Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 350/574/16
провадження № 61-3225св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонернетовариство «Дельта Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року у складі судді Пулика М. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 січня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 26 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 370-014/ФКВ-8, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 12 145 доларів США під 9,90 % річних з кінцевим терміном повернення до25 вересня 2015 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором 26 вересня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 370-014/Zфпор-08, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, винагороди і неустойки. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 30 березня 2016 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі70 186,99 грн, з яких: 43 558,80 грн - тіло кредиту; 5 369 грн - проценти за користування кредитом; 3 632,04 грн - комісія; 17 523,52 грн - пеня; 103,63 грн - 3 % річних за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань. Враховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк» просилостягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та понесені судові витрати.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що він належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, а саме: сплатив всю суму заборгованості, тому зобов`язання за цим договором припинилися. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог, просив: визнати, що він належним чином виконав свої зобов`язання та сплатив всю суму грошових коштів за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 370-014/ФКВ-08, укладеним між ним і ТОВ «Укрпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); визнати недійсними кредитний договір від 26 вересня 2008 року № 370-014/ФКВ-8, укладений між ним і ТОВ «Укрпромбанк», та договір поруки від 26 вересня 2008 року № 370-014/Zфпор-08, укладений між ТОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_2 .
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року первісний та зустрічний позови об`єднано в одне провадження.
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року первісний позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 70 186,99 грн, з яких: 43 558,80 грн - тіло кредиту, 5 369 грн - проценти, 3 632,04 грн - комісія, 17 523,52 грн - пеня, 103,63 грн - 3 % річних. Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» 1 378 грн судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Строк дії договору погоджений сторонами до його повного виконання, тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 370-014/ФКВ-08 в сумі 70 186,99 грн, з яких: 43 558,80 грн - тіло кредиту, 5 369 грн - проценти, 3 632,04 грн - комісія, 17 523,52 грн - пеня, 103,63 грн -3 % річних, та судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість. Однак ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з цим позовом у квітні 2016 року, тобто з пропуском шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2018 року в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2018 року в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що в частині зустрічних позовних вимог судові рішення не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного перегляду. Ухвалюючи рішення про відмову в позові до відповідача ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що банк пропустив строк звернення до поручителя. Разом з тим, погоджуючись з висновками місцевого суду в частині стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином заперечень названого відповідача щодо виконання ним зобов`язань та не з`ясував дійсного розміру заборгованості, яку має позичальник перед банком, чи існує така заборгованість з урахуванням наданих квитанцій про сплату коштів на виконання умов договору в період до січня 2015 року.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в жовтні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» вже зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 370-014/ФКВ-08 в розмірі 41 835,63 грн, з яких: 41 111,04 грн - тіло кредиту; 370,96 грн - проценти; 353,64 грн - комісія. Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 06 грудня 2012 року у справі № 0908/5974/2012 відмовив у задоволенні вказаного позову. За період з 11 жовтня 2012 року по 23 січня 2015 року ОСОБА_1 сплатив на погашення кредитної заборгованості 44 393,28 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. За розрахунком банку станом на 30 березня 2016 року заборгованість позичальника становила 70 186,99 грн, з яких: 43 558,80 грн - тіло кредиту; 5 369 грн - проценти за користування кредитом; 3 632,04 грн - комісія; 17 523,52 грн - пеня; 103,63 грн - 3 % річних за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань. Як встановлено в судовому засіданні, різниця між тілом кредиту станом на 08 жовтня 2012 року та на 30 березня 2016 року зумовлена курсовою різницею. Беручи до уваги, що кредитна заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» становила 41 835,63 грн, а позичальник протягом жовтня 2012 року - січня 2015 року сплатив на погашення боргу 44 393,28 грн, в банку відсутнє право повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту, а також проценти та неустойку після закінчення строку дії кредитного договору. Про застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, за спірний період банк не заявляв.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2012 року у справі № 0908/5974/2012 відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 370-014/ФКВ-08. Однак апеляційний суд не звернув уваги на те, що зазначеним рішенням місцевий суд відмовив у позові у зв`язку з тим, що відповідач виконує взяті на себе зобов`язання зі сплати кредиту, а тому в банку були відсутні підстави для дострокового стягнення заборгованості. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку до позичальника, оскільки не з`ясував дійсного розміру заборгованості ОСОБА_1 , чи існує заборгованість з урахуванням наданих відповідачем квитанцій про сплату коштів на виконання умов договору в період до січня 2015 року. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір на підставі вимог закону і повно та всебічно з`ясованих обставин справи.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду від 14 червня 2018 року у вказаній частині - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі тривало не до вересня 2015 року, тобто не до завершення строку дії договору, а тільки до травня 2014 року. З наявних у справі копій платіжних документів, розрахунку заборгованості вбачається, що з травня 2014 року по січень 2015 року ОСОБА_1 вносив щомісячно платежі для погашення тіла кредиту та процентів у розмірі, який є істотно меншим від обумовленої кредитним договором суми. ОСОБА_1 не заперечував цієї обставини в засіданні апеляційного суду, пояснивши, що в нього не вистачало коштів. В результаті проведених колегією суддів розрахунків та з врахуванням наданих відповідачем копій квитанцій за період з жовтня 2012 року по січень 2015 року шляхом додавання щомісячних платежів за вказаний період встановлено, що ОСОБА_1 сплатив 3 495,87 доларів США на погашення тіла кредиту, 778,13 доларів США - процентів та 3 552,31 грн - комісії. Сплата цих коштів була врахована банком при розрахунку кредитної заборгованості в розмірі 70 186,99 грн. Різниця між вимогою, пред`явленою банком у 2012 році, про сплату ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та сплаченими ним коштами за основною заборгованістю згідно з квитанціями в період з жовтня 2012 року по січень 2015 року складає 1 647,51 доларів США (5 143,38 доларів США - 3 495,87 доларів США). Саме про стягнення такого розміру заборгованості за тілом кредиту ПАТ «Дельта Банк» звернулося з позовом до суду у травні 2016 року. Це підтверджується проведеним апеляційним судом розрахунком, а саме 1 647,51 доларів США х 26,439172 грн (офіційний курс долара США станом на 30 березня 2016 року) = 43 558,80 грн. Стосовно розміру інших складових кредитної заборгованості, а саме процентів за користування кредитом, комісії, пені та 3% річних, то розрахунок відповідних сум ПАТ «Дельта Банк» провело з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема щодо обмеження стягнення пені річним строком. Іншого розрахунку заборгованості ОСОБА_1 не надав. Наведені вище обставини і розрахунки спростовують твердження відповідача про те, що сплативши 44 000 грн, він повністю виконав умови кредитної угоди. Посилання ОСОБА_1 на те, що у зв`язку з пред`явленням у 2012 році позову про дострокове повернення кредиту змінився строк виконання основного зобов`язання, не заслуговують на увагу, оскільки рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2012 року у справі № 0908/5974/2012 позов банку визнано безпідставним і в його задоволенні відмовлено. Таким чином, після ухвалення цього судового рішення ОСОБА_1 повинен був виконати умови кредитної угоди - повернути суму несплаченого тіла кредиту та проценти. Це випливає зі змісту постанови Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року, вказівки якого є обов`язковими для апеляційного суду під час нового розгляду справи. Отже, правових підстав вважати, що внаслідок безпідставного звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості банк змінив строк виконання договору, немає. Колегія суддів вважала необґрунтованими доводи про те, що звернувшись з позовом у 2016 році, ПАТ «Дельта Банк» пропустило позовну давність, оскільки після ухвалення Калуським міськрайонним судом рішення від 06 грудня 2012 року ОСОБА_1 продовжував вносити кошти на погашення заборгованості за кредитом і останній платіж здійснений ним в січні 2015 року, що свідчить про визнання ним свого боргу та є обставиною, яка перериває перебіг позовної давності.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року скасовано, справу в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 70 186,99 грн передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував, що у кредитному договорі встановлено кінцевий термін повернення до 25 вересня 2015 року і після спливу визначеного договором строку кредитування права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання; не звернув увагу на те, що кредитним договором передбачено повернення коштів шляхом здійснення щомісячних платежів, а перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, не з`ясував, за який період стягнута заборгованість. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін у вказаній частині.
У зв`язку з неможливістю утворити склад суду для нового апеляційного перегляду справи № 350/574/16 розпорядженням голови Івано-Франківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року справу передано для розгляду до Львівського апеляційного суду як найбільш територіально наближеного суду.
Постановою Львівського апеляційного суду від 31 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року скасовано в частині задоволення первісного позову і ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким первісний позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 370-014/ФКВ-08 в розмірі 56 153,45 грн, з яких: 43 558,80 грн - заборгованість за тілом кредиту; 3 233,78 грн - за процентами за користування кредитними коштами; 2 138,25 грн - за комісією за управління кредитом; 7 182,28 грн - за пенею за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором; 40,34 грн - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. В задоволенні решти позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» відмовлено. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року змінено в частині визначення розміру судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, які підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк», зменшено його до 1 102,40 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 635,84 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2012 року у справі № 0908/5974/2012 відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з тим, що позичальник сплатив прострочену заборгованість у встановлений кредитним договором строк (протягом 30-ти календарних днів з дати отримання відповідної вимоги банку). За відсутності рішення про дострокове стягнення всієї суми кредиту доводи відповідача ОСОБА_1 щодо використання банком права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та, відповідно, зміни у такий спосіб строку кредитування, - є безпідставними. Разом з тим в цій справі ПАТ «Дельта Банк» просить стягнути кредитну заборгованість, обчислену станом на 30 березня 2016 року, тоді як за умовами кредитного договору строком повернення кредиту в повному обсязі є 25 вересня 2015 року. Отже, беручи до уваги правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), вимоги ПАТ «Дельта Банк» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 процентів за користування кредитом, комісії за управління кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором, які нараховані після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування, тобто за період з 26 вересня 2015 року по 30 березня 2016 року, є безпідставними і не підлягають задоволенню. До січня 2015 року позичальник вносив щомісячні платежі (останній платіж - 23 січня 2015 року), при цьому всі надані відповідачем квитанції про сплату цих платежів відображені в розрахунку заборгованості. Так, станом на 25 вересня 2015 року заборгованість за тілом кредиту становила 1 647,51 доларів США, що еквівалентно 43 558,80 грн; заборгованість за процентами - 122,31 доларів США, що еквівалентно 3 233,78 грн; заборгованість за комісією за управління кредитом - 2 138,25 грн; заборгованість за пенею за період з 31 березня по 25 вересня 2015 року (в межах річної позовної давності) - 7 182,28 грн. Стягненню також підлягають 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо сплати тіла кредиту, однак лише в розмірі 40,34 грн, оскільки інші вимоги банку в цій частині стосуються розрахунку 3 % річних на суму процентів і комісії, в тому числі й тих, які нараховані поза межами строку кредитування. Таким чином, з урахуванням того, що ПАТ «Дельта Банк» просило стягнути складові заборгованості, які за умовами кредитного договору підлягають нарахуванню в доларах США (у валюті кредиту), саме у гривнях (в національній валюті), з відповідача на користь банку підлягає стягненню кредитна заборгованість в розмірі 56 153,45 грн. Колегія суддів вважала необґрунтованими доводи відповідача про те, що звернувшись з цим позовом у 2016 році, ПАТ «Дельта Банк» пропустило трирічну позовну давність, оскільки після ухвалення Калуським міськрайонним судом рішення від 06 грудня 2012 року, яким було відмовлено у задоволенні позову банку про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 41 853,63 грн, ОСОБА_1 продовжував сплачувати кошти на погашення заборгованості за кредитом до січня 2015 року. При цьому відповідач вносив щомісячні платежі по тілу кредиту та процентах в доларах США, а по комісії - у гривнях, тобто саме так, як передбачено умовами кредитного договору. Заборгованість за кредитом (прострочена) і за процентами утворилася лише у травні 2014 року. Таким чином, відсутні підстави для застосування наслідків спливу трирічної позовної давності, в тому числі й окремо щодо кожного із прострочених у 2014 році щомісячних платежів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У березні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 січня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову ПАТ «Дельта Банк».
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року в цій справі (провадження № 61-44477св18). Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2012 року у справі № 0908/5974/2012 було відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 370-014/ФКВ-08. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Отже, звернувшись у 2012 році з позовом до позичальника про дострокове повернення суми кредиту шляхом стягнення заборгованості, ПАТ «Дельта Банк» на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору. Беручи до уваги, що кредитна заборгованість становила 41 835,63 грн і він як позичальник протягом жовтня 2012 року - січня 2015 року сплатив на погашення боргу 44 393,28 грн, в банку відсутнє право повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту, а також - проценти та неустойку після закінчення строку дії кредитного договору.
У червні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її задовольнити, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області.
30 вересня 2022 року справа № 350/574/16 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині вирішення первісного позову банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються Верховним Судом лише в означеній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 26 вересня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк», правонаступником якого згідно з договором про передачу Активів та Кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку від 30 червня 2010 року стало ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 370-014/ФКВ-08, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 12 145 доларів США під 9,90 % річних зі сплатою комісії за управління кредитом у розмірі 0,10 % від суми кредиту, щомісячно, з кінцевим терміном повернення до 25 вересня 2015 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вищезгаданим кредитним договором 26 вересня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 370-014/Zфпор-08, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, винагороди і неустойки.
Згідно з пунктом 1.12 кредитного договору позичальник зобов`язаний сплачувати платежі за цим договором у розмірі, порядку та строки, встановлені цим договором та графіком платежів щодо погашення суми кредиту, процентів за користування ним, комісій банку, сукупних послуг банку, які надаються позичальнику у зв`язку з укладенням цього договору, а також інших фінансових зобов`язань позичальника, які виникають у зв`язку з укладенням цього договору («Графік платежів за договором»), який є невід`ємною частиною цього договору (Додаток № 1).
Пунктом 2.4 кредитного договору визначено, що повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш як 144,58 доларів США по 20 (двадцяте) число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.
Згідно з пунктом 2.7 кредитного договору нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 (двадцяте) число (включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку позичальника, відкритого у банку (філії).
Пунктом 2.10 кредитного договору передбачено, що нарахування комісії за управління кредитом здійснюється щомісячно у валюті кредиту (для кредитів у національній валюті) або у гривневому еквіваленті по офіційному курсу НБУ на день нарахування (для кредитів в іноземній валюті). Нарахована комісія сплачується позичальником у національній валюті по 20 (двадцяте) число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем її нарахування та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування.
У пункті 2.14 кредитного договору зазначено, що при надходженні від позичальника коштів на сплату заборгованості за цим договором черговість платежів встановлюється банком відповідно до вимог пункту 4.2.2 цього договору, а саме: 1) на сплату прострочених процентів за користування кредитом; 2) на сплату прострочених комісій, передбачених умовами договору; 3) на сплату простроченої заборгованості за кредитом; 4) на сплату нарахованих процентів за користування кредитом; 5) на сплату комісій, передбачених умовами договору; 6) на сплату строкової заборгованості за кредитом; 7) на сплату штрафних санкцій; 8) на сплату інших платежів за цим договором; 9) на дострокове повернення заборгованості за кредитом.
Згідно з пунктом 4.3.4 кредитного договору банк має право при настанні будь-якого із випадків, передбачених пунктом 6.2 цього договору, призупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів за фактичний період користування ним, комісій та штрафних санкцій (за наявності) та інших платежів позичальника за цим договором. У випадку невиконання позичальником вимоги про дострокове виконання зобов`язань за цим договором, у встановлений цим договором строк банк має право стягнути примусово (в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, стягнення заборгованості із заставодавців, гарантів, поручителів, майнових поручителів та/або шляхом договірного списання) всю заборгованість за цим договором (кредит, проценти, комісії, штрафні санкції та інші платежі).
Пунктом 6.2 кредитного договору визначено, що банк має право вимагати дострокового повного погашення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або його поручителями (заставодавцями, гарантами, поручителями, майновими поручителями) умов цього договору та/або договорів, укладених на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором, а позичальник зобов`язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання позичальником відповідної вимоги від банку повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у разі настання, зокрема, випадку порушення позичальником строків платежів, що встановлені цим договором (підпункт «а» пункту 6.2 договору).
Згідно з пунктом 6.3 кредитного договору у разі невиконання позичальником вимоги про дострокове виконання зобов`язань за цим договором у встановлений строк, банк має право стягнути примусово (в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, стягнення заборгованості з поручителів тощо, та/або шляхом договірного списання) всю заборгованість за цим договором (кредит, проценти, комісію, штрафні санкції та інші платежі).
У жовтні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» пред`явило до ОСОБА_1 позов про дострокове повернення кредиту, отриманого в іноземній валюті.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2012 року у справі № 0908/5974/2012, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 370-014/ФКВ-08 за безпідставністю позовних вимог.
У справі № 0908/5974/2012 встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 370-014/ФКВ-08 в сумі 41 835,63 грн, з яких: 41 111,04 грн - тіло кредиту, 370,96 грн - несплачені проценти; 353,64 грн - комісія за ведення кредиту, відповідає графіку погашення, а отже, відповідачем здійснюється оплата з погашення кредитних коштів та процентів за користування згідно з графіком. З наданого банком розрахунку вбачається, що прострочена заборгованість за кредитним договором станом на 04 жовтня 2012 року складає: 0,00 грн - тіло кредиту; 0,00 грн - проценти; 256,57 грн - комісія, яка нарахована відповідачу, однак погашена ним 08 листопада 2012 року, тобто на 27 день з дня отримання письмової вимоги банку щодо сплати простроченої заборгованості, про що свідчить квитанція про оплату, яка підтверджує той факт, що позичальник погасив заборгованість та вийшов на графік погашення кредиту. Таким чином, оскільки відповідач виконує взяті на себе зобов`язання зі сплати кредиту за графіком, погашено заборговану комісію у строки, передбачені кредитним договором, то відсутні підстави для дострокового стягнення заборгованості.
Занаданим банком розрахунком станом на 30 березня 2016 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором врозмірі 70 186,99 грн, з яких: 43 558,80 грн - тіло кредиту; 5 369 грн - проценти за користування кредитом; 3 632,04 грн - комісія; 17 523,52 грн - пеня; 103,63 грн - 3 % річних за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов, в якому просив, зокрема відмовити в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» у зв`язку із спливом позовної давності.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому (частина друга статті 1050 ЦК України).
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), на яку посилався заявник в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Апеляційним судом також встановлено, що до січня 2015 року позичальник вносив щомісячні платежі (останній платіж - 23 січня 2015 року), при цьому всі надані відповідачем квитанції про сплату відображені у наданому банком розрахунку заборгованості.
У справі, яка переглядається, банк просив стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, обчислену станом на 30 березня 2016 року, в розмірі 70 186,99 грн, тоді як умовами договору визначено строк кредитування до 25 вересня 2015 року.
Спростовуючи наданий ПАТ «Дельта Банк» розрахунок заборгованості та наводячи в рішенні свій розрахунок, апеляційний суд виходив з того, що:
- в період з 26 вересня 2015 року по 30 березня 2016 року, тобто після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування, банк безпідставно нарахував відповідачу проценти за користування кредитом, комісію за управління кредитом та пеню за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань;
- станом на 25 вересня 2015 року заборгованість позичальника за тілом кредиту становила 1 647,51 доларів США; за процентами - 122,31 доларів США; за комісією за управління кредитом - 2 138,25 грн; за пенею в період з 31 березня по 25 вересня 2015 року (в межах річної позовної давності) - 7 182,28 грн;
- нарахування банком 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України є обґрунтованим лише в частині, яка стосується прострочення сплати тіла кредиту, тобто в розмірі 40,34 грн. Включення до розрахунку 3 % річних на суму процентів і комісії, в тому числі й тих, які нараховані поза межами строку кредитування, є неправомірним.
З огляду на те, що в даному випадку, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності, ПАТ «Дельта Банк» як кредитор самостійно визначило заборгованість у національній валюті України, апеляційний суд навів власний розрахунок у гривні та визначив заборгованість за кредитним договором в розмірі 56 153,45 грн, з яких: 43 558,80 грн (еквівалент 1 647,51 доларів США) - тіло кредиту; 3 233,78 грн (еквівалент 122,31 доларів США) - проценти за користування кредитними коштами; 2 138,25 грн - комісія за управління кредитом; 7 182,28 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором; 40,34 грн - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.
Вирішуючи питання щодо підстав для застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- після ухвалення Калуським міськрайонним судом рішення від 06 грудня 2012 року, яким було відмовлено в задоволенні позову банку у зв`язку з відсутністю підстав длядострокового стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 41 853,63 грн, ОСОБА_1 продовжував сплачувати щомісячні платежі (по тілу кредиту та процентах - в доларах США, а по комісії - у гривнях, тобто саме так, як передбачено умовами кредитного договору);
- за відсутності рішення суду про дострокове стягнення всієї суми кредиту доводи відповідача ОСОБА_1 щодо використання банком права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та, відповідно, зміни у такий спосіб строку кредитування, - є безпідставними;
- заборгованість за кредитом (прострочена) і за процентами утворилася лише у травні 2014 року, ПАТ «Дельта Банк» пред`явив позов 07 квітня 2016 року, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу трирічної позовної давності, в тому числі й окремо щодо кожного з прострочених у 2014 році щомісячних платежів.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи первісний позов, пред`явлений банком до позичальника, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості в межах визначеного договором строку кредитування доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов`язань.
При цьому суд апеляційної інстанції, з урахуванням вищевказаних норм матеріального права та встановлених обставин справи, обґрунтовано виходив з того, що в межах задоволених позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» не пропустило трирічну позовна давність, в тому числі щодо кожного простроченого щомісячного платежу.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінкузгідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в означеній вище частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року в цій справі (провадження № 61-44477св18), не заслуговують на увагу з огляду на таке.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) вказано, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, так як кредитор у цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені згідно з договором.
Однак, на відміну від вищезгаданих справ, у справі, яка переглядається, рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2012 року у справі № 0908/5974/2012 відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 370-014/ФКВ-8 з огляду на те, що позичальник ОСОБА_1 виконував взяті на себе зобов`язання зі сплати кредиту, у зв`язку з чим були відсутні підстави для дострокового стягнення заборгованості.
Отже, за відсутності рішення суду про дострокове стягнення всієї суми кредиту доводи заявника щодо використання банком права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та, відповідно, зміни в такий спосіб строку кредитування, є безпідставними, про що правильно вказав апеляційний суд.
Таким чином, викладені в оскаржуваній постанові в цій справі висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам, сформульованим у вищенаведених постановах Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Посилання заявника на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року в цій справі (провадження № 61-44477св18), не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку під час нового розгляду справи для суду апеляційної інстанції були обов`язковими вказівки, що містилися в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року. Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, апеляційним судом були дотримані вимоги вищенаведеного положення статті 417 ЦПК України, взято до уваги та виконано наведені в постанові суду касаційної інстанції від 21 квітня 2021 року вказівки.
Отже, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду з точки зору застосування норм права, на підставі яких справу вирішено по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.
З урахування викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову ПАТ «Дельта Банк» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.
Вимога заявника про скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, так як це рішення в означеній частині правильно скасоване апеляційним судом.
Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 31 січня 2022 року в частині вирішення первісного позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук