03.08.2023

№ 348/1743/18

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 348/1743/18

провадження № 61-13218св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Дато»,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «АРХ КЕПІТАЛС», приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Ігор Павлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Роман Петрович,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дато», підписану адвокатом Ватутіним Іваном Петровичем на рішення Надрівнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2020 року в складі судді Міськевича О. Я. та на постанову Івано-Франківського апеляційного від 03 серпня 2020 року в складі Максюти І. О., Горейко М. Д., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ТОВ «Дато» звернулося з позовом до ПАТ «Кредитпромбанк», ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_1 , ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС», приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І. П., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мельника Р. П. та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило:

- визнати недійсним договір іпотеки від 29 лютого 2008 року, укладений між ТОВ «Дато» та ПАТ «Кредитпромбанк»;

- виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотечного майна та запис про накладення заборони на відчуження нерухомого майна;

- визнати недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 27 вересня 2013 року, укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк»;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 06 червня 2018 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 29 лютого 2008 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 08 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС»;

- визнати незаконними дії реєстратора - приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І. П.;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності 27381459 на нерухоме майно за ОСОБА_1 ;

- визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Мельника Р. П.;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності 27400695 на нерухоме майно за ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 лютого 2008 року між ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця № 12», яке в подальшому перейменовано в ТОВ «ДАТО», та АТ «Кредитпромбанк», яке в подальшому перейменовано в ПАТ «Кредитпромбанк», укладено договір іпотеки в порядку забезпечення виконання умов кредитного договору № 64.1/81-КМК-08 від 03 березня 2008 року, укладеного між цими ж сторонами.

Договір іпотеки посвідчено 29 лютого 2008 року та накладено заборону на відчуження нерухомого майна, яку зареєстровано в реєстрі за № 989. Проте 29 лютого 2008 року кредитний договір № 64.1/81-КМК-08 між позивачем та банком не укладався, а тому договір іпотеки від 29 лютого 2008 року не має і не може мати похідного характеру від основного зобов`язання.

28 березня 2012 року Господарським судом Івано-Франківської області в справі № 5010/570/2011-14/28 видано наказ № 329 про стягнення з ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця № 12» на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором № 64.1/81-КМК-08 від 03 березня 2008 року у розмірі 1 063 596 грн.

18 травня 2012 року на підставі зазначеного наказу відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ в Івано-Франківській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32656398.

23 червня 2018 року на адресу позивача надійшла письмова заява ОСОБА_1 , датована 12 червня 2018 року, в якій зазначалось про набуття ним статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором № 64.1/81-КМК-08 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 29 лютого 2008 року, які були укладені 06 червня 2018 року ОСОБА_1 з ПАТ «Дельта Банк». У своїй заяві ОСОБА_1 вимагав від позивача погасити заборгованість за договором кредиту, що складає 1 548 453,11 грн. Також в заяві ОСОБА_1 повідомив про те, що ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги до позивача згідно договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, що був укладений з ПАТ «Кредитпромбанк».

Позивач уважає, що ОСОБА_1 , звертаючись із заявою від 12 червня 2018 року про заміну первісного кредитора, не надав позивачу доказів того, що первісним кредитором чи ПАТ «Дельта Банк» було належним чином письмово повідомлено позивача про те, що відбулась заміна первісного кредитора (з АТ «Кредитпромбанк» на ПАТ «Дельта-Банк»), а також не надано доказів прав нового кредитора у зобов`язанні. Жодним чином не було повідомлено про заміну первісного кредитора й відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ в Івано-Франківській області, якому передано на виконання наказ господарського суду Івано-Франківської області № 329 від 28 березня 2012 року про стягнення з ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця № 12» на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за непогашеним кредитом. Через укладення договорів про відступлення прав вимоги збільшився розмір кредитної заборгованості, що порушує права позивача.

Також вказує, що при посвідченні договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року ПАТ «Дельта-Банк» не був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як іпотекодержатель за іпотечним договором від 29 лютого2008 року, тому не міг бути іпотекодержателем при укладенні 06 червня 2018 року договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, що укладався між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 .

Звертає увагу також, що укладення ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 договору купівлі-продажу майнових прав від 06 червня 2018 року за договором кредиту та іпотеки відбулося під час відкритого виконавчого провадження про стягнення заборгованості на користь ПАТ «Кредитпромбанк», проте ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 не вчинили передбачених законом дій по заміні сторони виконавчого провадження, що є порушенням норм закону.

Зазначає, що ОСОБА_1 як фізична особа не має законних підстав для набуття права вимоги кредитодавця у кредитних правовідносинах, оскільки Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачений порядок правонаступництва на стадії ліквідації банку, у зв`язку з чим позивач вважає, що ПАТ «Дельта Банк» на стадії ліквідації не законно відступив право вимоги на користь ОСОБА_1 . Тому всі інші правочини, які вчиняв ОСОБА_1 стосовно іпотечного майна, зокрема, укладення договору купівлі-продажу від 08 серпня 2018 року, також є недійсними.

Також позивач указував, що дії приватних нотаріусів, які оформлювали оспорювані договори, є протиправними та такими, що вчинені з порушенням статті 38 Закону України «Про іпотеку» та норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки нотаріуси не перевірили документи, які були подані до державної реєстрації, не встановили наявність відповіді іпотекодавця про намір викупити предмет іпотеки, не перевірили дійсну вартість предмета іпотеки.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року, у задоволенні позову ТОВ «Дато» відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що під час розгляду справи не встановлено підстав для визнання недійсності іпотечного договору від 29 серпня 2008 року, укладеного між ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця № 12» та ПАТ «Кредитпромбанк» та щодо вилучення з Державного реєстру іпотек внесеного 29 лютого 2008 року приватним нотаріусом запису за № 6703496 про державну реєстрацію договору іпотеки, зареєстрованого за № 988, у зв`язку з чим зробив висновок про безпідставність таких позовних вимог.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 27 вересня 2013 року, визнання недійсним укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу майнових прав від 06 червня 2018 року за кредитним договором від 03 березня 2008 року та договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 29 лютого 2008 року, встановивши, що договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку», суди зробили висновок, що оскільки позивачем не виконано умови кредитного договору, тому у ОСОБА_1 виникло право на задоволення своїх вимог як іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом його прийняття у свою власність. Правочин щодо відступлення права вимоги передбачений прямими нормами чинного цивільного законодавства та обмежень щодо укладення відповідного правочину з фізичною особою немає. Електронний аукціон відбувся в межах процедури ліквідації АТ «Дельта Банк», результати аукціону відображені в протоколі, переможцем став ОСОБА_1 , іншого порядку реалізації активів банку на стадії ліквідації, ніж продаж активів фізичним або юридичним особам, законодавчими нормами не передбачено.

Враховуючи, що не встановлено обставин для визнання недійсності іпотечного договору та договорів купівлі-продажу майнових прав, суди зробили висновок про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС», а також, що договір посвідчений з дотриманням норм закону, рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та в подальшому за ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС» на предмет іпотеки також відбулось із дотриманням вимог чинного законодавства.

Аргументи учасників справи

У вересні 2020 року ТОВ «Дато» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 як фізична особа не є учасником ринку фінансових послуг, тому не може бути кредитором за зобов`язаннями, що виникли внаслідок здійснення діяльності у сфері банківських послуг, суб`єктами надання яких є банки або фінансові установи, у зв`язку з чим нотаріус не міг посвідчити договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи.

Вказує, що твердження суду про право фізичної особи на купівлю прав вимоги за кредитними договорами є хибним і не відповідає пункту 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням ФГВФО від 05 липня 2012 року № 2, яким передбачена реалізація майна банку способом проведення відкритого конкурсу, а не право фізичних осіб брати участь у відкритому конкурсі чи торгах (аукціонах) з реалізації майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами.

Судами також не враховано положення статті 35 Закону України «Про іпотеку», якою встановлені вимоги до повідомлення про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору. Так, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в іпотечному повідомленні слід зазначати конкретний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який бажав реалізувати іпотекодержатель. При цьому, ОСОБА_1 у заяві від 12 червня 2018 року умисно не зазначив конкретного способу стягнення, обмежившись загальною фразою про те, що «В разі невиконання моїх вимог у визначені терміни, мною буде проведена процедура звернення стягнення на нерухоме майно одним із способів, на мій вибір, у відповідності до ЗУ «Про іпотеку». Судами проігноровано положення статі 36 Закону України «Про іпотеку» і п. 4.3 іпотечного договору, якими визначена необхідність встановлення вартості предмета іпотеки на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Суди необґрунтовано відхилили доводи позивача про відсутність оригіналу спірного договору іпотеки в ОСОБА_1 та надання ним нотаріусу під час реєстрації за собою права власності на іпотечне майно лише копії договору іпотеки, що є порушенням статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

23 жовтня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_1 , приватного нотаріуса КМНО Мельника Р. П. та ТОВ «АРХ Кепіталс» на касаційну скаргу ТОВ «Дато», у яких вони просять залишити її без задоволення, а оскаржені рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін. Відзиви мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги і зводяться до незгоди заявника із наданою судами оцінкою доказів у справі та встановлених на їх підставі обставин.

03 грудня 2020 року від ТОВ «Дато» до Верховного Суду надійшло пояснення до касаційної скарги, згідно з якими заявник указує, що відсутність у нового іпотекодержателя оригіналу договору іпотеки є порушенням норм закону та унеможливлює проведення реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року справа призначена до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16, від 27 березня 2019 року в справі № 520/17304/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11, від 20 березня 2019 року в справі № 306/2053/16-ц, від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16, від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 461/10610/13-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 1519/2-3165/11, постанови Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року в справі № 923/151/17, від 15 січня 2020 року в справі № 209/2599/17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Надвірнянською міською радою на підставі рішення виконавчого комітету від 28 січня 2005 року № 30, ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця № 12» належали адміністративний будинок, склади, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

03 березня 2008 року між АТ «Кредитпромбанк» та ТОВ «Надвірнянська ремонтно- будівельна дільниця № 12» укладено кредитний договір № 64.1/81-КМК-08, відповідно до умов якого встановлена процедура надання банком у майбутньому кредитів товариству в рамках відновлювальної траншевої кредитної лінії у національній валюті України в межах загальної суми 840 000 грн на дату укладення кожної додаткової угоди до цього договору, що є його невід`ємною частино.

03 березня 2008 року між сторонами укладено дві додаткові угоди: №64.1/81-КМК-08 ДУ 1 та №64.1/81-КМК-08 ДУ 2, якими визначені процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов`язання сторін.

В якості забезпечення кредитного договору 29 лютого 2008 року між АТ «Кредитпромбанк» та ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця №12» укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Трух Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 988. 29 лютого 2008 року приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Трух Н. М. накладено заборону відчуження адміністративних будинків, складів, які належать ТзОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця №12», до припинення договору іпотеки, що зареєстрована в реєстрі за № 989. В якості забезпечення зобов`язань боржника перед іпотекодержателем за кредитним договором іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку майно, а саме: адміністративний будинок та склади, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та складаються з: адміністративний будинок загальною площею 323,9 м2; склад-бокс загальною площею 488,6 м2; склад загальною площею 34,4 м2, склад загальною площею 184,3 м2, склад загальною площею 764,6 м2, вбиральня загальною площею 3,7 м2, ворота загальною площею 13, м2, огорожа загальною площею 135,2 м2, огорожа загальною площею 183,3 м2, огорожа загальною площею 22,1 м2, вбиральня загальною площею 1,0 м2.

У вступній частині іпотечного договору від 29 лютого 2008 року («Терміни та визначення») зазначено, що даний договір укладено на виконання кредитного договору № 64.1/81-КМК-08 від 29 лютого 2008 року та додаткових договорів, які укладені або будуть укладені в майбутньому, що укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця №12».

У пункті 1.3. іпотечного договору від 29 лютого 2008 року вказано істотні умови кредитного договору № 64.1/81-КМК-08 від 29 лютого 2008 року, а саме: розмір основного зобов`язання 840 000,0 грн (траншова кредитна лінія); відсоткова ставка за користування кредитними коштами становить 16,5 % річних, відсоткова ставка може змінюватися в додаткових угодах за кожним кредитом; термін повернення кредитних коштів до 20 березня 2015 року включно; порядок виконання основного зобов`язання 20 число кожного місяця за стандартною схемою погашення; відповідальність за порушення зобов`язань за кредитним договором - пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період наявності простроченої заборгованості за кредитами або процентами за кожний день прострочення.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26 грудня 2011 року у справі № 37/391 за позовом ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця №12» до ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Львівської філії ПАТ «Кредитпромбанк», третя особа приватний нотаріус Надвірнянського нотаріального округу Трух Н. М., про визнання договору іпотеки недійсним та усунення перешкод у користуванні майном позивачу відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 лютого 2012 року в справі в справі №5010/570/2011-14/28 за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» в особі філії ПАТ «Кредитпромбанк» до ТзОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця № 12», ТзОВ «Карпатрембудсервіс» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 64.1/81-КМК-08 від 03 березня 2008 року позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця № 12» на користь ПАТ «Кредитпромбанк» 506 099 грн заборгованості за непогашеним кредитом, 301 588 грн простроченої заборгованості по кредиту, 18 480,95 грн заборгованості по нарахованих відсотках, 203 248,15 грн заборгованості по прострочених відсотках, 23 393,36 грн пені, 10 762,02 грн у відшкодування витрат по сплаті державного мита і 25,37 грн відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

18 травня 2012 року постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ в Івано- Франківській області Цурканом В. М. відкрито виконавче провадження (ВП № 32656398) на підставі наказу № 329, виданого 28 березня 2012 року Господарським судом Івано-Франківської області, накладено арешт на все майно, що належить ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця №12», та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця №12».

27 вересня 2013 року між «ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 2466, а 04 листопада 2013 року - додатковий договір до договору купівлі-продажу прав вимоги. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1627, відповідно до умов якого сторони погодились викласти Додаток 1 (Перелік договорів та визначена купівельна ціна за Права вимоги) до Договору у новій редакції.

В подальшому ПАТ «Дельта Банк» перейшов у розпорядження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який у порядку продажу активів банків, що ліквідуються, передав права вимоги за кредитним договором №64.1/81-КМК-08 на відкриті електронні торги (аукціон).

Відповідно до протоколу електронного аукціону № UA-EA-2018-04-27-000178-a від 25 травня 2018 року переможцем аукціону став ОСОБА_2 , який купив право вимоги за кредитним договором № 64.1/81-КМК-08 від 03 березня 2008 року.

06 червня 2018 року за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2018-04-27-000178-a від 25 травня 2018 року, ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 уклали договір № 595/К купівлі-продажу майнових прав.

06 червня 2018 року укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором між ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Р. П. та зареєстрований в реєстрі за № 261.

12 червня 2018 року на адресу ТОВ «Дато» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції Мельником Р. П. надіслано лист № 68/02-24 про передачу заяви. Із змісту листа вбачається, що нотаріус передав заяву ОСОБА_1 від 12 червня 2018 року з вимогою про усунення порушень кредитного договору та про сплату заборгованості. Цим листом ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 повідомили позивача про те, що 06 червня 2018 року між первісним кредитором ПАТ «Дельта Банк» та новим кредитором ОСОБА_2 укладено договір про купівлі-продажу № 595/К майнових прав, за яким ПАТ «Дельта Банк» відступив шляхом продажу ОСОБА_1 право вимоги до ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця № 12» за кредитним договором № 64.1/81-КМК-08 від 03 березня 2008 року.

У зв`язку з не погашенням заборгованості за кредитним договором № 64.1/81-КМК-08 від 03 березня 2008 року приватним нотаріусом Івано- Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фрісом І. П. 07 серпня 2018 року розглянуто заяву ОСОБА_1 та документи, подані для проведення державної реєстрації, і проведено державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за ОСОБА_1

08 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС» укладено договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р. П.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на власності нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10 вересня 2018 року, адміністративні будинки, склади, які знаходяться в АДРЕСА_1 за номером запису про право власності 274000695 належать ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС» на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, виключення запису про накладення заборони на відчуження предмета іпотеки, визнання недійсним укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором, скасування запису щодо нерухомого майна за ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС»

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Так згідно з пунктом пункту 1 частини першої зазначеної статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Результат аналізу зазначеної норми права дає підстави для висновку, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 5.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок про те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15 (провадження № 14-32цс20) звернула увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем. Із зазначеної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема, незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб`єктного складу сторін основного зобов`язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).

Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб`єктного складу сторін основного зобов`язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).

У справі, що переглядається, сторонами основного зобов`язання (кредитного договору від 29 лютого 2008 року № 64.1/81-КМК-08 та договору іпотеки від 29 лютого 2008 року № 64.1/81-КМК-08) були юридичні особи ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця № 12», правонаступником якого є ТОВ «Дато», і АТ «Кредитпромбанк»; сторонами договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року були юридичні особи ПАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк». Тобто, позовні вимоги в частині визнання недійсним договору іпотеки, виключення записів про обтяження іпотечного майна і визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором стосуються правовідносин господарюючих суб`єктів.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги ТОВ «Дато» до ТОВ «АРХ КЕПІТАЛ» про скасування запису про право власності на нерухоме майно за ТОВ «АРХ КЕПІТАЛ» в порядку цивільного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення норм процесуального права не звернули належної уваги на те, що правовідносини в частині цих позовних вимог виникли між двома господарюючими суб`єктами, а тому підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин провадження в справі, що переглядається, в частині пред`явлених позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, виключення запису про накладення заборони на відчуження предмета іпотеки, визнання недійсним укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором та про скасування запису про право власності на нерухоме майно за ТОВ «АРХ КЕПІТАЛ» підлягає закриттю оскільки, такі позовні вимоги відносяться до юрисдикції господарських судів.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до приватних нотаріусів

Відмовивши в задоволенні позовних вимог ТОВ «Дато» до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І. П. та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мельника Р. П., суди не врахували, що нотаріус не може бути відповідачем у такій категорії справ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі

№ 520/13067/17 зроблено висновок, що «позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що спір виник між ТОВ «Дато» та ПАТ «Кредитпромбанк», ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_1 , ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС». Тому приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс І. П. та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Р. П. є неналежними відповідачами, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог ТОВ «Дато» до вказаних приватних нотаріусів необхідно відмовити із цієї підстави.

За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Дато» до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І. П. та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мельника Р. П. підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав за кредитним договором, визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна

В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначав, що ОСОБА_1 як фізична особа не вправі набути право вимоги до боржника за кредитним договором на підставі договору про відступлення прав вимоги від 06 червня 2018 року, оскільки таке право має тільки банк або фінансова установа.

Суди встановили, що ПАТ «Дельта Банк» перейшов у розпорядження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який у порядку продажу активів банків, що ліквідуються, передав право вимоги за кредитним договором №64.1/81-КМК-08 на відкриті електронні торги (аукціон). Відповідно до протоколу електронного аукціону № UA-EA-2018-04-27-000178-a від 25 травня 2018 року переможцем аукціону став ОСОБА_2 , який купив право вимоги за кредитним договором № 64.1/81-КМК-08 від 03 березня 2008 року, у зв`язку з чим сторони 06 червня 2018 року уклали договір купівлі-продажу майнових прав за договором кредиту від 03 березня 2008 року та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 29 лютого 2008 року.

Тобто, вказані правочини вчинено не для забезпечення виконання основного зобов`язання, а за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) зроблено висновок, що «продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) викладено правовий висновок, що «відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».

Отже, встановивши, що договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав та відступлення права вимоги від 06 червня 2018 року, відповідає нормам матеріального права. Аргументи касаційної скарги в цій частині таких висновків суду не спростовують та зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги з приводу неповідомлення боржника про відступлення права вимоги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Тобто, установлений законом порядок заміни кредитора у зобов`язанні без згоди боржника не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

Виходячи з природи оспорюваного договору, внаслідок укладання договору відступлення права вимоги відбулась лише заміна кредитора у зобов`язанні на відповідача, а саме зобов`язання продовжувало існувати.

Отже, уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.

Посилання ТОВ «Дато» у касаційні скарзі на те, що під час укладення договору про відступлення права вимоги стягувачем встановлено вимогу про стягнення коштів у більшому розмірі, ніж номінальна вартість відступленої банком вимоги, колегія суддів відхиляє.

Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням, невиконанням чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17), від 07 червня 2021 року у справі № 648/3596/19 (провадження № 61-12225св20).

Позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08 серпня 2018 року є похідною від позовних вимог про визнання недійсними договорів про купівлі-продажу майнових прав та відступлення права вимоги від 06 червня 2018 року, у зв`язку з чим суди правильно відмовили в її задоволенні з цих підстав.

Щодо позовних вимог про скасування записів про право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 .

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і порядку позасудового (добровільного) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції від 04 червня 2017 року, передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За змістом статті 18 цього Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Пунктом 4.3. договору іпотеки від 29 лютого 2008 року передбачено, що у випадку порушення умов кредитного договору або договору іпотеки іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги, зокрема, набуває право власності на майно.

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 січня 2019 року всправі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс1820) та від 20 березня 2019 року всправі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) зроьила висновок щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Суди встановили, що 12 червня 2018 року ОСОБА_1 направив ТОВ «ДАТО» заяву з повідомленням про те, що він став новим кредитором та іпотекодержателем, у якій просив ТОВ «ДАТО» у встановлений законом тридцятиденний строк з дати отримання цієї заяви погасити заборгованість за договором кредиту від 03 березня 2008 року, що складає 1 548 453,11 грн, та попередив товариство, що у разі невиконання цієї вимоги буде проведена процедура звернення стягнення на нерухоме майно. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ТОВ «ДАТО» отримало вказану заяву 23 червня 2018 року. У зв`язку з непогашенням кредитної заборгованості приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фрісом І. П. 07 серпня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за ОСОБА_1 .

Встановивши, що ОСОБА_1 надав державному реєстратору всі необхідні документи, підтверджено належне направлення та отримання боржником (іпотекодавцем) письмової вимоги про усунення порушень кредитного договору та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки при проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем ОСОБА_1 не було порушено вимог чинного законодавства.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 в порушення статті 37 Закону України «Про іпотеку» для здійснення реєстрації права власності на спірне майно не надав державному реєстратору оцінку предмета іпотеки на момент переходу права власності, що свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, не заслуговують на увагу, оскільки приватному нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу Фрісу І. П., серед інших документів для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 , подано висновок ТОВ «Юридична фірма «Юрісперіус» про вартість іпотечного майна від 06 серпня 2018 року, де встановлено оціночну вартість у розмірі 1 091 144 грн (том 2, ас. 93, 123).

За таких обставин державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем була проведена на підставі відомостей про вартість предмета іпотеки, визначеної на момент такого набуття.

Доводи касаційної скарги про те, що для реєстрації права власності за ОСОБА_1 нотаріусу передано копію договору іпотеки, а не оригінал, як це передбачено статтею 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок зроблено позивачем із посиланням на опис матеріалів реєстраційної справи, яка складається з копій документів, наданих нотаріусу для вчинення реєстраційних дій.

Колегія суддів не приймає аргументи касаційної скарги з приводу невідповідності дій нотаріуса роз`ясненням Міністерства юстиції України від 04 червня 2009 року щодо зняття заборони на відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, зокрема, що нотаріус не надіслав ТОВ «Дато» повідомлення про зняття заборони відчуження та не проставив на договорі іпотеки відмітку із зазначенням дати, підпису та печатки про зняття заборони, оскільки такі роз`яснення стосуються норм Закону України «Про нотаріат» у редакції від 01 жовтня 2008 року (N 614-VI), тоді як приватний нотаріус під час реєстрації права власності на іпотечне майно за ОСОБА_1 та реєстрації зняття заборони відчуження нерухомого майна керувався Законом України «Про нотаріат» у редакції, чинній станом на серпень 2018 року. Зняття заборони відчуження нерухомого майна у зв`язку з припиненням договору іпотеки підтверджується окремим документом, який зареєстровано в реєстрі 08 серпня 2018 року за № 176 (том 2 ас 126).

Посилання у касаційній скарзі про те, що приватний нотаріус під час реєстрації права власності на іпотечне майно не звернув увагу на записи про арешти, накладені виконавчою службою на все майно ТОВ «Надвірнянська ремонтно-будівельна дільниця № 12» за номером 9982823 від 29 червня 2010 року та номером 12538114 від 25 травня 2012 року, не заслуговує на увагу, оскільки висновок про те, що приватним нотаріусом дотримано процедуру реєстрації права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 , яка передбачена Законом України «Про нотаріат» та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ґрунтується на встановлених судами обставинах та наявних у матеріалах справи доказах.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги в частині позовних вимог про скасування записів про право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржених рішень суду першої та апеляційної інстанцій в цій частині без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, виключення запису про накладення заборони на відчуження предмета іпотеки, визнання недійсним укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги, скасування записів про право власності на нерухоме майно за ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС» скасувати та закрити провадження у справі в цій частині; в частині відмови в задоволенні позовних вимог до приватних нотаріусів змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав та відступлення права вимоги від 06 червня 2018 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08 серпня 2018 року та скасування запису про право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 - залишити без змін.

Відповідно до частини першої, другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних суддів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд роз`яснює позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд касаційної інстанції роз`яснює позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Оскільки у цій справі об`єднано в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, відсутні підстави для направлення Верховним Судом справи в частині позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, виключення запису про накладення заборони на відчуження предмета іпотеки, визнання недійсним укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги та про скасування записів про право власності на нерухоме майно за ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС» до господарського суду.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дато», підписану адвокатом Ватутіним Іваном Петровичем, задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного від 03 серпня 2020 року в частині позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 29 лютого 2008 року, виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записів про обтяження іпотечного майна та запису про накладення заборони на відчуження нерухомого майна, визнання недійсним укладеного між публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» і публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, скасування записів про право власності на нерухоме майно за ТОВ «АРХ КЕПІТАЛС» скасувати, а провадження в цій частині закрити, повідомивши позивача, що розгляд справи в цій частині відноситься до юрисдикції господарського суду.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного від 03 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса Ігоря Павловича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мельника Романа Петровича змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного від 03 серпня 2020 року в частині позовних вимог про визнання недійсними укладених між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» і ОСОБА_1 договору № 595/К купівлі-продажу майнових прав від 06 червня 2018 року за кредитним договором від 03 березня 2008 року та договору відступлення права вимоги від 06 червня 2018 року за договором іпотеки від 29 лютого 2008 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08 серпня 2018 року, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про право власності за № 27381459, залишити без змін.

Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2020 року та постанова Івано-Франківського апеляційного від 03 серпня 2020 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов