№ 348/2515/19

Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 348/2515/19

провадження № 61-9655св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяк В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні майном.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона з 25 липня 2019 року є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Також у її користуванні знаходиться земельна ділянка для обслуговування зазначеного житлового будинку.

Згідно із рішеннями Зеленської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 09 червня 2013 року та від 25 червня 2019 року вирішено відновити дорогу до її житлового будинку, яка відображена у Генеральному плані населеного пункту та проходить від центральної автодороги по лівому краю ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_3 .

Сусіднім землекористувачем є спадкоємець після смерті ОСОБА_3 - відповідач ОСОБА_2 , якому рішенням сільської ради від 25 грудня 2015 року надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_3 . Проте рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 цієї земельної ділянки не прийнято, оскільки він не погоджується на відновлення вказаної дороги.

Водночас відповідач здійснив огорожу ділянки, право власності на яку ще не оформив, пригородивши і зазначену дорогу, чим чинить їй перешкоди у користуванні належним їй житловим будинком, оскілки вона не має можливості належно обслуговувати будинок через відсутність до нього будь- якого проїзду.

Як наслідок вона позбавлена можливості вільно користуватись своєю власністю, що призвело і до моральних страждань, які полягають у перебуванні у постійному страху через погрози відповідача та реальні побоювання за своє здоров`я та здоров`я членів її сім`ї. Моральну шкоду оцінила у 5 000 грн.

Враховуючи зазначене, позивач просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути їй перешкоди у користуванні майном шляхом демонтажу огорожі упродовж 10-ти днів з дня набрання рішення суду законної сили вздовж усієї установленої Зеленською сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області дороги та її ширини (3 метри); заборонити вчиняти будь-які дії, які б чинили їй перешкоди у користуванні вказаною дорогою; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 5 000 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2021 року в складі судді Міськевич О. Я. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень статей 15 16 391 ЦК України, статті 152 ЗК України та висновків Верховного Суду, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц щодо неналежності способу захисту цивільного права (пункт 69), та дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами порушень права позивача з боку відповідача. Водночас суд врахував, що акти сільської ради не містять відомостей про те, що відповідач пригородив наявну дорогу, установив огорожу та чинить перешкоди у проїзді до житлових будинків.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні під`їзною дорогою до домоволодіння (садиби) АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу упродовж десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили огорожі уздовж усієї дороги та її ширини 3 метри по координатах поворотних точок меж земельної ділянки, визначених на рисунку 14 у висновку експерта від 15 квітня 2022 року № 1905/21-28/1157-1158/22-28. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 на відновленому існуючому проїзді до житлових будинків встановив паркан та перегородив проїзд до житлового будинку ОСОБА_1 , звузивши (захопивши) таким чином дорогу загального користування, яка, зокрема, веде до господарства позивача, а тому слід зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні під`їзною дорогою до домоволодіння.

Доказів, що підтверджують доводи ОСОБА_1 щодо факту заподіяння відповідачем моральної шкоди, суд не встановив, а вона не довела, яких саме вона зазнала страждань та від яких дій відповідача, не довела наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача, належним чином не обґрунтувавши свої вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У вересні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції побудував свої висновки про те, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянко, розташованою під належним їй будинком, виключно на припущеннях. Беручи до уваги висновки проведеної у справі земельно-технічної експертизи, суд не врахував, що на час її проведення досліджувані земельні ділянки не були сформовані. Водночас позивач не довела, що є землекористувачем чи власником земельної ділянки і має право на звернення з позовом до суду. Оскільки вказана дорога, частину якої згідно із висновками суду захопив відповідач, сільською радою не була виділена, тому позов пред'явлено ОСОБА_1 передчасно.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення. Зазначила, що відповідач, огородивши земельну ділянки, яка фактично відноситься до комунальної власності, залишив їй для проходу лише стежку шириною 1 м. Водночас проїзд транспорту, зокрема екстрених служб, відсутній. Вказала про безпідставність доводів відповідача з приводу того, що вказана дорога у натурі не була винесена. Комісія сільської ради у 2019 році встановила її на місцевості, відгородивши дерев`яними кілками, однак ОСОБА_2 ці кілки прибрав, а дорогу пригородив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 175077424 від 25 липня 2019 року ОСОБА_1 на праві приватної власності з належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 132,7 кв. м.

У користуванні ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка загальною площею 0,34 га, з яких 0,05 га - для обслуговування зазначеного житлового будинку та 0,29 га - для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач ОСОБА_2 проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який він успадкував від ОСОБА_3 .

Згідно із актом комісії Зеленської сільської ради від 31 січня 2013 року, затвердженого рішенням сільської ради № 366-17/2013 від 09 червня 2013 року встановлено, що у Генеральному плані забудови с. Зелена вказана як існуюча дорога шириною 3 метри. В натурі дорога проходить з центральної автодороги через земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 , родичі якої, зі слів заявників, перешкоджають проїзду транспортними засобами по даній дорозі.

Рішенням Зеленської сільської ради № 366-17/2013 від 09 червня 2013 року вирішено відновити існуючу для проїзду дорогу до масиву житлових будинків ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 по лівому краю земельної ділянки ОСОБА_3 відповідно до Генерального плану забудови с. Зелена (пункт 1); При передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_3 вказати на земельно-кадастровому плані дорогу загального користування до даного житлового масиву.

Рішенням Зеленської сільської ради від 25 грудня 2015 року № 23-2/2015 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, якою користувалась померла ОСОБА_3 , орієнтовною площею 0,2968 га, для ведення особистого селянського господарства в с. Зелена, прис. Лазок, з земель сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту.

У процесі виготовлення проекту землеустрою відповідачем дана земельна ділянка у 2016 році була виведена в натурі та огороджена, про що була складена ситуаційна схема, на якій позначена дорога шириною 3 метри (а.с. 40-45, т. 1).

Згідно із актом комісії Зеленської сільської ради № 3 від 29 травня 2019 року, затвердженого рішенням сільської ради № 830-21/2019 від 25 червня 2019 року, відновлено існуючу дорогу до житлового будинку ОСОБА_1 та інших жителів с. Зелена згідно з рішення сесії сільської ради № 366-17/2013 від 09 червня 2013 року від «штрики» по лівому краю земельної ділянки померлої ОСОБА_3 шириною 3 метри шляхом укладення договору сервітуту на право проходу та проїзду (а.с. 15, т. 1).

Зі змісту листа-повідомлення Зеленської сільської ради від 04 жовтня 2019 року № 410/02-19 встановлено, що дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , орієнтовною площею 0,2968 га, надавався згідно із рішенням сесії № 23-2/2015 від 25 грудня 2015 року. Проект землеустрою не затверджений.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 1905/21-28/1157-1158/22-28 від 15 квітня 2022 року встановлено наступне (а.с. 250 -261, т. 1).

Встановити, чи має місце накладення земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 згідно із проектом землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 0,2968 га для ведення особистого селянського господарства у с. Зелена Надвірнянського району Івано-Франківської області (проект не затверджений) на зазначену проїзну дорогу загального користування не видається за можливе у зв`язку із відсутністю повної інформації про параметри та координати проїзної дороги загального користування.

Для забезпечення можливості проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 необхідно провести відновлення проїзної дороги загального користування, відповідно до рішень Зеленської сільської ради від 09 червня 2013 року № 366-17/2013 та від 25 червня 2019 року №830-21/2019, встановити (відновити) межі даної дороги та провести відповідні будівельні роботи, згідно вимог нормативно-правових актів та чинного законодавства.

У зв`язку з відсутністю проїзної дороги у ОСОБА_1 відсутня технічна можливість проїзду до її будинковолодіння.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення судами вимог про відшкодування моральної шкоди, тому з огляду на положення статті 400 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у цій частині не переглядається.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції відповідає з таких підстав.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями статей 386 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Згідно із положеннями статей 91 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Вирішуючи спір у цій справі та установивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням ОСОБА_2 її законних прав та інтересів.

Установивши, що ОСОБА_2 на існуючому проїзді до житлових будинків мешканців с. Зелена встановив паркан та перегородив проїзд до житлового будинку ОСОБА_1 , звузивши (захопивши) таким чином дорогу загального користування, яка, зокрема, веде до господарства позивача, суд підставно виходив із наявності правових підстав для задоволення позову останньої та зобов`язав ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні під`їзною дорогою до домоволодіння.

З приводу відновлення проїзної дороги загального користування існують чинні рішення Зеленської сільської ради від 09 червня 2013 року № 366-17/2013 та від 25 червня 2019 року № 830-21/2019, які не оспорені відповідачем у законний спосіб. Отже, доводи касаційної скарги про передчасність пред'явлення позовних вимог у зв'язку із тим, що вказана спірна дорога не була виділена, є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідач ОСОБА_2 не надав суду будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яку він огородив парканом.

Вказана земельна ділянка, є несформованою, тобто їй не присвоєно кадастровий номер, не визначено її площу, межі та не внесена інформація про дану земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Отже, ОСОБА_2 не мав законних підстав самостійно встановлювати межі земельної ділянки та огороджувати її парканом. Оскільки такі дії порушують право позивача користуватися сільською дорогою, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність захисту її прав шляхом зобов`язання відповідача демонтувати огорожу.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час установлення факту порушення прав ОСОБА_1 як користувача земельною ділянкою, що знаходиться під належним їй домоволодінням, і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні нею цих прав, які чинить їй суміжний землекористувач ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції підставно узяв до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи від 15 квітня 2022 року, яким констатована відсутність у ОСОБА_1 технічної можливості проїзду до її будинковолодіння у зв`язку із огородженням ОСОБА_2 частини проїзної дороги, яка веде до цього домоволодіння.

Враховуючи зазначене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд побудував свої висновки щодо вчинення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_1 у користуванні під`їзною дорогою до її домоволодіння виключно на припущеннях, оскільки ці аргументи зводяться до незгоди відповідача із висновками судової земельної-технічної експертизи та оцінкою їх судом апеляційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає також безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у вказаній справі спірні правовідносини виникли між сторонами щодо стягнення заборгованості за договором поставки, тоді як у справі, що переглядається - з приводу наявності перешкод у користуванні майном.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта