29.02.2024

№ 347/1241/19

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 347/1241/19-ц

провадження № 61-5763 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д.,

Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я неповнолітній особі.

Позовна заява мотивована тим, що 09 квітня 2016 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «OPEL CORSA», реєстраційний номер

НОМЕР_1 , порушила правила дорожнього руху України, внаслідок чого відбулось зіткнення з мотоциклом «Viper 5», під його керуванням.

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) йому

завдано тілесні ушкодження у вигляді забою головного мозку важкого ступеня з дифузними аксональними пошкодженнями, апалічним синдромом, які згідно з висновку судово-медичного експерта

від 21 жовтня 2016 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що є небезпечними для життя у момент їх спричинення. Вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня

2017 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні вищевказаної ДТП

за частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання

у вигляді позбавлення волі на три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.

06 березня 2017 року за результатами огляду Івано-Франківською міською медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) йому встановлено першу «А» групу інвалідності з 18 січня 2017 року по 01 квітня 2019 року. При повторному огляді 10 червня 2019 року Івано-Франківською міською МСЕК йому встановлено першу «А» групу інвалідності з дитинства безстроково.

Таким чином, внаслідок вищевказаної ДТП він отримав тяжкі тілесні ушкодження, які потягли втрату ним високої міри здоров`я, у зв`язку

з чим він потребує постійного стороннього догляду і фактично не здатний до самообслуговування. При цьому на момент вчинення ДТП він був неповнолітньою особою і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним. На підставі статті 1199 ЦК України він має право на відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою його працездатності. Крім того, він має право на відшкодування моральної шкоди, яку, враховуючи глибину його фізичних і душевних страждань після злочину, він оцінював у розмірі 400 тис. грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з

ОСОБА_2 на його користь шкоду, пов`язану з втратою працездатності, за період з 18 січня 2017 року по 01 липня 2019 року

та стягувати з відповідачки на його користь довічно грошову компенсацію

у розмірі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати внаслідок каліцтва та моральну шкоду у розмірі 400 тис. грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2019 року у складі судді Гордія В. І. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 106 255,94 грн на відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою працездатності, за період з 18 січня 2017 року по 01 липня

2019 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно, починаючи з 01 липня 2019 року і довічно, грошову компенсацію у розмірі

4 173 грн на відшкодування шкоди в обсязі не нижчому встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати внаслідок каліцтва,

з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції

виходив із того, що він є потерпілим внаслідок вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. У зв`язку з цим з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню майнова шкода, завдана злочином, що пов`язана

із втратою ним працездатності повністю за період з 18 січня 2017 року

по 01 липня 2019 року у розмірі 106 255,94 грн. Крім того, у зв`язку

із завданням позивачу ушкодження здоров`я, що призвело до його інвалідності та втрати ним повної працездатності, з відповідачки підлягає стягненню щомісячно й довічно на користь позивача грошова компенсація

у розмірі, не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Керуючись принципами розумності та справедливості, глибини фізичних

і душевних страждань, понесених позивачем після злочину, а також

з урахуванням обставин щодо неможливості ні повернення, ні відновлення йому втраченого здоров`я, реальної можливості відшкодувати завдану моральну шкоду, суд вважав за доцільне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 тис. грн.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_2

у жовтні 2019 року звернулася до Косівського районного суду Івано-Франківської області із заявою про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 15 листопада 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд

заочного рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2019 року у вищевказаній справі залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 березня

2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 05 вересня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 106 255, 94 грн на відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою працездатності за період з 18 січня 2017 року

по 01 липня 2019 року, та стягнення з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 щомісячно, починаючи з 01 липня 2019 року і довічно, грошової компенсації у розмірі 4 173 грн на відшкодування шкоди

в обсязі, не нижчому встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати внаслідок каліцтва, з подальшим перерахуванням відповідно

до діючого законодавства скасовано та у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У решті рішення районного суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення районного суду у вищевказаній частині, апеляційний суд, посилаючись на положення частини другої статті 1195 ЦК України, частини першої статті 1197 ЦК України, пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови

та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561, виходив

із того, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які

б підтверджували ступінь втрати ним працездатності у відсотковому співвідношенні, а саме відповідний висновок МСЕК із визначенням відсотка втрати ним працездатності.

Разом з тим, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції

в частині визначення суми, яка підлягає стягненню на користь позивача на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Косівського районного суду Івано-Франківської області.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я неповнолітній особі призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - мотивована тим, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 1195 ЦК України та частини першої статті 1197 ЦК України, які регламентують порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я особі, яка на момент завдання шкоди не працювала з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Суд апеляційної інстанції не врахував, що на момент завдання шкоди, тобто станом на 09 квітня 2016 року, ОСОБА_1 був неповнолітньою особою та не працював. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частин першої та четвертої статті 1199 ЦК України, згідно з якими у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

ОСОБА_2 судові рішення не оскаржила.

Отже, судове рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови у відшкодуванні шкоди, пов`язаної із втратою позивачем працездатності.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 квітня 2016 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «OPEL CORSA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушила правила дорожнього руху України, внаслідок чого відбулось зіткнення з мотоциклом «Viper 5», пасажиром якого був ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Внаслідок ДТП ОСОБА_1 завдано тілесні ушкодження у вигляді

забою головного мозку важкого ступеня з дифузними аксональними пошкодженнями, апалічним синдромом, які згідно з висновку судово-медичного експерта від 21 жовтня 2016 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що є небезпечними для життя у момент їх спричинення.

Вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 13 травня 2017 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні вищевказаної ДТП за частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки (а. с. 33).

06 березня 2017 року за результатами огляду Івано-Франківською міською МСЕК ОСОБА_1 встановлено першу «А» групу інвалідності з 18 січня

2017 року по 01 квітня 2019 року. При повторному огляді 10 червня

2019 року Івано-Франківською міською МСЕК ОСОБА_1 встановлено першу «А» групу інвалідності з дитинства безстроково (а. с. 9).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня

2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків

у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частина друга цієї статті визначає, що збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1888 ЦК України).

Оскільки ОСОБА_2 є винною у ДТП особою, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що вона є відповідальною за шкоду заподіяну позивачу, внаслідок її протиправних дій.

Відповідно до частини першої, другої, третьої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Судом установлено, що ОСОБА_1 на момент завдання йому шкоди, тобто станом на 09 квітня 2016 року, був неповнолітньою особою та не працював.

Згідно зі статтею 1199 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов`язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов`язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

Якщо на момент ушкодження здоров`я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов`язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

З огляду на викладене та враховуючи встановлені обставини справи,

суд першої інстанції правильно виходив із того, що вина ОСОБА_2

у заподіянні шкодиОСОБА_1 є доведеною, а тому з неї підлягає стягненню майнова шкода, пов`язана з втратою потерпілим працездатності повністю, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати, починаючи з дня досягнення ним повноліття.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо стягнення

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 106 255, 94 грн на відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою ним працездатності повністю за період з 18 січня 2017 року по 01 липня

2019 року, та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно, починаючи з 01 липня 2019 року й довічно, грошової компенсації у розмірі 4 173 грн на відшкодування шкоди в обсязі не нижчому встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати внаслідок каліцтва, з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства, є обґрунтованим та вірним. Визначений розмір грошового відшкодування судом мотивовано.

Посилання апеляційного суду про те, що розмір шкоди, пов`язаної з втратою працездатності, необхідно визначати у відсотковому співвідношенні

до розміру мінімальної заробітної плати, тобто від встановлених відсотків втрати працездатності до мінімальної заробітної плати, є безпідставними, оскільки право потерпілого вимагати відшкодування шкоди в обсязі

не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати закріплено у частині четвертій статті 1199 ЦК України, як для неповнолітньої особи, яка на момент ушкодження здоров`я не працювала.

Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасоване частково рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року

скасувати, заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2019 року залишити у силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець