарзі на відсутність у матеріалах справи належних доказів вчинення ОСОБА_3 як власником спірного будинку перешкоди у користуванні ним, оскільки саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом та заперечення відповідача проти його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 , як член сім`ї колишнього власника житла, набув право користування спірним житловим приміщенням і таке право не припинено у встановленому законом порядку, врахувавши відсутність у позивача іншого житла, а також те, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні спірним будинком, заперечують проти проживання позивача, змінили замки у будинку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно залучив до участі у справі ОСОБА_3 без відповідного клопотання позивача, а також з порушенням строків визначених статтею 51 ЦПК України, а також в порушення норм процесуального права прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог після закінчення підготовчого провадження у справі, не може бути взято колегією суддів до уваги, оскільки ОСОБА_3 не оскаржували в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, зокрема, з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Отже, цей довід касаційної скарги не може бути підставою для скасування судових рішень.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року, у зв`язку із залишенням цих судових рішень без змін, їх виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Оліградський Мирослав Васильович, залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко